Механізми підтримання нормальної осмолярності позаклітинної рідини

Збільшення осмолярності позаклітинної рідини лише на 2% активує осморецептори гіпоталамуса, що призводить до активації секреції антидіуретичного гормону (АДГ) нейронами супраоптичного та паравентрикулярного ядер через задню долю гіпофізу. Під впливом АДГ у люменальну мембрану нефроцитів збиральних трубок вбудовується трансмембранний білок аквапорин-2, що збільшує проникність цього відділу нефрону для води і активує її реабсорбцію. При цьому АДГ, стимулюючи синтез в нирках простагландинів, викликає і натрійуретичний ефект, що прискорює ліквідацію гіперосмії. Гіперосмолярність також через центральні осморецептори викликає відчуття спраги, яке змушує людину приймати воду per os. Крім того, збільшення концентрації Na⁺ і Cl^- у канальцевій рідині в зоні macula densa (щільна пляма) викликає гальмування продукції реніну, що зменшує синтез ангіотензину ІІ і альдостерону, а це в свою чергу зменшує реабсорбцію і збільшує екскрецію Na⁺.

Зменшення осмолярності позаклітинної рідини, навпаки, призводить до блокади секреції АДГ, зникнення відчуття спраги і до активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Все це, в свою чергу, спричинює прискорене виведення з організму води, затримку натрію і, як результат, підвищення осмолярності позаклітинної рідини до норми.