Осмотично активні речовини та осмотичний тиск в нормі та при патології

Вода утримується у рідинних компартментах завдяки розчиненим у ній речовинам, які поділяються на електроліти і неелектроліти. Електроліти – це речовини, що дисоціюють у розчині на заряджені катіони і аніони, а неелектроліти – це речовини, які не дисоціюють, наприклад, глюкоза, сечовина, креатинін, білірубін. Концентрація розчинених речовин обумовлює осмотичний тиск розчинів, тому ці речовини називаються осмотично активними. Концентрація осмотично активних речовин або осмотичний тиск, тобто сила з якою притягується і утримується вода, визначається не розмірами, а кількістю іонів, молекул, колоїдних частинок. Осмотичний тиск виражається осмолярністю, тобто кількістю мілімолей розчинених речовин в 1 л розчинника (одиниця виміру – мосмоль/л), або осмоляльністю, тобто кількістю мілімолей розчинених речовин в 1 кг розчинника (одиниця виміру – мосмоль/кг). Хоча завдяки наявності в плазмі білка її осмоляльність трохи вища за осмолярність, різниця між ними в біологічних рідинах незначна.

Кожний водний компартмент відокремлений від іншого перегородками, які є абсолютно проникними для води завдяки наявності в зовнішних мембранах більшості клітин білка аквапорин-1. Тому осмотичний тиск однаковий в усіх водних секторах і дорівнює в нормі 290±10 мосмоль/л. За нормальних умов коливання осмолярності не перевищують 1%. Підвищення осмолярності плазми понад 300 мосмоль/л називається гіперосмолярністю, а зниження нижче 280 мосмоль/л – гіпоосмолярністю. Збільшення осмолярності понад 340 мосмоль/л або зменшення – нижче 260 мосмоль/л спричинює розвиток коми. Оскільки, як видно з таблиці 1, осмолярність плазми і міжклітинної рідини на 90% залежить від натрію і супутніх йому аніонів, то і об¢єм позаклітинної рідини залежить, в першу чергу, від кількості в ній натрію.