Експозиційна доза характеризує іонізуючу здатність випромінювання і показує, скільки пар іонів воно утворює в одиниці маси опроміненої речовини

D = q/m

Одиниця вимірювання експозиційної дози в СІ – Кл/кГ.

Позасистемна одиниця експозиційної дози – рентген (Р). Доза в 1Р означає, що під час опромінення рентгенівським або гама-випромінюванням в 1 см³ повітря за нормальних умов утворюються іони з загальним електричним зарядом кожного знаку 3,3.10^-10 Кл.

Дозою в 1Р утворюється приблизно 2,08.10⁹ пар іонів. Зв’язок між 1Р та 1 Кл/кГ такий:

1Р = 2,58.10^-4 Кл/кГ; 1Кл/кГ = 3,88.10³ Р.

Експозиційна доза більш зручна для використання на практиці, оскільки іонізацію повітря легко виміряти за допомогою дозиметра.

Еквівалентна доза D_екв – це поглинена доза, помножена на коефіцієнт К, який відображає здатність випромінювання даного виду впливати на живі організми.

D_екв = K.D

Коефіцієнт К називають відносною біологічною ефективністю:

Вид іонізуючого випромінювання	Коефіцієнт біологічної ефективності
Гама-випромінювання
Бета-випромінювання
Теплові нейтрони
Швидкі нейтрони та протони
Альфа-частинки

В СІ еквівалентну дозу вимірюють в зівертах, [ D_екв ] =1 Зв. Позасистемна одиниця еквівалентної дози іонізуючого випромінювання називається біологічним еквівалентом рентгена (бер):

1 бер = 1Р =0,01 Гр = 0,01 Зв.

Необхідно враховувати ту обставину, що різні частини тіла по-різному піддаються дії іонізуючого випромінювання. Для цього вводиться коефіцієнт радіаційного ризику:

Органи і тканини організму	Коефіцієнт радіаційного ризику
Кісткові тканини та щитовидна залоза	0,03
Червоний кістковий мозок	0,12
Легені	0,15
Статеві залози	0,25
Інші органи	0,3

Помноживши еквівалентні дози на відповідні коефіцієнти ризику, отримаємо значення ефективної еквівалентної дози, яка відображає сумарний ефект опромінення організму.

Короткотермінове опромінення людини дозою в 20-50 Р призводить до змін у крові, доза в 100-250 Р провокує променеву хворобу, а доза в 600 Р – смертельна.

Природний радіоактивний фон прирівнюється до дози 0,2 Р. Гранично допустимою є доза – 5 Р на рік.

Захист людського організму від іонізуючого випромінювання. Сучасність надає багато прикладів використання людиною енергії атома, що пов’язане з радіоактивними властивостями речовини. Познайомившись з можливими впливами іонізуючого випромінювання на організм людини, задаємося питанням, яким же чином треба захищатися від його дії. Це питання дуже важливе для збереження людини як біологічного виду.

Людство вже розробило методи захисту, які побудовані на використанні речовин, що добре поглинають радіоактивне випромінювання, роботу з радіоактивними речовинами виконують за допомогою спеціальних маніпуляторів.

Відомо, що альфа-частинки можна затримати навіть листком паперу, бета-випромінювання більш жорстке, тому для його затримання використовують шар пластмаси або спеціального скла, яке містить свинець. Для захисту від гама-випромінювання застосовують свинцеві контейнери. Навколо особливо потужних джерел випромінювання (ядерних реакторів, прискорювачів елементарних частинок) будують бетоновані стіни відповідної товщини.

Окрім цього, потужні джерела випромінювання повинні бути віддалені на безпечну відстань (атомні електростанції будують на великих відстанях від населених пунктів).

В організм людини радіоактивне випромінювання може попасти декількома шляхами: з повітрям, їжею, водою, які містять радіоактивні елементи; від джерел випромінювання, про які йшла мова вище.

Звільнення організму від токсичних речовин і радіонуклідів, нормалізація порушеного обміну речовин, насамперед зниження в крові вмісту вільних радикалів є запорукою попередження хронічних захворювань серцево-судинної, нервової та дихальної систем, органів травлення, онкозахворювань.

Для попереднього захисту організму застосовують речовини – оксиданти (вживають до опромінення). Але при тривалому застосування мінеральних сорбентів, вуглецю та сілікатних гелів часто спостерігається негативна дія на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, що порушує травлення, а також баланс вітамінів і мікроелементів. Тому треба не забувати про природні антиоксиданти – фітосорбенти.

Фітосорбенти – це полімерні рослинні сполуки (пектини, слизи та ін.), що належать до природних регуляторів обміну речовин і виконують роль фізіологічних детоксикантів, коли їх вживають у достатній кількості при харчуванні. Фітосорбенти здатні до набухання у водному середовищі, зв’язують воду з формуванням об’ємних структур, а це позитивно впливає на травлення і випорожнення кишечнику. Фітосорбенти зв’язують і виводять з організму токсини, радіонукліди, важкі метали, продукти обміну, це також нормалізує обмін холестерину.

Багатим джерелом фітосорбентів є фрукти, овочі, зернові культури та продукти їх переробки. Значна кількість пектину міститься в буряках, гарбузі, моркві, яблуках, айві, сливах, аґрусі, суниці, брусниці, смородині, шкірці цитрусових. Насіння льону, лист подорожника, суцвіття липи, квітки ромашки багаті на слизові речовини. Харчові волокна знаходяться у зародках пшениці, у хлібі грубого помолу, кукурудзі, капусті, буряках, моркві, цибулі, огірках, кабачках та інших харчових продуктах.

Рослинні антиоксиданти – це найважливіші засоби захисту організму від довготривалого впливу низьких доз радіації і уражень токсичними речовинами, які присутні в організмі людини та надходять з навколишнього середовища. До рослинних антиоксидантів відносяться вітамінні засоби флавоноїдної будови, бета-каротин, токофероли, аскорбінова кислота, мікроелементи – селен і цинк. На антиоксиданти багаті плоди обліпихи та обліпихова олія, кедрові та волоські горіхи, плоди шипшини й олія з її насіння, ягоди горобини звичайної та чорноплідної, зародки пшениці та олія з них, лист подорожника, чаю зеленого, квітки ромашки аптечної, трава полину звичайного та гіркого, капуста, морква, баклажани, часник, цибуля, яблука, цитрусові, виноград, смородина, аґрус та ін.