Управління професійною орієнтацією

Управління вибором професій через реалізацію системи форму­вання професійної спрямованості людей доцільно розглядати у трьох аспектах:

· соціально-економічному, який передбачає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок і умінь щодо усвідомленого ви­бору професії і сприяє поліпшенню якісного складу людських ресурсів та підвищенню задоволеності працею;

· психолого-педагогічному, що передбачає виявлення і форму­вання інтересів, нахилів і здібностей людини, а також допомагає їй у виборі професії, яка найбільше відповідає індивідуально-психологі­чним показникам особистості;

· медико-біологічному, який передбачає реалізацію вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей людини, необхідних для певної професійної діяльності.

Правовим забезпеченням здійснення системи професійної оріє­нтації в Україні є Постанова Кабінету Міністрів від 17 вересня 2008 р. N 842 «Про Концепцію державної системи професійної орієнтації населення», в основу якої покладено положення Кодексу законів про працю України, Законів України «Про зайнятість населення», «Про освіту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про охорону праці», а також прак­тичний досвід цієї роботи в розвинутих країнах світу. Профес­ійна орієнтація впливає на зростання продуктивності праці (на 10—30%), скорочення плинності кадрів (на 20—25%), зниження аварійності й травматизму (на 35—45%), продовження періоду працез­датності (на 8—10%), сприяє зниженню відрахувань учнів із ПТУ у З— 4 рази. Аналізуючи ці показники, наочно бачимо той економічний ефект, який може бути досягнутий завдяки впровадженню системи профор­ієнтації населення в реальне життя. Управління професійною орієн­тацією спрямоване на створення економічних, організаційних та пра­вових умов, які забезпечили б реалізацію права на працю, вибір про­фесії, рід занять відповідно до здібностей та з урахуванням ринку праці.

Управління профорієнтацією здійснюється на державному та місцевому рівнях:

а) на державному рівні профорієнтацією займається

· Мінсоцполітики - щодо всіх соціальних груп незайнятого та
зайнятого працездатного населення· МОН - щодо дітей дошкільного, шкільного віку та молоді, яка
навчається· Мінмолодьспорт - щодо молоді; · МОЗ - щодо осіб із стійким розладом функцій організму,
зумовленим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового та фізичного розвитку, які призводять до обмеження життєдіяльності; · Міноборони, МВС, інші органи, в яких проходять службу
військовослужбовці, - щодо допризовників, військовослужбовців та
осіб, звільнених з військової служби з правом на пенсію у зв'язку
із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, інших
категорій населення; · ДПтС (державна пенітенціарна служба україни) - щодо засуджених до позбавлення та обмеження волі в
установах виконання покарань;

· інші міністерства та центральні органи виконавчої влади -
щодо працюючого та вивільнюваного персоналу.

б) при Державній службі зайнятості організована система про­форієнтації. Управління системою професійної орієнтації населення на
територіальному рівні забезпечують місцеві органи виконавчої влади
та органи місцевого самоврядування. На базовому рівні професійна орієнтація населення
здійснюється навчальними закладами, закладами охорони здоров’я,
реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними
комісіями, територіальними органами Державної служби зайнятості,
центрами професійної орієнтації населення, молодіжними центрами
праці, військовими комісаріатами, установами виконання покарань,
підприємствами, установами та організаціями що надають послуги з
професійної орієнтації.

З метою координації роботи у сфері професійної орієнтації
населення утворюється Рада з питань професійної орієнтації
населення, яка є консультативно-дорадчим органом Кабінету
Міністрів України.

ТЕМА 6.ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО ТА П РОФЕСІЙНОГО РІВНЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

1. Завдання управління з формування загальноосвітнього та профе­сійного рівня трудового потенціалу.

2. Система професійної підготовки трудових ресурсів в Україні.

3. Зарубіжний досвід формування професійного рівня трудових ре­сурсів.

1. Завдання управління з формування загаль­ноосвітнього та професійного рівня трудового потенціалу

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського роз­витку і прогресу суспільства. Вони також виступають гаран­том індивідуального розвитку, виховують інтелектуальний, ду­ховний та виробничий потенціал суспільства. Розвиток держави, струк­турні перетворення на мікро- та макроекономічному рівнях мають поєднуватись з реформою освіти, професійною підготовкою для того, щоб задовольнити потреби і прагнення людей.

В будь-якому суспільстві одним із загальних законів його розвитку є закон підвищення якості населення, яке проявляється в тому, що кожне наступне покоління має більш високі якості в порівнянні з минулим. Це визначається закономірностями розвитку науково-технічного і соціаль­но—економічного прогресу.

Підвищення освітнього й культурного рівня працівників, їх профес­ійної компетентності є не тільки важливим резервом удосконалення си­стеми управління трудовими ресурсами, а й одним із вирішальних фак­торів успішного вирішення багатьох соціальних та економічних проблем.

Розвиток науки і техніки, ринкової економіки вимагають зовсім іншо­го професійно-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів. Зростає потреба в кваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широкопрофільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватися у виробництві, яке дина­мічно змінюється, готові до постійного вдосконалення своїх знань і вмінь, конкурентоспроможних на ринку праці. Отже, виникає необхідність удос­коналення системи формування якості трудового потенціалу, створення єдиної національної системи загального, безперервного професійного навчання з відповідним науково-методичним, фінансовим та кадровим забезпеченням.

Кваліфікація - це якісна характеристика працівників певної професії. Вона залежить від рівня професійних знань, вмінь, навичок і здібностей до праці. Ринок вимагає працівника, який має дві-три професії, оскіль­ки постійно виникають нові і відмирають старі традиційні професії. І це вимагає підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації праців­ників.

У ринкових умовах працівник повинен вчитися протягом усього тру­дового життя, щоб ефективно працювати і бути готовим вирішувати нові складні завдання. Згідно з матеріалами спеціальних досліджень, 70 % браку продукції і 30 % поломок обладнання на підприємствах відбува­ються через низьку кваліфікацію працівників.

Високий рівень кваліфікації працівників супроводжується зростан­ням продуктивності праці, сприяє підвищенню якості роботи. Кваліфі­кований працівник характеризується більшою мобільністю на ринку праці і є більш конкурентоспроможний.

Високий рівень професійної освіти є передумовою професійного і підприємницького успіху людини та засобу її соціального захисту від сти­хійного коливання попиту на ринку праці. Він є однією із найважливіших сфер самореалізації особистості, її творчого потенціалу, способом задоволення духовних потреб людини.

Освіта та професійна підготовка збільшують особистий і національ­ний людський капітал. Тому у всьому світі держава здійснює значні інве­стиції у розвиток освіти та професійної підготовки і надає гарантії для довгострокових інвестицій інших суб'єктів в цю сферу з метою забезпечення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підготовки спе­ціалістів, розвитку освіти в цілому, здійснює ліцензування, атестацію, іншим чином забезпечує і гарантує якість освітніх послуг.

Завдання управління з формування якості трудових ресурсів полягає в слідуючому:

• визначення стратегії та пріоритетних напрямів розвитку профе­сійної освіти з метою задоволення потреб народного господарства в пра­цівниках певної професії та кваліфікації, що відповідають вимогам струк­турних змін в економіці та технічному рівню виробництва;

• організація підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації наявної робочої сили в зв'язку з їх перерозподілом між галузями, регіо­нами та підприємствами;

• підготовка працівників за новими перспективними професіями;

• розробка державних навчальних стандартів, збереження якості професійної освіти, що відповідає вимогам розвитку економіки;

• надання всім громадянам рівних можливостей у виборі та отри­манні професії;

• виховання робітників нового типу, конкурентоспроможних, актив­них у своїй діяльності.

Основними рисами кваліфікації конкурентоспроможної робочої сили є:

• багатопрофільність;

• високий рівень загальної та технічної культури;

• динамізм.

Багатопрофільна кваліфікація базується на розширенні профілю та суміщенні спеціальностей, що сприяє збільшенню продуктивності праці та творчому зростанню. Іншою особливістю кваліфікації є її інтелектуалізація. Сучасне виробництво не може працювати без високого загаль­ноосвітнього і технічного рівня персоналу.

Освіта, особливо професій­на, спрямована на досягнення двох цілей:

• фундаментальної — створення довготермінової основи формуван­ня інтелектуального потенціалу суспільства, всебічного розкриття здібно­стей і гармонійного розвитку кожної особистості; забезпечення рівних можливостей всім членам суспільства;

• кон'юнктурної — насичення ринку праці певною професійною та кваліфікаційною робочою силою, забезпечення кожної людини мінімумом знань для отримання роботи.

Тобто професійну освіту в нових умовах слід розглядати як не­обхідність підвищення загального технічного й професійного рівня тру­дового потенціалу, з одного боку, і забезпечення соціального захисту пра­цівників — з іншого.

2. Система професійної підготовки трудових ресурсів в Україні

В Україні встановлена єдина структура системи освіти, що включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту.Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, мовними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.Професійними навчальними закладами є: професійно-технічні училища; вищі професійні училища, професійний ліцей, центр професійно-технічної освіти, тощо. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами ступенів вищої освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта в Україні здійснюється на базі повної середньої загаль­ної освіти.

В Україні існують такі види вищих навчальних закладів: технікум (училище), коледж (І—II рівнів акредитації), інститут, консерваторія, академія, університет (ІІІ-ІУрівнів акредитації) та інші.

Вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж.

1 ) університет - багатогалузевий або галузевий вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

2) академія, інститут - галузевий вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти за однією чи кількома галузями знань, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

3) коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Основною діяльністю вищих навчальних закладів є:

1) провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними ними спеціальностями;

2) для університетів, академій, інститутів - провадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі;

3) участь у забезпеченні суспільного та економічного розвитку держави через формування людського капіталу;

4) формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах;

5) забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності;

6) створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів;

7) збереження та примноження моральних, культурних, наукових цінностей і досягнень суспільства;

8) поширення знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян;

9) налагодження міжнародних зв’язків та провадження міжнародної діяльності в галузі освіти, науки, спорту, мистецтва і культури;

10) вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами. Це основна форма регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організа­ціями, громадянами тощо.

Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфіка­ція спеціаліста з вищою освітою певного професіонального спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визна­чається такими рівнями:

• молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

• бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

• спеціаліст і магістр — забезпечують інститути, академії, універси­тети, інші навчальні заклади еквівалентного рівня, що мають відповід­ний сертифікат.

Професійна підготовка перетворює просту робочу силу в кваліфіко­вану, яка за одиницю часу створює більшу вартість порівняно з простою, некваліфікованою. На відміну від загальноосвітньої, професійна підго­товка тісно пов'язана з ринком праці, з потребами народного господар­ства у відповідних спеціальностях та рівнях кваліфікації.

Переліки нормативних професій, а також напрямів та спеціальнос­тей, за якими здійснюється підготовка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою у навчальних закладах за відповідними освіт­ньо-кваліфікаційними рівнями, та зразки документів про здобуття осві­ти та певної кваліфікації й порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Здобуття відповідної кваліфікації фахівця підтверджується держав­ною атестацією. Особи, що не пройшли державну атестацію після завер­шення навчання, отримують відповідний документ.

Згідно з Законом України «Про освіту» підготовка кваліфікованих кадрів здійснюється за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

Кваліфікований робітник — освітньо-кваліфікаційний рівень робі­тника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здо­був спеціальні вміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі народного господар­ства. (ліцей, училище..)

Освітньо-професійна програма підготовки кваліфікованого робіт­ника забезпечує одночасне здобуття професійно-технічної освіти та ква­ліфікації кваліфікованого робітника на базі повної або базової загальної освіти з наданням можливості отримувати повну загальну середню осві­ту. Ця програма формується переважно з навчальних дисциплін загально технічного, фахового спрямування та виробничого навчання. Освіт­ньо-професійна програма підготовки кваліфікованих робітників реалі­зується професійно-технічними навчальними закладами. У професійно-технічних навчальних закладах можуть одночасно реалізо­вуватися освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих роб­ітників та програма повної загальної середньої освіти.

Молодший спеціаліст (молодший бакалавр) — кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув загальнокуль­турну підготовку, спеціальні вміння та знання, має певний досвід їх зас­тосування для вирішення типових професійних завдань, що передбачені для відповідних посад у певній галузі народного господарства.

Програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами І—II рівнів акредитації. Нормативний термін навчання не може перевищувати на базі повної загальної середньої осві­ти трьох років, а базової — чотирьох років.

Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокуль­турну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані вміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Програма підготовки бакалавра реалізується в навчальних закладах II—IV рівнів акредитації. Нормативний термін навчання осіб визначається програмою, але не може перевищувати 4-х років. Для осіб, що складають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю, цей термін зменшується на один—два роки.

Спеціаліст - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові кваліфікації бакалавра здобув спеціальні вміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, пе­редбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Програма підготовки спеціалістів реалізується в вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації. Нормативний термін навчання виз­начається програмою, але не може перевищувати одного року.

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені знання інформаційного характеру, має певний досвід їх застосування та проду­кування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства. Освітньо-професійна підготовка магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціаль­ністю та кваліфікації магістра на базі відповідної підготовки бакалавра за 1 — 1,5 роки; на базі підготовки спеціаліста — 1 рік.

Освітньо-професійна післядипломна підготовка забезпечує післядипломну освіту (підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, стажуван­ня, клінічну ординатуру, інтернатуру тощо) на базі освітньо-професій­них програм підготовки кваліфікованого робітника, молодшого спеці­аліста, бакалавра чи магістра.

Додаток 1.