Морфологічні ознаки і синтаксичні властивості числівника

Іменники, прикметники і числівники генетично споріднені. Вони мають одне джерело – давню категорію імені, а отже, й спільні морфологічні ознаки (наприклад, категорію відмінка). Але ці частини мови і відрізняються між собою: іменник протистоїть прикметнику незалежним характером категорії роду, прикметник протистоїть іменнику залежним (синтаксичним) характером категорії роду, а числівник – іменнику і прикметнику нульовим характером категорії роду, тобто її відсутністю. Отже, відсутність категорії роду у числівника при наявності її у генетично споріднених іменниках і прикметниках є його диференціальною ознакою: лексеми з кількісною ознакою і незалежною категорією роду – іменники (нуль, тисяча, мільярд), лексеми з кількісною ознакою і залежною (синтаксичною) категорією роду – прикметники (третій, шостий, один, одна, одне), лексеми з кількісною ознакою і нульовою (відсутньою) категорією роду – числівники (чотири, десять, чотирнадцять). Вони не протиставляються один одному за родом і тому не можуть мати при собі узгоджуваних слів.

В окремих випадках числові лексеми протиставляються за родами: один – одна – одне, два – дві, обидва – обидві, півтора – півтори. Вони поодинокі і є залишками родового протиставлення зниклої давньої категорії імені, які в сучасній українській мові не набули повних числівникових ознак, а зберігають синтаксичний характер категорії роду як ознаки прикметника.

Отже, категорія роду в іменників і прикметників виконує ототожнювальну функцію, а характер цієї категорії (незалежний у іменника, синтаксичний у прикметника, нульовий у числівника) – диференціальну.

Категорії числа, як стверджується в граматиці, числівник не має, оскільки його лексичне значення вказує на число. Виняток становить лише лексема один, що має форму множини одні. Але це лише форма, яка не має значення множини навіть тоді, коли відноситься до іменників тільки множинної форми (одні двері, одні ножиці, одні сани) або взагалі не має значення кількості чи числа і тому не відноситься до числівника: Одні студенти йдуть у музей, а інші – в театр. В залі сиділи одні дівчата, хлопців не було. Та й форма однини лексеми один часто вживається не як числівник, наприклад, у значенні прикметника самотній: Маковей залишився вже один (О. Гончар); у значенні вказівного займенника той самий або прикметника спільний: Ми з вами жили в одній кімнаті (Ю. Яновський).

І все ж протиставлення однини/множини в числівнику відображене. За відношенням до поняття однини/множини всі числівники поділяють на дві групи: числівники тільки однини (один); числівники тільки множини (два, три, чотири, п’ять, шість) і решта, що виражають поняття “багато”. Ця диференціальна ознака поділяє всі числівники на однинні та множинні і виділяє числівник в окрему частину мови. Відношення іменника до однини/множини принципово інше: іменники поділяються на ті, що мають і однину, і множину (нуль – нулі, тисяча – тисячі, будинок – будинки, учень – учні), і ті, що мають або тільки однину, або тільки множину (дружба, любов, щастя; двері, сани, окуляри, ножиці).

Отже, незважаючи на числовий характер лексичного значення, числівник має специфічну граматичну категорію числа, якою він відрізняється від граматичної категорії числа іменника. Всі числівники української мови, крім лексеми один (одна, одне), за значенням і формою є словами тільки множини (pluralia tantum).

Категорія відмінка у числівника виконує подвійну функцію: відрізняє його від прислівника як невідмінюваної частини мови і зберігає генетичний зв’язок числівника з іменником, запобігаючи його перетворенню на прислівник. Але диференціальною ознакою стосовно іменника і прикметника, здатною виділити числівник в окрему частину мови, є не власне категорія відмінка, а закінчення родового, давального, орудного і місцевого відмінків (-ох, -ом, -ома, -іма, -ох), які відрізняють числівник від іменника (пор. відповідні закінчення -ів, -ам, -ами, -ах) і прикметника (пор. відповідні закінчення -их, -им, -ими, -их): нових чотирьох столів, новим чотирьом столам, новими чотирма (двома) столами, на нових чотирьох столах.

Числівники від інших частин мови відрізняються суфіксами. Характерними для них є такі:

-надцять – утворює кількісні числівники від 11 до 19: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять (всього 9) – він вживається також у числівникових займенниках кільканадцять, стонадцять;

-дцять – утворює кількісні числівники двадцять, тридцять;

-ой-е – утворює збірні числівники двоє, троє;

-ер-о – утворює збірні числівники від кількісних 4-19, 20, 30, 50, 60, 70, 80: четверо, п’ятеро, одинадцятеро, двадцятеро, тридцятеро, сімдесятеро, вісімдесятеро.

Суфікс -надцять є контамінацією (лат. contaminatio – змішування) прийменника на і кореня десять, суфікс -дцять теж утворився на базі цього числівникового кореня.

Числівники двоє, троє, четверо, п’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро мають здрібніло-пестливі форми, які утворюються за допомогою суфікса -к-о: двійко, трійко, четвірко, п’ятірко, шестірко, восьмірко. Але це суфікс іменниковий.

Числівник відрізняється від інших самостійних частин мови також синтаксичними властивостями. У реченні числівники виконують функції будь-якого члена: підмета (Чотири ділиться на два); присудка (Різниця двох чисел становить сім); додатка (Чотири додати до п’яти); означення (Студент володіє двома мовами); обставини (Шість ділиться на три). Отже, числівник, на відміну від прикметника, для якого характерна лише атрибутивна і предикативна функція, має, як іменник, повну парадигму синтаксичних функцій – суб’єктну, предикативну, атрибутивну, обставинну і об’єктну.

Морфологізованих функцій, які чітко виражені в іменника і прикметника, числівник не має. Лише злегка вираженою атрибутивною функцією він наближається до прикметника. Отже, за функцією в реченні числівник фактично нічим не відрізняється від функції іменника, прикметника, дієслова.

Числівники, як іменники та прикметники, у словосполученні бувають як опорними, так і залежними компонентами. Це їх об’єднує, а не ототожнює, бо статус числівника в словосполученні суттєво відрізняється від статусу іменників і прикметників, які в усіх формах того самого словосполучення виступають або лише опорними, або лише залежними компонентами, тобто мають одно функціональний статус (червоні маки, червоних маків, червоним макам; червоний від сорому, червоного від сорому; зустрічаю друга, зустрічатиму друга), а числівник має двоїстий статус у словосполученні: виступає у називному та відповідному знахідному відмінках опорним компонентом, а у родовому, давальному, орудному, місцевому відмінках – залежним (прибуло два трактори, побачили два трактори; немає двох тракторів, двом тракторам, двома тракторами). Отже, двоїстим статусом числівник у словосполученні суттєво відрізняється від статусу іменника і прикметника.

Числівник відрізняється від іменників і прикметників здатністю до синтаксичних зв’язків. У словосполученні числівник поєднується з іншими словами трьома способами: керуванням, узгодженням і приляганням (тридцять витязів, тридцятьох витязів, триста двадцять сім), а іменник – тільки способом керування (початок занять, телефон для довідок), прикметник – здебільшого способом узгодження (суверенна держава, українська мова).

Числівники, зближаючись із прикметниками за атрибутивною функцією, відрізняються від них валентністю. Прикметники поєднуються з дискретними (предметними) і недискретними (речовинними) іменниками, тобто для них характерна дискретна і недискретна валентність (нові будинки, державні університети, молода квасоля, червона мідь), а числівники сполучаються лише з дискретними іменниками (мають лише дискретну валентність): один стіл, дві аудиторії, три студенти, чотири групи і т. д.

Отже, морфологічні ознаки, суфікси й синтаксичні властивості протиставляють числівник іменникові та прикметникові двоїстим статусом і дискретною валентністю в словосполученнях і виокремлюють його в самостійну частину мови.