Семантична основа числівника

Лекція

Тема. Числівник як частина мови

План

Семантична основа числівника

Морфологічні ознаки і синтаксичні властивості числівника

Розряди числівників

Словозміна числівників

Історія формування числівника

Список літератури

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 142-157.

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – С.151-184.

Горпинич В.О. Морфологія української мови: підручник для студентів ВНЗ. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 118-135.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С.92-103.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С.56-81.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. А. П. Грищенка]. – К.: Вища школа, 1997. – С. 378-393.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. М. Я. Плющ]. – К.: Вища школа, 1994. – С. 236-247.

Сучасна українська мова: підручник [за ред. О. Д. Пономарева]. – К.: Либідь, 2001. – С. 150-162.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007. – С. 417-421.

Ющук І. П. Українська мова: підручник. – К.: Либідь, 2005. – С. 351-361.

Семантична основа числівника

Іменникові і прикметникові як самостійним частинам мови протиставляється числівник.

Семантичною основою числівника є поняття кількості і числа. Кількість є філософською (і логічною) категорією, що характеризує зовнішній аспект предметів і явищ з погляду їх вимірюваності (величини, маси, числа, об’єму, ступеня розвитку властивостей тощо). У реальній дійсності кількість виражається за допомогою поняття числа. Число становить сукупність певної кількості чого-небудь. Це явище дійсності, а не продукт творчості розуму. Німецький учений Фрідріх Енгельс (1820-1895) писав:
“Поняття числа і фігури взято не звідки-небудь, а тільки з дійсного світу. Десять пальців, на яких люди вчилися рахувати, тобто виконувати першу арифметичну операцію, являє собою все, що завгодно, тільки не продукт вільної творчості розуму”.

Поняття числа є абстрактним і дає лише загальне уявлення про кількість, формуючись у процесі пізнання картини світу. Первісно воно було пов’язане з предметністю і виникло з неї, а коли людина в процесі пізнання світу навчилася абстрактно мислити (узагальнювати), звільнилося від предметності й набуло абстрактного значення. На думку Ф. Енгельса, “щоб лічити, треба мати не тільки предмети, які підлягають лічбі, але й володіти вже здібністю абстраговуватися при розгляді цих предметів від усіх інших їх властивостей, крім числа, а ця здібність є результатом давнього історичного розвитку, що спирається на досвід”.

Отже, число є засобом вираження ширшого поняття кількості, яким воно спричинене, і невід’ємне від нього.

Поняття кількості інтерпретується в мові такими граматичними засобами:

- граматичною категорією числа (грамеми однини, двоїни, множини): книга – книги, учень – учні;

- іменниками із значенням міри: купа (зошитів), гарба (соломи), мішок (картоплі);

- порядковими відчислівниковими прикметниками: п’ятий клас, перша кімната;

- відчислівниковими дієсловами: подвоїти, потроїти, переполовинити;

- відчислівниковими прислівниками: двічі, тричі, вшестеро; пор. старосл. пятижды;

- займенниками: кілька, стільки, скільки, декілька;

- синтаксичним словосполученням: три цілих і одна п’ята, дві третіх, одна десята;

- числівником: два, три, чотири, шість, сім і т. д.

На цій підставі окремі граматисти (А. Супрун, А. Грищенко, К. Городенська) формують поняття широкого розуміння числівника як частини мови. Сучасний білоруський мовознавець Адам Супрун числівником називає клас повнозначних слів, які означають число, кількість, міру і пов’язані з числом розумові категорії порядку при лічбі, кратності (повторюваності), сукупності (збірності). Відповідно до цих визначень він виділяє такі розряди числівників: кількісні (три, шість), порядкові (третій, шостий), кратні (двічі, тричі, вп’ятеро), збірні (двоє, обидва), розділювальні (по двоє, по троє, по два, по три), неозначено-кількісні (багато, мало, кілька, скільки), дробові (пів, чверть, третина, половина, одна третя). Але в усіх цих лексемах, крім кількісних і збірних, основною семантикою є предметність, ознака, дія, обставина, дейксис (вказівка), а поняття кількості і числа – додатковою. Оскільки частиномовне (категоріальне) значення формується на базі основної семантики, а не додаткової, то до числівника як окремої частини мови належать лише ті слова, у яких основним значенням є кількість (предметна або абстрактна), пов’язана з числом, тобто слова з кількісною і збірною семантикою.

Кількісно-числове поняття і поняття числівника не збігаються. Кількісно-числове поняття охоплює всі слова незалежно від частиномовної належності, що використовуються при лічбі. Вони утворюють числовий ряд: нуль, один, два, три, чотири..., тисяча..., мільйон..., мільярд і т. д., який складається з іменників, числівників, прикметників, займенників. До поняття числівника належать лише ті слова числового ряду, які називають означену кількість (квантитативна функція) і абстрактне число (нумеративна функція). Кількісно-числове значення в слові може бути категоріальним (основним) і додатковим (відтінковим). Група слів, у яких категоріальне значення виражене числом, становить окрему частину мови, що називається числівником.

Дехто з мовознавців не вважає числівник окремою частиною мови. О. Пєшковський писав: “Числівник при всіх своїх особливостях не лише у відмінюванні, але й у синтаксичному вживанні не становить окремої категорії..., бо числові уявлення не відрізняються принципово від кількісних уявлень взагалі”. Він, орієнтуючись переважно на формальні ознаки, одні з числових лексем розглядав як числівникові іменники (чотири, п’ять), другі – як числівникові прикметники (четвертий, п’ятий), треті – як числівникові прислівники (двічі, тричі). Польський мовознавець Єжі Курилович та І. Вихованець називають їх або числовими словами, або лексичними морфемами.

О. Безпояско, К. Городенська виокремлюють числівник як частину мови на базі однієї (семантичної) ознаки – категоріального значення кількості, вважаючи його повнозначною частиною мови, яка означає кількість предметів (певну або точно не визначену) та абстрактно-математичну кількість. Однак семантична ознака не дає змоги вирішити частиномовний статус усіх слів зі значенням кількості (пара, десяток, тисяча, сотня, чверть, третина і т. д.) і розмежувати числові іменники та власне числівники. Не розмежовує їх і морфологічна категорія відмінка, оскільки і числові іменники (тисяча), і власне числівники (десять) мають повну відмінкову парадигму. Навпаки, категорія відмінка зближує числівник з іменником і прикметником. Не є коректним визначення числівника як частини мови і за двома ознаками: категоріальним значенням і категорією відмінка при обмеженому вияві категорії роду і числа: “Числівник – частина мови, яка позначає кількість предметів... і виражає категоріальне лексичне значення у морфологічній категорії відмінка при обмеженому функціонуванні категорії роду і числа” (А. Грищенко).

Вузьке розуміння числівника як частини мови (І. Милославський та ін.) базується на категоріальному значенні, що формується на лексемах з основною семантикою абстрактного числа і точної предметної кількості, вираженої числом, а також на таких морфологічних, морфемних і синтаксичних особливостях, які протиставляють числівник іменникам і прикметникам. На цій підставі числівник можна визначити як самостійну частину мови, яка означає абстрактне число й точну предметну кількість, пов’язану з числом, і протистоїть іменникам і прикметникам нульовою категорією роду, поділом на однину/множину, своєрідними закінченнями, специфічними суфіксами, двофункціональним статусом і дискретною валентністю в словосполученні. З огляду на різноманітні підходи до визначення числівника як частини мови можна сформулювати узагальнене визначення.

Числівник (лат. числовий) – самостійна змінювана частина мови, до якої належать слова, що мають категоріальне значення означеної кількості і абстрактного числа, виражене категоріями роду, числа, відмінка і власними суфіксами.

Отже, числівник має такі категоріальні, морфологічні й синтаксичні ознаки, які дають підстави виокремлювати його в самостійну частину мови.