Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки	-
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом
група 3 – будівлі,
споруди,
передавальні пристрої
група 4 – машини та обладнання
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
група 5 – транспортні засоби
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)
група 7 – тварини
група 8 – багаторічні насадження
група 9 – інші основні засоби
група 10 – бібліотечні фонди	-
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди
група 13 – природні ресурси	-
група 14 – інвентарна тара
група 15 – предмети прокату
група 16 – довгострокові біологічні активи

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами. Норма амортизаційних відрахувань - це відношення щорічного розміру амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів, виражене у відсотках.

Підприємству не обов'язково відшкодовувати всю початкову (або переоцінену) вартість основних фондів. Під час ліквідації об'єктів залишаються матеріальні цінності, які підприємство може використовувати надалі в господарській діяльності й отримувати певний економічний ефект або реалізувати їх на сторону (запасні частини, агрегати, брухт тощо). Тому норми амортизаційних відрахувань обчислюються з урахуванням зменшення початкової (або переоціненої) вартості об'єкта основних фондів на суму його ліквідаційної вартості, тобто норми амортизації застосовуються тільки щодо вартості, яка амортизується.

У загальному випадку норми амортизації обчислюються за формулою:

(2.15)

де В_п та В_л - початкова та ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів відповідно, грн.;

Т_кв - термін корисного використання, роки.

У практиці господарювання підприємства може бути застосований один з кількох методів нарахування амортизації: прямолінійний (або рівномірний), виробничий, зменшуваної залишкової вартості, зменшуваного подвійного залишку, кумулятивний.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

(2.16)

де Б(_а_і) - балансова вартість групи основних фондів на початок попереднього звітного де Б_(а-1) - балансова вартість групи основних засобів на поча­ток попереднього звітного періоду, грн.;

П_(а-1) - сума витрат на придбання основних засобів, здійс­нення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних засобів протягом попереднього звітного періоду, грн.;

В_(а-1) - сума виведених з експлуатації основних засобів про­тягом попереднього звітного періоду, грн.;

А_(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих про­тягом попереднього звітного періоду, грн.

2.3. Показники стану та використання основних фондів підприємства. Виробнича потужність підприємства

Покращення використання основних фондів сприяє вирішенню широкого кола економічних проблем, спрямованих на підвищення ефективності виробництва: збільшення обсягів випуску продукції, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, економію капітальних вкладень та підвищення прибутковості підприємства.

Для характеристики стану і використання основних фондів підприємства застосовується чотири групи показників:

• показники технічного стану та руху основних фондів;

• показники завантаження основних фондів;

• показники технічного оснащення підприємства;

• показники ефективності використання основних фондів.

Технічний стан та рух основних фондів характеризують такі коефіцієнти.

1. Коефіцієнт зносу основних фондів (К_зн), що відображає частку вартості основних фондів, уже перенесену на вартість виготовленої підприємством продукції, і, водночас, характеризує ступінь зносу основних фондів підприємства станом на певну дату. Коефіцієнт обчислюється як відношення суми накопиченого зносу до початкової вартості основних фондів:

(2.17)

2. Коефіцієнт придатності основних фондів (К_прид) характеризує незношену частку основних засобів підприємства станом на певну дату. Він обчислюється за формулою:

(2.18)

де В₃ - залишкова вартість основних засобів, грн.

Між коефіцієнтами зносу та придатності існує такий зв'язок: К_зн + К_прид = 1.

3. Коефіцієнт оновлення основних фондів (К_он) характеризує ступінь інтенсивності оновлення основних фондів підприємства й обчислюється за формулою:

(2.19)

де В_над - вартість основних фондів, що надійшли на підприємство протягом звітного періоду, грн.;

- початкова вартість основних засобів підприємства на кінець року, грн.

4. Коефіцієнт вибуття основних фондів (К_виб) характеризує інтенсивність вибуття основних фондів протягом звітного періоду й обчислюється за формулою:

(2.20)

де В_ви6 - вартість основних фондів, що вибули протягом звітного періоду з балансу підприємства, грн.;

- початкова вартість основних засобів підприємства на початок року, грн.

Показники завантаження основних фондів підприємства поділяють на показники екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів. Показники екстенсивного використання (К_екст) основних фондів характеризують їх використання у часі. Розрізняють календарний, режимний, плановий та фактичний фонди часу роботи обладнання.

Номінальний (або режимний) фонд робочого часу (ФРЧ_Н) одиниці обладнання визначається режимом роботи підприємства й обчислюється за формулою:

(2.21)

де Д_к- кількість календарних днів у періоді, дні;

Д_вих- кількість вихідних у календарному періоді, дні;

Д_св - кількість святкових днів у календарному періоді, дні;

п _зм - кількість змін роботи обладнання протягом доби;

t_зм - тривалість однієї зміни, год.

Плановий фонд часу роботи (ФРЧ_пл) обладнання визначається шляхом зменшення номінального фонду на час перебування обладнання в плановому ремонті та модернізації:

ФРЧ_пл =ФРЧ_н-РЧ_тор (2.22)

де РЧтор - час простоїв обладнання у технічному обслуговуванні та ремонті, год.

Дійсний (або фактичний) фонд робочого часу (ФРЧ_д) обладнання складається з часу фактичної роботи, а також підготовчо-корисного й допоміжного часу і визначається фактичним режимом роботи обладнання в цехах підприємства.

Рівень використання обладнання за часом характеризується системою коефіцієнтів екстенсивного завантаження обладнання, які обчислюються як відношення фактично відпрацьованого фонду часу до загального фонду часу (календарного, режимного, планового):

(2.23)

(2.24)

(2.25)

Відхилення фактичного часу роботи групи обладнання від планового фонду робочого часу може спричинюватись такими чинниками, як зміна кількості одиниць обладнання, зміни витрат часу на технічні й технологічні зупинки, наявність простоїв через організаційно-технічні причини тощо.

До показників технічного оснащення підприємства належить фондоозброєність (Ф_озбр) визначає частку вартості основних фондів, яка припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу і характеризує ступінь його озброєності фондами. Обчислюється за формулою:

(2.26)

де Ч_впв - середньо-облікова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

До показників, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, належать такі.

1. Фондовіддача (ФВ), що характеризує, яка частка обсягу випущеної підприємством за певний період продукції припадає на 1 грн. середньорічної вартості його основних фондів, і обчислюється за формулою:

(2.27)

Де Q - річний обсяг випуску продукції підприємства у вартісному виразі, грн.;

В_оф - середньорічна вартість основних фондів, грн.

Фондовіддачу обчислюють у вартісних або натуральних (тонни, штуки, метри тощо) вимірниках.

2. Фондомісткість (ФМ) є показником, оберненим до фондовіддачі. Вона характеризує, яка частина середньорічної вартості основних фондів припадає на 1 грн. випущеної підприємством продукції. Визначається як відношення середньорічної вартості основних фондів до обсягу випущеної підприємством продукції:

(2.28)

3. Рентабельність основних фондів (R_oф) характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів. Обчислюється за формулою:

(2.29)

де П - прибуток, отриманий підприємством за рік, грн.

Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції певної номенклатури, асортименту та якості за певний період часу (рік, квартал, добу, зміну тощо) за умови найбільш повного завантаження обладнання та виробничих площ.

На величину виробничої потужності підприємства впливає багато різноманітних факторів. Основними серед них є такі:

- кількість та склад встановленого обладнання, розміри виробничих площ;

- прийнятий режим роботи підприємства;

- продуктивність обладнання або трудомісткість продукції, яка виготовляється на цьому обладнанні, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу;

- номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється підприємством;

- застосування прогресивних норм продуктивності та використання обладнання;

- структура основних фондів підприємства.

Підприємства різних галузей обчислюють виробничу потужність на основі відповідних галузевих інструкцій, де враховано особливості їхнього функціонування. Однак у загальному вигляді величина виробничої потужності (ВП) може бути визначена за такими формулами:

(2.30)

(2.31)

де ВП_і - виробнича потужність і-ї групи обладнання;

q_і - продуктивність і-го виду обладнання за годину у відпо­відних одиницях;

п _обл.і - кількість обладнання і-го виду;

ФРЧ_і - плановий або фактичний фонд робочого часу оди­ниці обладнання і-го виду, год;

t_вир - трудомісткість виготовлення одиниці виробу, н.-год.

2.4. Склад, структура та класифікація оборотних коштів. Визначення потреби в оборотних коштах

Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складах підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Склад оборотних коштів - це сукупність вартості окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

• залежно від участі їх у кругообігу коштів;

• за методами планування, принципами організації та регулювання;

• за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування, принципів організації та регулювання оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать кошти, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та залишки готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні кошти включають фонди обігу, за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

• власні та прирівняні до власних;

• залучені;

• інші.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їхнє нормування (розрахунок нормативів). У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності підприємств. Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Норматив оборотних засобів - це їхній мінімальний плановий розмір у вартісному вираженні, необхідний для забезпечення нормальної роботи підприємства.

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів:

1. Аналітичний (дослідно-статистичний), який передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей із подальшим коригуванням фактичних запасів та вилученням із них надлишкових.

2. Коефіцієнтний - полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на обсяг Цих коштів.

3. Прямого розрахунку — це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх періодів, залишками готової продукції). В умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва в практичній діяльності суб'єктів господарювання метод прямого розрахунку є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах () обчислюється за формулою:

(2.32)

де М_д - середньодобові планові витрати певного виду матеріальних ресурсів (у натуральних вимірниках);

Ц- ціна одиниці матеріальних ресурсів, грн.;

Д₃- норма запасу матеріальних ресурсів, дні.

Середньодобові планові витрати матеріальних ресурсів (М_д) визначаються так:

(2.33)

де М_річ - річні витрати матеріалів у попередньому періоді (у натуральних вимірниках);

Д_к - кількість календарних днів у плановому році;

k_q - коефіцієнт, що враховує зміни умов виробництва. Він обчислюється як індекс динаміки обсягів виробництва продукції:

(2.34)

де Q_пл та Q_баз - обсяги випуску продукції у плановому та базовому році відповідно (у натуральних вимірниках).

Норма запасів матеріальних ресурсів (Дз) - це мінімально необхідна кількість днів, на яку треба передбачити запас матеріалів для забезпечення нормального функціонування підприємства.

Норма запасу певного виду матеріальних ресурсів (Д₃) включає транспортний (Д_тр), підготовчий (Д_підг), технологічний (Д_техн), поточний (Д_пот) та страховий запаси (Д_стр), обчислені у днях:

Д₃ = Д_тр + Д_підг + Д_техн + Д_пот + Д_стр (2.35)

Транспортний запас створюється на період між моментом переказування коштів підприємства постачальнику за матеріальні ресурси та часом їх отримання на підприємстві.

Підготовчий запас створюється на період, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, приймання, підготовки матеріалів до виробничого споживання (вимірювання щільності, сортування тощо). Його обчислюють з урахуванням специ­фіки конкретного підприємства та технологічних особливостей обробки сировини.

Технологічний запас створюється у випадках, коли матеріальні ресурси, що надходять на підприємство, не відповідають вимогам технологічного процесу і до видачі у виробництво потребують попередньої обробки (наприклад, сушіння, розкрою тощо). Його розмір, так само, як і розмір підготовчого запасу, визначається конкретними умовами технологічного процесу виготовлення продукції на підприємстві.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство. Поточний запас певного виду матеріальних ресурсів у натуральних вимірниках (З_пот) можна обчислити за формулою

Зпот=Дпот * Мд, (2.36)

де Д_пот - період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство, дні;

М_д — середньодобові планові витрати матеріалів на підприємстві (у натуральних вимірниках).

Страховий запас складається на випадок порушення постачальником запланованого режиму поставок матеріальних ресурсів на підприємство. Як правило, він приймається в розмірі, що не перевищує половини поточного запасу. Величина страхового запасу (З_стр) в натуральних вимірниках обчислюється за формулою:

З_стр = 0,5 * З_пот (2.37)

Таким чином, величина необхідного запасу матеріальних ресурсів певного виду (З_мр) в натуральних вимірниках становитиме:

З_мр =М_д * (Д_тр +Д_підг + Д_техн+Д_пот +Д_стр) (2.38)

Однією з умов забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства є наявність певної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці та в процесі їх переміщення на випадок аварій, інших не передбачуваних обставин.

У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва впливають такі фактори: кількість робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей (комплектуючих) з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві () обчислюється за формулою:

(2.39)

де Q_д - середньоденний випуск товарної продукції за її собівартістю, грн.;

Д_вц - тривалість виробничого циклу, дні;

К_нв - коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

Середньоденний випуск товарної продукції (Q_д) за її собівартістю обчислюється так:

(2.40)

де Q - випуск продукції за собівартістю протягом певного періоду, грн.;

Д_к - кількість календарних днів у цьому періоді, дні.

Коефіцієнт наростання витрат являє собою відношення середньої собівартості виробів, що знаходяться у незавершеному виробництві, до собівартості готових виробів.

При рівномірному наростанні витрат величину коефіцієнта можна обчислити за формулами:

(2.41)

або

(2.42)

де С_м - вартість матеріальних витрат у собівартості виробу, грн.;

С- собівартість виготовлення виробу, грн.;

С_поч - одноразові витрати на початку виробничого циклу виготовлення продукції, грн.

2.5. Управління запасами матеріальних ресурсів на підприємстві

Найбільша частка витрат підприємства, пов'язаних з формуванням запасів припадає на поточний запас, розмір якого залежить від тривалості періоду між двома черговими поставками. Тому велике значення має встановлення оптимального строку поставок ресурсів на підприємство.

Кошти, спрямовані на формування запасів товарно-матеріальних цінностей, не тільки не приносять підприємству прибутку, а навпаки - в умовах дефіциту оборотних засобів змушують підприємство брати кредити і нести додаткові витрати на сплату банківських відсотків. Такі додаткові витрати призводять до подорожчання продукції та зниження конкурентоспроможності підприємства на ринку. Виникає проблема оптимізації таких параметрів створення запасів, як розмір партії поставки, інтервал між постачанням ресурсів, вартість зберігання окремих видів матеріальних ресурсів, її розв'язання дає змогу підприємству мінімізувати витрати підприємства, пов'язані із формуванням та зберіганням виробничих запасів.

Оптимальним розміром партії поставки вважається той обсяг матеріальних ресурсів, на придбання і зберігання якого сукупні витрати підприємства є мінімальними.

Для визначення оптимального розміру поставки матеріальних ресурсів враховується залежність річних витрат підприємства на придбання та зберігання матеріальних ресурсів від величини партії поставки.

Вона полягає у тому, що збільшення запасів у результаті постачання великими партіями потребує вилучення з обігу значного обсягу оборотних коштів, а також додаткових витрат підприємства на зберігання матеріалів і компенсацію їх можливого псування та втрат.

Одночасно постачання великими партіями зменшує кількість поставок та відповідні транспортно-заготівельні витрати, оскільки останні порівняно мало залежать від розміру партії поставки. Значною мірою ці витрати обумовлені кількістю поставок (витратами на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування продукції тощо). Тому зменшення розміру партії поставок спричиняє збільшення кількості їх поставок протягом певного періоду і зумовлює зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням невеликих запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають. Транспортно-заготівельні витрати прийнято називати витратами на розміщення замовлення.

Аналітичний метод визначення оптимальної величини партії поставки базується на використанні відповідних аналітичних залежностей витрат підприємства.

Оптимальний розмір партії поставки матеріальних ресурсів (Р_попт) обчислюється за формулою:

(2.43)

де М_річ — річна потреба у матеріальних ресурсах певного виду (у натуральних вимірниках);

_р.з1 - середня вартість розміщення одного замовлення, грн.;

- середня вартість зберігання одиниці матеріальних ресурсів, грн.

Оптимальний обсяг партії поставки може бути обчислений, також на підставі інших вихідних даних:

(2.44)

де М_д - середньодобові витрати матеріальних ресурсів (у нату­ральних вимірниках);

- середні витрати на збереження одиниці ресурсу про­тягом доби, грн.,

або

(2.45)

де М_річ - річні витрати матеріальних ресурсів, грн.;

Цм - ціна одиниці матеріальних ресурсів без урахування транспортно-заготівельних витрат, грн.

Оптимальна кількість поставок протягом року (n_опт) визначається за формулою:

(2.46)

де Р_п.опт - оптимальний обсяг партії поставки матеріальних ресурсів (у натуральних вимірниках).

Оптимальний інтервал між двома поставками (t_опт) об­числюється так:

(2.47)

де Д_к - кількість календарних днів у році, дні;

n_опт - оптимальна кількість поставок матеріальних ресурсів протягом року.

Середній рівень запасів матеріальних ресурсів () на підприємстві визначається за формулою:

(2.48)

При управлінні запасами критерій мінімізації сукупних витрат підприємства на їх придбання і зберігання не застосовується, якщо термін виконання замовлення постачальником досить тривалий або попит і ціни на види виробничих запасів істотно коливаються. У такому разі недоцільно економити на зберіганні запасів. Це може призвести до порушення ритмічності виробничого процесу і невиконання підприємством своїх договірних зобов'язань.

2.6. Показники ефективності використання оборотних фондів на підприємстві

Оборотні засоби становлять значну частину виробничих фондів підприємства. Основною характеристикою ефективності використання оборотних засобів є швидкість їх обертання, або, інакше кажучи, оборотність. Саме від оборотності залежить величина необхідних підприємству грошових коштів для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів застосовують такі показники оборотності.

1. Коефіцієнт оборотності (К_об) характеризує кількість оборотів оборотних засобів за певний період, як правило, за рік. Обчислюється за формулою:

(2.49)

де Q - річний обсяг реалізованої продукції за собівартістю, грн.;

- середньорічна вартість залишку оборотних засобів підприємства, грн.

Середньорічна вартість залишку оборотних засобів () обчислюється за формулою:

(2.50)

де - середньомісячні залишки оборотних активів підприємства, грн.

Вартість середньомісячного залишку оборотних активів () можна обчислити за формулою:

(2.51)

де та - вартість оборотних активів підприємства на початок та кінець місяця відповідно, грн.

2. Коефіцієнт завантаження (К_зав) є величиною, оберненою до коефіцієнта оборотності. Він показує, скільки оборотних засобів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції, і визначається за формулою:

(2.52)

3. Тривалість обороту (t_об) характеризує тривалість одного обороту оборотних засобів підприємства в днях і обчислюється за формулою:

(2.53)

де Д_к - кількість календарних днів протягом року;

К_об— кількість оборотів оборотних засобів протягом року.

4. Рентабельність оборотних засобів (R_оа) характеризує ефективність використання підприємством оборотних засобів і показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. коштів, спрямованих на формування оборотних засобів. Показник обчислюється за формулою:

(2.54)

де П_од - прибуток підприємства від операційної діяльності за підсумками роботи за рік, грн.;

- середньорічна вартість оборотних засобів підприємства, грн.

Питання для самоперевірки знань

1. Дайте визначення поняттям «основні засоби» та «основні фонди».

2. Що являють собою оборотні фонди?

3. Які показники застосовують для здійснення обліку основних фондів?

4. Які існують вартості основних фондів та як їх обчислити?

5. Що таке знос основних фондів?

6. Чим відрізняється фізичний знос від морального?

7. Які фактори зумовлюють моральний знос основних фондів?

8. Дайте визначення терміну «амортизація».

9. Що таке норма амортизаційних відрахувань?

10.Яким чином обчислюється норма амортизаційних відрахувань?

11.Які показники застосовують для характеристики стану і використання основних фондів підприємства?

12.Які коефіцієнти включають в себе показники технічного стану та руху основних фондів?

13.Які показники характеризують рівень ефективності використання основних фондів?

14.Що розуміють під виробничою потужністю підприємства?

15.Дайте визначення поняттям «оборотні кошти» та «фонди обігу».

16.За якими ознаками класифікують оборотні кошти підприємства:

17.Що включають в себе нормовані та ненормовані оборотні кошти?

18.Які існують методи розрахунку нормативів оборотних коштів і в чому їхня суть?

19.Які показники використовують при обчисленні нормативу оборотних засобів у виробничих запасах?

20.Які фактори впливають на величину незавершеного виробництва?

21.Що спричиняє зменшення розміру партії поставки?

22.Що включає в себе оптимальний розмір партії поставки матеріальних ресурсів?

23.Які показники використовують для оцінки ефективності використання оборотних засобів?

24.Що характеризує коефіцієнт оборотності?

Тести для самоконтролю

1. До основних фондів підприємства не належать:

а) будівлі;

б) машини, обладнання;

в) земельні ділянки;

г) транспортні засоби.

2. Для усунення впливу цінового фактора основні фонди підприємства оцінюють за:

а) початковою вартістю;

б) відновною вартістю;

в) справедливою вартістю;

г) ліквідаційною вартістю.

3. Поступову втрату основними фондами своєї споживчої вартості, яка відбувається як у процесі експлуатації, так і під час їх бездіяльності, називають:

а) фізичний знос;

б) моральний знос;

в) повний знос.

4. Основними факторами, що зумовлюють моральний знос, є:

а) ступінь завантаження основних виробничих фондів у виробничому процесі;

б) рівень кваліфікації працівників;

в) зростання продуктивності праці та темпи науково-технічного прогресу;

г) якість технічного догляду та ремонтного обслуговування основних фондів.

5. Амортизація основних - це:

а) перенесення частини вартості об'єкта основних фондів підприємства на
вартість виробленої ним продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

б) знецінення основних фондів;

в) списання основних фондів з балансу підприємства;

г) ефективне використання основних фондів.

6. Який з перелічених нижче коефіцієнтів відображає частку вартості основних фондів, уже перенесену на вартість виготовленої підприємством продукції:

а) коефіцієнт придатності;

б) коефіцієнт зносу;

в) коефіцієнт оновлення;

г) коефіцієнт вибуття.

7. Фондомісткість обчислюється як відношення середньорічної вартості основних фондів до:

а) прибутку підприємства;

б) початкової вартості основних фондів;

в) кількості випущеної підприємством продукції;

г) залишкової вартості основних фондів.

8. Який із показників характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів:

а) фондомісткість;

б) фондовіддача;

в) реальний фонд робочого часу;

г) рентабельність.

9. Виробнича потужність - це:

а) максимально можливий випуск продукції певного асортименту та якості за певний період часу;

б) загальна кількість обладнання в цехах підприємства;

в) вартість основних і оборотних фондів підприємства;

г) середньорічна вартість основних фондів підприємства.

10.До оборотних фондів підприємства належать:

а) будівлі;

б) обладнання;

в) сировина і матеріали;

г) транспортні засоби.

11.Норматив оборотних засобів - це:

а) їхній мінімальний плановий розмір, необхідний для забезпечення нормальної
роботи підприємства;

б) загальна кількість оборотних засобів на підприємстві;

в) основні засоби мінус оборотні засоби;

г) оборотні фонди мінус готова продукція.

12.Який із методів розрахунку нормативу оборотних коштів передбачає ре­тельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей із подальшим коригуванням фактичних запасів та вилученням із них надлишкових:

а) коефіцієнтний;

б) аналітичний;

в) прямого розрахунку.

13.Який із перелічених нижче запасів створюється на період між моментом переказування коштів підприємства постачальнику за матеріальні ресурси та часом їх отримання на підприємстві:

а) підготовчий;

б) технологічний;

в) транспортний;

г) поточний.

14.На величину незавершеного виробництва впливають такі фактори:

а) ціна одиниці матеріальних ресурсів;

б) план виробництва та собівартість одиниці продукції;

в) норма запасу матеріальних ресурсів;

г) ефективне використання оборотних фондів.

15.Який з коефіцієнтів характеризує кількість оборотів оборотних засобів за певний період:

а) коефіцієнт оборотності;

б) коефіцієнт завантаження;

в) тривалість обороту;

г) рентабельність оборотних засобів.

16. Який з показників використовують при обчисленні рентабельності оборотних засобів:

а) річний обсяг реалізованої продукції;

б) кількість календарних днів протягом року;

в) прибуток підприємства від операційної діяльності;

г) кількість оборотів оборотних засобів протягом року.

Теми рефератів

1. Економічна сутність та класифікація основних засобів.

2. Види вартісної оцінки основних засобів.

3. Показники стану та руху основних засобів.

4. Знос основних засобів: види, показники і способи усунення.

5. Амортизація основних засобів та методи її нарахування.

6. Показники оцінки використання основних засобів.

7. Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів. Місце оборотних коштів у фінансових ресурсах підприємства.

8. Складові елементи та структура оборотних коштів.

9. Методи нормування оборотних коштів.

10.Нормативи оборотних коштів.

11.Показники ефективності використання оборотних коштів.

12.Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.

ТЕМА 3

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОПЛАТА ПРАЦІ

3.1. Поняття, класифікація та структура персоналу

Стан і розвиток суспільства визначаються здебільшого кількістю і складом його населення. Під населенням розуміють сукупність людей, що проживає на визначеній території.

Важливою характеристикою стану і розвитку людських ресурсів є відтворення населення. Відтворення населення — це історично та соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь у результаті взаємодії народжуваності й смертності. Розрізняють три типи відтворення населення: розширене, просте і звужене. Для розширеного відтворення характерним є перевищення народжуваності над смертністю, тобто природний приріст населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності й смертності. Звужене відтворення — коли смертність перевищує народжуваність і відбувається абсолютне скорочення населення.

Відтворення населення тісно пов'язане з рухом населення, що визначається особливостями зміни чисельності і складу населення у країні в цілому та в окремих регіонах. Існує декілька видів руху населення: природний, соціальний та економічний. Природний рух населення — це результат процесів народження і смерті людей.

Залежно від того, які процеси переважають, відбуваються природний приріст або природне зменшення населення. Різниця між числом народжених і числом померлих при позитивному результаті називається природним приростом населення, при негативному результаті — природним зменшенням населення.

В економічній літературі, статистиці та державному регулюванні економіки для визначення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси. Трудові ресурси — це працездатна частина населення, яка володіє фізичними та інтелектуальними можливостями, може виробляти матеріальні блага і надавати послуги. Трудові ресурси включають у себе як реальних працівників, уже зайнятих в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Частина трудових ресурсів є важливим елементом потенціалу підприємства, тобто його персоналом.

Персонал є основним ресурсом підприємства, що складається з окремих працівників, які об'єднані певним чином та діють цілеспрямовано для досягнення цілей підприємства й особистих цілей.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності й забезпечують господарську діяльність суб'єкта господарювання.

У діяльності підприємства, крім постійних працівників, часто беруть участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на підставі трудового договору (контракту).

Залежно від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Так, у промисловості до першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів і лабораторій, заводоуправлінь, складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або безпосередньому його обслуговуванні. До другої групи персоналу відносять працівників структур, які належать підприємству, але не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних і медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо.

Залежно від характеру виконуваних функцій, персонал підприємства поділяється на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона та учні.

Керівники — це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та у їхніх структурних підрозділах, а також їхні заступники.

До спеціалістів відносять працівників, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, зокрема: інженери, економісти, бухгалтери, інспектори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо.

Службовці — це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діловодством, обліком, контролем, господарським та технічним обслуговуванням, зокрема: діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири тощо.

До складу охорони входять працівники сторожової та пожежної служби підприємств.

Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

Робітники — це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг. До робітників належать також двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Робітники поділяються на основних, тобто безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції, і допоміжних, які виконують різноманітні допоміжні або підсобні операції.

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія — це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах даної професії, який має специфічні особливості й потребує від працівника додаткових (спеціальних) знань та навичок.

Так, професія слюсаря охоплює спеціальності слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря-складальника; професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.

Працівники кожної професії та спеціальності відрізняються рівнем кваліфікації.

Кваліфікація — це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи:

- висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;

- кваліфіковані — робітники, що виконують складні роботи (наприклад, метало-та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;

- малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;

- некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик).

За відношенням працівників до власності підприємства їх можна поділити на власників і найманих.

Власник — це працівник, який бере участь у господарській діяльності підприємства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресурсами (земельною ділянкою).

Найманий працівник — працівник, який бере участь у господарській діяльності підприємства тільки особистою працею.

Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.

Сумісник — працівник підприємства (власник, найманий працівник), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які присвоюються їм залежно від теоретичної та практичної підготовки.

Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. Залежно від цього їх поділяють на такі групи:

- найвищої кваліфікації (з вченими ступенями і званнями);

- вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);

- середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та певним практичним досвідом);

- спеціалістів-практиків (без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).

Названим категоріям працівників на підприємстві надається відповідна посада згідно із штатним розписом.

Штатний розпис — це внутрішній нормативний документ підприємства, в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.

Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.

Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу.

3.2. Економічна сутність продуктивності праці та методи її оцінки

Основним економічним показником, що характеризує ефективність витрат праці персоналу підприємства, є продуктивність праці.

Під продуктивністю праці розуміють ефективність витрат живої праці, яка визначається кількістю продукції, вироблюваної за одиницю робочого часу, або витратами живої праці на виготовлення одиниці продукції. Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток (В) - це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу підприємства.

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники відображають вироблену продукцію у штуках, метрах, кубометрах тощо або в умовно-натуральних одиницях, що припадають на одного середньооблікового працівника за певний період. Натуральні показники виробітку за­стосовуються на підприємствах з невеликою номенклатурою продукції (наприклад, у паливній промисловості, електроенергетиці). На підприємствах з широкою номенклатурою продукції (у харчовій, текстильній та інших галузях промисловості) використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, умовна консервна банка).

Виробіток у натуральних вимірниках визначається діленням обсягу виробленої продукції на кількість затраченого часу, вираженого у нормо-годинах або у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу.

Натуральні та умовно-натуральні показники найоб'єктивніше відображають продуктивність праці (виробіток) на підприємстві, однак їх застосування обмежується підприємствами, що виробляють однорідну продукцію. На тих підприємствах, які виробляють різнорідну продукцію, показник виробітку може обчислюватись лише у вартісних вимірниках.

Вартісні показники продуктивності праці характеризують вартість продукції, випущеної підприємством протягом певного періоду, що припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу.

Виробіток у вартісних вимірниках обчислюється діленням обсягу виробленої продукції у вартісному вираженні на витрати часу, що виражені у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин.

На робочих місцях, в бригадах, дільницях та цехах, де знаходиться в обробці різнорідна і незавершена продукція, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях, показник виробітку визначається у трудових показниках. Трудові показники виробітку відображають витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.

Виробіток у трудових вимірниках обчислюється діленням обсягу продукції, вираженої у витратах робочого часу в нормо-годинах, на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Виробіток (V) обчислюється за формулами:

(3.1)

(3.2)

(3.3)

де Q - кількість продукції, виробленої за певний період (у на­туральних або вартісних вимірниках);

Т - робочий час, витрачений на виробництво продукції, нормо-години, дні, місяці тощо;

- середньооблікова чисельність промислово-виробни­чого персоналу або основних робітників підприємства, осіб.

На підприємствах визначають годинний, денний, місячний та річний виробіток.

Годинний виробіток обчислюється діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість годин, відпрацьованих усіма працівниками протягом цього самого періоду. Він характеризує продуктивність праці за відпрацьовану годину робочого часу.

Денний виробіток визначається діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість людино-днів, відпрацьованих за цей самий час. Показник характеризує продуктивність використання робочого дня.

Місячний (річний) виробіток визначається діленням обсягу випущеної за місяць (рік) продукції на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу або основних робітників. Він характеризує продуктивність використання робочого часу за місяць, рік.

Через наявність внутрішньозмінних, цілоденних простоїв у роботі з різних причин (несвоєчасне постачання сировини, зриви в енергопостачанні, вихід із роботи обладнання тощо) темпи зростання годинного, денного та місячного (річного) ви­робітку не збігаються.

Інший показник продуктивності праці - трудомісткість (і) - є оберненим до виробітку і відображає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.

Трудомісткість обчислюється за формулою:

(3.4)

де Т - робочий час, витрачений на виробництво продукції за певний період, нормо-години, дні, місяці тощо;

Q - кількість продукції, виробленої за той самий період (у натуральних або вартісних вимірниках).

Показник трудомісткості має низку переваг порівняно з показником виробітку:

1. він відображає прямий зв'язок між обсягом виробництва та витратами праці;

2. застосування показника трудомісткості дає змогу виявити фактори та резерви зростання продуктивності праці;

3. він дає змогу порівнювати витрати праці на однакові вироби у різних цехах та дільницях підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, що включають у трудомісткість, розрізняють:

- технологічну трудомісткість;

- трудомісткість обслуговування виробництва;

- виробничу трудомісткість;

- трудомісткість управління виробництвом;

- повну трудомісткість.

Технологічна трудомісткість (Т_техн) відображає всі витрати праці основних робітників - відрядників та погодинників:

Т_техн =Т_відр + Т_пог (3.5)

де Т_відр - витрати праці робітників-відрядників, нормо-години;

Тпог - витрати праці робітників-погодинників, нормо-години.

Трудомісткість обслуговування (Т_обсл) включає витрати праці допоміжних робітників, що обслуговують обладнання та робочі місця у виробничих цехах, а також працюють у допоміжних цехах та службах.

Виробнича трудомісткість (Т_вироб) включає в себе всі витрати праці основних та допоміжних робітників:

Т_вироб = Т_техн +Т_обсл (3.6)

Трудомісткість управління (Т_упр) відображає витрати праці керівників, спеціалістів, службовців, учнів, працівників охорони підприємства.

Повна трудомісткість (Т_п) включає в себе витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства:

Т_п = Т_вироб + Т_упр (3.7)

Трудомісткість обчислюють як на одиницю, так і на весь випуск продукції підприємства.

Розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.

Під нормативною трудомісткістю розуміють витрати праці на виготовлення продукції або на виконання певного обсягу робіт, що обчислюються за діючими на підприємстві нормами.

Планова трудомісткість - це витрати праці на виробництво продукції або на виконання певного обсягу робіт, що встановлено з урахуванням змін норм у плановому періоді в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість визначається, виходячи з фактичних витрат праці на підприємстві.

3.3. Сутність заробітної плати

Заробітна плата - це одна з найважливіших соціально-економічних категорій, один з економічних важелів, який поєднує інтереси працівника, роботодавця та держави: вона є основним засобом задоволення особистих потреб працівників; стимулює скорочення витрат на виробництво, зростання продуктивності праці, розвиток суспільного виробництва; є засобом перерозподілу кадрів по галузях народного господарства.

Заробітна плата являє собою винагороду, виражену, як правило, у грошовому еквіваленті, яку згідно з трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошових коштів, яку отримує працівник за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості та якості затраченої ним праці.

Однак на одну й ту саму суму заробітної плати в різні періоди часу можна одержати різну кількість товарів та послуг. Це пояснюється інфляцією - знеціненням грошової маси, що перебуває в обігу. Тому більш точною характеристикою грошових коштів, які працівник отримує за свою працю, є реальна заробітна плата, що відображає купівельну спроможність отриманих ним в даний час грошових коштів.

Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати та рівня цін на товари і послуги. Цю залежність можна подати так:

(3.8)

де , - індекси реальної та номінальної заробітної плати відповідно;

- індекс споживчих цін.

За своєю структурою заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. На деяких підприємствах основна заробітна плата може встановлюватись у вигляді сум відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції' (робіт, послуг).

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає: доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Наприклад, надбавки та доплати за класність водіям, за бригадирство, за суміщення професій, оплата праці у вихідні та святкові дні, премії за виконання та перевиконання виробничих завдань, економію сировини і матеріалів тощо.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або здійснюються понад встановлені ним норми. До таких виплат належать: оплата простоїв не з вини працівника, винагороди за відкриття та винахідництво, матеріальна допомога на оздоровлення, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства та інші.

У загальній структурі заробітної плати основна заробітна плата становить 70-80% загальної величини заробітної плати, на додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати припадає 20-30%.

Розміри заробітної плати працівника залежать від складності та умов виконуваної роботи, його професійно-ділових якостей, результатів його праці та кінцевих результатів господарської діяльності підприємства, регулюються податками і максимальною величиною не обмежені.

У цілому, на загальний рівень заробітної плати впливає багато різноманітних факторів, які можна поділити на зовнішні (фактори оточення) та внутрішні (фактори підприємства). До зовнішніх факторів належать.

- зміна попиту та пропозиції на ринку товарів та послуг, на виробництві яких використовується дана праця;

- еластичність попиту на працю по ціні;

- зміна цін на споживчі товари та послуги;

- рівень безробіття;

- життєвий рівень населення;

- державне регулювання оплати праці.

До внутрішніх факторів відносять такі:

- результати господарської діяльності підприємства, рівень його прибутковості;

- корисність певної праці для роботодавця;

- кадрова політика підприємства;

- діяльність профспілок тощо.

Ефективність оплати праці на підприємстві визначається тим, наскільки повно вона виконує свої функції, а саме: відтворювальну, стимулюючу, регулювальну і соціальну.

Відтворювальна функція заробітної плати полягає у необхідності встановлення норм оплати праці на рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу роботодавцю застосувати обґрунтовані норми праці, що гарантують йому отримання необхідного результату господарської діяльності.

Стимулююча функція відтворюється у ступені залежності величини заробітної плати працівника від кількості та якості результатів його праці в конкретних умовах діяльності.

Регулювальна функція оплати праці реалізує принцип диференціації рівня оплати праці працівника певного фаху і кваліфікації відповідно до відповідальності та складності його трудових завдань.

Соціальна функція заробітної плати втілює принцип соціальної справедливості й передбачає однакову оплату за однакову роботу.

Мінімальна заробітна плата являє собою гранично допустиму величину оплати праці, нижче якої не можна платити працівникові за виконану ним норму робочого часу. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється державою з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати у господарстві країни; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов у країні. Він переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

3.4. Форми оплати праці

На основі тарифної системи підприємства можна використовувати дві форми оплати праці: відрядну та погодинну.

За відрядної форми оплати праці (ЗП_в}ідр) величина заробітку працівника визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виготовленої за певний проміжок часу (зазвичай, за мі­сяць), та відрядною розцінкою за її одиницю:

ЗПвідр = Оф *Свідр (3.9)

де Q_ф - фактична кількість виготовленої продукції за певний період, шт;

С_відр - відрядна розцінка за виготовлення одиниці виробу, грн./шт.

Ця форма заробітної плати стимулює передусім покращення кількісних показників праці, тобто її продуктивність. За більшої продуктивності праці працівник отримує більшу заробітну плату. При цьому витрати на заробітну плату, що припадають на одиницю продукції, залишаються незмінними за будь-якого обсягу виробництва - на рівні відрядної розцінки.

Відрядну форму заробітної плати найдоцільніше застосовувати у разі:

- наявності кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від конкретного робітника або бригади;

- можливості у робітників збільшити виробіток або обсяг виконуваних робіт;

- необхідності на даній дільниці стимулювати робітників до подальшого збільшення виробітку чи обсягів виконуваних робіт;

- можливості точного обліку обсягів (кількості) виконуваних робіт;

- належного рівня організації нормування праці.