Ю. Б. Беличко. Український живопис

Справжній розквіт українського образотворчого мистецтва починається з творчості Т. Г. Шевченка (1814-1861). У його творах вперше з великою силою зазвучали нові теми й суспільні мотиви, що порушували наигостріші соціальні проблеми тогочасної дійсності. Зазнавши сам поневірянь, він присвятив свою творчість зображенню знедоленого народу. На початку 40-х років головну увагу Шевченко приділяє темам, взятим з історії українського народу, зображенню його життя, побуту і звичаїв.

У найбільшому за розміром творі олійного живопису "Катерині" (1842 р.) він підноситься до узагальнення явища, характерного для часів кріпацтва. Це полотно написане на сюжет однойменної власної поеми, створеної чотирма роками раніше. Але художник не ілюструє якийсь конкретний момент літературного твору. Засобами образотворчого мистецтва він розвиває одну із сюжетних ліній поеми. Твір відо­бражає драматичний сюжет епізоду розлучення селянської дівчини Катерини з офіцером, що спокусив її й покинув. Художник з великим тактом розкриває цей драматизм, не переступаючи грань, за якою краса втрачає свою велич.

Перебуваючи в Україні після закінчення академії, Тарас Шевченко написав ряд портретів української дворянської інтелігенції. Серед них -"Портрет Маєвської".

Т. Шевченко. Портрет Маєвської

"Художник байдужий до соціального стану моделі, для нього цінність людини насамперед полягає в її природній духовній красі. Він із захоплення і приязню вдивляється в обличчя портретованої, і образ її ніби віддзеркалює почуття митця. Портрет Маєвської майстерно закомпонований в овальній формі, ніякі аксесуари не відвертають увагу від обличчя. Воно ліпиться енергійними ударами пензля, малюнок усього абрису гарних очей, тонкого носа, усміхнених вуст відзначаються впевненістю і вишуканістю. Недарма в своєму "Щоденнику" художник занотував, що людське обличчя здається йому виявом вищої досконалості і краси природи".

Ю. Б. Беличко. Український живопис

Ще більше поглиблюється майстерність художника в портретах Горленко, Лизогуба, Кейкутової та багатьох інших, створених у 1843 - 1847 pp. Поглиблення реалізму і майстерності Шевченка виявляється в його картині "Селянська родина" (1843), в якій поетично показано сценку з життя

українського селянина. Простота, невимушеність композиції, природність

колірного рішення й освітлення, а також вибір сюжету вирізняють цей твір

серед картин майстрів академічної школи. У 1843 р. Т. Шевченко

подорожує по Україні. Під впливом вражень від подорожі і на основі виконаних етюдів, малюнків, ескізів він задумав створити і видати серію офортів під назвою "Живописна Україна". Основна мета – показати історичне минуле, побут і звичаї рідногонароду, природу країни, його офорти "У Києві", "Ста-рости", "Казка","Судна рада", "Дари в Чигирині" відзна-чаються високим професіоналізмом техніки офорту,історичною правдивістю та життєвістю,

В кінці 40-х років у портретах Шевченка наростають тенденції типізації образів, узагальнення характерів, спрямованість на сошально-психологічну характеристику персонажів (автопортрет, 1849). Ці тенденції характерні для критично-реалістичного періоду останніх років його життя.

У другий половині XIX ст. в Україні значно активізується мистецьке життя, утворюються великі художні центри в Києві, Харкові, Одесі. Велику роль у цей час відіграють художні школи: М. І. Мурашка в Києві, М. Д. Раєвської-Іванової в Харкові, Одеське художнє училище. Ці художні центри дали початкову художню освіту цілій плеяді видатних українських і російських художників, серед яких: М. О. Врубель, К. Я. Крижицький М. К. Пимоненко, Г. К. Дяченко, С. П. Костенко, О. О, Мурашко! Ф. С. Красицький, І. Ф. Селезньов, Г. П. Світлицький, К. К. Костанді П. О. Нілус, Є. И. Буковецький, Г. С. Головков та ін.

В українському мистецтві цього періоду провідним стає жанровий живопис, серед вихованців та викладачів школи М. І. Мурашка видатне місце в історії українського мистецтва належить М. К. Пимоненку (1862-1912). М. Пимоненко у своїх творах постійно звертається до життя, побуту, звичаїв українського народу. "Святочне ворожіння" відтворює один з епізодів зимових різдвяних свят, у якому брали участь дівчата. Вважалось, одо ворожінням у цей період свят можна дізнатись про свого нареченого. У цій жанровій сцені художник майстерно використовує ефект штучного освітлення. За допомогою цього прийому

зосереджує увагу на гарних молодих обличчях, на яких веселим захватом і цікавістю світяться очі. Незважаючи на те, що полотно належить до раннього періоду творчості, в ньому уже починають виявлятися такі риси обдарування художника, як неабиякий дар колориста, увага до ефетів, вміння в буденному сюжеті дати психологічну характеристику персонажів, Серед найбільш відомих творів М. Пимоненка можна назвати його картини "Засватана" (1886), "В чистий четвер", "Художник" (усі три написані в 1887), "Весілля в Київській губернії" (1891), "Свати" (1892) та ін. Серед відомих майстрів пейзажного жанру цього періоду були такі відомі художники, як С. І. Васильківський (1857-1931), В.В.Орловський (1842-1914), С. І. Світославський (1857-1931), П. О. Левченко (1859-1917) та ін. Усіх їх об'єднує палка любов до рідної природи, захоплення її красою, реалістичне відображення різних станів.

До найвидатніших творів В. Д. Ор-V -Ж:^;ї^:S\ Ї-ї| ловського належать "Село" (1879), - "Жнива" (1882), "Відпочинок у степу" (1884), "На березі моря" (1884) та ін. Полотно "Відпочинок у степу" демонструє високий рівень пленерного живопису майстра, вміння передати глибину, безмежний простір, мінливість видимих образів хмар, освітлення, кольорової насиченості безкрайнього степу світлом, вологості повітря після дощу. Відчувається ряд живописних прийомів, які пов'язані із використанням законів лінійної і повітряної перспективи. Чумаки і воли, зображені на передньому плані під час відпочинку, шлях, що простелився вдалину, викликають у глядача відчуття руху й безмежного простору, характерних для картини в цілому.

В. Орловський. Відпочинок у степу

Багатогранним талантом відзначався також видатний український художник і етнограф С. І. Васильківський (1854 1917). художник працював у різних жанрах живопису – він був майстром пейзажу, історичного, побутового жанру, монументальних розписів та портрету. Але улюбленим жанром майстра був пейзаж. Основними мотивами в його творчості бужі краєвиди рідної Харківщини та Полтавщини. Характерною рисою пейзажів С. Васильківського є романтичнапіднесеність ефекти світла й тіні, тонке нюансування станів природи, її лірико-поетичне відображення та мажорне звучання кольорових співвідношень. У картині "Бездоріжжя" художник майстерно передав протиборство стихій на межі світла і темряви, вітру і хмар, що характерно для ранньої весни. Таяння снігу, розмита водою дорога, відображення у ній хмар надають образу землі неповторної краси.

Глибоким національним явищем в українському пейзажному живописі є творчість П. О. Левченка - художника з тонким смаком, емоційним сприйняттям природи. Його твори відзначаються безпосередністю і простотою вмінням передати в картині характерні риси української природи.

Сюжети картин П. Левченка - це убогі селянські хатинки, напівзруйновані повітки, полей млин на обрії, сільська вулиця або тиха річка з густими заростямиверболозу тощо. У цих, на перший погляд, звичайних сюжетах художник майстерно підкреслював красу навколишнього світу.

"Полотно "Водяний млин" належить до одного з шедеврів, створених у період розквіту його творчості. Гармонійно й невимушено будує Левченко композицію, виявляючи в зовні непоказовому мотиві його образну вагомість і поетичність. Особливе обдарування пейзажиста в даному разі виявляється в неабиякій спостережливості, у вмінні виявити під зовнішньою оболонкою явища його глибинний зміст. Покривлений зруб млина, його стара стріха не стільки говорять про вбогість будівлі, скільки про невпинний плин часу, щоденно пов'язаний з людською працею. Повітря огортає споруду і дерева, пом'якшує контури речей, що ніби вібрують. Яскраві, теплі барви пейзажу віддзеркалюються в гладі тихої річки, збільшуючи відчуття спокою й задумливості літнього полудня, його щедрої повнокровності і водночас утворюють ефект декоративності. Присутність людини одухотворює краєвид, вносить у нього масштаб".

Ю. В. Беличко. Український живопис.

Культура України другої половини XIX. - початку XX ст. була б неповною без урахування впливу на неї І. Ю. Рєпіна (1844-1930). В історії української культури твори Рєпіна на українську тематику по праву займають почесне місце. Вони продовжують ту прогресивну традицію, яку розпочав своєю серією офортів "Живописна Україна" Т. Г. Шевченко.

У своїх спогадах "Далеке - близьке" Рєпін розповідає про враження дитячих та юнацьких років, проведених у місті Чугуєві Харківської губернії -міста, де він народився. Ці враження дають можливість зрозуміти, звідки в художника виникло почуття любові до України. Враження від навколишньої дійсності були численні й яскраві, але вони до часу нагромаджувалися хаотично, падаючи в його душу немов насіння, яке лише згодом повинно було дати багаті плоди.

Одним із шедеврів І. Рєпіна є його велике історичне полотно "Запорожці пишуть листа турецькому султану" (1878-1891). Художник працював над цією картиною понад 13 років. Поява "Запорожців" має глибоко закономірні причини, обумовлені постійним інтересом художника до української історії та впливом на нього творчості М. Гоголя. Сюжетом для картини став епізод колективного написання запорожцями знущального листа-відповіді на вимогу турецького султана Махмуда IV про покірність.

"Зображена на картині сцена визначається властивою для творчого почерку Рєпіна безпосередністю й психологічною гостротою. Навколо столу, за яким зручно влаштувався писар з веселою посмішкою на обличчі й гусячим пером за вухом, зібралася буйна юрба запорожців. Кожний з них намагається придумати своє слівце та поміцніше, або нестримно регоче над тим, що вже вигадали товариші. Але є й такі, що несхвально ставляться до цієї витівки й тримаються осторонь. Різні люди оточили писаря. Тут і славний отаман Сірко, і військовий суддя, і полковник Тарас Бульба з двома своїми синами, і бурсак, і шляхтич, і татарин, різного віку та стану козаки. Усі вони не схожі один на одного, але є між ними дещо спільне - сила й одчайдушність".

Ю. В. Беличко. Україна в творчості І.Ю. Рєпіна

Багато мистецтвознавців вважають картину своєрідним "атласом сміху". Вибравши такий композиційний прийом, І. Рєпін дає не тільки образну і психологічну характеристику персонажів. Сміх у картині має символічне навантаження. Основна ідея твору- це ідея незалежності, сили, вільнолюбства.

На початок XX ст. припадає розквіт видатного майстра побутової картини і портрета, художника багатогранного таланту О. О. Мурашка (1875-1919). вихований на реалістичних традиціях передвижницького мистецтва, безпосередній учень і, Ю. Рєпіна він плідно засвоїв кращі здобутки сучасних Європейських художніх шкіл, що допомогло йому виробити власний художній стиль та створити ряд непересічних художніх полотен.

Найвизначнішими творами в портретній творчості О. Мурашко є:"Портрет дівчини в червоному капелюсі" (1902-1903), "Похорони кошового" (1900), "Портрет М. П. Петрова", "Портрет художника Г.Цисса", І "Портрет О. А. Прахової" (відомий під назвою"Мак"), "Недільний день". Твори О. О. Мурашкостали великим внеском у скарбницю української культури кінця XIX початку XX ст.

"Усе чарує нас в образі юної парижанки: і ніжний овал обличчя, і великі темні з виразом ліричної задуми очі, і вся її специфічно дівоча фігура - невеличка, граціозна, вишукана. На відміну від скромних, стриманих у колористичному відношенні портретів академічного періоду живопис цього твору відзначається справжньою віртуозністю, насиченим яскравим колоритом, у якому з неабияким художнім смаком поєднані червоний і чорний кольори. Ніжні рефлекси червоного кольору, що відбилися від великої кольорової плями капелюха, підрум'янили обличчя дівчини, від чого воно стало ще привабливішим".

А. А. Жаборюк. Український живопис останньої третини XIX - початку XX ст.

У 90-х роках XLX ст. розпочав свій творчий шлях І. С. їжакевич (1864 1962), Коло тем Іжаксвича надзвичайно широке. Це селянське життя ("Український косар", "На Дніпрі", "Збирання лози для виготовлення кошиків", "Біля кузні"), славне минуле українського народу, побут українського села. їжакевич займався і монументальним живописом, книжковою ілюстрацією. Серед ї доробку художника велика кількість робіт присвячена зображенню дітей. У них 1-яскраво відображено особлива духовна |; теплота, ніжність і правдивість життя селян. культурі, що склалася на зламі ХІХ-ХХ ст. порівняно швидко відбуваються зміни, які значною мірою свідчили про зростання духовних потреб, особливо міського населення. В українському мистецтві І прикмети модерну з національними його рисами найяскравіше проявились у творчості братів Кричевських, О. Архипенка О. Богомазова, К. Малевича, О. Екстер,Д, Бурдюка, В. Єфимова, М. Бойчука.

"Найістотнішим для всього мистецтва XX ст. є перенесення уваги з навколишнього середовища, з об'єкта спостереження на внутрішній світ людини. Перед мистецтвом відкриваються спокусливі, але й небезпечні глибини та можливості моделювання вочевидь незнаної внутрішньої сутності буття, її злетів і падінь художніми засобами, які приводять нерідко до появи нової пластично-живописної екзистенціальної міфології або ж відчуття абсурду. З іншого боку, символізм, котрий ще більшою мірою був пов'язаний з поетичною вербалізацією образів, навертав художників на шлях ускладнених образотворчих метафор".

В. Б. Лобановськіш, П. І. Говдя. Українське мистецтво другої половини XIX - початку XX ст.

Яскравим прикладом модерну в архітектурі з елементами романтичної еклектики є творчість архітектора В. Городецького (1863-1930). Одним з перших його творів є будівля колишнього Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер Державний музей українського образотворчого мистецтва). Але найбільш відомим твором В. Городецького є "Будинок з химерами" (1902-1903) на вул. Банковій у Києві.В умовах новаторських авангардних пошуків у культуріУкраїни кінця XIX початку XX ст формувалась творча особистість всесвітньо відомого українського скульптора, графіка, живописця О. Архипенка (1887-1964). Навчання в Київському художньому училищі (1902-1908), Московському училищі живопису, перебування в Парижі дало можливість митцю не тільки ознайомитись із сучасним мистецтвом, а й створити свою таєну пластичну ідею, основні принципи якої зародились ще в Києві. Нова пластична концепція. Архипенка полягала у вико ристанні і комбінації в скульптурі різних за структурою й забарвленням матеріалів - дерева, металу, скла та застосування кольору, що давли надзвичайний ефект. Майс­тер завжди поєднував найпростіші форми, які, як він вважав, "неминуче призводять до асоціації з геометрією" і те, що з "простої форми легко зробити символічну форму". До виразних можливостей скульптури О.Архипенко вперше вводить структуру порожнього простору і використання кольору в рельєфі, які знайшли втілення в його "скульпто-живописі". Ідея пластичних можливостей порожнього простору захопила скульптора ще в дитинстві. У своїх спогадах Архипенко розповідає, як його вразило відчуття форми, яку утворював простір поміж двома однаковими вазами, що їх купили батьки. Пластичні пошуки Архипенка згодом мали істотний вплив на розвиток архітектури та мистецтва дизайну. Розмірковуючи про зв'язок своїх творчих пошуків з явищами природи Архипенко підкреслює, що саме природа є джерелом для створення художніх образів у творах живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, її образи надихають митців на творчість.

"Природа не задовольняється тим, що творить сама. Свою могутність вона переносить на всі живі істоти. Зі своїх витворів вона робить творців. Одного разу я спостерігав, як ворушиться під вітром віття дерева, і це наштовхнуло мене на певну думку... 1924 р. створив машино-механічну картину, на якій змінюються форми. Назвали її "Архипентура". Іншим разом мене захопило світло. І я сказав собі: "Чому б не зробити скульптуру зі світла?" 1 тоді я винайшов систему, яка дозволяє світлу струменіти крізь прозору масу".

О. Архипенко.

Архипенко плідно працює і в живописі та графіці. У своїх творах він поєднує найбільш виразні особливості модерну, кубізму і риси стародавньо-руського мистецтва. У графічних композиціях використовує такі художньо-виразні засоби як лінію, чорну та кольорову плями, форми труб, кружечків тощо. Найбільш відомими творами Архипенка є "Композиція з двох фігур"(1910), "Танок" (1910), "Червоний танок"(1913), "Бокс"(1913) та ін.