Тема 2. Мистецтво Київської Русі ІХ-ХІ ст

ТА ПЕРІОДУ ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ (XII - СЕРЕДИНА XIII СТ.)

Протягом кількох століть (IV-VIII ст.) відбувався процес поступового формування слов'янських державних об'єднань, який закінчився в IX ст. утворенням великої феодальної держави - Київської Русі. Уже наприкінці X ст. її землі простягалися від Карпат до Волги, від Балтики - до берегів Чорного моря.

Найвищого розквіту Київська Русь досягла в XI ст. за часів князювання Ярослава Мудрого. Швидкими темпами розвивалася торгівля, зростали міста Київ, Новгород, Чернігів, Полоцьк, засновувалися монастирі, споруджувалися фортечні укріплення, палаци, храми. На основі запозиченого в Болгарії слов'янського алфавіту поширювалась писемність, розвивалося книгопереписування. Уже тоді був написаний солідний історико-літературний твір «Повість временних літ», створювалися інші високі зразки рукописної книги.

Велику роль відігравали культурні зв'язки з Візантією. Був запозичений до тонкощів розроблений ритуал богослужіння, в якому широко використовувалися різноманітні види мистецтва: живопис, хоровий спів, іконопис. Київські князі також перейняли у візантійців пишний етикет придворного життя, будували розкішні палаци, храми, для чого запрошували візантійських майстрів.

Найбільш характерними рисами мистецтва Київської Русі були: розвиток у загальному руслі середньовічної культури, тому за змістом воно залишалося переважно церковним, культовим; свій шлях розвитку (воно не було аналогом ні візантійського, ні західного), в якому візантійські художні традиції швидко трансформувалися в напрямі демократичності, простоти і простонародності; більша усталеність у своїй іконографії з опорою на народний епос (на відміну від драматизму мистецтва готики). Візантійські архітектор й художники, які протягом багатьох віків обслуговували християнську церкву, створили у відповідності з релігійними догматами струнку і відшліфовану систему мистецтва.

головні з них, як і в Константинополі, називалися «Золотими». Центр міста - «князівський двір» височів на пагорбі і являв собою досить солідний комплекс: громади монастирських храмів Ірини та Георгія змінювалися кам'яними палацами князя, в західній частині виростав мальовничий силует центрального храму Київської Русі - Софійського собору, який було споруджено на місці перемоги киян над печенігами. У спорудженні храму, створенні декоративних прикрас його інтер'єру брали участь як грецькі, так і місцеві майстри.

Архітектура Софії, розписи її стін, куполів вражають монументальністю і гармонією. Могутні об'єми храму плавними уступами підіймаються вгору і завершуються дванадцятьма куполами, що групуються навколо тринадцятого, цен­трального і найбільшого. Нижній поверх з трьох боків оперізували відкриті галереї, зі сходу стіну собору замикали п'ять напівкруглих виступів - апсид, у яких були неглибокі декоративні ніші. Із заходу, по кутах будови здіймалися могутні вежі, всередині яких були сходи, що вели на хори. Пропорції будівлі відзначалися строгістю і стрункістю, вся вона виглядала урочистою і святковою. Мальовничість собору підкреслювалась ритмічним чергуванням стовпів і арок галереї, напівкруглих вікон, барвистою гамою рожевої цегляної кладки.

Не менш чудовий інтер'єр Софії. Він складається з численних, неначе ізольованих один від одного стовпами й арками приміщень, які ведуть до залитого сонячним світлом центрального підкупольного простору. З трьох боків по другому поверху собор оперізують хори, на яких під час служби знаходився князь із своєю сім'єю і почтом. Стіни, стовпи, арки, склепіння, куполи собору вкриті мозаїками, розписані фресками, а його підлога викладена різнокольоровими плитами і також прикрашена орнаментом. Все оздоблення храму було ніби «образом світу», наочно показувало складну «небесну» ієрархію. Звідси й відповідне розміщення релігійних сцен, своєрідність художньої системи стародавньоруського мистецтва. В центральному куполі -найвищій точці собору - зображено Пантократора («Христа-вседержателя»). Нижче, у проміжках між вікнами, розмістились постаті апостолів - учнів Христа.

У вівтарі на напівсферичному склепінні центральної апсиди в молитовній позі зображена Марія (Оранта) - мати Христа. На місцях переходів стовпів до склепіння купола, - парусах зображались євангелісти.

Центральні сцени і головні постаті виконані технікою мозаїки, яка практично не піддається часові. Барвисті, насиченого кольору мозаїчні композиції Софії зберегли й дотепер усю свою красу й святковість.

Суворим і недосяжним здається Пантократор у блакитному небесному» плащі з книгою в руці, який строго дивиться з підкупольної исоти. Неначе застигла в благальній молитві з піднесеними до неба уками Марія (найбільше зображення в храмі: висота постаті м), у темно-синьому одязі з

важкими віялоподібними складками, наче оточена мерехтливим сяйвом, яке випромінює золоте тло композиції. «Євхаристія», що розташована Під Орантою, відокремлена орнаментальним поясом. Постаті апостолів, які йдуть за причастям доХриста, художник зображає великою мірою і і неї підпорядковуючи загальній композиційній симетрії (цілком симетрично розташовані і і д вічі повторені постаті Христа). Величному ритму «Євхаристії»

"Верхню частину середньої абсиди займає монументальна фігура Богородиці, представленої в позі молитви, з піднятими вгору руками (т.зв. оранта); з артистичного боку образ неособливии - фігура закоротка, постава схематична, лице сухе, без виразу; дещо зашкодила тут і сферична площа абсиди, на котрій образ уміщено".

М. Грушевський. Історія України-Руси

Характерною особливістю стародавньоруського живопису є умовність зображення. Митці, що втілювали у фресці, мозаїці чи іконі різноманітні сюжети християнської релігії, мали підкреслювати у своїх творах неземне, «божествене» походження персонажів. Звідси - навмисна площинність зображень, їх «безтілесність», нематеріальність. Крім того, церковники вимагали суворого дотримування канонічної схеми, вже виробленої у християнському живопису. Очевидно, цим пояснюється широке і тривале використання так званої зворотної перспективи, якої митці тривались навіть у XVII ст. Прагненням до ірреальності можна пояснити і розміщення зображень на умовному, найчастіше золотому тлі, відсутність світлотіні в передачі образів святих, декоративність, інтенсивне звучання кольорів, які мали символічний характер. „Безтілесність" зображення в іконах трактувалась засобами акцентування на внутрішньому, психологічному стані людини.

Але навіть і в таких застиглих схемах релігійного канону стародавньоруські митці вміли передати своє, цілком земне розуміння світу, своє уявлення про людину, людські почуття і переживання. Тому часто в образі того чи іншого святого виділялась якась одна, особливо близька митцеві, риса. Так, наприклад, перше, що привертає увагу в мозаїчній Оранті Софійського собору - це глибокі, скорботні материнські очі; в образі легендарної богоматері митець вбачав близьких йому земних жінок-матерів, які жили в постійній тривозі за долю своїх дітей у той суворий час.

Але найсильніше проявилася природна тяга стародавньоруського художника до відображення реального світу в орнаментальному оздобленні собору. В чудових мозаїчних і фрескових візерунках повною мірою проявилося оте життєрадісне «язичеське» захоплення красою форм, ліній, кольорів.

Більша частина Софійського собору розписана фресками. Вони розміщені також відповідно до церковних канонів. Для софійських фресок характерне неяскраве забарвлення, подекуди зображення дуже потьмяніло, бо ця техніка, на відміну від мозаїки, більше піддається руйнівному впливу часу.

Серед фресок Софії найбільший інтерес становлять сюжети не релігійного, а світського змісту. Це зображення сім'ї Ярослава Мудрого, розміщене в центральній частині собору під хорами: на північній стіні - постаті дочок Ярослава, на західній - самого князя Ярослава з моделлю храму в руках, його дружини, на південній - синів. У цих композиціях ми вперше зустрічаємося з портретними зображеннями конкретних людей, тобто з найдавнішими у вітчизняному мистецтві зразками портретного живопису.

Дуже своєрідні фрески збереглися на стінах сходових веж, що ведуть на хори. Сюжети багатьох взяті з самого життя: тут і сцени полювання на ведмедя і дикого кабана, і ряжені, і музики, і скоморохи. Всі композиції сповнені руху, в позах і жестах людей багато живої спостережливості, а одяг, музичні інструменти та інші деталі вражають своєю правдивістю. Реалістичний характер подібних «мирських» (нерелігійних) сцен пояснюється тим, що тут художники не були обмежені обумовленими схемами і творили більш вільно.

Софійський собор для Києва був не лише церквою, а й місцем громадських зборів. Він використовувався для збереження державних цінностей, книг, які також нерідко були творами мистецтва. Так, чудовим зразком стародавньоруської книги є всесвітньо відоме «Остромирове євангеліє» (1056-1057). Переписана від руки з ретельно промальованими і перетвореними в орнамент великими літерами, прикрашена візерунками, ця книга стала високохудожнім твором мистецтва.

Одночасно з Києвом розвивалися й інші міста Чернігів, Полоцьк, Новгород. їхні князі намагалися суперничати з київським і споруджували храми, що нагадували Софію Київську. Так, майже одночасно з нею в Чернігові було збудовано Спасо-Преображенський собор - величну споруду, розкішно прикрашену всередині, У ті ж роки (середина XI ст.) в Новгороді був споруджений Софійський собор, який за планом нагадував Київський.

Могутні, високі стіни Софії Новгородської майже позбавлені прикрас. Лише маленькі вузькі вікна, схожі на бійниці, і невеликі виступи-лопатки порушують їх гладінь, У строгих формах собору є щось від суворої природи північного краю, від стриманої мужності волелюбних новгородців. Навіть п'ять куполів Софії за своєю формою нагадували шоломи воїнів. Скромним було й внутрішнє оздоблення храму. Образам монументальних розписів новгородського собору, які дійшли до нас у вигляді кількох фрагментів, також властиві суворість і стриманість.

Високого розвитку в Київській Русі набуло ужиткове мистецтво. Саме в ньому найяскравіше виявились народні художні смаки і традиції. Химерні рослинні орнаменти, казкові птахи і тварини, вирізьблені на дереві, металі, вишиті на тканині розкривають перед нами багатий поетичний світ народної фантазії. Складністю техніки виконання і вишуканістю форм відзначалися золоті і срібні корони, діадеми, обручки, підвіски-колти, намисто і пряжки. У цих майстерних виробах скромна краса фактури черні суперничала з барвистістю перегородчастої емалі, найтонша зернь єдналася з ажурною сканню.

Справжнім шедевром стародавньоукраїнського ужиткового мистецтва можна назвати турячі роги (ними користувалися як келихами) з Чорної могили в Чернігові. Обидва предмети прикрашені срібною оправою, на якій невідомий майстер виконав карбування».! та черню чудові візерунки. Тут, у пишному рослинному обрамленні, переплелися фантастичні звірі, птахи і люди.

Тісний зв'язок з народною творчістю, тонкий художній смак і висока майстерність, що так яскраво виявилися в оправі турячих рогів, в інших пам'ятках декоративно-ужиткової творчості свідчать про високий рівень культури Київської Русі, яка стала основою розвитку культур російського, українського і білоруського народів.

У другій половині XI ст. посилилося прагнення до самостійності князів Новгорода, Чернігова, Полоцька та інших міст Київської Русі. Цьому сприяв і сам Ярослав Мудрий, який перед смертю розділив державу між своїми синами й онуками.

Процес розпаду Київської держави поглиблювався ще й постійною виснажливою війною з кочівниками. Позбавлені підтримки сусідніх князівств, діючи ізольовано, удільні князі часто терпіли поразки в боях з кочовими племенами. Сумно оповідає про це автор «Слова о полку Ігоревім»: „А князі самі на себе Незгоду взяли кувати, А невірні набігали па руську землю По білиці з двору брали".

Переклад М. Рильського

До кінця XII ст. величезна стародавньоруська держава остаточно розпалася. Суспільні процеси відбилися і на характері мистецтва. Загальний, єдиний розвиток давньоруської культури був перерваний. Помітнішими

ставали ознаки формування різних місцевих художніх шкіл, які складалися відповідно до умов розвитку того чи іншого князівства. Водночас слід зазначити, що вплив високих художніх традицій Київської Русі відчувається в розвитку кожної з цих шкіл.

Великих успіхів досягай культура і мистецтво Владимиро-Суздальського князівства, иаймогутнішого в другій половині XII ст. Через його землі проходив Волзький торговельний шлях, що сприяло виникненню і розвитку нових міст -Ростова, Ярославля, Углича, Костроми, Москви, в яких переважало торгово-ремісниче населення. Саме на нього спиралися владимирські князі в боротьбі проти боярської опозиції і дрібних удільних князів за об'єднання всіх руських земель під егідою Владимира, який вважався спадкоємцем Києва.Розташоване на крутомуберезі ріки Клязьми, головне місто князівства чимось справді нагадувало Київ. Його центральна, князівська частина, забудована за. типом київської, була обнесена, дерев'яними стінами і оточена земляними валами. В'їзд до неї здійснювався через велику арку з баштами (названу, як і київську,знаходився і головний Успенський собор (1185-1189). Могутній куб п'ятиглавого храму неначе вінчає вершину Владимирського пагорба, його фасади розчленовані тонкими круглими колонами на п'ять нерівних частин, кожна з яких завершується напівкруглим перекриттям. Вузькі витягнуті вгору вікна неначе повторюють обриси частин фасадів. Легкий рельєфний пояс з напівколонок і арочок оперізує посередині всю будівлю. До цього слід додати, що входи обрамлені глибокими порталами, а на фасадах знаходяться рельєфи з каменю, які оживляють поверхню стін. Інтер'єр храму було прикрашено фресками, однак від живопису XII ст. майже нічого не залишилося.

Якщо в Успенському соборі різьблені рельєфи застосовуються лише подекуди, то в іншій пам'ятці Владимиро-Суздальської архітектури -Дмитрівському соборі (1194-1197) ними, неначе пишним килимом, вкриті всі стіни. Рельєфні зображення святих, фантастичних птахів, тварин, рослин перетворені тут на своєрідний орнамент, в якому помітний вплив дерев'яного різьблення, дуже розповсюдженого в місцевому народному мистецтві.

Широке будівництво велося в Боголюбові, Суздалі та інших містах Владимиро-Суздальської землі. У Боголюбові збереглися рештки однієї з найдавніших пам'яток середньовічної цивільної архітектури - кам'яного двоповерхового князівського палацу (1158-1165).

Властиві владимирській архітектурі якості - пропорціональність, почуття ритму, гармонійна цілісність - знайшли своє найвище втілення у церкві Покрова на Нерлі (1165). Ця невелика,споруда, яка неначе вся спрямована у висоту, відзначається благородством і вишуканістю пропорцій, на диво відповідних пропорціям людини. Оточений зеленоюдібровою,

віддзеркалений у тихих, ніби зачарованих водах ріки, цей стрункий білосніжний храм чудово вписався в ліричний рівнинний краєвид і постає перед глядачем сповненим неповторної поезії і святковості. В рельєфах, які скупо прикрашають стіни храму, переважають зображення стилізованих рослин і напівфантастичних тварин. Переосмислений у фантазії художника світлий і прекрасний світ реальної природи став головною темою оздоблення архітектурної споруди. Так народні смаки і уявлення знаходили своє місце в релігійних сюжетах, у трактуванні канонічних схем. Ми вже згадували, що монументальний живопис владимиро-суздальеьких храмів майже не зберігся до наших днів. Деяке уявлення про живописні традиції місцевої школи можуть дати ікони, які відзначаються своїми великими розмірами, яскравими кольорами, площинністю трактування, виразністю ліній і силуетів.

В іконі «Дмитрій Солунський» (кінець XII - початок XIII ст.) герой релігійної легенди більше схожий на князя, ніж на святого. Велична поза Дмитрія Солунського, його гарне, але дещо байдуже обличчя, спокійний жест рук, що тримають напівоголений меч, повні сановитості й благородства. «Світські» риси зображеного і багатство його одягу дозволяють припустити, що прообразом святого міг бути сам князь Всеволод III («Велике гніздо»).

Імпозантний вигляд має ікона «Велика Панагія» з Ярославля (початок XII ст.). Чітко окреслена постать Марії з піднесеними руками, в одязі, укладеному ламаними симетричними складками, здається особливо величною і монументальною. Сині, червоно-цегляні кольори вбрання богоматері, червоне підніжжя, білий німб на золотому тлі звучать яскраво й нарядно.

На початку ХШ ст. Владимиро-Суздальське князівство почало занепадати. Землі розділилися на кілька невеликих удільних володінь. Втрачає свою цільність і мистецтво владимиро-суздальської школи. Проте традиції її мали велике значення для наступного етапу розвитку руської культури.

Велику роль після занепаду Києва почав відігравати Новгород. Розташований на історичному шляху з «варяг у греки», Великий Новгород був розвинутим ремісничим і торговельним центром. У ньому склався своєрідний соціально-політичний устрій: після повстання 1136 р. Новгородське князівство стало феодальною республікою. Влада князя була обмеженою, а вирішальну роль відігравало віче, в якому впливовою силою були купці й ремісники. Участь народу в управлінні державою надавала життю Новгорода риси демократизму, що, в свою чергу, обумовило характер новгородської культури.

У другій половині XII ст. в Новгороді проводилось велике кам'яне будівництво, причому не стільки на кошти князя і духовенства, скільки багатих купців, бояр, цехових об'єднань ремісників і міщан. Часто храми були призначені для жителів однієї вулиці, одного кварталу і навіть для якогось цеху. Через це розміри храмів були невеликими і відзначалися простотою архітектури. Найчастіше споруджували церкви з одним куполом, товстими стінами, складеними з грубого каміння; фасади були розчленовані виступами-лопатками, з асиметрично розташованими вікнами, виразно виявленими півколами перекриття.

Характерним зразком такої архітектури є церква Спаса Нередиці (1198) поблизу Новгорода. Невисока, ніби притиснута до землі, трохи важкувата будівля хвилястими окресленнями покрівлі, уступами різних за величиною апсид, асиметрією темних плям віконних прорізів по своєму пластична і мальовнича на тлі північного рівнинного пейзажу. Через масивні стіни, маленькі вузькі вікна і важкі стовпи, що підтримують склепіння, внутрішній простір храму невеликий і похмурий.

Стіни, склепіння, стовпи споруди були покриті фресковим живописом, часом без урахування архітектурних конструкцій та прийнятих іконографічних схем. Образи персонажів релігійних легенд вражали своєю незвичайністю: вишикувавшись у ряд, великоголові, з широко розплющеними очима святі неначе застигли у своїй поважності, їх непропорційні приземкуваті постаті, великі руки і ступні ніг, грубуваті і разом з тим скорботні обличчя виразно свідчать, хто служив прообразом біблійних персонажів. Художник відобразив типові риси своїх співвітчизників-новгородців, так само як взяті з побуту різноманітні атрибути святих. Досить вільно трактується сцена зі «Страшного суду», що зображає багатія, посадженого в пекельне полум'я, який просить у бідняка краплю води. В усьому цьому яскраво виявилися народні уявлення і розуміння традиційних релігійних легенд.

У середині XIII ст. процес поступального розвитку давньоруської культури було перервано монголо-татарською навалою.

Тема 3. Культур України в XIV - першій юловшші XVII ст.

Розвиток української культури цього період/ відбувався в надзвичайно складних суспільно-політичних та історичних умовах. Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку турецьких, польських, угорських, литовських загарбників з постійною жорстокою агресією татар були тими обставинами, які відображали складний процес остаточного оформлення українського етносу. Важливим чинником культурного процесу на Україні в цей період була православна церква. Розвиток наукових знань та освіти відбувається на теренах православної церкви. Як правило, школи в цей час існували при монастирях та церквах. Тут учні отримували елементарні знання з письма та арифметики. У цей час на Україні виникає новий тип школи - греко-слов'янська, у якій поєднувалися позитивні досягнення західноєвропейської науки того часу з культурно-освітніми традиціями Стародревньої Русі. Поряд з цим багато виходців з України здобували освіту в Паризькому, Краківському, Болонському та інших університетах західної Європи.

Першою навчальною установою, яка поєднувала традиції освіти Київської Русі та західноєвропейські - була Острозька вища школа, заснована біля 1576 р. Значний внесок у розвиток освіти внесли братські школи (Львівського Успенського Братства, Київська Братська школа). У них учнів, крім прищеплення навичок читання та письма, навчали грецькій мові та слов'янській граматиці.

У першій половині XVII ст. центром розвитку наукових знань в Україні стає Київська колегія та діяльність Петра Могили (1597-1647), який провів реформу Київської братської школи на зразок західноєвропейських колегій. Ця школа з того часу стала називатися Києво-Могилянською академією. Пізніше вона стала одних із провідних центрів освіти та науки не тільки в Україні, айв усьому слов'янському світі.

Великий вплив на розвиток культури в Україні цього періоду мали тісні культурні зв'язки зі слов'янськими народами та посилене вивчення античності. Твори Гомера, Платона та інших мислителів були тією основою, на якій визрівав новий світогляд з орієнтацією на людину, ЇЇ гідність, творчість, думки та переживання. Світ і людина поки що розглядалися в межах релігійного світогляду, але вже без середньовічного аскетизму, догматизму та канонічності, притаманних творам живопису і скульптури. У цей період зароджується народнопоетичний жанр історичних пісень та дум, що складають героїчний епос України і свідчать про високу духовну культуру.

Однією з характерних рис українською культури початку XVI ст. стає Відродження, ознаками якого були:

- яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення;

- поширення ідей гуманізму;

- розвиток мережі освітніх закладів;

- розвиток друкарської справи, усної народної творчості на основі давньоруських фольклорних традицій;

- розвиток архітектури, ооразотворчого мистецтва, що грунтуватися на традиціях давньоруської епохи з одночасною кристалізацією національних рис;

- виникнення в архітектурі та живопису світських сюжетів;

- розвиток скульптури і архітектури як елементів оздоблення, а також для надгробків знаменитих шляхтичів, католиків і православних.

Українське мистецтво XIV - першої половини XV11 ст. пройшло досить складний шлях у своєму розвитку - від Середньовіччя до Ренесансу, від умовної догматичності до утвердження гуманістичних ідеалів. Межею між цими етапами прийнято вважати середину XIV ст.

Живопис Образотворче мистецтво в цей період досягає значних вершин. Хоча твори монументального живопису XIV середини XVI ст. були присвячені релігійній тематиці, проте часто в розписи цього часу проникають народні і світські мотиви. Іконопис поступово відходить від візантійських, традицій. Він збагачується сценами з побуту, красою реального світу людини, елементами народного•мистецтва. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів. Рикладом такого рішення сюжету є ікона "Благовіщення" (1579), виконана майстром Федусько із Самбора.Географія пам'яток з уцілілим. Монументальним живописоим охоплює лише західну частину українських земель та Закарпаття. Це фрескові ансамблі в храмах Луцька, Хотина, Холма. Аналогічна ситуація характерна для станкового живопису. На жаль, твори іконопису збереглися лише в західній частині України - у Галичині, на території Лемківщини та Бойківщини. Східні області і центр України втратили майже всю художню спадщину іконопису. Станковий живопис цього періоду відбивав у собі характерні риси монументального живопису. Проте технічні засоби зображення, відхід від візантійських канонів, епічний вплив — усе це сприяло визріванню і народженню в іконі реалістичних тенденцій.

"На Україні іконопис набув своєрідних специфічних рис, втілюючи через релігійні образи, виштекані в народі, морально-етичні ідеали, високі прагнення добра і свободи, глибокі душевні почуття, поетичні переживання".

В.А. Овсійчук. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст.

Починаючи з другої половини XIV ст., в мистецтві України провідне місце поступово займає портрет. На складання його стильових, образних, технічних характеристик великий вплив мав іконопис та європейська ренесансна культура. Найбільш поширеними проявами цього жанру були три види портретів:

- донаторські (від лат. donator - дарувальник), на яких зображували будівничих храму (з моделлю будівлі в руках, або замовників якого-небудь скульптурного чи живописного твору); донаторами були також люди, які безкорисно вкладали гроші в культуру;

- надтрунні зображення, які ще цілком виконувалися в дусі ікони;

- парадні портрети, що виникли з початку XVII ст., у яких зображувалася людина на повний зріст на тлі колони, коштовних драпіровок або на тлі палацу чи вишуканого пейзажу; подібний портрет можна назвати "репрезентативним", тобто таким, який представляв людину та її соціальне становище (прикладом представницького портрету може бути "Портрет Олександра Корнякта (сина)" -кінець 20-х років XVII ст.).

Таким чином, основні культурні здобутки українського народу в XIV - першій половині XVII ст. дають підставу охарактеризувати їх як етап розвитку самобутніх рис, тісно пов'язаних з гуманістичними ренесансними ідеями.

Архітектура. На розвиток архітектури XIV ст. істотно вплинуло запровадження в деяких містах Магдебурзького права. Це сприяло зростанню міст, розвитку їх самоврядування, будівництву замків і фортець, які зводилися в середньовічному дусі. Одночасно в архітектуру проникають елементи ренесансного стилю. Посилене укріплення міст було пов'язане з військово-політичною ситуацією того часу, нападами феодалів один на одного, численними набігами татар та частими війнами. Велика кількість замків і фортець була побудована на Поділлі, Волині, Галичині (Кам'янець-Подільський, Луцьк, Володимир-Волинський, Острог, Львів, Хотин та ін.).

Міста давньосхідної України були укріплені здебільшого дерев'яними спорудами, земляними насипами, валами та ровами (Брацлав, Умань, Черкаси, Чернігів та ін.). Найбільший розвиток в архітектурі другої половини XVI -початку XVII ст. набуває стиль Пізнього Ренесансу. До найвідоміших споруд, побудованих у цьому стилі, можна віднести архітектурні пам'ятки Львова: "Високий замок", будинок Гепнера "Чорна кам'яниця" (1570), вежа, побудована на кошти грецького купця і мецената Корнякта, та ін.

"Спорудження нової вежі у Львові розпочато в 1572 р. на кошти члена братства грека Костянтина Корнякта (на честь добродійника вежа була названа його ім'ям). Вона призначалася під дзвіницю, фортечний пост під час облог та спостережний пункт у протипожежних цілях. Вона стала символом Львова, але її громадський зміст був ще глибшим. Вежа яскраво репрезентувала духовне багатство та моральну силу братства, що цією пам'яткою заманіфестувала свою культурну й політичну програми".

В.А. Оесійчук. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст.

Тема 4. Українська культура другої половини XVII - XVIII ст.

Українська культура цього періоду досягає відносно високого рівня. Вона розвивалася в суперечливих умовах, що визначили такі її характерні риси:

напрями економічного, політичного і культурного розвитку та формування національної самосвідомості українського народу впродовж трьох століть багато в чому визначало Запорізьке козацтво; - розвиток освіти на Лівобережній та Слобідській Україні здійснювався на основі загальноросійської реформи. На західноукраїнських землях, які перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи;

- важливу роль у розвитку освіти та поширенню знань в Україні відіграли колегіуми, серед них Харківський, заснований у 1721 p., Львівський університет та Києво-Могилянська академія;

- у розвитку освіти в Україні важливу роль відіграло книгодрукування, зокрема друкарня Києво-Печерського монастиря;

- осередком народного мистецтва, музики, співу була Запорізька Січ;

- діяльність Г. С. Сковороди - видатного українського філософа, мислителя, гуманіста, просвітителя, лінгвіста, письменника, музиканта та педагога була значним внеском у процес визначення національної самобутності української культури;

- розвиток стилю бароко в архітектурі України мав особливу мистецьку цінність. Він розвивався, з одного боку, під впливом естетики європейського бароко, з другого - на основі форм і конструкцій, які запозичені з дерев'яної архітектури;

- виникає тип козацьких барокових соборів, стіни яких втрачають властивості естетики європейського бароко. В них виникає велика кількість хвилеподібних ліній, виступаючих колонок, картушів, Литви та інших декоративних прикрас;

- виникнення класицизму в архітектурі XVIII ст. було викликом і реакцією на бароко. Характерними рисами класицизму в архітектурі була суворість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, використання світлих барв тощо.

Починаючи з другої половини XVII ст., грунтом, на якому розвивається українське мистецтво, були: по-перше - здобутки попередньої доби; по-друге -стиль бароко, що поширився на рубежі XVII-XVII ст. по всій Європі. Проте на Україні на ґрунті народних традицій в архітектурі цей стиль набув особливої своєрідності, яку припустимо назвати "українським або козацьким бароко". По-третє, на характер розвитку українського мистецтва і архітектури (особливо у східних регіонах) впливали українсько-російські зв'язки.

Після смерті Б.Хмельницького за якихось 17 років змінилося 10 гетьманів. Одні з них орієнтувалися на Росію, інші укладали угоди з Польщею або Туреччиною. Такі соціальні обставини змушували населення правобережної України тікати або на Січ, або в "дикі поля" Південно-Західної Росії, де заснували міста Слобожанщини - Суми, Харків, Охтирку, Ізюм та ін.

Козацьке бароко в архітектурі соборів виявляється в тому, що вона не має чітко вираженого головного фасаду, собор однаковий з усіх сторін і повернутий водночас до всіх частин світу, всіх присутніх на майдані. Така ідея демократичності ніби відбиває ірраціоналізм барокового світовідчугтя, яке є наслідком дезорієнтації у часі і просторі. Стіни соборів були вибілені у білий колір. Це давало можливість гармонійно вписати будівлю в навколишній пейзаж з білими хатами-мазанками. Своєрідної форми бані покривались переважно у синій або зелений кольори. Прикладом нового архітектурного стилю є Миколаївська церква в Ніжині (1668-1669), Покровська і Воскресенська в Сумах, ІІреображенський собор у Лебедині, Покровськии собор у Харкові (1686).

Яскраве втілення ідеї тсраїнського козацтва знайшло своє яскраве відображення в Троїцькііі церкві запорізького містечка Самари (нині Новомосковськ, Дніпропетровської обл.). Будівничим церкви був майстер Яким Погребняк. Церкву розпочали в 1773 p., коли Січ, як форпост у боротьбі проти Криму, втратила військово-стратегічне значення. 1775 р. Січ була ліквідована. Троїцьку церкву завершено через 4 роки після зруйнування Січі.

Вона стала своєрідною пам'яткою перемоги козаків у російсько-турецькій війні.

До видатних пам'яток архітектури, побудованих у стилі бароко, належить Андріївська церква в Києві. Будівництво її здійснив московський архітектор І.Ф. Мічурін за проектом В. В. Растреллі.

Церква Андріївська є Києві

Проект В. Растреллі, будівник -

архітектор -1. Мічурін. 1747-1753 pp.

Церква Троїцька в Ново-Московському.

Дніпропетровська обл. 1773-1781 pp.

Особливістю Андріївської церкви є \і вишукані пропорції наріжних пілонів і верхів та форм куполів. Церква вдало пов'язана з мальовничими дніпровськими схилами, природою і з масивом гори.

До інших шедеврів українського бароко можна віднести церкву всіх святих над Економічною брамою Київської лаври (1696-1701), Катерининську церкву в Чернігові (1715), Преображенську в селищі Сорочинці (1728-1732).

Спасо-Преображенську церкву спорудив у своєму родовому маєтку гетьман Данило Апостол. Церква будувалася як майбутня усипальниця гетьмана.

"Сорочинська церква унікальна в кількох відношеннях. Від пам'яток типу, до якого вона належить, її відрізняють підкреслено пірамідальна композиція та складність гри архітектурних об'єктів. До чотири кут-ного в плані центрального приміщення прибудовані менші за нього п'ятикутні, а між ними - ще нижчі, поставлені так, що здаються трикутними....Центральна баня Сорочинської церкви в оточенні маленьких, тендітних восьмикутних башточок вражає висотою і масивністю дванадцятикутного об'єму. Зараз бань залишилося п'ять, а було їх аж дев'ять, що ускладнювало й динамізувало композицію".

П. О. Білєцький. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст.

Свято-Покровськгій собор. Харків, 1689 р.

Преображенський собор у Великих Сорочинцях

Характер і розмаїття української архітектури доби бароко полягав у тому, що на Лівобережній і Правобережній Україні співробітничали майстри різних шкіл - вихідці із Речі Посполитої та вихованці Московської "Палати кам'яних.

справ". Великий вплив на стильові особливості в архітектурі цього періоду мали і місцеві майстри.

Найбільш відомою пам'яткою, в якій позначився вплив російською архітектури, є Покровський собор у Харкові, збудований у 1689 р. У цьому храмі напрочуд органічно поєднані традиції російських мурованих храмів у двох поверхах, зовнішньому декорі та галереї на стовпах, що його оперізує, і гранчасті башти з заломами - від українських дерев'яних церков. В обробці фасадів застосовано трикутні та кілевидні вінчання вікон. Традиції західноєвропейського бароко в соборі

Живопис цього періоду послідовно переживає вплив бароко, рококо та класицизму. Значно поширені в Європі аристократичні традиції школи 11. П. Рубенса відбились на багатьох творах барокового живопису. За гетьманування І. Мазепи цей вплив набуває системного характеру. Широкого розповсюдження отримують парадні портрети козацьких полковників (так звані парсуни). Але реалістичний характер, майстерність, з якою вони виконані, настрій і безпосередність образів, значно віддаляють їх від умовності зображень парсун. На трактуванні представницького портрета позначилися вимоги й смаки великої української шляхти та вищого духовенства, які були основними замовниками цих творів. Дуже популярними були портрети Б. Хмельницького, образ якого поступово набуває рис парадності та патетичності. Прикладом такого рішення є твір "Богдан Хмельницький з полками", виконаний у другій чверті XVIII ст. для Суботівської церкви.

"Український портрет будувався на основі строго виробленої композиційної схеми, що розроблялася в українському мистецтві на початку XVIII ст. Для портретів великої козацької старшини й духовенства характерна традиційність репрезентативної пози, пишний одяг, декоративна драпіровка, ряд атрибутів, що характеризують персонаж, -жезл, розп'яття, книга, герб тощо. Говорячи про репрезентативність таких портретів, було б неправильним пояснювати її лише впливом на художників вузько станових смаків аристократичних верств суспільства. У багатьох випадках парадність, певна урочистість пози зображувальної особи пояснюються тим, що художник бачив у портретованому не просто вельможу, а нерідко й відомого громадського діяча, ім'я якого було тісно пов'язане з національно-визвольним рухом, політичним і культурним життям країни".

В. Г. Заболотний. Нариси з історії українського мистецтва

З часом дедалі виразнішими ставали в живописі елементи світського портрету. Криза феодально-релігійної ідеології й поширення просвітницького руху ставлять нові вимоги. Велику роль у подоланні умовності старого й створенні нового в образотворчому мистецтві України другої половини XVIII ст. відіграла творчість В. Л. Боровиковського, А. П. Лосенко, Д. Г. Левицького - українських митців, які здобули освіту в Академії мистецтв у Петербурзі, але сформувались як художники ще в допетербурзький період.

У XVII - XVIII ст. на Україні високого розвитку досягло народне декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, писанкарство, різьблення, ткацтво та ін.). У цей час створюється багато творів народними майстрами. Великого поширення набула народна картинка. Найбільшої популярності набуває композиція "Козак-бандурист". Сюжет мав місце і в станковій картині, настінних розписах та оздобленні скринь, предметів побуту. Традиційно в усіх композиціях сюжет майже повторюється. Тут ми бачимо козака Мамая, що сидить під дубом з такими атрибутами і предметами як кінь, бандура, меч, тютюн та люлька. Досить часто такі картинки супроводжуються окремими рядками віршів або народних пісень "вертепного" змісту; "Сидить козак в кобзу грає, що задума, то все має", "Козак душа правдивая, сорочки немає...", "Хоч дивись на мене, та ба не вгадаєш...".

Художній образ козака- бандуриста, перш ніж з'явитися в творах народного живопису, набув конкретного окреслення в усній народній творчості. Він відбиває ідею свободи, не лише козака-бандуриста, а людини, що над усе цінує волю.Таким чином, друга половина XVII - XVIII ст. булаважливим етапом розвитку

вітчизняної культури. Це був період піднесення і консолідації українського народу, формуван­ня української нації, кращих рис національного характеру.

Тема 5. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII - початок XX ст.)

Поняття "національне відродження" відображає усвідомлення людиною себе, свого етносу як нації, як дійсної особистості історії і сучасного світу. Поняття "українське національно-культурне відродження" - це процес становлення і розвитку громадянсько-політичного і культурного життя України кінця XVIII - початок XX ст. Кінцевою метою національного відродження є утворення самостійної національної держави.

Витоком українського національного відродження були східно­українські землі. Воно було свого роду "захисною реакцією" на тяжке політичне, соціально-економічне становище та культурний занепад викликаний деспотичною політикою російського царизму та значним поширенням у масах національної самосвідомості, активізацією українського національного руху. Початком національного відродження була поява "Енеїди" І. Котляревського, написаної українською народною мовою, творчість Г. Квітки-Основ'яненка та харківського гуртка літераторів. Соціальним і духовним підґрунтям були попередні здобутки українського народу, гуманістичні традиції матеріальної та духовної культури. Носієм відродження було українське село, яке зберегло рідну мову - найголовніший носій української ментальності.

Багато дослідників вважають, що процес національного відродження в Україні тривав 130 років - з кінця козацької держави до Першої світової війни (з кінця XVIII до початку XX ст.). Цей процес поділяють на три основні етапи:

— перший - період збирання спадщини, академічний, або шляхетський,
етап (кінець XVIII - 40-ві роки XIX ст.);

- другий - українофільський, або культурницький (народницький) етап
(1840-1880);

- третій - політичний, або модерністський (1880-1914).

Усі три етапи характеризуються культурно-просвітницькою діяльністю дворянства та польсько-українського шляхетства, виступу на суспільно-політичній арені в 40-х роках Т. Г, Шевченка і національно-культурним рухом народних мас. Стимулом українського відродження були ідеї Французької буржуазної революції, яка проголосила "права народів", а також поширення романтизму. Ідеї романтизму стверджували самобутність і самоцінну вартість культури кожного народу, підкреслюючи, що саме вона є невичерпним джерелом звідки інтелектуальна еліта може черпати зразки для своєї творчої наснаги. Модель світу уявлялась романтиками як велетенська арфа, в якій кожний народ становить окрему струну у світовій гармонії народів. Зникнення будь-якого народу призведе до вселенської катастрофи.

Засновник світового романтизму Й. Г. Гердер у 1769 р. після відвідин України відзначав унікальну самобутність і неповторність української нації та пророкував їй велике майбутнє, подібне грецькій цивілізації..

"Україна стане колись новою Елладою. Чудовий клімат цієї країни, гідна вдача народу, його музичний хист, родюча земля - колись пробудяться, із малих племен, якими були колись греки, постане велика культурна нація. її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген - у широкий світ".

Г. Й. Готфрід. Ідеї до філософії історії

Образотворче мистецтво другої половини XVIII ст. в українській культурі представлено роботами митців - скульптора І. Мартоса, художників -А. Лосенко, Д. Левицького, В. Боровиковського, В. Тропініна, яких вважають російськими художниками, хоча їх творчість виросла на грунті України. В українському образотворчому мистецтві XIX ст. можна виділити кілька етапів. У першій половині століття виступали переважно поодинокі живописці, серед яких не було великих майстрів. Середина XIX ст. характеризується творчістю основоположника критичного реалізму в образотворчому мистецтві цього періоду Т. Г. Шевченка і його послідовників - К. О. Трутовського, І. І. Соколова, Л. М. Жемчужникова. Друга половина XIX ст. - це період розквіту реалізму. Мистецтво другої половини XIX ст. - один із найяскравіших періодів української культури. Це час становлення критичного реалізму та зародження найновіших мистецьких течій XX ст. Проте паростки цього оновлення розпочалися ще з кризи академічного напряму та "Бунту чотирнадцяти" і створення в 1870 р. Товариства пересувних художніх виставок. Серед його членів-фундаторів були В. Перов, І. Крамськой, Г. Мясоєдов, І. Шишкін, О. Саврасов та ін. Членами Товариства були такі відомі українські митці, як М. Кузнєцов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, Т. Дворников, П. Нілус, С. Світославський, О. Розмаріцин, Л. Позен та ін. Тема України посідала значне місце в творчості художників І. Рєпіна, М. Ге, М. Ярошенко, Г. М'ясоєдова.

Quot;Важко переоцінити роль Товариства пересувних художніх виставок у розвитку центрів культури в Україні в ті часи. Вона була багатогранною і полягала не тільки в залученні до великого мистецтва широкого загалу українських глядачів, а й розвитку художньої освіти, створенні наприкінці XIX - початку XX ст. місцевих художніх об'єднань". Б. Б. Лобановський, П. І. Говдя. Українське мистецтво другої половини ХГХ - початку XX ст.

Найбільш повно українська тематика, національний колорит розробляється гворчості художників Т. Г. Шевченка, А. Мокрицького, Сошенка, Г. Васька та ін. Великий слід в історії української культури залишила творчість В. А. Тропініна (1776-1857). Будучи кріпаком подільського поміщика графа Моркова протягом двох десятиліть Тропінін створює чудову галерею портретів селян, картин української природи, жанрових сцен. Його портрети відзначаються гуманізмом, любо'ю до народу, реалістичним трактуванням образів. Його твір "Дівчина з Поділля" вражає не лише своєю майстерністю, але насамперед тим теплим відчуттям у ставленні до зображеної на портреті дівчини,що загалом не властиве тогочасномумистецтву, в якому панувала естетика.класицизму.

Quot;Художник уважно змальовує типову подільську сорочку, корали на шиї, дівочий головний убір, - пастозно покладені фарби добре відтворюють фактуру зображеного. Гарний овал молодого смаглявого обличчя прорисований з великою майстерністю, як і малюнок великих карих очей і усміхнених губ. Обличчя відзначається гармонійною красою і національною типовістю".