Доброзичливий автократ

Керівник, який використовує високий ступінь орієнтації на завдання та низький ступінь орієнтації на відносини в ситуації, яка тяжіє до такої поведінки. Тому він менш ефективний, ніж адміністратор у загальній частині

управління організацією. Найкраще використовувати керівника такого стилю управління в організаціях жорсткого виконання обов’язків (органах внутрішніх справ, фіскальних органах, митних органах та ін.).

Автократ Керівник, який використовує високий ступінь орієнтації на завдання та низький ступінь орієнтації на відносини в ситуації, яка не тяжіє до такої поведінки. Ефективність цього стилю керівництва проявляється у випадках екстреного виправлення ситуації для запобігання важких наслідків. Йому характерна швидкість прийняття рішень, практично миттєве розуміння та оволодіння ситуацією. Завдання, що надаються підлеглим, чіткі, лаконічні.

Продовження табл. 1.5. Недоліком цього типу можна вважати необхідність значного досвіду, оскільки рішення приймаються одноосібно і не мають аналогів. Найкраще використання керівника такого стилю управління в організаціях швидкого реагування (Міністерство надзвичайних ситуацій, організації по боротьбі з організованою, економічною злочинністю).

Бюрократ Керівник, який використовує низький ступінь орієнтації на завдання і на відносини в ситуації, яка тяжіє до такої поведінки. Це людина, яка передусім зацікавлена в правилах та процедурах як таких та бажає таким чином контролювати ситуацію для власної вигоди. Часто це добросовісна людина. В чистому вигляді бюрократичний стиль керівництва неприйнятний, оскільки в сучасному світі негативні сторони такого стилю переважають позитивні. Але його основні позитивні риси повинні бути притаманні усім стилям керівників, наприклад, державних організацій. Позитивними рисами керівника-бюрократа є:

– чітка фіксація формальних посадових обов’язків кожного працівника;

– строгий відбір кандидатів на заміщення посадових вакансій за професійними та моральними якостями;

– періодична атестація кадрів для оцінки компетентності працівників та для прийняття рішень щодо підвищення на посаді;

– об’єктивність у реалізації керівних процесів, що досягається на основі точного дотримання єдиного регламенту та формальних правил керівної діяльності.