Ідейно-художній аналіз твору

У центрі роману — доля родини Катранників як уособлення становища будь-якої української родини тих часів. В основу його змісту лягли страшні картини голоду в Україні й на Кубані. Ми спостерігаємо, як все більше й страшніше в життя родини Катранників та всього села Кленоточі, де відбувається основна дія, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, усталений віками ритм хліборобських буднів. Праця на землі перестає бути для селянина сенсом життя, оскільки він не бачить плодів цієї праці, змушений голодувати, віддаючи все вирощене у чужі руки. Природне хліборобське існування перетворюється на втрачений міф, недосяжне благо.
Спочатку біда приходить раптово у вигляді «рудого промовця» Григорія Отроходіна, який сповіщає селян про урядову постанову відносно негайної здачі державі хліба. Нудна і нещира його промова приховує дуже страшний зміст, що розкривається у справжніх чумках цього представника влади. Далі подається цілий калейдоскоп зовсім нереальних, на перший погляд, картин насильницького відбирання у людей хліба та всього їстівного. Показово те, що в цих діях активну участь беруть комсомольці, які вже з молодих років втрачають уявлення про справжню моральність, справжні цінності. Чого може досягти нація, молодь якої звиродніла? І автор звертає на це увагу читача.

Василь Барка зображує, як колись квітуче село поступово перетворюється на пустку, руїну. Селяни один за одним вимирають. І ті, хто вижив, уже не є вповні людьми, що видно із вражаюче натуралістичних картин людоїдства, самогубства, голодних мук, пошуків хоч якоїсь їжі на вимерзлих полях. Єдине бажання людей — їсти! Жахливі картини голоду постають перед читачем не з точки зору автора, а через внутрішнє сприймання героя твору, що надає їм глибини та правдивості. Ми бачимо весь спектр почуттів закинутих у таку жахливу ситуацію людей: здивування, відчуття несправедливості, розгубленість, опір, зневіра, непевність, страх, знесилення, спустошеність. Але є тут і віра, надія, доброта, турбота про близьких. Отже, ніщо не може до кінця знищити в людині людське. І автор підкреслює це, бо для нього, як і для всієї нації, збереження духовності в умовах геноциду — найголовніше.

Завдання роману «Жовтий князь» набагато глибше, ніж просто показ правди про голодування в Україні протягом 1932—33 років. Письменник хотів розкрити світу долю підневільної України, розвінчати міф про ідилічне селянське життя, колективний «рай», показати антигуманну, антилюдську політику тоталітарного режиму, чужого природі суспільства і людської особистості.

Роман викликав у світі великий резонанс, про нього писали, його обговорювали, але, звичайно, не в Радянській Україні, де прийнято було на все закривати очі. Ось що писали газети: «Добра книжка. Страшна книжка... Великий героїчний твір, який абсолютно варто прочитати» («Арт Прес»); «Організовані українці повинні висунути майстра художнього слова на кандидата Нобелівської нагороди» («Ля Нувель Ревю Франсез»).

Роман «Жовтий князь» — це наша історична пам'ять, страшна, але потрібна нам для того, щоб не повторити більше жахливих помилок, що коштували життя цілим поколінням.