Трагедія 1933 р. у романі «Жовтий князь»

Василь Барка — це, звичайно, передусім поет, представник елітної модерної поезії з ідеалістично-містичним світоглядом. Він був одним з тих поетів, які значно розширили стильові горизонти української літератури. Але український читач перш за все знає його як прозаїка, автора роману «Жовтий князь». До речі, всі критики констатують, що у своїх романах «Рай», «Жовтий князь» та інших Василь Барка, якщо молена так сказати, більш «матеріальний», бо звертається до реальних сторінок історії рідної землі, пише про те, що болить особисто йому.

Голодомор 33 року — одна з найстрашніших сторінок історії українського народу. Це історія геноциду проти квітучої нації, що жила на родючій землі. Тоді, у ті роки, весь хліб, який виростили українські селяни, з України було вивезено, і тисячі людей пухли та вмирали з голоду, втрачаючи своїх дітей. Страшнішого, здається, у світі бути просто не може! У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. Як він згадував, на Кубані в ті роки вимерла третина населення, та й його самого зачепив голод. Ось як згадує про це письменник: «Я мав на тілі щось 12 ран. Рани йшли по лініях кровоносних сосудів, із них сочилася брунатна рідина. Ноги вже репалися, і така слизиста поверхня теж сочилася. Ноги пухли, і я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, тем, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії була жахлива... то щось таке, що спалювало всю істоту, і, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в «Жовтому князі» відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті. Ось, значить, як біда часом виходить на добру поправу».

У ті ж роки Василь Барка їздив в Україну, на Полтавщину, щоб відвідати своїх братів, і бачив там страшні картини голодування і голодної смерті. Усе це відкладалося в пам'яті страшним вантажем, і письменник почав збирати й записувати протягом наступних 25 років різні життєві історії про голод в Україні. Він зібрав цілий архів про голод 1933 року, але особливо вразила письменника історія однієї вимерлої української родини, яку розповів йому зустрінутий в Австралії земляк. Саме ця оповідь лягла потім в основу роману «Жовтий князь».

Та для написання цього вражаючого твору, мабуть, потрібен був ще один поштовх. І ним стали важкі дні, які довелося пережити хворому безробітному поету в Нью-Йорку в негритянському кварталі. Тоді йому знову довелося голодувати, і, як згадував письменник, «вийшло так, що нова голодівка, але не голодова смерть, відновила весь збір тих долей». Самецього поштовху не вистачало Барці, щоб розпочати написання роману про голод в Україні. І раптом «з минулого все почало випливати перед моїм душевним зором, і от знову виходить на добрий вжиток. Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших в людській істоті, де вже на межі квінсесте. Напливом морським усе викинуло наверх. Так що я писав безперервно 600 сторінок».

Над своїм романом Василь Барка працював протягом двох років, тобто 1958—1959 рр. То була дуже важка, кропітка і наполеглива праця. Письменникові доводилося багато викреслювати, оскільки, як він сам говорив, роман виходив занадто великий. Робота також спричиняла дуже глибокі психологічні й емоційні переживання і тому виснажувала подвійно. Письменник прагнув якомога точніше, об'єктивніше відобразити ті страшні страждання, яких зазнав український народ, розказати всьому світу правду про них.

Але роман «Жовтий князь» — це не документальна хроніка подій 33 року, а художній твір, філософсько-узагальнюючий, твір-роздум про тоталітарну систему, яка нищить на своєму шляху все живе й мисляче. Твір написаний у найкращих традиціях таких митців, як Е. Хемінгуей, ОТенрі та інших.