Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Тема 2. Структурна перебудова торгівлі



1. Перебудова соціальної структури торгівлі

2. Перебудова функціональної структури

3. Перебудова територіальної структури торгівлі

1. Структурна перебудова означає радикальні зміни в елементах і складових, структури у результаті чого виникають якісно нові структурні моделі. Широкомасштабна структурна перебудова вітчизняної торгівлі спостерігалася в перехідний період
під впливом трансформацій національної економіки на ринкових засадах. Така перебудова охопила головним чином соціальну, функціональну, територіальну та організаційну структуру торгівлі. Організаційні моделі як результат перебудови були
розглянуті вище. Тут важливо розкрити інші напрями перебудови багатомірної
структури торгівлі.

У доперебудовний період усі канали товаропросування були переважно одержавлені. Державний сектор торгівлі споживчими товарами становив 2/3, а інша
частина припадала на кооперативну торгівлю. Приватна торгівля вважалася чужорідною для системи соціалістичного господарювання. Усе це призвело до надмірної централізації, усуспільнення власності і монополізації внутрішньої торгівлі. Унаслідок приватизації торговельних об'єктів, їх корпоратизації та залучення іноземного капіталу у сферу торгівлі соціальна її структура докорінно змінилася.

Зі 118,4 тис. роздрібних і 60 тис. оптових підприємств, які функціонували у сфері торгівлі в 2003 p., лише 11,7 % базувалися на державній формі власності. Переважна частина підприємств, основних фондів, оборотних коштів була зосереджена у секторі колективної власності. Така ж ситуація склалась і з товарообігом. Частка приватних підприємств становить 13,4 % і продовжує зроста­ти. Близько 500 великих торговельних об'єктів належать міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. Таким чином, на сучасному етапі у соціаль­ному плані торгівля представлена трьома основними формами власності: держав­ною, колективною і приватною.

Державна форма торгівлі базується перш за все, на державній комунальній фор­мі власності, тобто на власності місцевих органів влади. Отже, особливістю держа­вної торгівлі є те, що вона заснована на державній формі власності, а її роздрібна й оптова мережа розміщена переважно в містах. Відповідно вона обслуговує міське населення. Необхідність збереження державної форми торгівлі в ринковому сере­довищі пояснюється багатьма причинами. По-перше, у сфері товарного виробницт­ва зберігається масштабний державний сектор. Тут значна частина продукції реалі­зується через власну фірмову торговельну мережу або переважно через державні канали. По-друге, державна торгівля покликана обслуговувати соціально незахищених громадян: пенсіонерів, ветеранів, біженців, багатодітних сімей на пільгових засадах. По-третє, через державну торгівлю державні органи мають можливість ор­ганізовувати купівлю-продаж на умовах держконтракту, держзамовлення, тобто купувати ресурси для державних потреб і за державні кошти

Колективна форма торгівлі останнім часом набула прискореного розвитку. Як­що в доперебудовний період ш частка не перевищувала 23-25 % у товарообороті внутрішньої торгівлі, то нині цей рівень досягає близько 75 %. Соціально-еконо­мічною базою такої форми є колективна форма власності, яка неоднорідна за типа­ми і видами. Провідне місце посідають так звані підприємства колективні, тобто корпоративні. До них належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об'єднання. їх частка становить 10-12 % у коле­ктивній формі торгівлі. Близько ї % припадає на орендні підприємства, які здійс­нюють свою діяльність на орендованому майні. Такі підприємства, як правило, пе­ребувають на стадії приватизації.

Провідна роль у колективній формі належить кооперативним підприємствам си­стеми споживчої кооперації. їх кількість - це половина мережі колективної форми, але спостерігається стійка тенденція до їх скорочення.

Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність. Колективні торговельні підприємства функціонують як у місті, так і в селі. Корпо­ративні інтереси забезпечують високу мотивацію до праці, зацікавленість у резуль­татах діяльності, а відповідно, і в ефективному функціонуванні всього колективно­го сектору торгівлі.

Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у су­часний перехідний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка зросла майже до 11 %, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібнороздрібною мережею, як було на початку перебудови але й порівняно вели­кими і середніми магазинами.

Фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціати­ва. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої по­зиції.

Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.

У зарубіжних країнах поділ інститутів торгівлі за формами власності більш ши­рокий:

· особисте володіння (приватна торгівля);

· корпоративна мережа (на акціонерних засадах);

· державна форма торгівлі;

· споживчий кооператив;

· франчайзинг;

· оренда торговельного об'єкта.

Особисте володіння характерне для некорпоративних фірм. Прибуток, витрати, ризики - це проблеми власника, оскільки торговельні об'єкти перебувають у при­ватній власності. До цієї форми належить 74 % усіх роздрібних фірм США. Щопра­вда, вони займають лише 9 % у загальнонаціональному товарообігу.

Корпоративна мережа заснована на акціонерному капіталі. Тут функції воло­діння і управління не суміщаються. Цей сектор охоплює 22 % підприємств торгівлі США, а його частка в загальному товарообігу перевищує 85 %.

Державна форма торгівлі стабілізувалася на рівні 9-10 % у товарообігу з ура­хуванням її частки в корпоративних компаніях.

Франчайзинг передбачає договір між франчайзером (фірма-виробник, оптова компанія) і франчайзі (роздрібна торговельна фірма), відповідно до якого остан­ньому дозволяється використати марку фірми, товарні знаки або одержати підтри­мку франчайзера по всьому формату торговельного бізнесу. Таким чином, є два ви­да франчайзинга - на торгову марку (займає 2/3 роздрібного продажу в цьому секторі торгівлі) і на франчайзинг торговельного бізнесу (займає 1/3 продажу, але охоплює більше ніж 75 % торговельних об'єктів, як правило, дрібних).

Оренда широко розповсюджена для організації торгових відділів, розміщення дрібнороздрібної мережі у великих універсальних магазинах, на ринках, підприєм­ствах сфери послуг, громадського харчування.

Значні перспективи в Україні відкриваються для форми торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції у внутрішню торгівлю стано­влять близько 800 млн дол. США, або 17,5 %. У цьому плані торгівля поступається лише харчовій промисловості, де частка інвестицій досягає 21 %.

Серед об'єктів торгівлі з іноземним капіталом переважають роздрібні підприєм­ства, здебільшого відомих зарубіжних фірм.

Привабливість інвестицій у торгівлю пояснюється тим, що:

• окупність інвестицій у сфері обігу й оборотність коштів висока;

• місткість ринку в Україні значна;

• механізм репатріації прибутку для іноземців спрощений.

Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період оптимальності їх пропорцій ще не досягнуто.

2. Функціональна структура являє собою склад елементів, що виражають основні функції торгівлі. Донедавна ядро функціональної структури утворювали такі кана­ли: «Матеріально-технічне забезпечення», «Заготівля сільськогосподарської проду­кції» і «Торгівля товарами народного споживання». Усі вони в різних формах опо­середковували обмін і формували сферу товарного обігу. В умовах ринкових відносин ця структура суттєво трансформується.

«Матеріально-технічне забезпечення» і «Заготівлі сільськогосподарської продук­ції», для яких характерно усуспільнення, лімітація матеріально-технічного потенці­алу, ресурсів, централізація їх розподілу, не вписуються в ринкову систему і галь­мують широке використання товарно-грошових відносин.

Оскільки ці канали займають 3/4 економічного обігу, то закономірно постає проблема їх адаптації до нових масштабів товарно-грошових відносин і відповідної інтеграції в єдину систему торгівлі, як це практикується в більшості країн.

Таким чином, «Матеріально-технічне забезпечення» перетворюється на оптову торгівлю засобами виробництва, а «Заготівля сільгосппродукції» - на оптову тор­гівлю аграрною продукцією. Тому цілком закономірно, що ці дві форми можна від­нести до галузі «Торгівлі», як це практикується в країнах ринкової орієнтації.

По суті, в новій класифікації «Торгівля» ототожнює всі наявні раніше організа­ційні форми у сфері товарного обігу. Отже, у функціональному плані структура то­ргівлі значно розширилася, охопивши при цьому більш як 55 підкласів, тобто видів і різновидів торгівлі, не менше від 45 класів роздрібної торгівлі, майже 10 класів торгового посередництва і стільки ж класів торгівлі послугами. Фактично нова фун­кціональна модель торгівлі містить три сектори - оптову, роздрібну торгівлю та торговельне посередництво.

Суть нової структурної моделі торгівлі полягає в тому, що вона матиме не галу­зевий, а функціональний характер.

Слід особливо підкреслити, що така трансформація торгівлі не тільки відповідає гармонізованому класифікатору видів економічної діяльності (КВЕД), а й наближає структуру вітчизняної торгівлі до моделей розвинутих країн.

3. Територіальна структура торгівлі відображає регіональні особливості і пріори­тети структурної політики в регіонах. Однак сама регіональна політика відносно територіального розвитку торгівлі тільки формується, тому структура торгівлі складається під впливом некерованих факторів зі значними деформаціями.

Найбільш повну картину територіальної структури можна отримати за допомо­гою аналізу торгівлі в міській і сільській місцевості, а також за регіонами України.

В Україні за аналогією більшості країн світу концентрація торгівлі історично здійснювалась у містах. Ця закономірність зберігається й нині, але деформовано. У містах, де проживає 2/3 населення, зосереджено 70% роздрібних підприємств, бли­зько 75% торговельних площ, 92% товарообігу. Оптова торгівля, по-суті, вся роз­ташована у місті.

На сільську місцевість з населенням 16 млн. осіб (33 %) припадає лише 8 % зага­льного обігу внутрішньої торгівлі. Розрив між товарообігом на одиницю міського і сільського населення - майже 6 разів, і він продовжує збільшуватися.

Тобто, існують значні контрасти в територіальній структурі торгі­влі. Так, у сільській місцевості забезпеченість населення торговельними площами становить лише 903 м2 на 10000 осіб постійного населення, що у 1,5 рази менше, ніж у міських поселеннях, і у 2,5 рази нижче від нормативу.

Аналогічний стан з товарообігом. Якщо в 1990 р. торгівля на селі займала 28 % у загальному товарообігу, то у 2003 році - 7,6 %. Більше того, з 28,5 тис. сільських поселень 5,8 тис, тобто близько 20 % не мають ні стаціонарних об'єктів торговель­ного обслуговування, ні пересувної торгівлі.

Істотні деформації спостерігаються у структурі товарообігу на селі. Співвідно­шення проданих продовольчих і непродовольчих товарів становить 89:11, що вка­зує на надзвичайно вузький сегмент непродовольчих товарів на сільському ринку.

Стабілізація сільського ринку пов'язана насамперед з комплексним, системним
принципом формування сучасної мережі об'єктів торгівлі, диверсифікації системи

торговельного обслуговування, підвищення реальних доходів і платоспроможності сільського населення, «легалізації» значної частини товарообігу.

Зазначені проблеми характерні не тільки для територіальної, а й регіональної структури торгівлі. У межах регіонів спостерігаються очевидні диспропорції і де­формації в забезпеченості населення роздрібною мережею, торговельними площа­ми, у структурі товарообігу, рівні споживання, якості обслуговування.

Так, лише в п'ятьох областях забезпеченість насе­лення торговельними площами перевищує 1400 м на 10000 осіб. Отже, відносно нормативу або інших розвинутих країн (5000-5500 м на 10000 осіб) рівень забез­печеності надзвичайно низький. У більшості областей стан забезпеченості є не тільки низьким, але й спостерігається тенденція до скорочення торговельних площ у всіх регіонах.

Щодо забезпеченості населення роздрібними підприємствами, то особливого контрасту за регіонами не спостерігається. Відхилення від середньої забезпеченості по Україні (15 підприємств на 10000 осіб) незначні. За цим показником Україна лі­дирує серед багатьох країн. Але варто ще раз зауважити, що вітчизняні підприємст­ва мають порівняно невеликі торговельні площі - середній розмір магазину не пе­ревищує 90 м2.

У регіональній структурі найбільш виражені деформації склались у товарообігу. Загалом товарообіг на одну особу малий. В окремих облас­тях цей показник становить 55-60% середнього рівня по Україні. А різниця між найвищим і найнижчим рівнем відповідно перевищує 2 рази.

Усе це вказує на слаборозвинуту систему торговельного обслуговування в регі­онах, недостатню роль торгівлі в забезпеченні матеріальних потреб населення, від­сутності активної торговельної політики.





Дата публикования: 2015-09-17; Прочитано: 837 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.01 с)...