Конституційні (юридичні) засади демократії

Демократія як загальносоціальна цінність повинна мати певні юридичні механізми реалізації. Тому демократичні принципи знаходять своє закріплення в конституціях та конституційних (органічних) законах держав. До конституційно-правових засад демократії відносять:

1. Суверенітет народу як право визначати державний та суспільний лад. Цей принцип знаходить своє втілення, наприклад, у нормі ст.3 Конституції Франції 1958 р.:”… національний суверенітет належить народу”. Аналогічні положення можна знайти у Конституції Італії 1947 р. У ст. 20 Основного закону ФРН 1949 р. зафіксовано: “ Вся державна влада належить народу”. У ст.5 Конституції України 1996р. записано:” Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”.

2. Виборність основних органів держави. Як правило, цей принцип декларується в конституціях та безпосередньо закріплюється в спеціальних (конституційних, органічних) законах держав. Сучасні вимоги цивілізованого суспільства до реалізації цього принципу передбачають:

- загальність – забезпечення доступу до вільної реєстрації як виборців, так і кандидатів у представницькі органи;

- рівність голосів виборців без будь-яких обмежень (національних, мовних та ін.);

- справедливість – створення рівних можливостей для всіх учасників виборчого процесу (однакові умови доступу до ЗМІ, обмеження виборчих фондів кандидатів та партій);

- таємність голосування;

- забезпечення свободи волевиявлення (заборона залякування виборців, будь-яких форм насилля);

- відкритість при встановленні результатів виборів;

- відповідальність – вимога усвідомлення кандидатами політичної відповідальності за свої програми, дії.

Перелічені критерії “цивілізованих виборів” називають Копенгагенськими принципами, які були сформульовані на Конференції ОБСЄ у 1990р.

3. Рівність усіх перед законом. Вказаний принцип закріплюється як на конституційному рівні, так і в абсолютній більшості законодавчих актів сучасних демократичних країн.

4. Пріоритет прав людини перед правами держави. Цей принцип регламентує «обслуговуючу» функцію держави по відношенню до громадян. Найбільш рельєфно знаходить відображення в адміністративному праві (на жаль, не в Україні) та адміністративному процесуальному праві, наріжним принципом якого є презумпція винуватості владного суб’єкта при прийнятті ним рішень, що порушують(можливо) права та свободи громадян.

5. Конституційне обмеження влади більшості над меншістю. Передбачає прийняття спеціальних законів щодо діяльності опозиції у державі.

6. Розподіл влади – це не тільки декларування принципу у Конституції, але й прийняття конституційних законів щодо статусу, режиму діяльності усіх гілок (галузей) влади. Важливим нормативним документом у реалізації цього принципу є Закон «Про нормативно-правові акти», прийнятий у багатьох країнах, який чітко визначає ієрархію та порядок прийняття актів різними гілками влади.

7. Багатопартійність означає створення законодавчих актів, що забезпечують рівні умови для діяльності політичних партій. Так, у КНР юридично існують вісім партій, але ж фактично – сім із них є «філіями» Комуністичної партії Китаю.

8. Ідеологічна багатоманітність безпосередньо пов’язана із реалізацією свободи слова, думки, совісті.

Юридичне закріплення принципів демократії ще не є гарантією втілення їх у «матерію» суспільства, оскільки «формула демократії» передбачає існування на рівні правосвідомості соціального консенсусу та спільних цінностей, які тільки і є запорукою прогресивного розвитку будь-якої країни.