Правосвідомость як елемент правової культури

Право, особливо його дія, завжди породжує суб'єктивну реакцію щодо правових норм. Воно формулюється, виникає, а також перетворюється в життя тільки через волю і свідомість людей. Реакція громадян на право може бути позитивною або негативною, але в усіх випадках люди суб'єктивно реагують на чинне право, певним чином уявляють собі бажане право. Суб'єктивне ставлення людей до правових явищ визначається поняттям правосвідомості.

Правосвідомість — це сукупність правових уявлень, почуттів, переконань, оцінок, що виражають суб'єктивне ставлення індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому до чинного або бажаного права, інших правових явищ, до поведінки людей у сфері правового регулювання.

За своїм змістом правосвідомість може бути розглянута з чотирьох боків:

1) вона містить знання правових явищ. Наприклад, знання про зміст тих чи інших норм права, організацію правотворчого і правозастосовного процесів, про правомірні дії і правопорушення, засоби боротьби зі злочинністю;

2) вона вбирає в себе ставлення суб'єктів до юридичних норм, практики їх застосування, законності, правосуддя. Один і той самий закон може сприйматися людьми по-різному. Здебільшого громадяни схвалюють закони, оцінюють їх як справедливі, розумні і тому виконують їх вимоги добровільно, в силу внутрішнього переконання. Однак окремі правові приписи можуть правосвідомістю відкидатися, що негативно впливає на їх реалізацію, породжує в окремих випадках правопорушення;

3) за допомогою правосвідомості оцінюється поведінка людей як правомірна чи протиправна, законна чи незаконна. Це оціночний бік правосвідомості;

4) в процесі реалізації права найбільш важливе значення має поведінковий бік правосвідомості, який відбивається у правових настановах, вмінні і готовності діяти за приписами правових норм. Від ступеня розвитку поведінкових компонентів безпосередньо залежить правомірність або протиправність поведінки суб'єктів.

Правова свідомість є однією з форм суспільної свідомості і підкоряється його загальним закономірностям формування і функціонування. Водночас вона посідає особливе місце в структурі суспільної свідомості. В силу цього правосвідомість має свою специфіку, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості (політичної, філософської, моральної, естетичної тощо).

Найбільш тісно правосвідомість взаємодіє з моральною і політичною свідомістю. Правосвідомість наповнена моральним змістом. Найважливіші політичні вимоги закріплюються в праві і відображаються в правосвідомості. Однак правосвідомість має певну самостійність, і було б помилково ототожнювати її з іншими формами свідомості.

Специфіка правосвідомості, на відміну від інших форм свідомості, виявляється в предметі відображення, а також в особливих категоріях.

Предмет відображення правосвідомості - право і правове регулювання в цілому, а також суспільні відносини, урегульовані правом або ті, що вимагають правового регулювання. Можна стверджувати, що предметом правосвідомості є конкретно-історичні уявлення про такі правові цінності, як свобода та справедливість. Як слушно помітив З.Бжезинський: “ Змінюються уявлення про справедливість у світовому маcштабі – змінюється світ”. Предмет моральної свідомості ширший — це відносини, що не входять до сфери правового регулювання: відносини дружби, товариства, кохання. Своїми особливостями наділений і предмет політичної свідомості — це відносини між різними соціальними групами, соціальними спільнотами щодо участі в політичному житті суспільства. Предмет правосвідомості також має політичний зміст, але він містить специфічні явища, що не наділені безпосередньо політичним змістом. Це, наприклад, питання юридичної техніки і стилістики, структури правових норм тощо. Крім того, не всі ідеї політичної свідомості, політичні вимоги закріплюються в праві і відбиваються у правосвідомості, а тільки найважливіші з них.

Правосвідомості притаманні специфічні категорії. Основними, притаманними тільки правовій формі суспільної свідомості, категоріями є категорії юридичних прав, обов'язків і законності. На основі цих категорій правосвідомість оцінює поведінку суб'єктів права як правомірну (що відповідає правам, обов'язкам і вимогам законності, визначеними нормами права) і неправомірну (що суперечить обов'язкам чи порушує права, визначені правовими нормами). Це найбільш загальні категорії, притаманні будь-якому типу правосвідомості.

Сучасний науковий погляд на структуру правосвідомості дає підстави сформулювати таку категорію як “правосвідомість соціальної згоди”, яка включає три рівні соціальної згоди у суспільстві, а саме: консенсус у розумінні загальнонаціональних напрямків, орієнтирів розвитку держави та нації (консенсус на рівні національної ідеї); консенсус на рівні підтримки (визнання легальною та легітимною) політичної влади, її дій; підтримка діяльності (позитивна оцінка) судової влади та правоохоронних органів. Наявність у суспільстві правосвідомості соціальної згоди є передумовою правомірної поведінки більшості громадян і, як наслідок, – формує стан домінування правопорядку в державі та суспільстві.

Розглядаючи структуру правосвідомості, слід виробити чіткі критерії виділення його окремих елементів. Тільки за цієї умови можна виявити роль структурних елементів правосвідомості на різних стадіях правового регулювання.

Структура правосвідомості в цілому може бути представлена у вигляді певних взаємопов'язаних елементів і утворень, які різняться між собою, по-перше, за ознакою соціальної спільноти; по-друге, з погляду їх змісту; по-третє, за глибиною пізнання правових явищ.

Право формується, діє і реалізується тільки проходячи через волю і свідомість людей, тобто через їх правосвідомість. Реальними носіями правосвідомості в суспільному житті є соціальні спільноти й індивіди, правосвідомість яких утворює його соціальну структуру.

Соціальна структура правосвідомості відбиває соціальну структуру суспільства, особливості, зміст і глибину пізнання правових явищ різними соціальними спільнотами та індивідами.

Соціальна структура правосвідомості постає у вигляді суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості. Всі соціальні групи наділені корінними інтересами, які формують суспільну правосвідомість і визначають зміст основних, характерних для даного суспільства в цілому правових уявлень і переживань. Суспільна правосвідомість не тільки надає людині певну суму правових знань, але й слугує основою юридичної оцінки реальних відносин між людьми, формування ставлення до вимог правових норм, практичної діяльності з правотворчості, реалізації правових норм тощо. Правосвідомість суспільства в цілому об'єктивується у вигляді існуючого законодавства, правопорядку, режиму законності, системи правоохоронних і правозастосовчих органів, системи норм права, вимог, заборон, обмежень, дозволів.

У реальній дійсності суспільна правосвідомість виявляється і конкретизується в правосвідомості різних соціальних груп чи у груповій правосвідомості як відносно самостійних елементах соціальної структури правосвідомості.

Групова правосвідомість — це колективні (групові) уявлення і почуття про право та інші правові явища, які виявляють ставлення і оцінку правових явищ з боку соціальних груп, колективів, тимчасових соціальних утворень.

Кожна соціальна група має як загальні цілі і задачі, що збігаються з суспільними задачами в цілому, так і свої специфічні, що викликані потребами й інтересами даної соціальної групи. Звідси витікає, що у свідомості соціальних груп знаходить свій вияв суспільна свідомість, але вона в кожній окремій соціальній групі відбивається через призму специфічних умов, потреб, інтересів цієї групи, набуває специфічних рис, які дозволяють розглядати групову свідомість як відносно самостійне духовне утворення, що відрізняється від суспільної та індивідуальної свідомості.

Суспільна і групова правосвідомість безпосередньо проявляється через правосвідомість індивідів. Тому індивідуальну правосвідомість також слід віднести до елементів соціальної структури правосвідомості.

Індивідуальна правосвідомість формується на основі безпосереднього впливу суспільної і групової. Вона поєднує в собі їх елементи, а також індивідуально неповторні риси, які спричиняють наявність особливостей і відмінностей у правосвідомості суб'єктів у межах однієї соціальної групи. У правосвідомості індивіда відбиваються суб'єктивні умови життя індивіда, його особливості, освіта, виховання, професія, а також його здібності, характер. Все це формує правосвідомість індивіда, визначає специфіку його знань про право і особливості ставлення до нього.

Найважливішим джерелом розвитку правосвідомості індивіда є правова інформація. Можна виділити два способи її отримання населенням:

— у процесі освіти і сприйняття словесної інформації;

— у процесі суспільно-політичної і соціально-правової діяльності особистості.

Провідне місце серед джерел правових знань посідають телебачення, радіо, газети.

Особливості суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості виявляються при розгляді їх структури з погляду змісту компонентів правосвідомості: раціонально-ідеологічних, емоційно-психологічних і поведінкових.

Раціонально-ідеологічні компоненти правосвідомості — це знання, уявлення, поняття, ідеї про чинне і бажане право та інші правові явища. В теоретичному виявленні правові ідеї, уявлення, концепції, принципи складають правову ідеологію, яка в силу своєї узагальненості є провідною ланкою суспільної правосвідомості.

До основних емоційно-психологічних компонентів правосвідомості слід віднести суспільні й індивідуальні емоції, почуття, які формуються на основі правових знань і уявлень про норми права, юридичні права і обов'язки, законність, правотворчу і правозастосовну діяльність і пов'язані зі сприйняттям і оцінкою правових явищ.

У своїй сукупності емоційно-психологічні компоненти суспільної правосвідомості утворюють соціально-правову психологію.

Правосвідомість — єдність раціональних і психологічних компонентів правової ідеології і правової психології. Правова ідеологія являє собою безпосередню основу для створення правових норм цінностей. Однак при цьому вона використовує судження, оцінки, уявлення, накопичені у сфері правової психології.

Як відомо, свідомість нерозривно пов'язана з діяльністю. Це зумовлює необхідність вияву поведінкових компонентів у структурі правосвідомості. У поведінці суб'єктів виявляється реальний зміст їх правосвідомості. Внаслідок цього в структурі правосвідомості доцільно виокремлювати поведінкові компоненти, до яких належать правові настанови, що в сукупності складають ціннісну орієнтацію суб'єктів і готовність до діяльності у сфері правового регулювання. Поведінкові компоненти правосвідомості обумовлені основними елементами раціонального і емоційного боків правосвідомості і, перш за все, правовими переконаннями і навичками.

Аналіз соціальної структури правосвідомості не зводиться до переліку її елементів і їх загальної характеристики. Необхідно виявити співвідношення цих елементів. Зрозуміло, це не проста їх сума, а єдність, у якій виділяються первинні, спрямовуючі елементи (такими є, наприклад, суспільна правосвідомість з переважанням у ній раціонально-ідеологічних компонентів правової ідеології) і так звані «елементи другого порядку» (індивідуальна правосвідомість, емоційно-психологічні компоненти, соціально-правова психологія), що взаємодіють між собою.

Соціальні рівні правосвідомості характеризують ступінь розвитку основних компонентів суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості і особливості відображення у правосвідомості правових явищ.

Для визначення соціальних рівней правосвідомості важливим є аналіз предметної спрямованості діяльності суб'єктів правосвідомості у сфері правового регулювання, тобто виявлення глибини усвідомлення суб'єктами правових явищ для їх практичного використання в соціальному житті. Така свідомість обумовлена, наприклад, повсякденними умовами життя людей, їх практичними потребами, необхідністю дотримання і виконання юридичних обов'язків, діяльністю по застосуванню правових приписів у конкретних життєвих обставинах, осмислюванням закономірних зв'язків і сутності правових явищ.

Така предметна спрямованість діяльності суб'єктів визначає глибину відображення правосвідомістю правових явищ, яка характеризується ступенем знання права, пізнанням і оцінкою правових явищ, можливістю їх практичного використання.

Отже, у правовій свідомості можна виділити три рівні: повсякденний, спеціалізований (професійний) і науковий.

Повсякденна правосвідомість — це відображення людьми правових явищ при їх зіткненні з правом у повсякденному житті в процесі трудової, суспільної діяльності, у сімейно-побутових відносинах тощо. Повсякденна правосвідомість органічно пов'язана з безпосередньою повсякденною практикою реалізації права, емпіричним досвідом людей. Тому повсякденну правосвідомість можна уявити як переважний рівень масової правосвідомості, який складається з досвіду трудової, суспільної та інших видів соціальної діяльності, що успадковується поколіннями, тому що вона набуває правової форми і пов'язана з дією правових норм. Масова правосвідомість охоплює зазвичай традиції, прості норми моралі, уявлення про оточуючу дійсність, які так чи інакше пов'язані з правовими явищами.

Предметна діяльність суб'єктів у певній галузі правового регулювання при розв'язанні юридичних справ, підготовці індивідуально-владних приписів потребує спеціалізованого (професійного) рівня правосвідомості, за допомогою якого пізнаються і оцінюються правові явища з метою їх практичного використання в процесі правозастосовної діяльності. Спеціалізована правосвідомість формується на основі спеціального правового виховання (освіти), юридичної науки у осіб і соціальних груп, що спеціально займаються правозастосовною діяльністю.

З погляду глибини пізнання правових явищ професійна правосвідомість представляє собою спеціалізовані правові знання, вміння, навички, переконання, почуття, які дозволяють здійснювати предметну правозастосовну діяльність.

У зв'язку з цим професійна правосвідомість, що формується у практиці діяльності судових і адміністративних органів, за своїм змістом є правосвідомістю більш глибокого порядку, ніж повсякденні уявлення про правові норми і розуміння їх членами суспільства. Вона відбиває рівень групової та індивідуальної правосвідомості юристів-професіоналів, що здійснюють правозастосовну діяльність. Оскільки остання має науково обґрунтований характер, то в елементному складі професійної правосвідомості певною мірою відкриваються компоненти теоретичної правосвідомості.

Разом з тим, спеціалізована правосвідомість не проникає в глибину всіх правових зв'язків і закономірностей правового розвитку. Його глибина і повнота обмежені конкретною областю правозастосовної діяльності, у межах якої спеціалізована правосвідомість здатна досягти істини щодо змісту чинного права і дати правильну оцінку поведінці суб'єктів у сфері правового регулювання. Повне і всебічне виявлення сутності і змісту правових явищ, їх співвідношення і закономірностей розвитку можливе тільки за допомогою теоретичної правосвідомості, яка представляє собою наукові знання, ідеї, концепції про сутність, характер і взаємодію правових явищ, всього механізму правового регулювання. Тому вона може бути названа науковою правосвідомістю, її рівень визначається глибиною пізнання правових явищ вченими-юристами, спеціалістами у сфері законодавства, політичними діячами. У процесі загального і спеціального правового виховання елементи теоретичної правосвідомості організовано вносяться в правову свідомість мас, під безпосереднім впливом якої формується повсякденна і спеціалізована правосвідомість.

Отже, теоретична правосвідомість, на відміну від повсякденної і спеціалізованої, характеризується більш глибоким проникненням у сутність правових явищ. Вона має найбільш строгі і точні форми виявлення результатів своєї діяльності. Вона вирішує задачу відображення, спираючись на сувору систему наукових понять, суджень, науково-теоретичних доказів. Рівень теоретичної правосвідомості виступає провідним щодо рівнів повсякденної і спеціалізованої правосвідомості.

Правосвідомість відрізняється від інших сфер суспільної свідомості своєю гносеологією (пізнавальний апарат), аксіологією (система цінностей і засобів оцінки), праксеологією (методи керування практичною діяльністю).

Виходячи з цього, можна говорити про три функції правосвідомості:

─ пізнавальну;

─ оціночну;

─ регулятивну.

Відповідно до цих функцій визначаються основні функціональні компоненти правосвідомості. Пізнавальній діяльності відповідає певна сума юридичних знань, або правова підготовка. Оціночній функції відповідає система оцінок і думок з юридичних питань, або оціночне ставлення до права, до практики його виконання і застосування. Дія регулятивної функції виявляється у формуванні правових орієнтацій і настанов.

Пізнавальна функція визначає правову підготовку людей, яка не вичерпується їх формальними юридичними знаннями. Можна мати знання, але не вміти ними користуватися. Рівень правових знань і вміння застосовувати їх на практиці піддаються емпіричній перевірці з певним ступенем вірогідності.

Пізнаючи правову дійсність, люди не залишаються байдужими до отриманих знань. Виникає інтелектуально-емоційне утворення — психічне ставлення до об'єктів правового пізнання і правової практичної діяльності, що виявляється в оцінці, тобто у визнанні цінності чого-небудь з погляду індивіда, групи чи суспільства.

Структуру правосвідомості складають чотири види оціночного ставлення: до права (його інститутів, норм), до правової поведінки оточуючих, до правоохоронних органів і їх діяльності, до своєї правової поведінки (самооцінка).

На процес формування правосвідомості вирішальний вплив здійснює сукупність взаємодіючих факторів, що включають у себе:

1) безпосередні умови життя і роботи;

2) організовану систему освіти і виховання;

3) засоби масової комунікації.

Суттєвий вплив на формування правової свідомості має практична діяльність людей у сфері права, соціально-політична і соціально-правова активність.