Поняття і структура правової культури

В умовах формування правової держави проблема підвищення рівня правової культури суспільства набуває особливої значущості та актуальності.

Особливе методологічне значення для дослідження правової культури має категорія «культура», за допомогою якої в науці визначають багатогранне, поліфункціональне і в силу цього — складне для інтерпретації явище. Даний факт є причиною великої кількості трактовок культури і підходів до її аналізу. В сучасній науковій літературі налічується понад 500 визначень поняття «культура» і число їх (як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі) продовжує зростати. При цьому з методологічного погляду важливим є не кількість визначень, а з'ясування і дослідження принципових розбіжностей у підходах до аналізу поняття «культура», яких, безумовно, значно менше, ніж дефініцій.

Методологічне значення категорії «культура» для правової культури визначається у тому, що вона:

1) є вихідною точкою в русі від абстрактного до конкретного і тому відображає загальне у явищах культури в усіх її різновидах;

2) є орієнтиром в аналізі емпіричного правового матеріалу при переході від теорії найвищого, філософського рівня узагальнення до теорії правової культури і в силу цього дозволяє здійснювати в конкретній галузі знань аналіз юридичного різновиду явища не з позицій розгляду культури в цілому, а виводить дослідника на підготовлений філософією плацдарм для виявлення специфіки об'єкта дослідження саме в правовій сфері життя суспільства;

3) вказує на головні напрями і способи розвитку теорії правової культури;

4) дана категорія, будучи формою і стійким організуючим принципом процесу мислення, породжує ряд вимог до аналізу правової культури.

У науковій літературі визначилися певні підходи до аналізу культури.

Прихильники першої інтерпретації розглядають культуру, як все те, що створено людиною, на відміну від того, що надано природою. Виходячи з даного розуміння культури, в літературі можна зустріти досить широкі визначення правової культури, наприклад, як системи матеріалізованих та ідеальних елементів, що належать до сфери дії права і їх відбиттю у свідомості й поводженні людей.

Другий підхід — діяльнісний. Вчені, що відстоюють його, вважають, що при визначенні культури необхідно акцентувати увагу на якомусь одному боці чи характеристиці людської діяльності. При цьому культура розуміється як синонім творчої діяльності. Щодо правової галузі — культурною може бути визнана, головним чином, правотворча діяльність. За такого підходу з правової культури випадає багато видів юридичної діяльності, наприклад, правозастосовча діяльність або діяльність громадян з підвищення свого правоосвітнього рівня.

Третій підхід пов'язаний з виокремленням у культурі різних суб'єктивних елементів суспільної системи. Д. Чесноков розглядає культуру як історично обумовлену сукупність навичок, знань, ідей і почуттів людей, а також їх закріплення в різних суспільних явищах (у техніці виробництва і побутового обслуговування, в освітньому рівні народу і суспільних інститутах, у досягненнях науки і техніки, творах літератури і мистецтва).

Послідовна реалізація зазначеного підходу при аналізі правової дійсності приводить до ототожнення правової культури і правової свідомості. У зв'язку з цим його навряд чи можна визнати плодотворним.

Правова культура перебуває у складній органічній єдності з іншими областями культури і в її специфічному змісті обов'язково виявляються риси і особливості, притаманні даній культурі в цілому.

Взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер (політичної, моральної, правової тощо). Елементи, що формують правову культуру, водночас належать і до інших структур. Так, право входить до системи соціальних норм; правовідносини — до системи суспільних відносин; правові заклади — до системи соціальних інститутів; правосвідомість — до системи суспільної свідомості (див. табл.).

Таблиця