Норми вимови голосних звуків

Норми вимови голосних звуків в українській літературній мові пов’язані з їх наголошеною чи ненаголошеною позицією. Усі наголошені голосні вимовля-

ються чітко: клен, ялúна, бузóк, áйстра, горі́х, кущ. Тільки початковий

наголошений [і] у небагатьох словах вимовляється з наближенням до [и]:

[ і^инколи, і^иноді ]. Виразно звучать і ненаголошені голосні [а], [у], [і] та [о]

у більшості випадків: [ тройа ^׀ нда ], [ л΄ішчи ^׀ на ], [ йа ^׀ блун΄а ].

Ненаголошений [о] вимовляється як [о^у] в корені українських слів перед складом із наголошеними [у]: [ ко^ужу ^׀ х ], [ ро^узу ^׀ мни^ек ]. До звука [а]

ненаголошений [о] в українській мові ніколи не наближається.

Ненаголошений звук [е] завжди вимовляється із наближенням до [и],

ступінь такого наближення різний. Він більший перед складом із голосними [і], [и], [у], перед м’яким приголосним, порівняйте: [ ви^езу ^׀], [ ви^ез΄і ^׀ т ΄], [ ви^ези ^׀] і [ ве^изе ^׀], [ ве^изло ^׀]; [ ви^есн΄а ^׀ нка ], [ си^ел΄а ^׀ н΄ски^еĭ ] і [ ве^исна ^׀], [ се^ило ^׀].

М’які приголосні, особливо [й], мають звужувальний вплив на сусідні голосні, тому [е] після [й] наближається до [і]: [ окра ^׀ йе^іц ΄], [ бйе^іте ^׀].

Ненаголошений [и] у вимові завжди наближається до [е]. Наближення

сильніше (вимовляється [е^и]) перед складом із голосними [е], [а]: [ же^иве ^׀],

[ жи^еву ^׀ т ΄].

На ступінь наближення [е] до [и] чи [и] до [е] впливає також наступний наголошений склад, темп мовлення - ступінь взаємонаближення звуків сильніший перед наголошеним складом, у швидкому мовленні.