Список використаних та рекомендованих джерел 4 страница

Амстердамський договір формально закріпив створення тимчасових слідчих комісій Парламентом, які створювались раніше на основі спільного рішення Парламенту, Комісії та Ради, прийнятого 6 березня 1995 року. Комітети готують як чергові сесії цього органу, так і зустрічі політичних груп, які представлені в Європарламенті. Європарламент обирає голову з-поміж його депутатів (ст. 197 Договору про заснування ЄС).

Одним важливим чинником незалежності Європарламенту є об'єднання депутатів у політичні партії та фракції на загальноєвропейському рівні. Це розглядається як важлива передумова для формування європейської ідентичності й вираження політичної волі громадян Союзу (ст. 191 Договору про заснування ЄС).

В розпорядженні Європейського Парламенту знаходяться численні технічні служби та служба перекладу, які об'єднуються в Секретаріат Європейського Парламенту. Секретаріат Парламенту і деякі інші служби розміщуються в Люксембурзі, що призводить до того, що парламентарі майже безперервно знаходяться в роз'їздах і витрати на переїзди та тимчасове проживання складають досить значні суми.

У роботі Європарламенту важливе значення мають гарантії забезпечення діяльності депутатів.

Заробітна плата депутата приблизно відповідає зарплаті, яку отримують депутати національного представницького органу. Оскільки єдиного правила в цій сфері немає, то різниця в отриманій зарплаті між членами Європарламенту з різних держав-учасниць виявляється досить значною. Безпосередньо з бюджету ЄС нараховуються також дотації та виплати, які іноді перевищують основну винагороду. При цьому діє правило, згідно з яким депутати Європейського Парламенту платять податки з тієї частини свого доходу, яка встановлюється національним законодавством. Дотації та додаткові виплати Євросоюзу не обкладаються податком в державах-учасницях.

Крім того, на депутата розповсюджуються також правила Угоди про привілеї та імунітети, яка укладена між Співтовариствами та державами-учасницями. Депутатські привілеї та імунітети, які надаються членам легіслатури, майже аналогічні тим, які встановлені для національних парламентаріїв у державах-учасниць, наприклад, правила індемнітету та імунітету. Всім парламентарям компенсуються витрати, пов'язані з численними переїздами і зміною місця проживання, адже основні пленарні засідання Парламенту проводяться в головній резиденції Європейського Парламенту в Страсбурзі.

Члени Європейського Парламенту, які знаходяться на своїй національній території, користуються всіма імунітетами, якими володіють національні парламентарі (не затримання, непідсудність і т. д.). У випадку, коли вони знаходяться на території іншої держави-учасниці Союзу, відповідні імунітети розповсюджуються на них на основі Протоколу про імунітети та привілеї. Депутат не підлягає кримінальному переслідуванню за судження, висловлені ним протягом парламентських дебатів та голосування або в зв'язку виконання ним посадових повноважень і обов'язків. Згідно загального правила звільнення від кримінального переслідування, затримання і арешту повинно діяти в період проведення сесій Парламенту.

5. Функції та повноваження Європейського парламенту

У системі інституційного механізму європейської інтеграції Європарламент виконує низку важливих функцій. Зокрема, він є форумом для проведення демократичних дебатів. Його повноваження зосереджені в таких сферах, як:

· участь у нормотворчому процесі,

· здійснення контролю над діяльністю інститутів Євросоюзу,

· зовнішні зносини (відносини),

· фінансування діяльності Євросоюзу.

Унікальною є роль Європарламенту як інституту з політичного лобіювання процесів європейської інтеграції. Політичні дебати в Європарламенті суттєво впливають на визначення подальших кроків, спрямованих на поглиблення європейської інтеграції.

Законодавчі повноваження Європарламенту є дуже обмеженими. Установчими угодами йому надана компетенція щодо формулювання положень та ухвалення актів вторинного законодавства Євросоюзу в тісній співпраці з його іншими інститутами (ст. 251, 252 Договору про заснування ЄС).

Більш розвинутими є контрольні повноваження Європарламенту. Він вважається інститутом, який здатний здійснювати демократичний контроль над іншими структурами Євросоюзу.

Серед контрольних повноважень Європарламенту найбільше значення має право на винесення вотуму недовіри Комісії. З такою пропозицією може виступити кожен член Європарламенту. У разі, якщо вотум недовіри підтримає подвійна більшість — 2/3 поданих голосів, яка представляє більшість членів Європарламенту, — усі члени Комісії колективно подають у відставку (ст. 201 Договору про заснування ЄС). За всю історію існування Євросоюзу питання про вотум недовіри Комісії ставилося на голосування лише один раз.

Європарламент затверджує і може відправляти у відставку шляхом винесення вотуму недовіри 2/3 своїх членів голову Комісії (ст. 214 Договору про заснування ЄС).

Для здійснення своїх контрольних повноважень щодо Комісії Європарламент широко використовує інститут інтерпеляції, коли Комісія відповідає усно чи письмово на запитання, поставлені депутатами. Крім того, Європарламент щорічно затверджує як програми діяльності Комісії на новий рік, так і загальні звіти про її роботу за рік, що минає (ст. 197 Договору про заснування ЄС).

Контроль Європарламенту за діяльністю Ради є набагато вужчим. Так, Рада заслуховується Європарламентом відповідно до процедури, визначеної самою Радою (ст. 197 Договору про заснування ЄС). Правило 19 процедури Ради передбачає можливість направляти голову або члена Ради для участі в сесіях Європарламенту (ст. 197 Договору про заснування ЄС). Починаючи з 1960 р. відповідно до практики, що склалася, голова Ради робить перед Європарламентом усний звіт про діяльність очолюваного ним органу за рік, що минув.

Для здійснення своєї контрольної функції Європарламент наділений повноваженнями проводити розслідування. Так, на вимогу чверті його членів він може створити тимчасовий комітет з метою розслідування можливих порушень чи недоліків у впровадженні права Євросоюзу, за винятком випадків, коли такі виявлені факти розглядаються в суді, і поки ця справа ще не вирішена (ст. 193 Договору про заснування ЄС).

Європарламент на час його повноважень після кожних виборів призначає омбудсмена. Останній уповноважений приймати скарги від будь-якого громадянина Співтовариства, будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка мешкає або має зареєстрований офіс в одній з держав-учасниць, щодо порушень у діяльності інститутів та органів ЄС, окрім судових. Омбудсмен проводить розслідування правопорушень та інформує особу, яка подала скаргу, про результати такого розслідування (ст. 195 Договору про заснування ЄС).

Отже, на практиці й громадяни України, якщо вони мають зареєстровані в державах-учасниць офіси, можуть звертатися до омбудсмена, якщо їхні права порушуються інститутами або органами ЄС.

Установчими угодами передбачені різні форми участі Європарламенту у сфері зовнішніх зносин: від консультацій до надання згоди на ті чи інші дії в цій сфері.

Так, угоди про створення асоціацій з однією чи кількома державами або міжнародними організаціями, угоди, які створюють інституційні рамки шляхом організації процедури співпраці, угоди, які мають важливі бюджетні наслідки для Євросоюзу, та угоди, які містять поправки до актів, прийнятих із застосуванням процедури спільного прийняття рішень Радою та Європарламентом, укладаються після отримання згоди Європарламенту (ст. 300.3 Договору про заснування ЄС). Останній також дає згоду на початок переговорів про прийняття держав до Євросоюзу (ст. 49 Договору про Євросоюз).

Згода Європарламенту необхідна і для дій проти держав-учасниць, котрі допускають суттєві умисні порушення принципів, на яких базується Євросоюз (ст. 7 Договору про Євросоюз).

При укладанні всіх міжнародних угод, окрім торговельних, Європарламент надає консультації. З Європарламентом. повинні консультуватися й у разі внесення змін до установчих угод (ст. 8 Договору про Євросоюз).

Європарламент залучений також до проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Він консультує головуючу в Євросоюзі державу-учасницю із приводу здійснення спільної політики в цих галузях, а також може звертатися з цих питань до Ради та давати їй рекомендації. Європарламент організовує щорічні дискусії про стан справ у цих сферах (ст. 21 Договору про Євросоюз).

Європарламент має важливі повноваження в бюджетній сфері. Хоча бюджет готує Комісія, Європарламент має право змінювати проект бюджету. Йому також належить останнє слово у прийнятті або відхиленні бюджету (ст. 272.6, 8 Договору про заснування ЄС). Європарламент дає Комісії дозвіл стосовно виконання бюджету (ст. 276 Договору про заснування ЄС).

Бюджетні повноваження дають Європарламентові змогу впливати на всю політику Євросоюзу.

Розглянувши процедури формування, склад та структуру Європейського Парламенту, права та обов'язки депутатів можна зробити висновок, що за всіма формальними ознаками Європарламент є виборним представницьким органом Європейського Союзу. Прямі вибори депутатів Європарламенту змінюють міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу.

6. Законодавчий процес у Європейському Парламенті

Повноваження. Європейський Парламент бере участь у законотворчому процесі, й за останні роки його повноваження у цій сфері неабияк розширилися. За Лісабонським Договором, нормативні акти ЄС приймаються за “звичайною законодавчою процедурою” (англ. ordinary legislative procedure) та “спеціальною законодавчою процедурою” (англ. special legislative procedure).

За “звичайною законодавчою процедурою” рішення приймаються спільно Європейським Парламентом і Радою Міністрів. Ця процедура складається з трьох фаз:

1) Європейська Комісія направляє свої пропозиції до Ради Міністрів та Європейського Парламенту. Європейський Парламент висловлює свою позицію, з урахуванням якої Рада Міністрів кваліфікованою більшістю приймає “спільну позицію” та надсилає її до Європейського Парламенту.

2) Протягом трьох місяців Європейський Парламент може: а) прийняти “спільну позицію” або не прийняти жодного рішення (у цьому випадку акт вважається прийнятим відповідно до положень “спільної позиції”); б) відхилити документ абсолютною більшістю голосів (у цьому випадку документ вважається неприйнятим); в) запропонувати доповнення абсолютною більшістю голосів (у цьому випадку текст з доповненнями надсилається до Європейської Комісії та Ради Міністрів, які висловлюють свою думку щодо доповнень.

3) Протягом трьох місяців Рада Міністрів кваліфікованою більшістю може прийняти всі доповнення Європейського Парламенту, тоді акт вважається прийнятим. Якщо Рада Міністрів не погоджується з доповненнями, створюється Узгоджувальний комітет, який протягом шести тижнів повинен виробити спільний текст акта. У разі недосягнення домовленості щодо спільного тексту документа, акт вважається неприйнятим. Якщо вдалося досягти домовленості стосовно спільного тексту документа, Рада Міністрів та Європейський Парламент, кожний відповідно до власної процедури, повинен прийняти його протягом шести тижнів. У разі неприйняття акту одним із названих інститутів, він вважається неприйнятим (ст. 294 Договору про діяльність ЄС).

За “спеціальною законодавчою процедурою” Рада Міністрів після одностайного рішення про прийняття нормативного акту повинна отримати обов’язкову згоду (англ. consent) чи погодження (англ. consulting) Європейського Парламенту. В деяких випадках відповідно до сфери їх компетенції також необхідно отримати згоду деяких інших інститутів ЄС (Європейського Центрального Банку, Рахункової Палати, Економічного та Соціального Комітету, Комітету Регіонів тощо). Згідно зі ст.ст. 223(2), 226-228 Договору про діяльність ЄС, за “спеціальною законодавчою процедурою” Європейський Парламент, за згодою Ради Міністрів та за погодженням з Європейською Комісією, може приймати регламенти щодо виконання державами-членами ЄС та інститутами ЄС власних обов’язків перед ЄС.

За Лісабонським Договором, Європейський Парламент отримав право законодавчої ініціативи, яке з початку заснування ЄС належало виключно винятково Європейській Комісії. Згідно зі ст. 289(4) Договору про діяльність ЄС, в окремих випадках законодавчі акти ЄС можуть бути прийняті за ініціативою групи держав-членів ЄС, Європейського Парламенту, або за вимогою Європейського Суду Правосуддя або Європейського Інвестиційного Банку.

Європейський Парламент на вимогу 1/4 частини своїх членів може створювати тимчасові Комітети для розслідування випадків порушення законодавства ЄС або його неправомірного впровадження (ст. 226 Договору про діяльність ЄС). Європейський Парламент обирає Омбудсмена, якому надаються повноваження розглядати скарги щодо порушень у діяльності інститутів і органів ЄС та провадити розслідування (ст. 228 Договору про діяльність ЄС), розглядати скарги від громадян ЄС, фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих або тих, що перебувають у будь-якій державі-члені ЄС. Європейський Парламент має обговорювати на відкритих сесіях щорічний загальний звіт, який надає йому Європейська Комісія (ст. 233 Договору про діяльність ЄС). Проте зараз, після останніх змін, внесених до Правил процедури, обговорення не відбувається. Його замінено на обговорення законотворчої програми, яку щороку представляє в Європейський Парламент Голова Європейської Комісії.

Європейський Парламент затверджує Голову Європейської Комісії, кандидатуру якого визначають за спільною згодою уряди держав-членів. Після цього уряди держав-членів, за погодженням з кандидатом на посаду Голови, визначають інших осіб для призначення членами Європейської Комісії і її склад у цілому затверджується Європейським Парламентом (ст. 14(1) Договору про ЄС).

Європейський Парламент може відправити Європейську Комісію у відставку, якщо винесе їй вотум недовіри, прийнятий кваліфікованою більшістю 2/3 голосів. У цьому разі Європейська Комісія повинна колективно піти у відставку (ст. 234 Договору про діяльність ЄС). Проте відставка набирає чинності тільки після призначення нової Європейської Комісії. Таким чином, якщо Європейський Парламент не затверджує запропонований новий склад Європейської Комісії, який фактично може бути таким самим, Європейська Комісія у попередньому складі може виконувати свої функції як завгодно довго.

Тема 4. Європейська комісія. Рада Європейського Союзу.

ПЛАН

1. Статус Європейської комісії ЄС

2. Процедура формування та склад Європейської комісії ЄС

3. Повноваження Європейської комісії ЄС

4. Склад та порядок формування Ради Європейського Союзу

5. Повноваження Ради Європейського Союзу

РЕФЕРАТИ:

1. Компетенція Європейського Союзу.

2. Система актів інститутів Європейського Союзу.

3. Міжнародна правосуб’єктність Європейського Союзу.

4. Функції Європейської комісії та Ради Європейського Союзу.

1. Статус Європейської комісії ЄС

Європейська Комісія (англ. European Commission) – це інститут ЄС, наділений найбільшими виконавчими повноваженнями, оскільки її головною функцією є забезпечення належного функціонування та розвитку спільного ринку.

Європейська Комісія – незалежний орган, що представляє спільні інтереси всіх держав-учасниць ЄС. Термін "Комісія" відноситься як до Колегії уповноважених так і до самої інституційної установи - штаб-квартира якої розташована в м. Брюссель (Бельгія), з офісами в Люксембурзі. Комісія також має офіси відомих як «представництва» в усіх країнах-учасницях ЄС.

Форма роботи. Європейська Комісія діє на засадах колегіальності та проводитьпостійні і спеціальні наради. Члени комітету зустрічатися раз на тиждень - як правило, по середах в м. Брюссель (Бельгія) Якщо Європарламент проводить свої пленарні сесії в м. Страсбурзі, уповноважені Комісії зазвичай знаходяться також в парламенті.

Порядок денний кожного засідання визначається програмою роботи Комісії. Щодо кожного пункту порядку денного визначається комісар з питань відповідної політики.

Засідання і дебати Комісії не є відкриті для громадськості, але порядок денний і час проведення є гласним. Комісія також проводить наради в особливих обставинах, за вимогою Рада міністрів для обговорення важливих питань.

Склад. З моменту створення (1958 р.) до Європейської Комісії входили по одному представнику від кожної держави-учасниці Європейського Співтовариства, за винятком Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції, що мали по два представники. Але Ніццький договір змінив цей порядок.

Зараз до складу Європейської Комісії входять по одному представнику від кожної держави-учасниці ЄС. До складу Комісії входить Голова та 27 уповноважених (комісарів). Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-учасниць. При цьому вона не може включати більше двох громадян від однієї країни.

2. Процедура формування та склад Європейської комісії ЄС

Лісабонський Договір пропонує з 2014 р. зменшити кількість членів Європейської Комісії до 2/3 від загальної кількості держав-учасниць ЄС. За новим порядком передбачається система ротації, за якою всі держави-учасниці матимуть рівні права.

Члени Європейської Комісії призначаються на п’ятирічний термін, але їх повноваження можуть бути продовжені на новий строк (ст. 17 Договору про ЄС). Процедура призначення членів Європейської Комісії включає етапи:

1) Європейська Рада кваліфікованою більшістю голосів пропонує Європарламенту кандидатуру Голови Європейської Комісії;

2) запропонований кандидат обирається Європейським парламентом більшістю голосів (якщо дана кандидатура не отримала необхідних голосів, Європейська рада на основі кваліфікованої більшості протягом одного місяця може пропонувати нову кандидатуру, яка обирається Європарламентом за тією ж процедурою);

2) Рада Міністрів за спільною згодою з обраним Головою затверджує список інших осіб, яких він пропонує призначити членами Комісії. Вони визначаються на основі пропозицій від держав-учасниць відповідно до встановлених критеріїв;

3) склад Європейської Комісії отримує згоду Європейського парламенту;

4) після затвердження Європейським парламентом, Голова і члени Європейської Комісії мають бути призначені Європейською Радою, яка ухвалює кваліфікованою більшістю постанову.

Під час виконання своїх обов’язків члени Європейської Комісії є незалежними та їх не може бути усунено з посади урядом держави, громадянами якої вони є. Членам Європейської Комісії заборонено керуватися інструкціями уряду своєї країни чи іншого органу. Вони мають керуватися інтересами ЄС в цілому, а не окремої держави-учасниці ЄС (ст. 17 Договору про ЄС).

Європейська Комісія має піти у відставку у випадку, якщо Європейський Парламент висловить їй вотум недовіри (ст. 17(8) Договору про ЄС). ЄСП також може відправити у відставку окремого члена Європейської Комісії з причин, якщо він не відповідає посаді, яку обіймає, або у разі вчинення ним правопорушення (ст. 247 Договору про діяльність ЄС).

3. Повноваження Європейської комісії ЄС

Повноваження.

Головні напрями діяльності Комісії являються:

1. визначення завдань та пріоритетних напрямів діяльності;

2. законодавча ініціатива у парламенті і Раді ЄС;

3. управління і реалізації політики ЄС і бюджету;

4. дотримання європейського права (спільно з Судом);

5. представляти ЄС на міжнародній арені (переговори щодо торговельних угод між ЄС та третіми країнами тощо).

Основні робочі мови Європейської комісії: англійська, німецька і французька.

Європейська Комісія має виключне право ініціювати прийняття рішень у ЄС (ст. 17 Договору про ЄС), окрім випадків, визначених в ст. 289(4) Договору про діяльність ЄС. Вона може подавати свої пропозиції стосовно будь-якого питання, що входить до компетенції ЄС. Рада Міністрів та Європейський Парламент, не маючи права ініціювати прийняття рішень в ЄС, можуть звернутися до Європейської Комісії із спеціальним запитом представити свої пропозиції з приводу певного питання. Проте навіть якщо Європейська Комісія готує пропозиції за запитом іншого органу вона залишається політично відповідальною за представлені пропозиції.

Європейська Комісія є гарантом дотримання законодавства ЄС державами-учасницями ЄС, інститутами ЄС, іншими юридичними та фізичними особами. У разі, якщо Європейська Комісія дійде висновку, що держава-учасниця ЄС порушує законодавство ЄС, Європейська Комісія може звернутися до відповідної держави з вимогою припинити порушення своїх зобов’язань. Якщо держава-учасниця ЄС не відреагує на прохання Європейської Комісії або вжиті нею заходи не задовольнять Європейську Комісію, остання вповноважена передати справу на розгляд Європейського Суду Правосуддя (ст. 258 Договору про діяльність ЄС).

Європейська Комісія може ініціювати справу проти Ради Міністрів і Європейського Парламенту, якщо дійде висновку, що дії цих органів суперечать законодавству ЄС (ст. 265 Договору про діяльність ЄС).

Європейська Комісія має певні повноваження щодо юридичних і фізичних осіб. Так, вона може накладати штрафи та інші санкції за порушення ними законодавства ЄС про конкуренцію та транспорт.

Європейська Комісія є головним виконавчим органом ЄС, який забезпечує виконання рішень, затверджених Радою Міністрів. При цьому вона має широкі повноваження щодо вибору форм і методів здійснення своїх завдань.

Європейська Комісія відповідає за підготовку проекту бюджету ЄС.

Комісія відповідає за виконання бюджету ЄС та управління програмами, що здійснюються всередині ЄС та за його межами і фінансуються з боку ЄС (наукові, освітні, програми допомоги третім країнам, включно з фінансовою). Вона готує звіт про виконання бюджету ЄС для затвердження Європарламентом.

Координаційна, виконавча та управлінська функції Комісії передбачають здійснення делегованих повноважень, схвалення виконавчих актів, координацію дій держав-учасниць у сфері охорони здоров’я, збір інформації, здійснення перевірок, проведення досліджень, організацію консультацій.

Мандат Комісії з президентом Жозе Мануелем Баррозу з Португалії закінчився 31 жовтня 2014.

27 червня 2014 року 26 з 28 учасників зустрічі на вищому рівні лідерів Євросоюзу підтримали кандидатуру Жан-Клода Юнкера на посаду голови нової комісії. Повноваження почалися в листопаді 2014 року.

Інституційною новацією в Європейській Комісії стало також поєднання посади Віце-президента ЄК із посадою Високого представника з питань зовнішньої політики та безпеки. Крім того, відбулось об’єднання портфелів члена ЄК з питань розширення та члена ЄК з питань Європейської політики сусідства.

Фактично ЄК є одним із ключових центрів впливу в ЄС. Президент Єврокомісії разом із Президентом ЄР представляє Євросоюз на саммітах з третіми країнами. Зберігаються повноваження ЄК щодо міжнародного представлення ЄС у технічних питаннях, якими до запровадження інституційних змін опікувались Європейські Співтовариства, та частково питання юстиції і безпеки.

4. Склад та порядок формування Ради Європейського Союзу

Рада Європейського Союзу (Council of the European Union) – інституція Європейського Союзу, головний орган ухвалювання рішень в Європейському Союзі. Рада Європейського Союзу, поряд із Європейською Радою, Європейською Комісією, Європейським Парламентом і Судом відповідно до положень Договору про Європейський Союз, є одним із головних органів управління Європейського Союзу.

Раду ЄС було створено 1952 року. Якщо Європейська Комісія відіграє значною мірою адміністративну роль, то Рада Міністрів ЄС здійснює політичне лідерство. Рада ЄС також відіграє ключову роль в тих галузях європейської інтеграції, де ухвалення рішень відбувається на міжурядовому рівні.

Рада ЄС (далі – Рада Міністрів) – це інститут Європейського Союзу, який наділений повноваженнями на здійснення законодавчої влади та ухвалення правових рішень, що є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами, яким вони адресовані.

Рада Міністрів (англ. Council of the European Union), яка розташована в м. Брюссель (Бельгія), є одночасно міждержавним та наддержавним органом, який об’єднує ці дві сфери, оскільки Рада Міністрів, з одного боку, є інститутом ЄС, а з іншого – складається з представників держав-учасниць. Разом з Європейським Парламентом Рада Міністрів бере участь у законотворчому та бюджетному процесах. Крім того, Рада Міністрів приймає більшість рішень з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також щодо координації економічної політики ЄС.

Склад. Рада Міністрів складається з представників від кожної держави-учасниці ЄС (28), які представляють свою державу на міністерському рівні та мають повноваження виступати від імені свого уряду. Як правило, цими представниками є міністри закордонних справ, але ними також можуть бути інші міністри, залежно від питання, що обговорюється. Таким чином, делегати відстоюють як інтереси своєї держави, так і ЄС в цілому. Головування в Раді Міністрів по черзі здійснюють представники трьох держав-учасниць ЄС на 18-місячний строк у порядку, який визначається Радою Міністрів (ст. 236 Договору про діяльність ЄС).

Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки та фінансів (Екофін), сільського господарства тощо. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку.

Засідання Ради Міністрів проводяться закрито, якщо вона одностайно не прийме рішення про відкрите засідання. Рішення в Раді Міністрів приймаються голосуванням міністрів держав-учасниць ЄС. Відповідно до характеру питання, що розглядається застосовується один з трьох видів голосування:

1) проста більшість – стосується процедурних питань;

2) кваліфікована більшість (коли кожна країна використовує визначену кількість голосів (наприклад: Німеччина – 29 голосів, Мальта – 3 голоси)) – стосується питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі;

3) одностайне схвалення – застосовується при розгляді питань про вступ нових держав-учасниць до ЄС, оподаткування, співробітництва в галузі закордонних справ і безпеки, правосуддя та внутрішніх справ.

Основними напрямами роботи Ради ЄС є такі:

– загальні справи і зовнішні відносини;

– економіка і фінанси (ECOFIN);

– правові і внутрішні справи;

– зайнятість, соціальна політика, здоров’я і захист прав споживачів;

– конкуренція (внутрішній ринок, виробництво і дослідження);

– транспорт, телекомунікації та енергетика;

– рибне господарство і сільське господарство;

– навколишнє середовище;

– освіта, молодь і культура.

Основними функціями Ради є координаційна, законодавча, формувальна, контрольна та бюджетна функцію.

5. Повноваження Ради Європейського Союзу

Повноваження. Провідною функцією Ради Міністрів є забезпечення координації загальної соціально-економічної політики держав-учасниць ЄС. Формування Внутрішнього ринку ЄС потребує проведення спільної політики держав-учасниць ЄС у таких сферах, як гармонізація законодавства, соціальна політика, освіта, культура, охорона здоров’я, промисловість, транспорт та ін. Проте вони не знаходяться у виключній компетенції ЄС. Вироблення спільної політики в цих сферах потребує активної співпраці самих держав-учасниць ЄС. Саме Рада Міністрів має забезпечити координацію цієї діяльності.

На виконання цієї функції, Рада Міністрів має повноваження приймати рішення і здійснює це відповідно до положень Договору про ЄС (ст. 16 Договору про ЄС). У більшості випадків вона може приймати рішення тільки на підставі розроблених Європейською Комісією пропозицій та після консультацій з Європейським Парламентом. Якщо Рада Міністрів бажає внести зміни до пропозиції, то таке рішення може бути прийнято лише одностайно, проте такі зміни та доповнення не можуть змінювати основ пропозиції.

Рада Міністрів може надавати право на впровадження норм, встановлених Європейською Комісією, а також висувати вимоги до виконання цих повноважень. В особливих випадках Рада Міністрів може залишати за собою право самостійно здійснювати повноваження щодо імплементації прийнятих нею законодавчих актів.