Елементи зобов’язань

Термін "зобов'язання" має кілька значень. Зокрема він використовується

для позначення:

1) документа, що видається боржником кредитору;

2) окремого обов'язку;

3) обов'язку, що відповідає правомочностям певної особи;

4) сукупності обов'язків з відповідними їм правомочностями.

Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин

(стан приналежності речей) у сфері цивільного обігу, то зобов'язання

стосуються насамперед його динаміки, регулюючи обов'язки передання

речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг тощо.

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки

останніх. Водночас вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх

із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими

відносинами.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі:

1) сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор – особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) – особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";

2)об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;

3) здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе лише в разі здійснення боржником дій, що становлять його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;

4) зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права – це його статика.

Зобов'язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини (або закріплені цивільним законом суспільні відносини), пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від інших дій.

Практично так само виглядає і законодавче визначення зобов'язання, яке міститься у ст.509 ЦК. Згідно з цією нормою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Цивільно-правове зобов'язання – це цивільне правовідношення, учасники якого мають права та (або) обов'язки, спрямовані на опосередковування динаміки цивільних відносин: передачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату грошей тощо.

Слід звернути увагу на те, що ЦК не тільки дає загальне визначення зобов'язання, а й визначає його засади. Зокрема в ч.З ст.509 ЦК зазначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст.З ЦК), можна дійти висновку, що у ЦК зобов'язання розглядаються як результат реалізації цивільного законодавства.