Соціальні функції музею

Питання про суспільне призначення музеїв має давню історію. Однак теоретична розробка проблеми соціальних функцій музею стала можливою лише на визначеному етапі розвитку музеєзнавства. У Росії цю проблему вперше поставив у ряді своїх робіт наприкінці 1960-х - початку 1970-х рр. А.М. Розгін, а в наступні десятиліття вона стала предметом дослідження Д.А. Равикович, Ю.П. Пищуліна, А.Б. Закс.

У вітчизняному і закордонному музеєзнавстві в якості основних традиційно виділяють дві історично сформовані функції, що визначають специфіку музейної діяльності, місце і роль музею в суспільстві і культурі - функцію документування і функцію утворення і виховання.

Функція документування припускає цілеспрямоване відображення в музейних зборах за допомогою музейних предметів різних фактів, подій, процесів і явищ, що відбувалися в суспільстві і природі.

Суть музейного документування полягає в тому, що музей виявляє і відбирає об'єкти природи і створені людиною предмети, що можуть виступати справжніми (автентичними) свідченнями об'єктивної реальності. Після включення їх у музейні зібрання вони стають знаком і символом конкретної події і явища. Це властивому музейному предметові властивість відбивати дійсність у ще більшому ступені розкривається в процесі вивчення і наукового опису предмета. Функція документування відповідає науковим і культурним потребам суспільства і реалізовується головним чином у процесі комплектування музейних фондів, їхнього збереження і вивчення.

Функція утворення і виховання ґрунтується на інформативних і експресивних властивостях музейного предмета. Вона обумовлена пізнавальними і культурними запитами суспільства і здійснюється в різних формах експозиційної і культурно-освітньої роботи музеїв.

На думку ряду дослідників, наприклад Д.А. Равикович, крім цих двох функцій для музею характерна ще і функція організації вільного часу, що обумовлена суспільними потребами в культурних формах дозвілля й емоційній розрядці. Вона є похідній від функції утворення і виховання, оскільки відвідування музею у вільний час зв'язано в основному з мотивами пізнавально-культурного характеру. Ця функція в схованому виді історично властива музейним установам хоча б з тієї причини, що відвідування музеїв зв'язане, як правило, з використанням дозвілля.

На думку деяких теоретиків і практиків музейної справи, у якості самостійних соціальних функцій музею можна виділити науково-дослідну, зберігаючу, або охоронну (А.М. Розгін, АИ. Фролов), а також комунікативну (И.В. Иксанова). Аргументи їхніх опонентів (наприклад Д.А. Равикович) зводяться в основному до наступного. Наукові дослідження в музеї здійснюються й у процесі добору предметів у музейні зібрання, вони продовжуються і на стадії вивчення предмета, визначення його інформаційного потенціалу, перетворення його в документальне свідчення визначеного факту, явища, процесу. Тому науково-дослідна робота - це не самостійна функція, а невід'ємна частина базової функції документування. Охоронна діяльність музею також є однієї з задач функції документування й у тому випадку, коли мова йде про виявлення і збереження предметів музейного значення, музеефикации пам'ятників і природних об'єктів, і в разі потреби фізичного збереження музейних цінностей для сучасних користувачів і майбутніх поколінь. Що ж стосується музейної комунікації, суть якої складає передача інформації, то визнання її в якості специфічної соціальної функції музею приведе до поглинання нею і функції документування, і функції утворення і виховання, тому що вся діяльність музею орієнтована на передачу інформації.

Критично відноситься до самих спроб функціональної характеристики музейної діяльності М.Б. Гнедовский. Він солідарний з тими фахівцями (наприклад, польським музеєзнавцем В. Глузинским), що виступають проти «інституціонального й інструментального трактування поняття "музей", тобто трактування, заснованої на інтерпретації його як установи, зміст діяльності якого визначається задачами науки, утворення або яких-небудь інших сфер, зовнішніх стосовно самого музею». Для того щоб «розімкнути порочне коло, що задається функціональними визначеннями музею, прийнятими на сьогоднішній день», М.Б. Гнедовский пропонує «спиратися на представлення, засновані на розумінні музею як такого, якщо завгодно, - на глибокій інтуїції поняття "музей". <...> Іноді вони існують у коротких афористичних висловленнях. Наприклад - "це дзеркало, у яке дивиться місцеве співтовариство" (Ж.-А. Ривьер). Або: "Музей - форум, де знаходить вираження геній часу і дух народу" (М. Макагиансар)

Отже, незважаючи на те, що проблема соціальних функцій музею обговорюється вітчизняними і закордонними музеєзнавцями вже не одне десятиліття, її навряд чи можна вважати остаточно вирішеною. Одні дослідники висловлюють незадоволеність традиційними представленнями про те, що музей характеризується тільки двома вищерозглянутими соціальними функціями, інші думають, що саме поняття «соціальна функція» стосовно музею вимагає кардинального перегляду. При всій розбіжності наявних суджень і думок більшість дослідників підтверджує значимість функціонального аналізу для розуміння ролі і місця музею в суспільстві і визначення шляхів його подальшого розвитку.

Соціальні функції музею тісно зв'язані між собою і знаходяться в безперервній взаємодії. Процес документування продовжується в руслі експозиційної і культурно-освітньої діяльності музею. Адже експозиція являє собою специфічну форму публікації тієї наукової праці, що ведеться в процесі комплектування музейних предметів, їхнього вивчення й описи. Переважно на основі експозицій здійснюється і функція утворення і виховання. Екскурсії, лекції й інші форми просвітньої діяльності музею служать коментарем до експозиції і представленим у ній музейним предметам.

Підвищення ролі музеїв в організації дозвілля людей, у свою чергу, впливає на експозиційну і культурно-освітню діяльність. Це наочно проявилося в тенденції створювати більш привабливі для відвідувачів експозиції шляхом відтворення в них інтер'єрів, приміщення в них діючих моделей і різних технічних засобів - звукового супроводу, кіноекранів, моніторів, комп'ютерів, а також у використанні театралізованих форм роботи з відвідувачем, музейних концертів, свят, балів.