Праксіноя

Та що правда, то правда - хороша.

Плащ принеси й приладнай мені брилика,- так, як годиться...

Ні, ти не підеш, дитино... Бо вова там... кінь там укусить...

Плач скільки хочеш... іще щоб калікою видіти потім.

Ну, так ходімо!.. Забав лишень, Фрігіє, хлопчика зараз-

Пса ти до хати поклич і замкни гаразд двері знадвору.

Ой, яка сила людей. І невже оцю всю перейти нам

Треба біду?.. Мурашня!.. І немає їй ліку і краю!..

Дуже зробив, Птолемею, багато ти доброго людям

З часу, як батько живе твій з безсмертними... Жоден злочинець,

Мов єгиптянин підкравшись, дорожньому лиха не чинить, [346]

Як от колись, мовби з хитрощів зроблені, тішились люди

Жартами лиха й ганьби, як один, усі - блазні, злодії...

Люба Горго, та куди ж тут податися? скрізь військовії

Вершники царські... Ой, хлопче, щоб часом ти нас не скалічив...

Сп'явся дибки твій гнідий... Ніби звір... Як хортиця, Евное.

Смілива ти. Утікай. Ой, понівечить кінь чоловіка...

Вийшло на добре цілком, що лишила я вдома дитину

Горго.

Ну, Праксіноє, сміліш: поза кіньми вже ми далеченько.

Там уже всі, де їм слід...

Праксіноя.

Ой, до пам'яті тільки дійшла я.

Коней страшенно та змій холоднющих тих дуже боюся

Змалку ще... Слід, проте, йти: насувається натовп великий.

Горго (до старої).

Нене, з палацу?

Стара.

Еге ж, мої дітоньки...

Горго.

Ну, а туди ж як...

Вскочить?

Стара.

До Трої вступило, змагаючись, військо аргівське,

Ой, наймиліше з Дітей, лиш змагаючись дійдеш всього ти.

Горго.

Ніби оракул стара, пророкуючи, геть подалася.