Закономірності та принципи педагогічного процесу

Поняття закономірності у педагогіці має характер застосування закону в конкретних обставинах. Закон – це об'єктивне, істотне та необхідне відношення, що повторюється. Один з головних законів педагогіки – відповідність навчання і освіти рівневі продуктивних сил, виробничих відносин, науково-технічному, соціальному, культурному і духовному прогресу суспільства. Цей закон діє в усі часи та епохи і підтверджує, що стан освіти віддзеркалює рівень розвитку суспільства.

Закономірності педагогічного процесу, як підтверджує дидактика, – це стійкі прояви означеного закону, але вужчого, більш локального і конкретнішого характеру, ніж загальна дія закону.

Наведемо кілька закономірностей, які стосуються педагогічного процесу, а саме:

- педагогічний процес зумовлений потребами суспільства в освічених і всебічно розвинених професіоналах, яких готує освіта. Отже, суспільна спрямованість навчання та виховання, виконання освітнього замовлення держави є провідною закономірністю педагогічного процесу;

- педагогічний процес є цілісним і закономірним, а навчання – провідною його частиною. Його навчальна, розвивальна та виховна функції виступають як закономірна системна цілісність;

- педагогічний процес залежить від індивідуальних і вікових можливостей індивідів;

- педагогічний процес закономірно залежить від матеріальних умов його організації та функціонування (кадрове забезпечення, матеріальна і методична база, комп'ютери, фінансування тощо).

Ефективність педагогічного процесу залежить як від урахування означених закономірностей, так і від реалізації основних його принципів.

Принципи педагогічного процесу – це основні, докорінні правила, установки, вимоги педагогічної науки, що базуються на його закономірностях, виконання яких сприяє ефективності педагогічної діяльності.

Серед принципів педагогічного процесу можна виділити групи найважливіших, на які вказали сучасні вітчизняні вчені В.М. Галузинський та М.Б.Євтух:

- що обслуговують компоненти змісту навчання та виховання:

· спрямованості педагогічного процесу на забезпечення єдності завдань навчання, виховання і розвитку;

· гуманістичної спрямованості;

· науковості;

· професійної спрямованості;

· систематичності та системності навчання;

- що стосуються діяльності викладачів та методики викладання:

· доступності та дохідливості;

· наочності викладання;

· активності, свідомості та самостійності навчання;

· врахування індивідуальних особливостей;

· основний принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій педагогічного процесу

· принцип міцності засвоєння знань та формування умінь і навичок;

- принципи, що стосуються виховання:

· демократизації,

· стимулювання до самовиховання та інше.

Розкриємо сутність цих принципів.

Принцип спрямованості педагогічного процесу на забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку відображає єдність освітньої, розвивальної та виховної функцій на усіх його етапах: від укладання навчальних програм, підручників, методичних посібників до здійснення вчителем педагогічної діяльності та керівництва самоосвітою учнів. На виховний характер навчання вказували Я.А. Коменський, A.B. Дістервег, І.Ф. Гербарт, М.І. Лирогов, К.Д.Ушинський, С.Т. Миропольський та інші видатні педагоги. Адже у процесі пізнавальної навчальної діяльності індивід вступає у комунікації з товаришами, вчителями, викладачами, представниками науки, влади, громадських спільнот та іншими суб'єктами, що сприяє формуванню свідомості, системи відношень людини до світу та до себе.

Принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу базується на визнанні його полісуб'єктної сутності, передбачає визнання цінності кожної людини як особистості, її прав на освіту, професію свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення позитивного емоційного фону, атмосфери емоційного натхнення, умов для розвитку особистості, її творчого потенціалу, нахилів, здібностей, надання їй допомоги у самовизначенні, повноцінної самореалізації, повагу до особистості, вивчення індивідуальних особливостей та інше. Цей принцип є ключовим моментом нового педагогічного мислення і відповідає сучасній особистісно-гуманістичній парадигмі освіти, розробленій видатним педагогом A.M. Бойко. Гуманізація потребує встановлення зв'язків співробітництва у системі "учитель - учень" на основі діалогічного підходу, надає педагогічному процесу антропоцентричний характер. Новітня парадигма замінила традиційні знаннієвоцентричну (раціоналістичну, яка абсолютизувала знання) і культуроцентричну (яка підґрунтям виховання ставила культуру) концепції. Гуманізація педагогічного процесу вимагає єдності загальнокультурного, соціально-етичного та професійного розвитку особистості.

Принцип науковості навчання вимагає формування змісту на основі точно встановлених у сучасній науці положень, об'єктивних наукових фактів, понять, законів, теорій.

Реалізується цей принцип, передусім, при розробці навчальних програм і підручників, у яких передбачається відповідність навчального матеріалу рівню сучасної науки. Класичні знання, по можливості, інтерпретуються з урахуванням останніх наукових здобутків, окреслюються межі застосування того чи іншого поняття, закону. Наступний крок - ознайомлення учнів (студентів) на доступному рівні з сучасними новинами науки, але одночасно з дотриманням історизму у викладенні.

Принцип професійної спрямованості педагогічного процесу вимагає враховувати особливості майбутньої професійної діяльності особистості; націлювати на оволодіння професійною культурою, формувати професійні якості при викладанні не лише фахових, а й інших дисциплін.

Реалізація цього принципу базується на вимозі зв'язку змісту навчання з життям,яка передбачає не лише виклад науково-теоретичних положень, понять, законів, але й розкриття їх численних проявів у навколишньому світі, правильне їх використання у різних практичних ситуаціях.

Принцип систематичності й системності у навчанні.

Систематичність є характерною ознакою наукового пізнання і вимагає засвоєння суб'єктом понять і розділів їх логічному зв'язку, а також наступності (спадковості). Реалізується цей принцип через:

- планомірну організацію ї проектування процесу навчання;

- поступовість і послідовність при переході від кожного ступеню навчання до наступного;

- виділення головного, основного, навколо якого групується менш суттєве, вихідне, конкретне;

- встановлення тісного і міцного зв'язку між вивченими питаннями у відповідній послідовності;

- встановлення суворого логічного зв'язку в конструюванні навчального матеріалу в послідовному порядку;

- ускладнення методів навчання у відповідності до змісту навчального матеріалу;

- систематичну роботу учнів над засвоєнням знань, умінь, навичок;

- організацію підсумкового повторення;

- постійну й планомірну перевірку та облік знань, умінь, навичок учнів.

Системність вимагає забезпечення формування у школярів (студентів) системи знань. Для цього слід озброювати учнів не лише фактичними знаннями, а й методологічними, знаннями про структурно-функціональні зв'язки різних частин теорії.

Принцип доступності та дохідливості навчання проявляється у подоланні розриву між підготовленістю учнів (студентів) до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес пред'являє до них. Як вважає відомий дидакт М.О. Данилов, трудність є виразником суперечностей між тим новим, що повинен пізнати індивід, тими завданнями, які він повинен вирішити, і наявністю у нього запасу знань, уявлень, умінь, навичок щодо розв'язання цих завдань.

Для реалізації цього принципу І. П. Підласий рекомендує:

- враховувати індивідуальну научуваність індивідів, об'єднувати їх у диференційовані групи;

- навчальний процес вести в оптимальному темпі, щоб не затримувати добре підготовлених і розвивати швидкість дій у середньо та слабко підготовлених осіб;

- створювати певне напруження в навчанні, щоб суб'єкт звикав працювати в повну силу;

- для доступності використовувати методи: аналогію, порівняння, співставлення, протиставлення, щоб дати поштовх для роздумів;

- головну увагу звертати на управління пізнавальною діяльністю боку педагога, щоб навчати самостійно знаходити істину та інше.

Принцип наочності навчання – це принцип, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

Реалізується цей принцип методами поєднання слова і наочності.

Принцип свідомості, активності й самостійності учнів або студентів.

Свідомість у навчанні передбачає:

- усвідомлення мети, завдань, значення своєї навчальної діяльності*

- позитивне ставлення до неї;

- уміння керувати своєю діяльністю;

- правильне розуміння фактичного матеріалу;

- розуміння практичного значення оволодіння системою знань, умінь навичок;

- уміння користуватися знаннями в різних ситуаціях та інше.

Активність учнів у педагогічному процесі виявляється у їх ставленні до пізнавальної діяльності, а саме: у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також у якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання.

Самостійність пов'язана з визначенням об'єкта навчання, засобів і форм його здійснення без допомоги ззовні. Пізнавальна активність і самостійність споріднені, їх важко відділити. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреби суб'єкта у набутті знань, оволодінні засобами навчально-пізнавальної діяльності, в самоутвердженні й самовираженні.

Активізація пізнавальної діяльності потребує використання методів, засобів, форм навчання, які викликають інтерес, стимулюють індивіда до пізнавальної активності.

Принцип індивідуального підходу (ще античними філософами був сформульований принцип природовідповідності, який знайшов обґрунтування у працях Я. А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Г.С. Сковороди, К. Д. Ушинського та інших видатних педагогів). Він вимагає обирати природний шлях розвитку людини, погоджувати організацію всього педагогічного процесу не лише з можливостями особистості на різних етапах її розвитку, а й зі зміною середовища, у якому вона живе.

Принцип передбачає, щоб педагогічний процес будувався за наступними правилами:

- слід організовувати його як процес, який підтримує і зміцнює здоров'я людини, сприяє створенню здорового способу життя;

- спрямовувати на самовиховання, самоосвіту;

- будувати у відповідності з віковими, індивідуальними, статевими особливостями людини;

- спиратися на зону близького розвитку, яка визначає можливості того, хто навчається.

Отже, сутність індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні й урахуванні в педагогічному процесі індивідуальних особливостей кожної людини з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпечення на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Принцип міцності засвоєних знань, умінь, навичок вимагає, щоб все, засвоєне у процесі навчання, довго зберігалося в пам'яті, могло бути відтворене в будь-який час і використане у різноманітних ситуаціях. Психологічною основою забезпечення міцності знань є пам'ять, яка здійснює наступні операції: запам'ятовування, збереження та наступне відтворення інформації.

Враховуючи психологічні особливості людини, можна окреслити окремі шляхи реалізації принципу:

- забезпечення свідомості засвоєних знань;

- опора на основні принципи навчання, їх якомога повніше втілення;

- формування внутрішньої мотивації учнів на повне, міцне, послідовне запам'ятовування. Розвиток різних типів пам'яті людини: за об'єктом запам'ятовування – образної, словесно-логічної, моторної, емоційної та ін.; за вольовою регуляцією – довільної та мимовільної; за тривалістю збереження – короткочасної, довготривалої, оперативної;

- формування навичок техніки запам'ятовування;

- формування правильного емоційного ставлення людини до інформації, яку слід запам'ятати, пізнавальних потреб, професійних інтересів;

- організаціясистемної розумової діяльності індивіда з використанням розумових дій та операцій: порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація, змістовне групування матеріалу тощо;

- організація різноманітного повторення: ведення записів, складання таблиць, графіків, тез, конспектування, розподіл матеріалу на змістовні частини, складання запитань, алгоритмів тощо; раціональний розподіл повторення у часі з урахуванням того, що протягом перших 20 хв. після отримання інформації відбуваються найбільш суттєві її втрати з короткочасної пам'яті; виділення головного з навчального матеріалу; опора на попередні знання, їх актуалізація; розподіл навчального матеріалу за обсягом на доступні для запам'ятовування частини;

- систематичний контроль за результатами педагогічного процесу.

Принцип демократизації спрямований на забезпечення демократичних норм у відношеннях між вихованцями, вихователями, управлінцями, розвиток самоврядування, підтримку ініціатив вихованців тощо.

Принцип стимулювання до самовиховання. Самовиховання – це цілеспрямований систематичний вплив на самого себе з метою продукування в собі бажаних якостей (моральних, професійних, розумових тощо). Цей процес передбачає самовиховну діяльність, самоаналіз, самоспостереження, самооцінку тощо (схема. 5.2).

Наведені вище принципи є основними для педагогічного процесу, але на думку різних дослідників, їх число може зменшуватися або доповнюватися іншими. Наприклад, харківський вчений В. І. Лозова формулює ще принцип оптимізації педагогічного процесу.

Познайомимося з основними елементами педагогічного процесу, розуміння яких створює можливість більш глибоко зрозуміти значення дидактичних принципів, як от: форма, метод, прийом, засіб.

Форма педагогічного процеса – доступний зовнішньому сприйняттю спосіб взаємодії учнів та педагога.

Методи – впорядковані способи взаємопов'язаної діяльності педагога і учнів, спрямовані на досягнення мети педагогічного процесу.

Прийом – деталь (частина) методу, спрямована на підвищення його ефективності.

Засіб – предметна підтримка педагогічного процесу (голос педагога, підручник, устаткування, методичне забезпечення тощо).

Принципи педагогічного процесу здійснюють специфічний вплив на певних його етапах (табл. 5.3).

Схема. 5.2

Усвідомлення потреби, бажання змінити себе, удосконалювати свої особисті якості

Структура процесу самовиховання

Самообов'язки, самонакази. самопримушення. самоумовлення, самопереконання

Самоконструювання, самопереключення, самонагадування

Самонавіювання, самозаохочення, самопокарання, самоутішання

Самоконтроль, самооцінка, самокореляція діяльності

Примітка. Таблиця запозичена з книги Смирнова В. І. “Общая педагогіка в тезисах, дефинциях, иллюстрациях” – М., 1999.

Табл. 5.3.