Нещасні випадки

Нещасними випадками, що пов'язані з виробництвом, визнаються ті з них, які сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

— нещасні випадки зі смертельними наслідками;

— групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше праців­никами, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження;

— випадки смерті працівників на підприємстві;

— випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадо­вих) обов'язків;

— нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інва- лідизацією потерпілого.

Віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі до нещасних випадків з можливою інвалідизацією потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяж­кості, що затверджується Міністерством охорони здоров'я.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним на­слідком, нещасний випадок, що спричинить тяжкі наслідки, випадок смерті працівника на підприємстві, а також випадок зникнення працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно, використовуючи засоби зв'язку, передати повідомлення про нещас­ний випадок за відповідною формою (дод. 16) до:

— територіального органу Державного комітету з нагляду за охороною пра­ці за місцезнаходженням підприємства;

— органу прокуратори за місцем настання нещасного випадку;

— робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням під­приємства;

— органу, до сфери управління якого належить підприємство (у разі його відсутності — до місцевої державної адміністрації);

— установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (у разі гострих професійних захворювань (отруєнь));

— первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий;

— органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуа­цій за місцем настання нещасного випадку.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним на­слідком, нещасний випадок, що спричинив тяжкі наслідки, а також про ви­падок смерті або зникнення під час виконання робіт особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, робочий орган виконавчої дирекції Фонду зобов'язаний негайно, використовуючи засоби зв'язку, передати повідомлення про нещас­ний випадок за відповідною формою (дод. 16).

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого за­гинуло 5 осіб і більше або травмовано 10 осіб і більше, проводиться комісією, до складу якої включається посадова особа Державного комітету з нагляду за охороною праці, органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади, виконавчої дирекції Фонду, галузевого або територіального об'єднання профспілок, роботодавець, а також представники первинних організацій профспілок, членами яких є потерпілі, або уповнова­жені найманими працівниками особи з питань охорони праці, якщо потерпілі не є членами профспілок, представники відповідного органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та закладів охорони здо­ров'я.

За результатами спеціального розслідування складаються: акти (дод. 17) форм Н-1 та Н-5 стосовно кожного потерпілого, протокол огляду місця події (дод. 18), ескіз місця нещасного випадку (дод. 19), протокол опитування по­терпілих, свідків та інших осіб, причетних до нещасного випадку (дод. 20).

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслі­дування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та ви­дати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням надалі, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено по­рушення санітарних правил і норм, що призвели до виникнення професійного захворювання.

У разі втрати працездатності внаслідок професійного захворювання ліку­вально-профілактичний заклад, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий, направляє потерпілого на МСЕК для встановлення ступе­ня втрати ним професійної працездатності.

Реєстрація та облік професійних захворювань. Реєстрація та облік профе­сійних захворювань ведеться у спеціальному журналі (дод. 23):

— на підприємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду та в уста­новах державної санітарно-епідеміологічної служби, на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів форми П-4;

— у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки ам­булаторного хворого, виписки з історії хвороби, діагнозу, встановленого під час обстеження у стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворю­вання.

До журналу також вносяться дані щодо працездатності кожного працівни­ка, у якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення кількох професійних захворювань потерпілого реєстру­ють у журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45 років у цих установах та в МОЗ України.

Розслідування та облік аварій. Розслідування проводиться у тому разі, коли сталася:

а) аварія першої категорії, унаслідок якої:

— загинуло 5 осіб і більше або травмовано 10 і осіб більше;

— спричинено викид отруйних, радіоактивних або небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

— збільшилася концентрація забруднювальних речовин у навколишньому середовищі більше ніж у 10 разів;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства або населення;

б) аварія другої категорії, унаслідок якої:

— загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 осіб;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці підприємства з чи-1 сельністю працівників понад 100 осіб.

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях і кабінетах мають за мету забезпечити безпечні і найбільш сприят­ливі умови для здоров'я персоналу і хворих під час проведення фізіотерапев­тичних процедур.

У фізіотерапевтичному кабінеті (ФТК) чи відділенні проводять електролі­кування, світлолікування, теплолікування, водолікування, грязелікування, аерозоль- і електроаерозольтерапію, лікування за допомогою інгаляцій та ма­сажу.

Для проведення процедур за кожним видом лікування мають бути обладна­ні окремі приміщення. Допускається проводити в одному приміщенні електро- і світлолікування (за винятком стаціонарних апаратів УВЧ-генераторів та апаратів мікрохвиль). Не дозволяється розміщувати ФТК у підвальних або на­півпідвальних приміщеннях. Підвальні приміщення використовують для збе­рігання грязі, розміщення котельні, компресорної. Усі кабінети повинні мати припливно-витяжну вентиляцію. Стіни на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів. Не можна облицьовувати стіни керамічною плиткою. На одну процедуру в кімнаті загальна площа має бути не менше 6 м², а за наявності однієї процедурної кушетки — не менше 12м². Для проведення внутрішньопорожнинних процедур гінекологічним хворим потрібно виділяти спеціально призначені приміщення.

До початку роботи кожної робочої зміни медичні сестри повинні перевіряти справність апаратури і заземлення дротів. За наявності несправності необхід­но негайно повідомити про це завідувача відділення, а за його відсутності — головного лікаря чи його заступника. Одночасно роблять запис у контрольно- технічному журналі. Записи про дефекти наступні зміни персоналу не понов­люють до ліквідації несправності. Спеціаліст-електромеханік (фізіотехнік) по­винен згідно з графіком, але не рідше одного разу на два тижні проводити про­філактичний огляд всієї електро- і світлолікувальної апаратури та усувати виявлені дефекти з відміткою про це в журналі.

Затверджені інструкції мають бути вивішені на видному місці Особи, щойно прийняті на роботу, допускаються до роботи лише після відпо відного інструктажу та перевірки знань правил згідно з профілем роботи.

Перед початком робочої зміни кабінет готують до прийому хворих: прові­трюють приміщення, миють та кип'ятять інструменти і прокладки, миють ванни, розігрівають парафін, перевіряють справність апаратури і додаткових пристосувань, витирають пил, поповнюють запаси лікарських препаратів. Хворі заходять до кабінету по черзі, вказаній у талоні призначення. Первин­них хворих знайомлять з правилами прийому фізіотерапевтичних процедур, зазначаючи, що процедури недоцільно проводити після споживання їжі і на­тще. Оптимальним вважається час через 40—60 хв після легкого сніданку і 1—2 год після обіду. Не можна дозволяти хворим під час процедури спати чи читати, доторкатись до апаратів, регулювати дозу дії. Після процедури реко­мендується відпочинок протягом ЗО—40 хв у холі відділення. При кожному повторному відвідуванні ці правила нагадують хворому. Його знайомлять з ха­рактером відчуттів, що виникають при дії того чи іншого фізичного чинника, і за потреби пояснюють мету ліку­вання. Процедури краще проводити в положенні лежачи (мал. 16) або у зручному для хворого положенні.

Електро- і світлолікування. Приміщення для електро- і світлолікування має бути сухим і світлим, чистим (співвідношення площі вікон до площі під­логи не менше 1: 6—1: 7), заввишки не менше 3 м. Найменше штучне освіт­лення на рівні 0,8 м від підлоги при лампах розжарювання — 75 лк, при люмі­несцентних лампах — 150 лк. Забороняється для покриття підлоги і штор ви­користовувати синтетичні матеріали, які створюють статичні електричні за­ряди (підлога має бути дерев'яна або покрита лінолеумом). Стіни приміщень для електро- і світлолікування на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів, стіни не можна обкладати керамічною плиткою.

При опроміненні обличчя інфрачервоними променями на очі хворого наді­вають «окуляри» з товстої шкіри або картону.

Для організації групового профілактичного ультрафіолетового опроміню­вання мають бути передбачені такі приміщення: власне фотарій, кімната для роздягання, робоче місце медичної сестри.

Робоче місце медичної сестри організовують поза фотарієм і забезпечують звуковою сигналізацією.

Після закінчення робочого дня всі рубильники, вимикачі апаратів, вилки штепсельних розеток необхідно вимикати.

При аварії будь-якого з апаратів його слід негайно вимкнути, а при аварії електромережі або пожежі — негайно вимкнути головний рубильник мережі.

Проведення фізіотерапевтичних процедур на апаратах, що живляться від повітряної електромережі, при наближенні грози забороняється.

Проведення будівельних, механічних, електромеханічних (не пов'язаних з ремонтом апаратури) або інших робіт у приміщеннях для електро-, світлоліку­вання дозволяють лише після узгодження з особою, відповідальною за відді­лення (кабінет), при вимкненому головному рубильнику.

Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах)

Суворо заборонено залучати до ліквідації радіаційних ава­рій та їх наслідків жінок дітородного віку.

Варто зазначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються категорії осіб, які зазнають опромінення.

Категорія А (персонал) — особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють із джерелами іонізаційних випромінювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізаційних випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робо­чих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об'єктами, що пов'язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові дози опромінення.

Категорія В — усе населення.

Рентгенівський кабінет (рентгенкабінет) є системою спеціальних примі­щень, рентгенівської техніки і допоміжного устаткування, призначених для виконання рентгенологічних досліджень і променевої терапії. Розрізняють пе­ресувні і стаціонарні рентгенкабінети. Пересувні рентгенкабінети розміщу­ються, як правило, у кузові вантажного автомобіля, в автобусі, у залізничних вагонах, на морських і річкових суднах. Стаціонарні — у приміщеннях ліка рень, поліклінік, у лабораторіях, науково-дослідних інститутах тощо. Вони ді­ляться на діагностичні, флюорографічні і рентгенотерапевтичні. Рентгенівський апарат і допоміжне устаткування мають постійно знаходи­тись у чистоті і справному стані.

При експлуатації рентгенівських апаратів персонал повинен знаходитись за захисними пристроями або на певній відстані від випромінювача. Ці заходи дають змо­гу зменшити потужність дози до гранично допустимої. З метою захисту персоналу від розсіяного випромінювання апарати для рентгеноскопії мають бути забезпечені спе­ціальним фартухом, рукавицями із просвинцьованої гуми (мал. 23), рукавицями бавовняними, окулярами для адаптації; під час проявлення рентгенівських плівок додатково: фартухом, що не промокає, рукавицями гу­мовими. У кабінеті має бути не менше двох комплектів 313 (засобів індивідуального захисту).

Панель управління, розташована на пристрої для ві­зуального спостерігання рентгенівського зображення, обов'язково розміщується поза використаним пучком випромінювання. Стаціонарні апарати конструюються так, щоб пульт управління був установлений окремо від рентгенівського випромінювача і розміщувався в іншому приміщенні.

Для попередження про небезпеку рентгеноскопічні апарати забезпечуються звуковою сигналізацією. Вона включається при просвічуванні тривалістю більше 5 хв. Сигнал небезпеки припиняється тільки після виключен­ня високої напруги.