Соціально-психологічні романи П.М. 4 страница

Мотря багато чого зазнала від свого гарячого і швидкого на розправу сина. її образ у романі — трагічний. Доля то усміхалася до неї примарним нетривким щастям, радістю та гордістю за сина, то знов шпурляла її у безодню безнадії і розпачу. Доживаючи віку біля сина-розбійника, вона благала собі смерті. Після того, як Чіпка вирізав цілу сім'ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого випробування, і Мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба.

Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п'яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але невідомо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку і ненавидіти надбане грабунком, на чужих сльозах зрощене добро.

Описуючи першу зустріч Чіпки з Галею, автор не шкодує яскравих і приємних фарб для змалювання образу цієї доброї, красивої дівчини. Вона сонцем освітила Чіпчину змарновану душу. її любляче серце відчувало в ньому якийсь добрий засів. Галя благала його покинути злодійське ремесло, і потиху згасала, бачачи, куди котиться кохана людина. Видовище страшної розправи, яку влаштував Чіпка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», зламало молоду жінку остаточно. «Так оце та правда?!» — крикнула вона з божевільним сміхом в обличчя чоловікові, показуючи на маленьку Хоменкову дочку в закривавленій сорочечці. Не змігши пережити таке болісне прозріння, Галя повісилась.

Жіночі образи у романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» сповнені трагізму. Вони не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі їхні спроби марні. Тяжке життя та загальна несправедливість накладають відбиток на їх долю.

Панас Мирний чиновницькій Полтаві був відомий як сумлінний службовець губернських установ Панас Якович Рудченко, а для українського народу він став улюбленим письменником, захисником прав знедоленого люду. Епічні художні образи Панаса Мирного, його психологічний^-психологічні-соціально-психологічні романи ознаменували собою целую епоху в розвитку української прози. Письменник відобразив у своїх добутках правдиву картину громадського життя на Україні, реалістично намалював важке положення селянських мас

Серед розмаїтості тим творчості Панаса Мирного важливе місце займає зображення страждаючої жіночої долі. В українській літературі були вже й до Мирного надзвичайної сили образи жінка^-матюкай, створені генієм Т.Г.Шевченко, образи працюючих жінок, зображені Марком Вовчком. Панас Мирний також показує жінок-страждальниць. Вони втілюють долю жінок-трудівниць в умовах кріпосництва й у післяреформені часи. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образи жінок створені майстерно, з особливою теплотою. Як живі виникають перед нами баба Оришка, Мотря, Галя, Христя. Яскраво індивідуалізовані негативні жіночі персонажі – генеральша, Євдокія. Прообразом баби Орищки стала нянька И.Билика й Панаса Мирного – кріпосна Ирина Костянтинівна Батиенко, що і після звільнення від кріпосництва залишалася в Рудченко, доглядала їхній миргородський двір. Бідна вдова все життя поневірялася в батрацтві, не мала ні поля, ні городу, ні свого будинку. Бита горем і непроглядною бідністю, баба Оришка зберегла в собі море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила вище всього на світі. Вона – розважлива, житейски мудра, знала багато казок, легенд, переказів. Її тихе, ласкаве слово куди більше важило для Чипки, чим материнські стусани. Від її хлоп’я перейняло чуттєвість до чужого горя, працьовитість, почуття справедливості. Недарма першим страшним ударом у житті Чипки була смерть баби

У романі образ старої Оришки – втілення народного світогляду й моралі. З окремих виразних деталей виникає перед нами портрет матері Чипки – бідної трудівниці

«Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася замужньої, удовою». У цих словах – вся її доля. Змалку – сирітство. Дівкою й жінкою – батрацтво. Не по любові, а заради притулку вже старою дівою вийшла заміж за незнайомого чоловіка. Він виявився «двоеженом», за що його віддали в москалі. Через дикі обмови й слухи вона змушена була найматися на роботу аж в іншому селі. На пещення синові не мала ні сил, ні часу. Тому можна подумати, що Мотря жорстока, коли за найменшу провину карає Чипку. Проте, так тільки здається. Насправді ж вона таїть у собі непомірно більшу любов до сина, до невістки Галі, до людей взагалі. Е Мотрі є своя гордість. Вона не дуже зраділа багатій невістці. Чесність – найголовніша цінність для селянки. Цьому принципу Мотря була вірна всю життя

Тому не змогла нещасна покрити страшний злочин сина, а пішла заявити на нього. Мотря є одним з найкращих і самих трагичних жіночих образів класичної української літератури. Образ Галі задуманий Панасом Мирним як ідеал моральної чистоти. Хоча неодноразово ми любуємося на сторінках роману й гарною зовнішністю «польової царівни». Серце Галі як світлочутлива квітка: воно розпускається перед добром і закривається перед злом, а в зневірі може закритися назавжди. Галя – ніжна, щира, дуже любить Чипку, готова ділити з ним всі дні життя. Проте, вона не замислюється над причинами протесту Чипки. Дівчина змушена була жити в сім’ї морально покалічених батьків: Максима Гудзя – колишнього солдата, що став злодієм, і його дружини Євдокії. Галя виросл чесної й справедливої, уперто боролася за свого улюбленого, аби тільки відірвати його від згубного суспільства, відвернути від злодійства, тому що бачила в особі Чипки не просто улюбленого, а людини щирого, доброго

А коли побачила, що її зусилля пройшли дарма й Чипка продовжував «шукати правди» розбоєм, кидає йому в особу слова, повні гніву й докору: «Так це й правда! Це вона». Не знайшовши сімейного щастя, обманута надіями, Галя накладає на себе руки. Її смерть сприймається як ще одна жертва ненормальних умов життя, як ще одна нездійсненна мрія людини роботи

Молоду, веселу, працьовиту батрачку полюбив Григорій і одружився з нею. Жили вони мирно й заможно. Спокійно було Христі, поки не зустрілася з волоцюгою Чипкой, не почула його гірких, слів про те, як землю в нього забрали, про неправду між людьми. Серцем, жіночою чуйністю Христя зрозуміла високі пориви Чипки й всю приземленість Григорія. Таємно, сама собі не визнаючись, полюбила Чипку, переживала за нього, близько зійшлася з його матір’ю, а потім і із дружиною. Заливаючись слізьми, проводила Христя пропащого товариша в його останню путь у кайданах у Сибір. Викликає симпатію образ кріпосної дівчини Уляни. За її життєлюбство й веселий характер усі любили дівчину. Аналізуючи жіночі образи в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», ми захоплюємося вмінням Панаса Мирного зв’язати долю своїх героїнь із подіями тодішнього громадського життя. Нас вражає майстерність письменника в розкритті психології людської особистості. Надовго залишаються в пам’яті розважлива баба Оришка й добросерда Христя. Стискується серце від думки про смерті Галі. До болю хвилює трагедія матері-трудівниці Мотрі. Всі вони – вагомий внесок Панаса Мирного в художню галерею жіночих образів української класичної літератури

Світ чоловіка і жінки у романі Панаса Мирного «Повія»

Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст.

В українській літературі, особливо в усній народній творчості, яка завжди була зразком для письменника, інтимні зв’язки зображувалися стримано, високоморально. Водночас необхідно було довести, що поява на Україні такого ганебного явища, як розпуста, більшою мірою була зумовлена соціальними умовами. Письменник виявив творчий підхід до розкриття теми, яка для української літератури була, по суті, цілинною.

Уважне вивчення процесу роботи автора над твором, удосконалення сюжетної структури роману, соціального звучання, психологізації образів свідчать, що митцем проведена колосальна робота.

Панас Мирний у романі «Повія» зобразив два протилежних світи — чоловічий і жіночий, які перебувають і вічному протиборстві. Проте світ чоловіків уже давно підкорив собі світ жінок.

Групуючи персонажі роману, жіночі образи письменник розбиває на два типи: жінки з моногамною психологією, на яких виповнився міф про призначення жінки в усьому слугувати чоловіку — Пріська, Одарка, Горпина, Олена Загнибідиха (як бачимо такі жінки ще залишилися більшою мірою серед селянського населення); жінки з полігамною психологією, які розбивають міф про другорядне призначення жінки — Мар’я, Марина, Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна, Христя. Такі жінки — породження міста.

Варто, мабуть, повторитися, що протиставлення міста селу як джерела розпусти осередку святості — характерна риса української літератури XIX ст. Тому полігамна, невірна, непостійна жінка чи повія могла сформуватися лише в місті.. Тож закономірно, що вихідці з села — Мар’я, Марина, Христя стають повіями, коли перебираються до міста.

Перша група аналізованих нами жіночих образів уособлює собою національно-традиційний для української народнопісенної і літературної творчості образ берегині, сенс життя якої — дбати про добробут родини турбуватися про чоловіка, клопотатися вихованням дітей. Правда Загнибідиху чи Бог, чи доля позбавили щастя материнства. Смерть Пріськи і Загнибідихи вказує на поступову руйнацію цього образу у свідомості українців.

Натомість виводиться образ невгамовної, розбещеної і не закомплексованої жінки, при чому обов’язково вродливої.

Жінки-персонажі другої групи вже не задовольняються одним-єдиним чоловіком. Вони прагнуть підкоряти чоловічі серця, хоч недовго, хоч тимчасово володіти ними, як чоловіки володіють жіночими тілами. Хто від нудьги (Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна), хто з помсти (Мар’я, Марина, Христя), але вони руйнують стереотипи, норми моралі і поведінки жінки, писані для неї чоловіком.

Наталія Миколаївна і Христя гинуть на нелегкому, обраному ними шляху, тим самим вказуючи, що суспільство ще не визріло для змін. Суспільство XIX ст. ще неготове навіть говорити про рівні права чоловіка і жінки не те, що їх впроваджувати.

Зверхнє ставлення чоловіка до жінки часто стає причиною її загибелі, якщо не фізичної, то духовної — напевне.

Панаса Мирного завжди турбувала доля людини взагалі й — жінки зокрема. У романі «Повія» він порушує проблему жінки у родині, у суспільстві, проблему проституції, вказує на її причини, але не подає шляхів вирішення цих проблем. Щоправда у передсмертному маренні Христі автор подає схему одного із можливих варіантів допомоги жінкам, що зійшли з істинного шляху у житті самостійно, чи їм допомогла зла воля чоловіка. Це притулок, у якому б можна було здобути освіту, навчитися господарювати, а основне, завдяки якому можна було б самостійно жінці вибирати свою долю — виходити заміж чи довічно жити в пансіоні.

Однак, форма, у якій подається проект — форма марення вказує на його утопічність.

Світ чоловічих персонажів роману Панас Мирний також розбиває на дві групи: чоловіки, які зберігають вірність одній жінці — Карпо Здір, Федір Супруненко і чоловіки-ловеласи — Проценко, Загнибіда, Колісник, Лошаков, Довбня.

Знову спостерігаємо, що чоловіки, які дотримуються моногамних стосунків із жінками зустрічаються ще на селі — Карпо і Здір. Навіть Грицько Супрун, хоча й впадає в блуд з молодшою у два рази Ївгою, та лише після смерті своєї дружини.

Представники другої групи не одну жіночу долю занапастили. Про те лише одному Довбні стає жаль Марину, яку він позбавив дівочої честі, всі інші розцінюють жінку лише як джерело розваг, як іграшку, награвшись якою, можна викинути або подарувати іншому.

12. Б. Грінченко – діяч-універсаліст. (1863-1910)

український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор ряду українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Виступав на захист української мови. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Його поетична спадщина нараховує кілька збірок: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Підхмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903). На початку 90-х pp. уже цілком природною була паралель: Б. Ірінченко — І. Франко. За твердженням А. Кримського,, «коли Франко є найперший письменник в Галичині, то Чайченко — перший між новітніми українськими, опро-чег будь-що-будь, його твори найбільш од усіх сучасних українських підходять до Франкових». Уже рання творчість Грінченка переконливо свідчить про те, що провідною темою лірики, а потім і прози письменника стало патріотичне чуття, переплетене з гострим болем за поневолення України. Мабуть, із цього емоційного поєднання й народився шедевр патріотичної лірики «Смутні картини» (1883), де за допомогою вражень зору поет створив грандіозний просторовий образ України з її сумними селами й нивами, з «убогим», «обшарпаним» людом. Продовження й конкретизація мотиву «Смутних картин» здійснюється в ліричній мініатюрі «Україна» (1883), де знаходимо вже увиразне-но-предметний образ обездолено! вітчизни, уквітчаної терновим вінком, закованої в кайдани й ув'язненої. Душевний стан ліричного героя визначає такий слуховий образ: він (герой) «чує» пісню горя й муки, що долинає з темниці. Ця пісня примушує читача «прокинутись» і також приєднатись до боротьби: Чи ви чуєте, браття кохані, вона Вас до бою ізнов заюшка!

Напевне, без цих програмових «до бою», «до праці!» не було б Ірїнченка-лірика. У них — безпосередній, прямий вияв його людської натури, запальної, діяльної, переповненої прагненням переконувати, впливати на свідомість співвітчизників. Одним із шедеврів нашої громадянської лірики другої половини XIX ет. став знаменитий вірш Б. Ірінченка «Хлібороб» (1884), в якому поет сформулював погляди людини з яскраво вираженою національною ментальністю, людини, яка не бачить сенсу життя без прагц й турботи про нащадесів