Функції та методи інноваційного менеджменту

1. Прогнозування – це процес розроблення прогнозів. Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи й терміни його існування. Прогноз у системі управління є передплановою розробкою багатоваріантних моделей розвитку об’єкту управління. Терміни, обсяги робіт, кількісні характеристики об’єкта та інші показники в прогнозі мають імовірнісний характер і передбачають можливість їх коригування. На відміну від прогнозів план містить однозначно визначені терміни здійснення заходів і характеристики об’єкта.

Особливого значення в інноваційному менеджменті набувають науково-технічні прогнози. Науково-технічний проноз – це комплексне імовірнісне оцінювання змісту, напрямів та обсягів майбутнього розвитку науки і техніки в тій чи іншій галузі.

Залежно від рівня інноваційної системи виокремлюють такі прогнози:

¨ науково-технічного розвитку країни та регіонів;

¨ розвитку окремих напрямів науки та техніки, а також міжгалузевих науково-технічних проблем;

¨ галузеві науково-технічні;

¨ розвитку окремих інноваційних організацій;

¨ розвитку окремих видів техніки;

¨ удосконалення елементів техніки (вузлів, агрегатів, механізмів);

¨ зміни окремих параметрів і характеристик проектованої техніки.

Названі прогнози підпорядковані одне одному й утворюють ієрархічну систему прогнозування, структуру якої унаочнює рис. 4.5.

Рис.4.5. Взаємозв’язок прогнозів у системі прогнозування [11]

Виявлені тенденції розвитку об’єкта, що прогнозується, дозволяють визначити й обґрунтувати показники щодо планування інноваційної діяльності.

Методи науково-технічного прогнозування умовно поділяють на три великі групи: метод екстраполяції, експертні методи та методи моделювання. Практичне застосування певного методу прогнозування визначається такими чинниками, як об’єкт прогнозу, його точність, часовий період, наявність вихідної інформації тощо. Спеціалісти зазначають, що жоден із наявних прогнозів не розроблявся на основі лише одного методу. Створення прогнозу розвитку конкретного виду техніки є складним дослідженням, для виконання якого залучають різні методи та підходи, що утворюють комплексні системи прогнозування.

Для підприємства, що виробляє певну продукцію і здійснює НДДКР, основними завданнями прогнозування є:

¨ вибір методів прогнозування та часового періоду прогнозу;

¨ розроблення прогнозу ринкових потреб відповідно до результатів маркетингових досліджень;

¨ виявлення економічних, соціальних і науково-технічних тенденцій, які впливають на потреби різних видів корисних ефектів;

¨ вибір показників, що визначають величину корисного ефекту продукції, щодо якої здійснюють прогноз, за ринкових умов;

¨ прогнозування показників якості нової продукції з урахуванням чинників, що впливають на них;

¨ обґрунтування економічної доцільності розроблення нової або підвищення якості й ефективності продукції, яку вже випускає підприємство, виходячи з наявних у нього ресурсів та пріоритетів.

Основними джерелами вихідної інформації для прогнозування є:

¨ статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність підприємств і організацій;

¨ науково-технічна документація за результатами виконання НДДКР, а також огляди, проспекти, каталоги та інша інформація щодо розвитку науки і техніки в країні та за кордоном;

¨ патентно-ліцензійна документація.

2. Встановлення цілей інноваційної діяльності. Мета в інноваційномуменеджменті – це бажаний або необхідний стан інноваційної системи в межах часового періоду планування, що відображений певною сукупністю характеристик. Інноваційні цілі пов’язані як з розробленням та впровадженням принципових новацій, так і з удосконаленням наявних продуктів і технологій, проведенням робіт з патентування та ліцензування, придбанням ноу-хау, нових промислових зразків, товарних знаків тощо.

3. Планування розглядається як етап управління з розроблення методів і засобів, що є найефективнішими в конкретних умовах для реалізації інноваційних цілей.

При складанні системи планів інноваційної діяльності слід брати до уваги такі особливості:

¨ значний рівень невизначеності при плануванні, пов’язаний з новизною інновацій, достатньо тривалим терміном їх розроблення та впровадження, складністю визначення кількості та кваліфікації робітників, масштабів робіт тощо;

¨ значний ризик вкладання інвестицій;

¨ можлива зміна об’єкта та предмета дослідження під час реалізації інноваційного процесу;

¨ низький рівень уніфікації й стандартизації компонентів інноваційного менеджменту;

¨ перспектива отримання конкурентних переваг унаслідок досягнення позитивних результатів інноваційної діяльності.

До найважливіших завдань планування інноваційної діяльності відносять:

1) вибір інноваційної стратегії фірми на підставі прогнозів та маркетингових досліджень;

2) забезпечення балансу між сталим функціонуванням організації та її розвитком за рахунок використання інновацій різних типів (радикальних та еволюційних);

3) формування оптимального за номенклатурою й асортиментом портфеля новацій та інновацій;

4) формування організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, що забезпечать виконання планів.

4. Організація інновацій. Функція організація розглядається в інноваційному менеджменті як комплекс процесів і дій, спрямованих на виконання планових завдань і реалізацію інноваційної стратегії.

Здійснення функції організації забезпечує раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів інноваційного процесу для ефективного виконання планових рішень, а отже, виступає як засіб їх реалізації [11].Складність і невизначеність процесу створення інновацій потребує застосування гнучких організаційних структур, в яких можна провести динамічні зміни в разі появи відповідних вимог з боку зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Вибір конкретної організаційної форми і організаційної структури залежить від значної кількості чинників і потребує окремого розгляду (див. теми 9 і 10).

5. Координація в інноваційному менеджменті потрібна для подолання невідповідності між елементами системи управління інноваціями, які можуть виникнути під час її функціонування. Управлінська діяльність, спрямована на досягнення узгодження компонентів системи шляхом встановлення між ними гармонічних зв’язків, отримала назву функції координації спільної діяльності. Координацію можна застосовувати щодо здійснення окремих функцій або робіт, між компонентами системи або зовнішнім середовищем.

В інноваційному менеджменті координація необхідна для налагодження взаємодії між етапами досліджень і розробок, між відділами НДДКР і дослідним заводом, між розробниками новації і виробничниками, між розробниками, постачальниками і споживачами при освоєнні якісно нових продуктів і технологій тощо. Реалізація функції координації в інноваційному менеджменті є складним і специфічним процесом через невизначеність і неповноту вихідної інформації, що є характерним для інноваційної діяльності.

6. Мотивація – це управлінська діяльність, що має на меті активізувати працівників організації і стимулювати їх ефективно працювати для виконання цілей, визначених у планах. Для цього вдаються до матеріального і морального стимулювання, збагачують зміст праці, створюють умови для прояву творчих здібностей працівників і їхнього подальшого розвитку.

Формування конкретної системи мотивації в інноваційному менеджменті залежить від багатьох чинників, зокрема: від концепції її побудови в організації, моделей поведінки учасників інноваційного процесу, форм стимулювання праці тощо. Більш докладно проблеми мотивації інноваційної діяльності розглянуто в темі 11.

7. Функція контролю полягає в спостереженні за реалізацією інноваційного процесу, порівнянні його параметрів із плановими показниками, виявленні й усуненні відхилень. Контроль в інноваційному менеджменті потрібно здійснювати своєчасно, безперервно, регулярно, відкрито й ефективно. В процесі контролю виокремлюють такі важливі етапи [5;11]:

1. збирання і систематизація даних про стан інноваційної діяльності та її результати;

2. оцінювання рівня отриманих результатів;

3. аналіз причин відхилення і чинників, що впливають на результати діяльності;

4. підготовка і реалізація рішень, спрямованих на досягнення цілей інноваційного розвитку та подолання відхилень.

У системі управління інноваціями контроль виконує функцію зворотного зв’язку (інформаційні потоки спрямовані від об’єкта до суб’єкта управління) і надає їй завершеності (рис. 4.2).

Загалом під функцією управління розуміють спеціалізовану частину регулярної організаційної діяльності управлінського характеру, що вирізняється однорідністю цілей та дій стосовно певних об’єктів. Найпоширенішою є точка зору, згідно з якою всі функції управління поділяють на дві групи – загальні (планування, організація, мотивація, контроль і координація) та спеціальні. На відміну від загальних функцій спеціальні являють собою види діяльності, кожен з яких може стати об’єктом реалізації загальних функцій управління.

В управлінні інноваціями відповідно до складності об’єкту управління вирізняють сукупність спеціальних функцій управління, які відображають інноваційний цикл сучасного підприємства і є комплексом робіт зі створення (вдосконалення) і реалізації інновацій [14]. До функцій управління інноваціями відносять: аналіз зовнішнього і внутрішнього функціонування середовища; розроблення інноваційної стратегії, управління дослідженнями та розробками, управління освоєнням виробництва нової продукції, управління збутом інноваційної продукції. Далі охарактеризовано комплекс робіт із реалізації кожної зі спеціальних функцій управління інноваціями, що складають функціональну підсистему (рис. 4.4).

Аналіз зовнішнього середовища є необхідним для управління інноваціями щонайменше у двох аспектах. По-перше, це моніторинг інноваційного клімату для виявлення загроз щодо реалізації інноваційних цілей, по-друге, дослідження ринку, тобто маркетингові дослідження, результатом яких може стати і виявлення нових потреб, і визначення нових вимог до продукції/послуг, і кола нових споживачів, форм і способів її реалізації.

На етапі дослідження внутрішнього середовища оцінюють інноваційний потенціал організації, тобто здатність виробляти нові товари і послуги та його готовність до таких дій в економічному, техніко-технологічному та управлінському аспектах. За потреби розробляють заходи щодо розвитку інноваційного потенціалу.