Сутність та зміст інноваційного менеджменту. Місце інноваційного менеджменту в системі управління організацією

Аналіз літературних джерел свідчить про існування різноманітних підходів до розуміння сутності та змісту інноваційного менеджменту. На думку І.А.Іванова під інноваційним менеджментом слід розуміти управлінський вплив на зміну чинників, що визначають виробництво товарів та послуг з метою підвищення економічної ефективності роботи підприємства [1].

О.О.Харін та І.Л.Коленський відзначають, що “інноваційний менеджмент – це напрям стратегічного менеджменту, пов’язаний з розробленням систем управління інноваційними процесами та економічними відносинами, що виникають в процесі такого управління” [17]. Якщо в першому випадку взагалі не згадувалися інноваційні процеси як об’єкт управління, то в другому відбувається ототожнення зі стратегічним менеджментом, причому об’єктом управління визнається розроблення систем управління.

У найбільш загальному розумінні інноваційний менеджмент – це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних та правових засобів, методів і форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю з метою отримання оптимальним шляхом економічних результатів цієї діяльності.

Склад методів, засобів, функцій і форм визначається рівнем інноваційної системи (національна економіка, галузь, регіон або підприємство), щодо якої здійснюється управлінський вплив, та сукупністю завдань, які потрібно вирішити. Найважливіші завдання інноваційного регулювання на макрорівні (національна економіка в цілому) такі:

¨ виявлення і реалізація державних науково-технічних пріоритетів;

¨ створення умов для підвищення інноваційної активності підприємств і організацій;

¨ забезпечення інноваційної безпеки країни.

Інноваційна діяльність регіонального і галузевого рівня належить до діяльності мезорівня. Інноваційні завдання, актуальні для макрорівня, трансформуються в завдання мезорівня: державні пріоритети – в регіональні і галузеві; інноваційна активність – в проблему посилення інноваційної активності в регіоні та галузі; макроінноваційна безпека – в регіональну і галузеву інноваційну безпеку.

Інноваційна діяльність на рівні підприємства (мікрорівень) визначатиметься рівнем регулювання її на вищих рівнях. Засоби, форми та методи державного регулювання інноваційної діяльності розглянуто в темі 5.

Рис.4.1. Інноваційний менеджмент у системі управління організацією [13]

У системі управління організацією інноваційний менеджмент розглядають як функціональну підсистему з особливим об’єктом управління (рис. 4.1 [13]).

Основною метою інноваційного менеджменту є забезпечення довгострокового функціонування підприємства на основі організації перебігу ефективного інноваційного процесу, що сприяє випуску конкурентоспроможної інноваційної продукції/послуг.

Цілі інноваційного менеджменту підпорядковані головній меті підприємства – задоволенню суспільних потреб у продуктах та послугах. Отримання доходів і прибутку виступає не як мета, а як результат задоволення потреб суспільства у високоякісних нових продуктах і послугах.

Відповідно до цілей розробляють завдання інноваційного менеджменту:

1. Розроблення інноваційних цілей та інноваційних стратегій.

2. Аналіз чинників зовнішнього середовища та оцінка стану інноваційного клімату.

3. Оцінювання та формування інноваційного потенціалу організації.

4. Розроблення інноваційних планів, проектів, програм.

5. Вибір джерел фінансування інноваційної діяльності.

6. Розроблення системи мотивації інноваційної діяльності.

7. Розроблення й упровадження організаційного забезпечення виконання інноваційних планів, проектів, програм.

Для більшості компаній інноваційний менеджмент є важливим засобом підтримки їхньої активності в освоєних галузях й експансії в нові напрями діяльності. Компанії досягають успіхів завдяки використанню таких найважливіших принципів інноваційного менеджменту:

¨ створення в компанії атмосфери, яка стимулює пошук та освоєння інновацій;

¨ спрямованість інноваційної діяльності на задоволення наявних потреб споживачів і формування нових;

¨ визначення і зосередження на пріоритетних напрямках інноваційної діяльності з огляду на мету і завдання компанії;

¨ скорочення числа рівнів управління з метою прискорення процесу “дослідження – виробництво – збут”;

¨ максимальне скорочення термінів розроблення й впровадження нововведень на основі комплексного розв’язання інноваційних завдань.

Практика функціонування провідних компаній розвинених країн світу доводить, що їхні успіхи пов’язані з використанням адекватної завданням підсистеми управління інноваціями.

Система управління дослідниками визначається як сукупність активних соціальних і пасивних технічних об’єктів, що реалізують процеси управління в рамках сучасних організаційної структури і організаційної культури [8].

Згідно з узагальнювальною теорією систем однією з ознак системи є ієрархічність, тобто кожна система має входити в ієрархію систем і утворювати підсистеми. Важливою ознакою систем є також здатність до розвитку та наявність меж, що дозволяють визначити її вміст. Виходячи з цього підсистема управління інноваціями є складною системою, що містить відповідні підсистеми, елементи, має визначені межі та здатність до розвитку [6].

Розглядаючи систему управління в конкретній організації, виокремлюють об’єкт управління, суб’єкт управління, функції, методи, структури та процеси управління. Суб’єкт управління, організаційно та юридично оформлений як посада або сукупність посад, що утворюють підрозділ управління, є керівною підсистемою. Об’єктами управління в підсистемі управління інноваціями є інноваційні процеси, інноваційна діяльність, а також інноваційний потенціал, інноваційні проекти і програми. Взаємодія суб’єкта і об’єкта управління здійснюється завдяки механізму управління за допомогою руху інформації, як показано на рис.4.2 [5].

Механізм управління інноваційною діяльністю в цьому випадку можна розглядати як сукупність статичних і динамічних характеристик взаємодії між елементами системи управління, що врегульовані нормативними документами і використовують всю сукупність методів управління.

Рис. 4.2. Схема системи інноваційного менеджменту.

Згідно із законом необхідної різноманітності рівень складності системи управління не має бути меншим за рівень складності об’єкта управління [6;12]. Під час формування підсистеми управління інноваціями використовують також закон єдності цілей організації, який потребує орієнтації цілей на забезпечення загальної мети, що трактується як місія організації. Інновації розглядаються провідними вченими-економістами як засіб економічного розвитку організації і посідають важливе місце в дереві цілей будь-якої організації. Цілі в підсистемі управління інноваціями формуються на основі базових цілей організації, виходячи з моделі управління інноваційною діяльністю організації (рис. 4.3), в якій відображено основні завдання інноваційного менеджменту та послідовність їх виконання. Для реалізації інноваційних цілей використовують відповідні функції, методи, структури, стратегії та підсистеми забезпечення (інформаційну, ресурсну, методичну, правову).

Отже, в системі управління інноваціями виокремлюють такі підсистеми: цільову, функціональну та забезпечувальну. Цільова підсистема в системі управління інноваціями формується на основі базових цілей організації, виходячи з моделі управління інноваційною діяльністю організації (рис. 4.3).

Цільова підсистема є комплексом завдань управління інноваціями, які будуть реалізовані за допомогою інших підсистем. Склад цільової підсистеми визначається сукупністю інноваційних цілей діяльності організації. Назагал цільова підсистема складається із двох компонент (або підсистем) – цілі, що відповідають вдосконаленню, модифікації вже освоєних інновацій, та цілі, що пов’язані із розробленням новацій та подальшим освоєнням їх в організації. Кожна організація визначає кількість продукції/технологій, що потребують вдосконалення, а також кількість та напрям розробок принципово нової продукції/технологій (новацій). Крім того, новації за походженням можуть бути як придбаними, так і розроблятися самостійно, останні – впроваджуватися у власному виробництві (переходити в інновацію) або продаватися.

Функціональна підсистема визначається сукупністю компонент (підсистем), що є спеціальними функціями управління інноваціями. Детальніше склад функціональної підсистеми розглянуто в параграфі 4.3.

Зазначимо, що кількість спеціальних функцій може змінюватися залежно від особливостей реалізації інноваційного процесу в організації. Зокрема, для організацій, які здійснюють наукові дослідження і розроблення, товаром є новація у вигляді певного оформленого результату досліджень; тому питання щодо захисту інтелектуальної власності, які є важливими для цих організацій, можуть бути визначені як спеціальна функція в підсистемі управління інноваціями.

Рис. 4.3. Модель управління інноваційною діяльністю організації

При формуванні підсистеми управління інноваціями доцільно використовувати матричний підхід (рис. 4.4), який дозволяє забезпечити узгодження дій ланок управління інноваціями, усунути паралелізм і дублювання в роботі, а також ефективно проводити організаційний аудит підсистеми управління інноваціями.

Рис. 4.4. Схема підсистеми управління інноваціями в організації

Умовні позначення: 01 – управління удосконаленням і модифікацією інновацій; 02 – управління розробкою новацій та їх впровадженням; 10 – аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища; 11 – розробка інноваційної стратегії; 12 – управління науковими та дослідно-конструкторськими розробками; 13 – управління освоєнням і виробництвом нової продукції; 14 – управління реалізацією інновацій; 30 – інформаційне забезпечення; 31 – ресурсне забезпечення; 32 – правове забезпечення; 33-методичне забезпечення

Система зв’язків і відносин, що виникають у процесі управління інноваційною діяльністю, закріплюється (на певний час) у певній організаційній структурі управління.

Статичність та динамічність системи управління як інноваціями, так і організацією взагалі є взаємозумовленими: в організаційній структурі закріплюються виконувані функції, своєю чергою, організаційна структура визначає порядок виконання цих функцій і дає поштовх виконанню процесу управління, який визначає їхній зміст. В управлінні інноваціями використовують різні організаційні структури залежно від впорядкованості завдань, посад, повноважень і відповідальності:

¨ функціональні структури із використанням команд (зокрема, гуртків якості);

¨ із використанням матричних структур (від слабкої до сильної і збалансованої матриці);

¨ на програмно-цільовій основі (розроблення та реалізація цільових програм організації);

¨ із використанням дивізіональних структур (формування відносно самостійних виробничих і управлінських підрозділів, відповідальних за комерційний успіх інновацій на конкретному ринку);

¨ у рамках мережних структур (науково-виробничі об’єднання різного типу);

¨ із використанням договірних відносин із науково-дослідними організаціями, консалтинговими, інноваційними компаніями).

Організаційну структура управління інноваціями слід періодично аналізувати і переглядати з низки об’єктивних причин [11]:

1. Через зміну цілей та диверсифікацію напрямів досліджень і розроблень;

2. Завдяки змінам технології здійснення НДДКР у зв’язку з розвитком науки і техніки;

3. У зв’язку зі змінами стратегії, що потребує змін у професійному складі працівників;

4. У зв’язку зі зниженням ефективності інноваційної діяльності, зумовленим недосконалістю організаційної структури і пов’язаним із дублюванням функцій управління і форм документів, зміною формальних і неформальних відносин у лініях підпорядкування та відповідальності тощо.

Указані причини приводять до появи інновацій у сфері управління організацією. Об’єктами інноваційної діяльності в цій сфері є структура управління підприємством, система мотивації персоналу, методи виконання управлінських дій та організації праці управлінців, упровадження сучасних інформаційних технологій на основі сучасної комп’ютерної техніки та комунікаційних засобів.

Організаційна структура управління тісно пов’язана з типом інноваційної стратегії, що її використовує компанія. Стратегія поведінки компанії на ринку може бути наступальною (агресивною) чи оборонною. Компанія створює власний набір інноваційних стратегій, ризики яких намагається збалансувати.

Численні дослідження консалтингових фірм засвідчують значний вплив організаційної культури, як елементу системи управління, на ефективність діяльності організації.

Під організаційною культурою в сучасному менеджменті розуміють складну систему взаємопов’язаних базових припущень співробітників, їхніх ціннісних орієнтацій, вірувань та очікувань, що визначають службову діяльність персоналу в організації та поза її межами [ 10;14].

Базові припущення, яких дотримуються співробітники організації в своїй поведінці й діяльності, – це специфіка бачення і розуміння ними свого колективу, власного статусу в організації, а також їхні оціночні судження щодо суспільства і світу загалом, які дозволяють їм розробляти систему життєвих переваг.

Ціннісні орієнтації визначають спрямованість і характер поведінки співробітників в організації, орієнтують їх певним чином у різних ситуаціях.

Вірування, очікування і норми поведінки співробітників є взаємопов’язаними, оскільки останні в разі їх дотримання гарантують задоволення очікувань і вірувань співробітників.

Базові припущення і ціннісні орієнтації, які поділяються співробітниками при їх вступі в організацію, відображаються в розробленій організацією місії, що визначає орієнтири їх поведінки і діяльності. А власне ціннісні орієнтації передаються співробітникам у процесі ознайомлення з історією компанії, її досягненнями та її “героями”.

Жодні нововведення в організації не будуть реалізовані, доки менеджмент не створить сприятливої атмосфери в колективі, яка заохочуватиме співробітників до творчих дій.