Культура мовлення під час дискусії

Ділова дискусія — це обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням більш-менш визначених правил, процедур і за участю всіх або окремих її учасників. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питан­ня на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусій. Під час масо­вої дискусії всі учасники, за винятком голови, знаходять­ся в рівному положенні. Спеціально доповідачі не призна­чаються, а всі присутні виступають не тільки у ролі слуха­чів. Спеціальне питання обговорюється у визначеному по­рядку, як правило, у відповідності із суворим регламентом і під головуванням посадової особи.

Групова дискусія характеризується тим, що спеціально підготована група обговорює питання — дискутує перед аудиторією. Метою такої дискусії є презентація можливих розв'язань проблеми, обговорень протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. Як правило, дискусії такого роду не схиляють аудиторію тільки до визначених дій і не вирішують.суперечки. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів за винятком голови. Основний комунікативний засіб — ді­алог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників. Число учасників групової дискусії може збільшуватися або змен­шуватися у залежності від запасу часу, складності и акту­альності проблеми, наявності компетентних фахівців, які братимуть участь в обговоренні.

Запрошені для дискусії фахівці сидять півколом, об­личчям до аудиторії, а голова — у центрі. Така організація, просторового середовища дозволяє кожному учасникові групової дискусії якнайкраще бачити і чути інших.

Дуже важливо, щоб учасники дискусії добре підготу­валися, мали при собі статистичні дані, необхідні мате­ріали. Велике значення має також їхня манера мовлен­ня, культура спілкування, а також стиль її демонстра­ції: невимушено, жваво, з точним формулюванням пи­тання і лаконічною відповіддю або коротким зауваженням. Доцільно, щоб учасники називали один одного по імені і по батькові. Аудиторія, яка спостерігає за диску­сією, повинна бути постійно в центрі уваги її учасни­ків, з нею необхідно підтримувати не тільки невербальний, але її вербальний контакт. Голова дискусії регулює її хід, усі процедури, оголошує тему і доповідачів, сте­жить за регламентом, керує обміном думок, говорить заключне слово.

Ділова суперечка як вид комунікації широко застосо­вується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питан­ня. У літературі з комунікації немає єдиного розуміння терміна суперечка, однак більшість фахівців кваліфіку­ють її як процедуру, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший — що вона помилкова. Іноді наголошується, що особливістю суперечки є не доказ істинності власної тези, а словесне змагання, при яко­му кожний відстоює свій погляд щодо певного спірно­го питання. На практиці суперечки проводяться в неупорядкованих, неорганізованих формах, а також без дотримання загальноприйнятих правил і принципів. Су­перечці, як різновиду ділової комунікації властиві такі характеристики:.

1) суперечка припускає наявність принаймні двох су­б'єктів, одного з яких варто називати пропонентом, а іншого — опонентом;

2) учасники суперечки мають однакові права в процесі обміну думками;

3) предметом суперечки є положення, щодо якого кож­на зі сторін має власну думку, що називається позицією або тезою;

4) розходження позицій сторін робить суперечку обго­воренням на рівні явища, а не на рівні сутності. Тому будь-яка суперечка — вельми поверхневе обговорення спірного положення;

5) позиції сторін суперечать одна, одній і найчастіше мають відкрито заперечувальний характер;

6) процедура обміну думками відповідно до взаємовиключних характеристик тез виражається в боротьбі ду­мок;

7) боротьба думок у суперечці нерідко досягає найви­щої форми — конфлікту, або боротьби думок, коли кож­на зі сторін наполягає на істинності своєї тези і хибності тези опонента. Кожен доказ в аргументації такого типу становить собою заперечення доказу опонента. Характер обговорення набуває вигляду спростування, відхилення, заперечення, неприйняття, усунення;

8) предметне поле обговорення спірного питання, як правило, не буває чітко визначеним. Його розмитість та­кож обумовлена тим, що мова в суперечці йде не про сутності, а про поверхові характеристики предмета;

9) суперечка як вид ділової комунікації не регламен­тована ані в процедурному, ані в просторовому, ані в ча­совому відношеннях.

Питання для самоконтролю:

1Чи є знання норм літературної мови обов’язковою умовою для

спілкування?

2 Чому такі поняття як нормативність і правильність мовлення є обов’язковими?

3 Від чого залежить майстерність проведення дискусії?

4 Як досягти ефективності ділових взаємин?