Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова, кваліфікаційна робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з джерелом – означає швидко зорієнтуватися в його структурі, правильно оцінити і зафіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіяти» зайві.

Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важливим є індивідуальний підхід до роботи, що повинен відповідати головній ідеї наукової організації праці – максимальний ефект при мінімальних затратах часу. Тобто необхідно застосовувати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу, навчитись раціонально використовувати власний бюджету часу. Варто звернути увагу на те, що перед початком роботи необхідно зосередитися на предметі вивчення, уточнити мету роботи.

Процес власне засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів). На початку потрібно ознайомитися з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури відрізняється від художньої. Виділяють «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту джерела або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з матеріалом у загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що там міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву.

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи).

Можна виділити такі етапи вивчення наукових джерел інформації:

ð загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

ð побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

ð читання за послідовністю розміщення матеріалу;

ð вибіркове читання окремих частин;

ð відбір потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

ð критичне оцінювання відібраного, редагування і чистовий варіант тексту наукової роботи.

Не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення нотаток при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне – зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і за можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти з неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

ð знаки схвалення окремих висловів у тексті (підкреслення, знаки оклику);

ð знаки нерозуміння, заперечення – знаки питання, хвилясте підкреслення, запитання: для чого? як? звідки це? тощо;

ð знаки доповнення – для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах чи картках. Доволі зручним засобом є стікери.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання. Записи в ході читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими.

У роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія – ауд.), викидання середньої частини (законодавство – з-во), введення скісної риски у скороченні словосполучень (с/ариф – середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим – 40-70 слів за хвилину.

Ведення записів, підкреслювання, нумерація, використання різних кольорів допомагає встановленню логічних зв'язків між окремими поняттями та їхньої ієрархії, виділенню заголовків, ключових слів, структуруванню тексту тощо.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише з одного боку аркуша. При цьому прискорюється пошук і систематизація, є можливість робити будь-які вставки в тексті, використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Огляд літератури з проблем є досить складною роботою під час виконання наукового дослідження. Щоб уникнути примітивності і помилок у ході аналізу літератури слід уважно систематизувати погляди вчених у такому порядку:

ð сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

ð зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

ð погляди вчених на шляхи вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

ð труднощі, які виявлені в попередніх дослідженнях і трапляються в практиці;

ð чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі, які виділяють вчені.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми. Крім того, це дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок у розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.