І станом навколишнього природного середовища

Мета: ознайомитися з чинними в Україні засадами контролю і управління якістю природних ресурсів і станом навколишнього природного середовища; набути навичків застосування певних видів екологічного моніторингу в межах компетенції суб’єктів виконавчої влади.

Суть та види екологічного моніторингу. На перших етапах екологічної діяльності в Європі природу називали навколишнє середовища (в Україні нормативним є термін «навколишнє природне середовище»). Ідея створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) була висловлена на Стокгольмській конференції ООН із навколишнього середовища в 1972 р. Реальні основи ГСМНС були закладені на спеціальній зустрічі в Найробі (Кенія) у 1974 p., де була уточнена роль агентів і держав – членів ООН. Основи ГСМНПС у колишньому СРСР були розроблені академіком Ю.А. Ізраелем і повідомлені на засіданні Ради керуючих ЮНЕП у 1974 р. Відмінною рисою концепції Ю.А. Ізраеля було спостереження за антропогенними змінами в навколишньому природному середовищі.

Вперше поняття «моніторинг» навколишнього середовища було визначено у 1972 р. на конференції ООН в Стокгольмі. Під моніторингом навколишнього середовища було прийнято розглядати комплексну систему спостережень, оцінки і прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Термін з’явився як доповнення до поняття «контроль стану навколишнього середовища».

Нині під моніторингом розуміють сукупність спостережень за певними компонентами біосфери, спеціальним чином організовані в просторі і в часі, а також комплекс методів екологічного прогнозування. Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Сучасна класифікація моніторингу за окремими ознаками наведена на рис. 34.

Біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти) – це контроль стану НПС за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу – це біоіндикація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін у біоті, викликаних антропогенними факторами. У біологічному моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але й будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз вмісту забруднювальних речовин у живих організмах. Геоекологічний (природно-господарський) моніторинг забезпечує спостереження за природними екосистемами, агробіотою, індустріальними екосистемами. У цьому випадку застосовують геофізичні, геохімічні, біохімічні, біологічні методи.

Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері, спричиненими антропогенним впливом.

Залежно відпризначення за спеціальними програмами здійснюють з агальний екомоніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю та розміщенням параметри і періодичність спостережень за станом навколишнього середовища, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування його стану підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий екомоніторинг – це інтенсивні спостереження за природними об'єктами і джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ зі шкідливими екологічними наслідками. Його призначення – забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

Рис. 34. Види екологічного моніторингу

Фоновий екомоніторинг – включає багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення навколишнього середовища в антропогенних умовах.

В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, які є складовими підсистеми моніторингу. Проведення в Україні моніторингунавколишнього природного середовища на локальному рівні дає можливість забезпечити контроль за станом природного довкілля певних об’єктів: підприємств, міст, територій.

На регіональному рівні підхід до моніторингу ґрунтується на дослідженнях певних адміністративно-територіальних одиниць, територій економічних та природних регіонів; національному – на території країни в цілому.

Мета глобального моніторингу визначається в процесі міжнародного співробітництва в рамках різних міжнародних організацій, угод (конвенцій) і декларацій.

Добре відомо, що за будь-який період відбуваються природні зміни клімату, погоди, температури, тиску, сезонні зміни біомаси рослин і тварин. Ця інформація давно використовується людиною. Природні зміни відбуваються порівняно повільно, упродовж тривалого часу, їх реєструють різні геофізичні, метеорологічні, гідрологічні, сейсмічні та інші служби. Антропогенні зміни розвиваються набагато швидше, наслідки їх дуже небезпечні, тому що можуть стати незворотними. Для їх визначення необхідно мати інформацію про первісний стан об'єкта навколишнього природногосередовища, тобто стан до початку антропогенного впливу. Якщо таку інформацію одержати неможливо, вона може бути реконструйована за наявними даними, отриманими за відносно великий проміжок часу. Такий аналіз називають ретроспективним.

Ці особливості визначають правомірність фонового моніторингу, чи моніторингу фонового забруднення навколишнього природного середовища. Нині створено світову мережу станцій фонового моніторингу, на яких здійснюється спостереження за певними параметрами стану НПС. Спостереження охоплюють усі типи екосистем: водні (морські і прісноводні) і наземні (лісові, степові, пустельні, високогірні). Ця робота проводиться під егідою ЮНЕП.

Охорона навколишнього природного середовища, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів в Україні проводиться різними суб’єктами (рис. 35).

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Президент України (як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, в тому числі права на безпечне довкілля та інших екологічних прав), який забезпечує національну безпеку, очолює Раду національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України у галузі охорони НПС здійснює:

- розробку державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;

- координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони НПС;

- встановлює порядок утворення та використання Державного фонду охорони НПС й затверджує перелік природоохоронних заходів;

- встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднювальних речовин, розміщення відходів;

- приймає рішення про зупинення або припинення діяльності підприємств, установ і організацій;

- встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за використання природними ресурсами, забруднення НПС.

Рис. 35. Система контролю за станом НПС в Україні

До компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони НПС належать:

- прийняття екологічних законів;

- затвердження державних екологічних програм;

- визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони НПС, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

- встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян;

- визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони НПС, прийняття рішень про обмеження, зупинення або припинення діяльності підприємств і об’єктів у разі порушення ними законодавства;

- інші повноваження, визначені законодавством.

До органів управління охорони НПС також належать Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевої державної адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі органи тощо. Основи управління охороною НПС закладені в Конституції України, яка визначає органи державної влади та місцевого самоврядування, їх загальні повноваження. Конкретизація компетенції органів управління визначена у відповідних кодексах і законах зокрема, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також у підзаконних нормативно-правових актах.