Система педагогічних дисциплін

Загальна педагогіка - базова наукова дисципліна, що вивчає загальні закономірності виховання, навчання й освіти, розробляє загальні основи організації і здійснення педагогічного процесу. Складається з чотирьох розділів:

- основи педагогіки - вивчає філософські засади педагогіки, системи освіти;

- дидактика - теорія навчання як засобу освіти і виховання;

- теорія виховання - вивчає сутність процесу виховання, його закономірності, тенденції та розробляє цілі, зміст, принципи, методи і форми організації виховного процесу;

- школознавство (теорія управління навчально-виховним процесом) - система управління школою і діяльність органів освіти.

Вікова педагогіка вивчає закономірності, методи, засоби і прийоми навчання й виховання на різних стадіях розвитку людини. Поділяється на такі напрями:

- дошкільна педагогіка - наука, що вивчає закономірності виховання й навчання дітей дошкільного віку;

- педагогіка школи - наука, що вивчає зміст, форми і методи навчання й виховання школярів.

Професійна педагогіка - наука, що досліджує і розробляє закономірності, зміст, форми і методи професійної освіти. Виокремлюють такі напрями:

- педагогіка професійно-технічної освіти - галузь педагогіки, що вивчає підготовку кваліфікованих фахівців середньої ланки;

- педагогіка вищої школи має предметом закономірності навчально-виховного процесу в умовах вищого навчального закладу.

Соціальна педагогіка - наука про соціалізацію особистості в процесі взаємодії з різними соціальними інститутами і соціальним середовищем в цілому. Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють:

- агогіка - галузь педагогіки, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків;

- герогіка ~ досліджує соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

- андрагогіка - вивчає проблеми освіти й виховання людини протягом усього її життя;

- віктимологія - розробляє проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих соціальних умов та насильства.

Родинна педагогіка має предметом закономірності процесу формування особистості у сім'ї та особливості її виховуючого впливу.

Етнопедагогіка - наука про специфіку і закономірності народного виховання, його досвід, накопичений у національній культурі, традиціях, звичаях, фольклорі.

Спеціальна (корекційна) педагогіка - вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними і психічними вадами. Поділяється на такі напрями:

- сурдопедагогіка - виховання і навчання глухих дітей;

- тифлопедагогіка - виховання і навчання сліпих дітей;

логопедія - виховання і навчання дітей з розладами мовлення;

- олігофренопедагогіка - виховання і навчання розумово відсталих дітей.

Історія педагогіки вивчає процес історичного розвитку освіти і педагогічної думки у їх єдності та взаємодії з сучасними проблемами освіти.

Порівняльна (компаративістська) педагогіка досліджує виховні й освітні системи у різних країнах, закономірності їх функціонування, розвитку та взаємодії.

Форми взаємозв'язку педагогіки з іншими науками:

1) використання провідних теоретичних положень та узагальнюючих висновків інших наук, наприклад, філософії, ідеї якої виконують методологічну роль у вивченні педагогічних явищ;

2) творче запозичення методів досліджень інших наук, зокрема, психології, яка допомагає побудувати систему експерименту, спостереження за поведінкою і діяльністю дітей;

3) використання конкретних результатів досліджень психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук;

4) участь у комплексних дослідженнях людини.

Дошкільна педагогіка - це наука про закономірності виховання і навчання дітей від народження до школи.

Завдання дошкільної педагогіки:

• обґрунтування парадигм педагогічної теорії і практики, серед яких чільне місце посідає гуманістична, що спрямована на особистісний розвиток кожної дитини;

• виявлення закономірностей навчання і виховання дитини дошкільного віку;

• дослідження особливостей розвитку дитини в процесі навчання і виховання.

Джерела дошкільної педагогіки як науки:

• етнопедагогіка;

• ідеї видатних педагогів минулого;

• експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання;

• передовий педагогічний досвід;

• дані суміжних наук.

Етнопедагогіка - наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь.

Компоненти української етнопедагогіки
(за М. Г. Стельмаховием):

• народна фамілістика - знання і досвід будівництва міцної та здорової сім'ї; народне дитинознавство - народні погляди на дітей, виховні чин­ники формування особистості у дошкільному віці;

• народна дидактика - здобутки народу в розумовому вихованні, формуванні основ світогляду підростаючого покоління;

• народна педагогічна деонтологія відображає етичну сферу обо­в'язкового у думках і вчинках кожної людини;

• виховна практика - використання народної мудрості у засобах етнізації дитини, формування національної самосвідомості.

Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на забезпе­чення всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дити­ни дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Закон України «Про дошкільну освіту», cm. 4.

Актуальні проблеми дошкільної педагогіки:

• розробка основ науково-методичного забезпечення педагогічного процесу в дитячому садку в нових умовах;

• вивчення шляхів здійснення особистісно-орієнтованого підходу у вихованні;

• вивчення особливостей розвитку духовності дитини як домінуючого начала в структурі особистості;

• визначення наукових засад роботи з обдарованими дітьми;

• дослідження педагогічних умов повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини в дошкільні роки.

Основні шляхи реформування дошкільної освіти:

1) комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних соціальних умовах;

2) встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;

3) створення організаційно-методичної служби сім'ї, оптимальних науково-методичних умов діяльності дошкільних закладів різних типів;

4) оновлення змісту, форм і методів виховання та розвитку дітей.

Педагогічне дослідження - це процес наукового визначення актуальної педагогічної проблеми, її вивчення та аналіз результатів.

Зміст педагогічного дослідження - творчий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Методологія педагогічного дослідження - визначальні положення про мету, структуру, функції і методи науково-педагогічного дослідження. Вимагає об'єктивного розгляду педагогічних явищ у їхньому розвитку та взаємозв'язку.

Логіка педагогічного дослідження - зміст і послідовність пошукових кроків, які повинні забезпечити вирішення поставлених завдань.

Головні критерії ефективності науково-педагогічного дослідження:

- одержання нового наукового результату;

- збагачення теоретичного знання, яке може сприяти процесу виховання і навчання дітей.

Рівні педагогічного дослідження:

• Теоретико-методологічний - спрямований на аналіз існуючих педагогічних теорій і створення нових.

• Теоретичний і методичний рівні забезпечують вирішення теоретичних і методичних проблем навчання і виховання дітей.

• Історико-педагогічне дослідження має на меті вивчення конкретних проблем історії педагогіки, його ефективність обумовлена не ли­ше новизною виявлених дослідником даних, а й їх прогностичним значенням для розвитку науки і практики.

Концепція - система вихідних теоретичних положень, яка слугує базою для дослідницького пошуку.

Моніторинг - система контролю, відстежування за процесом і результатами дослідження. Включає збір, обробку та аналіз інформації для корекції, прийняття рішень, що покращують освітній і дослід­ницький процеси.

Принципи методологічні (лат. ргіпсіріит - основа, першопочаток) - основні положення, на яких базується дослідницьке і практичне перетворення педагогічних систем. Принципи повинні бути обґрунтованими, носити узагальнюючий характер і бути обов'язковими для виконання.

Дослідницький підхід - вихідний принцип, вихідна позиція. У сучасних педагогічних дослідженнях реалізують:

• системний підхід - орієнтує дослідника на розкриття цілісності об'єкта, виявлення його зв'язків і відношень;

• комплексний підхід - розгляд групи явищ у сукупності;

• цілісний підхід - забезпечує цілісність об'єкта;

■ особистісний підхід - передбачає ставлення до вихованця як до особистості, як до самосвідомого суб'єкта власного розвитку і суб'єкта виховної взаємодії;

• діяльніший підхід - полягає у визнанні єдності психіки та діяльності, єдності будови внутрішньої та зовнішньої діяльності, діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин;

• історичний підхід - орієнтує на вивчення конкретно-історичної ґенези і розвитку об'єкта дослідження.