Які шляхи і засоби сприяють формуванню моральних якостей особистості?

Проблеми морального виховання мають бути головною турботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різні шляхи та засоби, які можуть впливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка: виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Можна виокремити шляхи розв'язання завдань морального виховання:

Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних якостей дитини. Для того щоб сім'я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.

Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.

Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).

Діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).

Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).

Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо).

Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в організаціях, установах.

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість,

24. Основи екологічного та фізичного виховання школярів. Головні завдання екологічної освіти. Мета екологічного виховання. Поняття про екологічну культуру, її аспекти. Принципи екологічного виховання. Шляхи та форми екологічного виховання учнів у позанавчальній діяльності. Критерії екологічної грамотності і вихованості підростаючого покоління.

Суть фізичного виховання, його зміст. Основні засоби та методи фізичного виховання. Організація фізичного виховання в початковій школі.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика.

У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. На другому (5-7 класи) і третьому (8-9 класи) етапах відбувається нагромадження знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, формування навичок аналізу і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у навколишньому середовищі. У цей період поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, причини екологічної кризи, а також про шляхи збереження природних комплексів. Протягом четвертого етапу (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань.

Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах "глибинної екології", яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.

Використовувані з цією метою у навчально-виховному процесі еколого-психологічний тренінг, інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча "терапія", "мозковий штурм", імітаційне моделювання спрямовані на актуалізацію особистої причетності, емоційної сфери, формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання.

Фізичне виховання - система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології, яка озброює теорію і методику фізичного виховання знаннями про закономірності розвитку організму людини, вплив різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим - важливе завдання сім'ї та школи. Однак нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинені. Значна кількість учнів старших класів за станом здоров'я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до військової служби.

Усе це свідчить про необхідність докорінної перебудови організації фізичного виховання школярів, зміни поглядів на фізкультуру, фізичний стан, красу людського тіла. Йдеться про розвантаження навчальних планів і програм, скорочення інформативного навчання, збільшення кількості годин для уроків фізичної культури, відмову від традиційних форм режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо, на користь їх інтенсивної праці, а також про перегляд концепцій і методики фізкультурної роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку, працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб дитини. Важливість фізкультури, здорового способу життя має підкреслювати своєю поведінкою вчитель.

Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а) засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійного виконання фізичних вправ). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв'язку з виконуваними вправами; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи, спрямовані на загальний розвиток дитини, на формування правильної постави, акробатичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стрибки); в) легка атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання на відстань); г) рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму і дисциплінованості; ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, футбол); д) лижна підготовка (оволодіння основними прийомами техніки пересування на лижах, розвиток рухових якостей); е) кросова і ковзанярська підготовка; є) плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і прийоми рятування тих, хто тоне).

Складність реалізації програми полягає в тому, що на одному уроці доводиться опановувати елементи кількох розділів. Це утруднює планування навчального матеріалу на семестр і на кожний урок.

Зміст фізичного виховання у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити:

зміцнення здоров'я і загартування організму школярів, сприяння їх фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров'я школярів є головним завданням кожного вчителя на кожному навчальному занятті;

формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов'язаних з ними знань. Метою фізичного виховання є формування життєво важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках, ходінні на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і демонстрування;

розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині необхідні сила - здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість - здатність виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість - здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість - здатність виконувати рухи з великою амплітудою; спритність - здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості розвиваються й виявляються в тісному взаємозв'язку;

формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для виховання такої потреби необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню школярів. Формуванню звички до занять фізичними вправами сприяють правильний режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон. Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

виховання гігієнічних навичок, формування знань про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами учні засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування, оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю, втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.

Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти фізичне виховання як невід'ємна складова освіти має забезпечити набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності і тривалої творчої активності.

У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.

Фізичними вправами є рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного виховання. До них належать гімнастика, ігри, туризм, спорт:

- гімнастика як спеціальний вид фізичного вдосконалення охоплює найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних способів шикувань, перешикувань та пересувань з метою виховання навичок колективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розвиток як окремих частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.); гімнастичні - вправи на різних спеціальних приладах (акробатичні, що розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання);

- ігри, задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової активності, збуджують колективні переживання, вселяють радість від спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших - спортивні;

- туризм охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природою, історичними та культурними пам'ятками. У таких заходах учні фізично загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя і діяльності, засвоюють норми відповідального ставлення до природи;

- спорт, на відміну від фізичної культури, завжди пов'язаний з досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. У спортивній боротьбі учні долають значні фізичні та нервові навантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Природні чинники (сонце, повітря, вода), діючи спільно з фізичними вправами, посилюють їх оздоровчий вплив на учнів.

Гігієнічні чинники охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну та ін. Для результативних занять фізкультурою певним гігієнічним вимогам мають відповідати спортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та інше обладнання. Цими нормами регламентований і режим дня школяра, який диференціюється залежно відстану здоров'я, рівня працездатності, конкретних умов життя та індивідуальних особливостей учнів. Обов'язковими для всіх учнів мають бути ранкова гімнастика, туалет, навчальні заняття в школі, обід, післяобідній відпочинок, виконання домашніх завдань, перебування на свіжому повітрі, спорт, заняття за інтересами, вечеря, вечірня прогулянка, підготовка до сну.

На заняттях фізичною культурою застосовують такі способи виконання вправ: фронтальний - одночасне виконання вправ усіма учнями. Його використовують під час навчання шикувань і перешикувань, загальнорозвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу, танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.; потоковий - учні виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину, висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на лижах; змінний - учнів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи. Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних вправ, бігу на швидкість; груповий - передбачає поділ учнів на класи, групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи міняються місцями з таким розрахунком, щоб кожна з них виконала всі вправи; індивідуальний - застосовують при виконанні учнями вправ на оцінку; коловий - невеликі групи учнів виконують певну кількість різних вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим способом виконують вправи, які учні вже добре засвоїли.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширенішими з них є:

- гімнастика перед уроками, покликана забезпечити самоорганізацію учнів на початку навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення працездатності упродовж дня, загартування організму;

- фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи проводять в 1-8 класах на кожному уроці після 20-30-хвилинної роботи протягом 2,5-3 хв. Діти виконують 3-4 вправи з 6-8-разовим повторенням. Фізкультурні паузи практикують також у групах подовженого дня і вдома з учнями середніх і старших класів протягом 10-15 хв. кожні 50-60 хв. навчальної праці. На таких "хвилинках" доцільно опрацьовувати домашні завдання з фізичної культури;

- позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких - створення умов для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні вміння та навички. Участь учнів у позаурочних заняттях є добровільною;

- година здоров'я. У багатьох школах її проводять щодня після 2-го або 3-го уроку тривалістю 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі). Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або окремою групою;

- масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію, дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує єдність фізичного, морального, естетичного виховання школярів.

У сучасної молоді набули популярності різні єдиноборства (козацькі, східні), які сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

На системний підхід у фізичному вихованні молоді орієнтує комплексна програма "Фізичне виховання - здоров'я нації", в якій фізичне виховання в навчально-виховній сфері розглядається як складова частина загальної системи освіти, покликана забезпечити розвиток фізичного і морального здоров'я, розумову та психологічну підготовку людини до активного життя й професійної діяльності.

Активізації фізичного виховання школярів, прилученню їх до спорту, високих досягнень сприяє запровадження у школах уроку футболу, а також робота Федерації футболу, Міністерства освіти і науки України щодо організаційного, матеріально-технічного забезпечення занять юних футболістів.

Усі чемпіони і рекордсмени свого часу навчалися у школі, відвідують її і майбутні чемпіони. У їхніх досягненнях теж є заслуга школи, та головне завдання її у фізичному вихованні - готувати здорову, гармонійно розвинену молодь.

25. Основи естетичного виховання школярів. Роль естетичного виховання у формуванні особистості. Поняття про естетичне виховання, його основні завдання. Взаємозв'язок між естетичною культурою та естетичним розвитком особистості.

Поняття про естетичний смак, естетичний ідеал. Особливості естетичного виховання молодших школярів. Шляхи естетичного виховання: естетичне виховання в ході вивчення навчальних дисциплін; естетичне виховання в позанавчальній діяльності. Засоби естетичного виховання: праця, природа, мистецтво, побут.

Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і естетична поведінка школяра.

Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах. Формується вона на основі естетичної практики упродовж історичного розвитку суспільства. Важливими її елементами є естетичні почуття - особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва; естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного; естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Саме вони обумовлюють естетику поведінки особистості - ознаки прекрасного у вчинках і діях людини (ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може бути байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому важливо, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції, тому виховання має створювати сприятливі для формування емоційної сфери учнів умови, адже багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Не менш важливе формування їх здатності повноцінного сприймання творів мистецтва. Для цього учням необхідна елементарна теоретична підготовка. Це має особливе значення при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки, естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи його, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона відповідно оцінює його. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Одночасно з розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності, адже людина повинна не лише милуватися красою природи, пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки - акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини, природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література є важливим засобом розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літературу, музику, образотворче мистецтво, танець); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу, її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їхніх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість часто є предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Особливим чинником естетичного виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, у процесі виховання учні повинні зрозуміти, що природа не може бути тільки об'єктом людського впливу - вона є рівноправним суб'єктом плідної взаємодії. Основою екологічного виховання він вважав розуміння взаємозумовленості всього живого на планеті. Розглядаючи квітку, пелюстку, крильце метелика, пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа - єдине ціле, якому притаманна своя гармонія взаємозв'язків і залежностей. Вона - джерело і суть нашого життя, яке не можна відокремити від людини.

Сповідуючи принцип єдності краси і добра ("Корінь, джерело доброти - в творенні, творчості, в утвердженні життя і краси. Доброта нерозривно пов'язана з красою"), В. Сухомлинський вважав красу гімнастикою душі, здатною випрямляти дух, совість, почуття і переконання. Він був проти того, щоб дитяче ставлення до природи мотивувалося страхом заборони, і намагався вивести вихованців на рівень естетичного освоєння навколишнього світу. Його педагогічна стратегія сприяла естетичному мотивуванню почуття екологічної цінності природи в структурі свідомості особистості.

Одним з головних шляхів естетичного виховання є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи. Учителі влаштовують подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На таких уроках учні не лише здобувають теоретичні знання з певних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики полягає в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення мають естетика праці учнів і продуктів праці, вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Для забезпечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

- створення в школі та сім'ї естетично привабливої обстановки;

- звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та обрядів;

- висока естетична культура виховних заходів;

- широке залучення учнів до гуртків художньої самодіяльності, участі у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування;

- висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньому вигляді та поведінці;

- взаємодія школи, сім'ї, позашкільних закладів, закладів культури, засобів масової інформації тощо.

26. Трудова підготовка та трудове виховання підростаючого покоління. Виховання працьовитості як важливий аспект морального формування особистості. Ознаки працьовитої людини. Принципи трудової підготовки.

Етапи трудової підготовки школярів. Види діяльності учнів початкової школи.

Вікові відмінності в трудовому вихованні школярів. Компоненти профорієнтації учнів: профінформація, профконсультація, профвідбір, профадаптація.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості і суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство".

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Участь у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці є формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси "стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту".

Останнім часом намітилася стійка тенденція до інтелектуалізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливості має враховувати діяльність школи і сім'ї з трудового виховання підростаючого покоління.

Трудове виховання - процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості и свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.

Важливою складовою системи трудового виховання є трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Усе це закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5-9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських - сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9-12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визначають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат, а мають загальноосвітній, загально розвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Праця у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню школярами її суспільної користі й виробничої значущості. Різноманітність видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх задатки, нахили, інтереси, створює умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.

27. Теоретичні засади управління загальною середньою освітою в Україні. Рівні загальної середньої освіти. Завдання та напрями розвитку загальної середньої освіти. Система державного управління загальною середньої освітою. Заклади системи загальної освіти. Загальноосвітній навчальний заклад недержавної форми власності. Основні функції управління сучасною освітою.

Державна політика в галузі загальної середньої освіти зафіксована у законі України "Про освіту" (1991р.), зміненому і доповненому в 1996 році, Законі України "Про загальну середню освіту" (1999 р.).

Організаційно-управлінським проектом державної політики в галузі освіти є "Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті" (2002 р.). Зміст доктрини визначається як загальними принципами державної політики в галузі освіти, так і об'єктивними даними проведеного аналізу стану, тенденцій і перспектив розвитку освіти.

Принципи освітньої політики України. Державний характер управління системою загальної середньої освіти закріплений у такій системі принципів:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

- обов'язковість повної загальної середньої освіти;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Ці принципи визначають основні напрями, пріоритети освітньої політики, а отже, і характер освіти та освітніх закладів у країні.

Державні органи управління системою загальної середньої освіти. Для послідовного проведення державної політики в сфері загальної середньої освіти в Україні створені відповідні державні органи управління: Міністерство освіти і науки, Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади загальної середньої освіти, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Рис 17. Система органів державного управління загальною середньою освітою

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти і науки України.

Міністерство освіти і науки реалізує державну політику в сфері загальної середньої освіти; здійснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі загальної середньої освіти; визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освіти; розробляє, впроваджує і контролює додержання Державного стандарту загальної середньої освіти; контролює діяльність органів управління освітою та навчальних закладів системи загальної середньої освіти; організовує нормативне, програмне, науково-методичне та інформаційне забезпечення системи загальної середньої освіти; визначає порядок атестації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів; організовує підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності, координує та контролює її проведення; забезпечує підготовку і видання підручників, посібників, методичної літератури, схвалює їх видання; затверджує типові переліки обов'язкового навчального та іншого обладнання, навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників; виконує інші функції.

Місцеві органи виконавчої влади (управління освіти при обласних державних адміністраціях, відділи освіти при районних (міських) державних адміністраціях) та органи місцевого самоврядування в галузі загальної середньої освіти забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території; контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у галузі освіти, обов'язкове виконання Державного стандарту загальної середньої освіти всіма навчальними закладами системи загальної середньої освіти, розташованими на їх території; беруть участь у розробленні та реалізації варіативної складової змісту загальної середньої освіти; створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти; організовують нормативне, програмне, матеріальне, науково-методичне забезпечення, перепідготовку, підвищення кваліфікації, атестацію педагогічних працівників; проводять атестацію навчальних закладів системи загальної середньої освіти, розташованих на їх територіях, оприлюднюють результати атестації; сприяють проведенню інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти; здійснюють інші повноваження.

Для сучасного стану системи управління освітою характерний процес децентралізації, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні й районні (міські) органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем.

Друга характерна особливість - перехід від державного до державно-громадського управління освітою. Органами громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу; рада загальноосвітнього навчального закладу; районна (міська), обласна конференції працівників освіти; районна (міська) рада з питань народної освіти; всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Головна мета державно-громадського управління -поєднати зусилля держави і суспільства у вирішенні проблем формування державної політики в галузі освіти, питань навчально-виховної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності закладів освіти.

Важливим показником підсилення суспільного характеру управління освітою є роздержавлення системи освіти. Поряд з державними в Україні функціонують недержавні загальноосвітні навчально-виховні заклади, створені на основі інтересів та бажань учнів і батьків, учителів і вихователів, запитів регіональних, національних, професійних, конфесіональних об'єднань і груп. Управління такими закладами здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська рада, сформована засновником. Недержавний загальноосвітній заклад має свій Статут, у якому визначені права опікунської ради, структура управління тощо.

Загальноосвітній навчальний заклад. Загальноосвітнім навчальним закладом є навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад реалізує положення Конституції України, Закону України "Про освіту", Закону України "Про загальну середню освіту", інших нормативно-правових актів у галузі освіти. Він задовольняє потреби громадян відповідної території у здобутті повної загальної середньої освіти; забезпечує єдність навчання і виховання; розробляє та реалізує варіативну складову змісту загальної середньої освіти; створює науково-методичну і матеріально-технічну базу для організації та здійснення навчально-виховного процесу; забезпечує відповідність рівня загальної середньої освіти Державному стандарту базової і повної загальної середньої освіти; здійснює інші повноваження.

Типи загальноосвітніх навчальних закладів. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта) існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів І, Н, III ступенів:

середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів (І ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

спеціалізована школа (школа-інтернат) -загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - загальноосвітній навчальний заклад 11- III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

Загальноосвітня школа-інтернат - навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний закчад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад МІ рівнів акредитації -навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і

бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

За організаційно-правовими формами загальноосвітні нав-чальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

Загальноосвітні програми. З прийняттям Закону "Про освіту" (1991 р.) значну роль у системі освіти почали відігравати державні освітні стандарти. Вони визначили зміст освітніх програм, що реалізуються в освітніх закладах, почали регламентувати діяльність освітніх закладів, визначати загальні параметри системи освіти в цілому. Тому з 1991 року система загальної середньої освіти поповнилася ще одним компонентом - загальноосвітніми програмами, побудованими на основі Державного стандарту загальної середньої освіти.

Спочатку до системи освіти входили лише освітні заклади. У Київській Русі, наприклад, це були школи, які діяли при монастирях, храмах, церквах. Вони спонтанно виникали і закривались. Навчальний матеріал був результатом творчості самих учителів. Вони викладали те, що знали, і так, як собі це уявляли. Контролю за якістю викладання і тим більше централізованої системи відбору змісту навчальних дисциплін не було.

Із зміцненням державності влада взяла діючі школи під свій контроль. Для цього були створені спеціальні (загальнодержавні і місцеві) органи управління загальноосвітніми навчальними закладами. В такому вигляді система освіти в Україні існувала аж до введення в дію закону "Про освіту".

Загальноосвітня програма будь-якого загальноосвітнього навчального закладу складається з двох частин. Перша частина інваріантна, формується 'на основі Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (понад 70% змісту програми). Це так званий обов язковий мінімум змісту загальноосвітньої програми. Він встановлюється державним стандартом з відповідного предмета і є обов'язковим для всіх громадян України. Друга частина загальноосвітньої програми - варіативна складова змісту загальної середньої освіти. Вона розробляється, як ми вже зазначали, загальноосвітнім навчальним закладом і є обов'язковою для громадян відповідної території.

Всі програми загальноосвітніх навчальних закладів поділяються на загальноосвітні і профільні.

До загальноосвітніх належать такі програми: початкової загальної освіти (І-ІУ класи); базової загальної середньої освіти (У-ІХ класи); повної загальної середньої освіти (Х-ХП класи). Загальноосвітні програми спрямовані на формування загальної культури учнів, їх адаптацію до життя в суспільстві і створення основ для свідомого вибору професії

До профільних програм належать програми, що забезпечують профільну та початкову допрофесійну підготовку з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Для всіх перерахованих вище основних програм (і загальноосвітніх, і профільних) Державний стандарт визначає обов'язковий мінімум змісту освіти.

Додержання вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти є обов'язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Процес управління - це здійснення взаємопов'язаних управлінських функцій, необхідних для того, щоб сформувати мету загальноосвітнього навчального закладу і успішно її реалізувати.

28. Основні функції управління школою. Компоненти управлінської культури. Функціональні обов'язки посадових осіб. Педагогічний аналіз у внутрішкільному керівництві. Об'єкти педагогічного аналізу. Види планів роботи школи. Функції і зміст організації керівництва школою. Внутрішкільний контроль і особливості його регулювання. Види, форми і методи внутрішкільного контролю.

Основними функціями управлінської діяльності є педагогічний аналіз стану навчально-виховного процесу в школі, планування роботи, організація діяльності школи, внутрішкільний контроль та регулювання життєдіяльності колективу школи.

Аналіз інформації

Аналізом інформаціїназивається функція управління, що спрямована на вивчення стану школи і зовнішнього середовища, що її оточує, об'єктивну оцінку результатів педагогічного процесу і вироблення на цій основі регулюючих механізмів подальшого функціонування або переведення системи в русло нового якісного стану.

Аналіз інформації в структурі управлінського циклу займає особливе місце: з нього розпочинається і ним закінчується будь-який управлінський цикл, що складається з послідовно взаємопов'язаних функцій. Виключення аналізу із загального ланцюга управлінської діяльності призводить до її розпаду, оскільки функції планування, організації, контролю не одержують у своєму розвитку логічного обґрунтування і завершення. Непрофесійно проведений аналіз призводить (на етапі вироблення цілі і формування завдань) до неконкретності, розпливчастості, а інколи й до необґрунтованості прийнятих рішень.

Логіка педагогічного керівництва школою така, що нам неможливо працювати, якщо ми не будемо постійно аналізувати.....

В. О. Сухомлинський

Основними об'єктами, які постійно аналізуються керівниками школи, є урок, інші форми навчальних занять, колективна діяльність учнів у позаурочний час, аналіз підсумків навчального року. їх аналіз передбачає виділення у тому чи іншому об'єкті вивчення частин, оцінку ролі і місця кожної з них, зведення частин до єдиного цілого, встановлення зв'язків системоутворюючих факторів. Реалізація системного підходу, в свою чергу, можлива при максимальному інтелектуальному напруженні особистості, сформованому аналітичному мисленні, що виявляється в умінні узагальнювати, порівнювати, систематизовувати, синтезувати педагогічні факти і явища.

У теорії і практиці внутрішкільного управління визначені основні види аналізу інформації. Існують різні його класифікації залежно від об'єкта аналізу (що аналізується), суб'єкта (хто аналізує), мети (для чого аналізується), змісту (який характер аналізу), повторюваності (як часто здійснюється аналіз). Надалі ми звернемось до виділення і характеристики видів аналізу за змістовою ознакою, тобто визначимо характер аналізу в часовому, просторовому, фактологічному відношеннях. У прийнятій класифікації виділяється три види аналізу: параметричний, тематичний і підсумковий.

Параметричний аналіз допомагає щоденно аналізувати основні показники навчально-виховного процесу, виявляти причини, які порушують його оптимальне протікання, виробляти рекомендації щодо усунення цих причин. Предметом параметричного аналізу є урок і виховна справа, вивчення поточної успішності, відвідування учнями навчальних занять, стан дисципліни, дотримання розкладу занять, санітарний стан школи та інше. Змістом - оперативна оцінка роботи школи за день, тиждень, місяць. Ця оцінка включає: виявлення причин відхилень у викладанні від діючої програми; виявлення причин відхилень від норм успішності; аналіз уроків і виховних справ, які відвідали керівники школи протягом певного періоду; аналіз стану дисципліни; аналіз санітарного стану та ін. Найважливішим завданням щоденного оперативного аналізу є установлення причин недоліків у роботі школи та знаходження резервів щодо поліпшення навчально-виховного процесу.

Інформація, яка використовується керівниками навчального закладу при параметричному аналізі, не охоплює повністю всіх проблем педагогічного процесу. Аналізу підлягають найважливіші з них, вивчення яких дозволяє певною мірою оцінити етап системи за деякий проміжок часу, внести поправки і зміни у хід регулювання цілісним педагогічним процесом.

Параметричний аналіз, в силу своєї швидкоплинності, не завжди може виявити глибинні причини тих чи інших педагогічних явищ. Однак він є найбільш важливим для школи, тому що фіксування результатів, їх систематизація і осмислення є базою для проведення іншої аналітичної роботи - тематичного аналізу.

тичний аналіз спрямований на вивчення більш стійких залежностей, тенденцій у протіканні і результатах педагогічного процесу. Якщо предметом параметричного аналізу може виступати окремий урок чи виховна справа, то предметом тематичного аналізу є система уроків, система позакласної роботи і под. Керівник школи може цілком оцінити роботу вчителя лише тоді, коли проаналізує ряд уроків, занять, отримавши у такий спосіб уявлення про систему роботи вчителя. Змістом тематичного аналізу є такі комплексні проблеми як дослідження шляхів підвищення якості навчання і рівня вихованості; аналіз якості викладання окремих предметів; аналіз системи роботи окремих учителів, класних керівників та ін.; аналіз стану розумової, фізичної, моральної, трудової, художньо-естетичної та ін. культури учнів; система роботи вчителя по підвищенню рівня педагогічної кваліфікації; діяльність педагогічного колективу, спрямована на формування інноваційного середовища в школі тощо.

тичний аналіз дозволяє керівнику школи більш глибоко проникнути в суть особливостей прояву тих чи інших сторін педагогічного процесу, визначити їх взаємодію

У процесі відвідування іі аналізу системи уроків найкраще розкриваються основні залежності педагогічного процесу - умови міцних, глибоких знань і причини поверховості знань.

з іншими сторонами, компонентами і системою в цілому. Використовуючи дані параметричного аналізу, директор навчального закладу в ході тематичного аналізу обґрунтовує зміст і технологію підсумкового аналізу.

Підсумковий аналіз використовується для вивчення результатів одного із звітних періодів роботи школи. Він проводиться після закінчення навчальної чверті, півріччя, семестру, навчального року.

Інформація для підсумкового аналізу складається з даних параметричного і тематичного аналізів; систематизованих даних внутрішкільного контролю і оперативної внутрішкільної інформації (діаграм, таблиць, графіків і под.); шкільної документації; аналізів відвіданих за звітний період уроків і виховних справ; учнівських контрольних робіт і їх аналізу; відповідей учнів на державних іспитах, письмових екзаменаційних робіт, тестування тощо.

Педагогічна технологія проведення аналізу кінцевих результатів діяльності школи складається із чотирьох етапів.

На першому інформація класифікується за основними блоками, визначається ціль її аналізу. Оцінюється кожна частина предмета аналізу за допомогою кількісних і якісних показників, виявляються фактори і умови, способи і засоби, які позитивно чи негативно впливають на розвиток педагогічного процесу.

На другому проводиться структурно-функціональний опис результатів діяльності: вивчаються способи зв'язків і, головне, педагогічних зусиль, способів, засобів і впливів щодо досягнення мети.

У педагогічному процесі більше, ніж у будь-якій іншій справі, складних, багатогранних зв'язків між явищами.... Від кожного конкретного явища, конкретної речі... ідуть десятки і сотні незримих ниток до узагальнюючих висновків.

В. О. Сухомлинський

На третьому проводиться аналіз причиново-наслідкових зв'язків у такій логічній послідовності: явище - причина - умова - наслідок. Причина має місце при взаємодії однієї системи з іншою або при взаємодії елементів даної системи. Умова - це обставина, від якої залежить дієвість причини. Кожна причина водночас слугує умовою, яка породжує наслідок. На цьому етапі уточнюється причина, яка викликала те чи інше явище.

На четвертому встановлюються факти досягнення цілі. Формулюються остаточні висновки. Визначається мета й основні завдання для нового річного плану роботи школи.

Планування

Плануванням називається функція управління, що полягає у визначенні мети навчального закладу та розробці програм її досягнення.

Без передбачення і плану в нашій справі працювати неможливо....

В. О. Сухомлинський

Ключовим моментом у плануванні є постановка мети діяльності школи. Специфіка цілепокладання в управлінні педагогічними системами виявляється в тому, що мета, визначена суспільством, співвідноситься з умовами роботи школи, віковими й індивідуальними особливостями учнів. Тому "генеральна" ціль розгалужується на цілий ряд конкретних підцілей (завдань), тобто декомпозитується. Якщо мета передбачає досягнення бажаного результату за більш тривалий проміжок часу, то завдання - це результат, якого можна досягти у даний час і за даних умов. Досягнення загальної цілі здійснюється за рахунок виконання її складових завдань.

Таке розуміння цілепокладання дозволяє реалізувати комплексно-цільове планування, що допомагає розробляти комплексні цільові програми, спрямовані на досягнення "генеральної" цілі.

Комплексна цільова програма с частиною плану роботи школи, обумовленою необхідністю реалізації найгостріших проблем, що потребують негайного вирішення. Досвід навчальних закладів показує, що більшість обирає 3-4 проблеми, плануючи їх вирішити за 2-3 роки, іноді - за 5 років. Ці проблеми детально опрацьовуються адміністрацією і колективом школи, доводяться до кожного шкільного підрозділу і виконавця.

До структури комплексної цільової програми входить: короткий опис стану проблеми, її місця і ролі у загальношкільному плані; система завдань, доведених до виконавців; показники, які характеризують успішність досягнення завдань; терміни, виконавці; інформаційне забезпечення управління процесом вирішення завдань; контроль за протіканням виконання програми; поточний і підсумковий аналіз; регулювання.

Комплексні цільові програми часто оформляються у вигляді графіка, таблиці, де ціль, завдання, сукупність способів, засобів і впливів представлені наочно, на одному аркуші. Така форма програми починає слугувати керівництвом до дії.

Там, де педагогічний колектив не має єдиного плану роботи, єдиного точного підходу, там нема педагогічного колективу і не може бути ніякого виховного процесу. Сила педагогічного колективу у злагодженості і плануванні.

А. С. Макаренко

За значеннєвим масштабом і часом досягнення цілі та завдання поділяються на стратегічні, тактичні й оперативні. Під стратегічними цілями розуміють довготерміновий очікуваний результат. Завдання тактичні є проміжними бажаними результатами, а завдання оперативні - бажаними результатами на поточний момент. На цій основі виділяють перспективні, річні, оперативні плани роботи школи.

Види планів роботи школи й основні вимоги до них. У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів використовується така система планів: перспективні плани і комплексно-цільові програми, річний план (з включенням до нього блоків комплексно-цільових програм з найбільш гострих проблем); оперативні плани на місяць або чверть.

Перспективний план розробляється, як правило, на п'ять років на основі глибокого аналізу роботи школи за останні роки. Мета плану - визначити найважливіші орієнтири, головні напрями розвитку навчального закладу на наступні роки. Структура перспективного плану загальноосвітнього навчального закладу може мати такий вигляд:

Завдання навчального закладу на запланований період.

Перспективи розвитку контингенту учнів за роками, можлива кількість класів.

Потреба школи у педагогічних кадрах.

Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (Інститут удосконалення кваліфікації учителів, інститут післядипломної освіти, курси, семінари і под.).

Перспективи оновлення навчально-виховного процесу, впровадження педагогічних інновацій.

Розвиток матеріально-технічної бази і навчально-методичного оснащення навчального закладу (будівельно-ремонтні роботи, обладнання кабінетів, придбання засобів ЕОТ і інформатики, поповнення фондів бібліотеки, наочних посібників та ін.).

Соціальний захист педагогів і учнів, поліпшення їх побуту, умов праці та відпочинку.

Фінансова, комерційна діяльність.

Програма відіграє велику роль у житті людини... Ми свідомо розраховували на велике значення всілякої перспективності.

А.С.Макаренко

Річний план роботи школи складається на весь навчальний рік. Існує декілька етапів його підготовки. На першому етапі (перша навчальна чверть поточного навчального року) директор школи, його заступники, керівники шкільних служб розпочинають збір інформації про хід і результати педагогічного процесу, проводять її аналіз. На другому етапі (друга навчальна чверть) під керівництвом директора школи створюється ініціативна група по розробці і коректуванню структури проекту плану, визначаються джерела і форми збору необхідної інформації. На третьому етапі (третя навчальна чверть) аналізується одержана інформація, виявляються причини труднощів і шляхи 'їх подолання в перспективі. На четвертому етапі (кінець четвертої чверті) проект плану обговорюється на спільному засіданні педради і ради школи. Остаточно план коректується і затверджується на першому засіданні педагогічної ради у новому навчальному році.