Шляхи скорочення. 4 страница

258. Податкова політика Європейського Союзу.

В межах Європейського Союзу країни-члени здебільшого самі несуть відповідальність за проведення податкової політики. Водночас розвиток європейської економічної інтеграції закономірно зумовив розвиток концепції міждержавної податкової уніфікації та гармонізації. Податкова уніфікація (зведення до єдиної форми, системи, єдиних нормативів) — введення обов'язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Натомість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодженості) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація базується на таких принципах:

— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;

— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Отже, уніфіковану наднаціональну податкову систему ЄС можна представити у вигляді такої класифікації платежів, що стали основним джерелом фінансування спільного бюджету співтовариства:

1. Сільськогосподарські податки

2. Мита, стягнуті в ЄС, які виконують переважно протекціоністську функцію і мають дві основні форми: антидемпінгові та компенсаційні мита.

3. Податок на додану вартість (відсоткові відрахування), який є найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС.

4. Прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС.

Разом з тим, незважаючи на посилення інтеграційних тенденцій, податкова політика країн Євросоюзу досі характеризується суттєвими національними особливостями, що не дає підстав сподіватися на проведення повної уніфікації європейського оподаткування навіть у дуже віддаленій перспективі.

214.Визначте сутність і призначення фондового ринку. Первинний і вторинний фондовий ринок, їх характеристика.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголо­шення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками — з іншого. На первинному ринку емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи натомість кошти для інвестицій. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансови­ми посередниками. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними.

175 Визначте сутність і функції страхування. Назвіть і охарактеризуйте об’єкти і суб’єкти страхових відносин.

Страхування — це система обмінно-перерозпо­дільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

Функції:

1.Захисна:- забезпечення фінансового захисту; - Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника;-Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування

2. Нагромаджувальна:

• накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи;

• накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами).

3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування: залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком

Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

176. Назвіть і охарактеризуйте функції страхування. Специфічні особливості категорії “страхування”. Як страхування пов’язане з ризиками?

Страхува́ння — одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які сплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають у наслідок стихійного лиха і нещасних випадків (страхування від недуг, пожеж, крадіжок, страхування життя та ін.). З іншого боку, страхування є формою ризик-менеджменту, що використовується для хеджування проти ризику фінансових втрат, та, в ідеалі, страхування може бути визначене як справедлива передача ризику потенційної втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату.

Сучасне законодавство України дає таке визначення страхування:

Страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Функції:

1.Захисна:- забезпечення фінансового захисту; - Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника;-Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування

2. Нагромаджувальна:

• накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи;

• накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами).

3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування: залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком

184 Необхідність створення та призначення державних цільових фондів. Принципи їх організації. Які державні цільові фонди існують в Україні?

у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.

В Україні такі основні цільові фонди:

А. У сфері соціального страхування:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

Б. Тимчасові:

- Фонд соціального захисту інвалідів;

- Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи.

Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів:

-відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

-відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

-витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

178. Форми створення страхових фондів: назвіть і охарактеризуйте їх. Визначте переваги і недоліки кожної з них.

Створення страхових фондів може здійснюватись у трьох формах:

-фонди самострахування;-централізоване страхове забезпечення;-колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.

Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призна­чені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить.

Створення колективних страхових фондів, тобто страхування, ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Тобто формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

180. Обґрунтуйте переваги і недоліки фондів самострахування та колективних страхових фондів.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і не раціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Відтак сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними особами.(найпоширеніша в банківській сфері через вищий ступінь ризику та рівень відповідальності).

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація фінансової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого – дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

182. Визначте суб’єктів страхування. Який зв'язок існує між ними?

Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належні, страхове відшкодування у разі настання страхового випаді У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за і строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе ісплатив страховий внесок.

Зобов’язання страховик а доволі різноманітні. Для прийому на страхування майнового інтересу, пов’язаного з матеріальними цінностями, страховик оглядає і оцінює відповідне майно, нараховує й одержує належні страхові премії, видає страхувальнику договір страхування (страховий поліс). При настанні страхового випадку – складає страховий акт для підтвердження цього юридичного факту.

Інша сторона – страхувальник – бере на себе зобов’язання заплатити страховику обумовлену ціну і виконувати інші дії, пов’язані зі страхуванням..

183. Необхідність створення та призначення державних цільових фондів. Принципи їх організації. Які державні цільові фонди існують в Україні?
у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.
Цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.
В Україні такі основні цільові фонди:
А.У сфері соціального страхування:
- Пенсійний фонд;
- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;
- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;
Б. Тимчасові:
- Фонд соціального захисту інвалідів;
- Фонд охорони навколишнього природного середовища.
Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи.
Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів:
-відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;
-відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;
-витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

193. Інституціональна структура страхового ринку та її характеристика.

Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони. Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика».

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

186.Пенсійна реформа в Україні. Джерела формування пенсійного фонду.

Пенсійний фонд —об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства.

Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Джерелами формування коштівПенсійного фондує:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду.

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду.

4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб; 6) добровільні внески;

7) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

Пенсійна реформа

1990 рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду.

Прийнято рішення про проведення пенсійної реформи шляхом поступового запровадження трирівневої пенсійної системи:

Рівень 1 - солідарна система

Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система

Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

-підвищити рівень життя пенсіонерів;

-встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

-забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

-заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

-створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

187. Поясніть відмінності між солідарною та накопичувальною пенсійною системою.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.

Другий рівень – н акопичувальна система /Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку.

188. Обґрунтуйте необхідність розвитку недержавного пенсійного страхування.

На функціонування пенсійної системи впливає ряд факторів, за допомогою яких формуються не лише напрямки соціальної політики, а й економічна стабільність країни. Сьогодні нагально постає питання удосконалення чинної системи соціального захисту та розвиток не тільки загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з метою створення стійкої фінансової бази для забезпечення людини у старості, а й формування міцної пенсійної системи в цілому. Доцільним у цьому напрямку виступає розвиток недержавного пенсійного страхування, що займає винятково важливе місце у системі соціального захисту працюючої частини населення.

Необхідність запровадження недержавного пенсійного страхування викликано:

1. Незбалансованістю солідарної системи, що спричиняється: високим рівнем демографічного навантаження на непрацездатне населення; наявністю значної кількості різного роду пільг із сплати внесків до державного Пенсійного фонду України; не високою, а в деяких регіонах навіть низькою заробітною платою; дефіцитом коштів бюджету Пенсійного фонду на виплату пенсій, що покривається за рахунок Державного бюджету; великою заборгованістю підприємств із сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

2. Посилення мотивації людини до продуктивності праці, результати якої гарантуватимуть матеріальну забезпеченість у старості.

3. Обмеженістю бюджетних ресурсів для вирішення соціальних потреб і як наслідок – зниження ролі держави у виконанні соціальних функцій.

189. Страховий ринок: сутність, характеристика, організаційна структура. Порівняйте його з фінансовим ринком

Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування..

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так:

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм.

3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) — організації, які не виконують прямих страхо вих операцій, а приймають у перестрахування ризи ки інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію. ТА Перестрахові

7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-про­дажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Функціонування фінансового ринку має забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій фінансовими ресурсами. Страховий ринок можна розглядати як форму організації грошових стосунків по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства.

200. Фінансовий ринок як економічна категорія, його призначення та економічні передумови функціонування.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави.

За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб’єктами відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.

передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Фінансовий ринок являє собою механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень населення між суб’єктами господарювання і галузями економіки, «зв’язування» частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також засобом покриття дефіциту державного бюджету.