Фінансові правовідносини: зміст та особливості

Дослідження фінансових правовідносин можливо лише на базі теорії держави і права, частиною якої виступає вчення про право-нідііосипи. Деякі автори вважають, що формування цілісної теорії пр.Ім.І відбувається на шляхах розробки категорії правовідносин як центральної у правовій науці1.

Т.Ік, «штор однієї з базових теоретичних праць з дослідження при­роди правових відносин Р. О. Халфіна визначає правовідносини як суспільні відносини, врегульовані нормою права2. Правовідносини І.Імжди являють собою єдність форми і змісту. У процесі правового регулювання норма права може надати існуючим суспільним відно­синам, які не вимагали раніше правового оформлення, правової фор­ми. І Іорма може встановити обов'язковість визначених дій, необхід­них у процесі даного виду діяльності. Вона надає форми правовідно­син суспільним відносинам. У зв'язку з розширенням сфери право­вого регулювання у сучасному суспільстві багато суспільних підносим включаються до кола тих, які можуть виступати лише у Ішгляді правовідносин. Таким чином, правовідносини — необхідна форма значного кола суспільних відносин3.

V фінансових правовідносинах, як і в будь-яких інших, спостері­гається сдпість фактичного (матеріального) змісту і юридичної фор­ми < 'скільки правовідносини є формою суспільних відносин, врегу-лі.о І І.п міх юридичними нормами, останні можуть через правовідносини впливати на поведінку людей. Теорія права констатує нероз­ривний зв'язок, невіддільність правових і фактичних відносин.

Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки змістом даних відносин, а й волею держави, що встановлює для конкретного виду відносин ту чи іншу форму. Відповідно, воля держави визначається матеріальними умовами життя суспільства, оскільки держава, обираючи форму для даного виду відносин, вихо­дить також з їх змісту, використовуючи знання законів їх розвитку для досягнення поставлених цілей.

Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових відно­син, які регулюються нормами фінансового права й становлять пред­мет цієї галузі1. Відомо, що фінанси як економічна категорія, що ви­ражає певну сферу економічних відносин, з'являються на певній стадії історичного розвитку суспільства при виникненні держави та розвинутих товарно-грошових відносин. Внаслідок цих історичних та економічних передумов фінанси формуються в розвинуту систе­му грошових відносин, що мають свої особливості, які виділяють їх з інших груп суспільних відносин.

Однією з основних особливостей фінансових відносин є те, що вони завжди виступають як грошові відносини. Виділення такої особ­ливості фінансових відносин пов'язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Друга особливість фінансових відносин пов'язана з відносно специфічною стадією суспільного відтворення — з відносинами розподілу. Розподільчий характер фінансових відно­син закладено у самих функціях фінансів, перш за все у функції ство­рення грошових фондів — централізованого, що зосередився у дер­жавному бюджеті, і децентралізованих, до яких належать грошові кошти підприємств, організацій та галузей народного господарства. Розподільчий характер фінансових відносин проявляється і в іншій функції фінансів — спрямуванні коштів цих фондів на задоволення потреб суспільства.

Для фінансових відносин характерною є також їх планомірність, яка нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини — це організаційні відносини.

1 Ровинский Е. А. Основньїе вопросьі теории советского финансового права. — М, 1960. — С. 17; Цьткин С. Д. Финансово-правовьіе институтьі, их роль в со-вершенствовании финансовой деятельности государства. — М.: Изд-во МГУ, 1983.— С. 8.

Організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства у цілому.

Однією з особливостей фінансових відносин є також їх суб'єктив­ний склад, який обумовлений генезисом фінансів. У фінансових відносинах одним з суб'єктів завжди виступає держава або уповно­важений нею орган державної влади. Наявність такого суб'єкта ви­значає державно-владний характер цих відносин, що встановлюєть­ся діяльністю держави, яка концентрує фінансові ресурси, необхідні для здійснення своїх функцій. Можна сказати, що фінансові право­відносини, які є об'єктивними економічними відносинами, мають імперативний, державно-владний характер перш за все тому, що вони безпосередньо стосуються найголовнішої сфери виробничих відносин — відносин власності1.

Отже, сукупність зазначених особливостей фінансових відносин істотно відрізняє їх від усіх інших суспільних відносин та дає змогу визначити предмет регулювання фінансового права як систему спе­цифічних грошових відносин, які безпосередньо пов'язані з утворен­ням, розподілом і витрачанням державних фондів коштів. Тобто, фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що виникають з владної діяльності держави в особі пов­новажних органів щодо утворення і використання нею фондів коштів. Слід визнати, що якщо виникнення фінансових відносин завжди пов'язано з нормативними актами, які видає держава, то вони, на відміну від інших економічних відносин, практично завжди мають правовий характер, тобто початкове є правовими відносина­ми. Фінансові відносини існують виключно у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть по­рушенням фінансового законодавства.

Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та фор­мальну визначеність, пов'язану з тим, що фінансові правовідносини регулюють чітко визначені зв'язки, які складаються між суб'єкта­ми. Фінансово-правові відносини створюють складну та специфіч­ну систему правових утворень, які становлять структуру фінансово­го права. Загальні принципи побудови системи фінансового права, форми й методи здійснення фінансової діяльності державою, на­явність специфічних груп норм всередині цієї системи дають підста­ви розглядати фінансове право не лише як самостійну галузь права, а й водночас як підсистему права.

1 Ермакова Т. С. Финансовне правоотношения. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. — С. 10.

З позицій загальної теорії права підгалузі фінансового права яв­ляють собою вужчу групу норм, ніж галузь, адже вони є лише части­ною тієї сфери відносин, які регулюються нормами всієї галузі пра­ва1. Виділення підгалузей та правових інститутів у фінансовому праві зумовлено соціально-економічною специфікою кожної ланки сис­теми фінансів. Відповідно, можна назвати бюджетні, податкові, кре­дитні, розрахункові та інші відносини.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на дер­жавні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-право­вої норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають додержуватися; 3) є умовою для можливості приве­дення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним — суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єк­тивні права являють собою міру належної фінансовому або фінансо­во-кредитному органові поведінки для задоволення інтересів держа­ви. Інший учасник наділений мірою дозволеної поведінки, що забез­печена його юридичними обов'язками та можливістю застосування імперативу з боку держави. Зокрема, в податкових правовідносинах податковий орган є носієм суб'єктивних прав і наділений мірою на­лежної поведінки — здійснення контролю за справлянням податків. У свою чергу платник податків є носієм юридичного обов'язку й на­ділений мірою належної поведінки — у встановлених законом випад­ках самостійно обчислити суму податку, своєчасно сплатити його до бюджету відповідного рівня й подати податкову звітність.

У процесі регулювання суспільних відносин можуть скластися два основні типи зв'язку між суб'єктивними юридичними правами та обов'язками. Зокрема, коли правове регулювання спрямоване нате, щоб закріпити й упорядкувати дані суспільні відносини, виникають правовідносини «пасивного типу». Певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обо­в'язки — утримуватися від певних дій. Так, до правовідносин пасив­ного типу належать фінансові відносини, що закріплюють компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності держави.

' Бельский К. С. Финансовое право. Наука. История. Библиография. Юрист, 1994.— С. 29.

З іншого боку, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити з правової сторони розвиток, динаміку суспільних відно­син, виникають правовідносини «активного типу». У цьому разі на певних учасників покладаються активні юридичні обов'язки — здійснення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає у можливості вимагати цієї поведінки від зобов'язаної особи. Отже, у змісті правовідносин активного типу головним е юридичні обов'яз­ки. Суб'єктивне право іншого учасника полягає у можливості вима­гати від зобов'язаної особи виконання обов'язків. Зокрема, право­відносинами активного типу є податкові відносини.

Об'єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які форму­ються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціо­нування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди буде пов'язаний з інтересом держави.

Суб'єктами фінансових правовідносин виступають юридичні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють інтереси держави у сфері держав­них фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державне казначей­ство, Національний банк тощо, з іншого — суб'єктами є юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обо­в'язки, сприяють мобілізації або використанню фінансових ре­сурсів. Так, суб'єктами фінансових відносин можуть бути як плат­ники податків — підприємства, організації, громадяни (утомучислі резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансу­ються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі пра­вові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктивного складу. Та-к, учасниками бюджетних відносин можуть бути виключно юридичні особи, громадяни в них не беруть участі.

Для існування фінансових правовідносин необхідні також юри­дичні факти, що поділяються на дн та події. Юридичні факти — це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки — виникають, змінюються або припи­няються правові відносини.

ДІЇ у фінансових відносинах можуть бути правомірні та непра­вомірні. Правомірні дії як. вольова поведінка, передбачена фінансо­во-правовою нормою, поділяються на:

— юридичні акти — правомірна дія учасника фінансових право­відносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними. Наприклад, індивідуальним ак­том є кошторис бюджетної установи, податкова декларація платни­ка податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо;

— юридичні вчинки — правомірна дія, що зумовлює правові на­слідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов'яз­кових платежів.

Неправомірні дії'являють собою поведінку, що не відповідає при­писам фінансово-правових норм. Це, зокрема, несвоєчасне подан­ня податкової звітності платником податків, нецільове використан­ня бюджетних коштів, порушення терміну повернення банківсько­го кредиту.

Юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Народження ди­тини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподат­ковуваного доходу на одну мінімальну заробітну плату, якщо його сукупний доход не перевищує 10 мінімальних заробітних плат.

За наслідками юридичні факти поділяються на правотвірні, пра-возмінюючі та правоприпиняючі.

Фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово-право­вими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витра чання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

3. Суб'єкти фінансового права та фінансових правовідносин

Характеризуючи фінансове право та правовідносини у сфері фінансової діяльності держави, не слід ототожнювати їх суб'єктів. Предметом регулювання фінансового права виступають відносини у сфері фінансової діяльності. Регулюючи такі відносини, фінансове право визначає права та обов'язки їх учасників — юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності. Отже, такі учас­ники виступають суб'єктами фінансового права. Фінансово-правові норми екстраполюються у конкретних суспільних відносинах, які внаслідок правореалізації стають фінансовими правовідносинами.

Відповідно, суб'єкти фінансового права можуть виступати зде­більшого суб'єктами конкретних фінансових правовідносин. Мож­на сказати, що суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових пра­вовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне. Разом з тим не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єк­тами фінансових правовідносин. До уваги необхідно брати право-суб'єктність у фінансовому праві. Суб'єктами права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності. Понят­тя організації або юридичної особи у правовідносинах, у тому числі й фінансових, є досить широким. Для всіх суб'єктів такого роду ха­рактерна організаційна єдність, яка й дає підстави називати їх органі­заціями. Правами юридичних осіб у фінансових відносинах наділені: держава в цілому; державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції; органи місцевого самоврядування; підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо. У своїх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами юридичні особи виступають як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для осіб, що вступають з ним у відносини.

Учасники правовідносин мають бути наділені такою спеціальною юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що суперечить встановленим правовим нормам. Право­суб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єкта­ми фінансового права виступають фізичні або юридичні особи, по­ведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.

Правоздатність — це здатність бути носієм прав та обов'язків. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов'я­заний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановле­них законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Дієздатність — це здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Аналізуючи податкові правовідносини, слід зазначити, що громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто може реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України — 16 років) і зареєструється у податковій інспекції за місцем проживання як платник податків та отримає ідентифікаційний код. Отже, громадянин, який є суб'єктом фінансового права, не завжди виступатиме суб'єктом фінансових правовідносин.

Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа. Це конкретна форма, в якій визнача­ються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу правосуб'єкт-ної особи у правовідносини.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-тери­торіальні утворення, юридичні особи — підприємства й організації усіх форм власності, громадські організації, установи, тобто колек­тивні суб'єкти та громадяни — індивідуальні суб'єкти.

Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самовряду­вання. Це можуть бути органи загальної компетенції — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної ком­петенції у сфері фінансової діяльності — Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпо­середньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іно­земних юридичних осіб тощо).

Колективний та індивідуальний суб'єкти фінансового права. У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колектив­них суб'єктів фінансового права. Наприклад, Верховна Рада Украї­ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування — сільські, селищні й міські ради відповідно до ком­петенції, встановленої Конституцією України, затверджують бю­джети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує вико­нання затвердженого Верховною Радою України Державного бю­джету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконан­ня. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету.

Рада Національного банку України розробляє основні засади грошо­во-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Значне коло учасників фінансових відносин — колективних суб'єктів становлять підприємства, установи й організації усіх форм власності. З одного боку, за рахунок коштів Державного або місце­вих бюджетів фінансуються бюджетні установи, з іншого — майже всі підприємства й організації є платниками податків, зборів, обо­в'язкових платежів. Вони беруть активну участь у відносинах у сфері банківської діяльності.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права, як зазначалося, виступають фізичні особи — громадяни України, іноземні громадя­ни та особи без громадянства. Визначальною є їх роль у податкових відносинах та кредитно-розрахункових відносинах, у яких беруть участь кредитно-фінансові установи. Зокрема, фізичні особи неза­лежно від громадянства зобов'язані сплачувати податки та обов'яз­кові платежі до централізованих фондів з доходів, джерело поход­ження яких перебуває в Укра'їні. У даному контексті визначальним буде принцип резиденства (перебування на території держави про­тягом календарного року сумарно 183 дні). Згідно з чинним законо­давством громадяни мають право відкривати рахунки в національній та іноземній валюті у кредитно-фінансових установах, що мають відповідний дозвіл на здійснення валютних операцій.

Отже, суб'єкти фінансового права — це юридичні й фізичні осо­би, які мають правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових правовідно­син — це реальний учасник цих правових відносин.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення фінансово-правової норми. У чому полягають особ­ливості фінансово-правових норм?

2. Які види фінансово-правових норм Ви можете назвати?

3. Яка структура фінансово-правової норми?

4. Що таке фінансові правовідносини?

5. Які особливості фінансових правовідносин Ви можете назвати?

6. Що таке суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників фінансо­вих відносин?

7. Які підстави виникнення, зміни та припинення фінансових правовід­носин?

8. Чому фінансові відносини можуть існувати лише у формі правовідносин?

9. У чому полягає різниця між поняттями «суб'єкт фінансового права» та «суб'єкт фінансових правовідносин»?

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ