Фінансова система України та її складові

Фінансова система України за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у зако­нодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної ос­нови управління податкове-бюджетною сферою. Це означає, що всі функції та механізми такого управління (бюджетною та позабюджет­ною діяльністю) повинні у повному обсязі регламентуватися зако­нами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспек­тах. Зокрема, фінансова система — це сукупність фінансових інсти­тутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповід­них централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з при­воду мобілізації, розподілу та використання централізованих та де­централізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.

З іншого боку (в організаційному аспекті), фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місце­вого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції ке­рівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь1.

Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бю­джет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарюван­ня, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок та ринок цінних паперів)2.

Державні фінанси, відіграючи винятково важливу роль в еко-І к >міці, не можуть розглядатися як єдиний або найголовніший інструмент економічної політики. Сам стан державних фінансів та форму­вання доходної і видаткової частин бюджету залежать від багатьох чинників, хоч недооцінювати його вплив на економіку країни також не слід.

Фінансова система України як предмет дослідження фінансово­го права) складається з таких основних ланок: державний бюджет та місцеві фінанси, фінанси державних підприємств, установ та організацій, спеціальні цільові фонди та кредит.

Державний бюджет — це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду, який виконує держав­ну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках знач­ну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансо­вими методами. Саме у цій ланці фінансової системи зосереджують­ся найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічно­му відношенні загальнодержавні видатки. У державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути — податки, позики й видатки.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формуван­ня та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами вла­ди АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетно­го періоду.

Державний бюджет, посідаючи провідне становище, тісно пов'я­заний з іншими ланками фінансової системи. Він виступає фактич­но координуючим центром, що в умовах ринкової економіки надає необхідну допомогу таким ланкам. Ця допомога, зокрема у формі бюджетних дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів, гарантій, має сприяти забезпеченню нормального функціонування інших ланок фінансової системи, здійсненню покладених на них завдань.

Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є місцеві (му­ніципальні) фінанси, які поступово розвиваються. В Україні спосте­рігається поступове збільшення масштабів місцевого господарства, їх зв'язок та залежність від великого капіталу, розширення та усклад­нення функцій місцевої влади, компетенція якої визначається чин­ним законодавством України, зокрема Конституцією України, зако­нами України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» тощо. У сфері фінансової діяльності їх компетенцію встановлює, в першу чергу, Бюджетний кодекс України та періодичні акти про бюджет місцевих органів.

Структуру місцевих фінансів визначають державний устрій та відповідний адміністративно-територіальний поділ держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл. У Норвегії у структурі місцевих фінансів є бюджети муніципалі­тетів та округів. У державах з федеративним устроєм ця система має додаткові складові елементи. Наприклад, у США до місцевих фінансів входять бюджети штатів, графств, муніципалітетів із закріпленими за ними видатками, джерелами доходів, у ФРН — бюджети земель, громад та міст.

Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов'язано з розвитком держав­ного сектора в національній економіці. Звичайно, порівнюючи зна­чення цієї ланки за часів Радянського Союзу та панування командно-адміністративної економіки з сьогоденням, можна сказати, що зна­чення її істотно зменшилося. Навпаки, основну роль у фінансовій діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики й форму­вання доходної частини бюджетної системи країни, відіграє приват­ний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак такий стан не дає підстав зменшувати значення фінансів державних підприємств.

Державне підприємництво під впливом ряду історичних, політич­них та економічних обставин найбільше поширилося у Великій Бри­танії, Франції, Італії, ФРН та Австрії. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умо­вах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низь­ку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також га--лузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є дер­жавними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).

Особливу фінансову ланку становлять спеціальні фонди, що ма­ють певне цільове призначення та визначену законодавством са­мостійність. У більшості європейських країн такі фонди відокрем­лені від державного бюджету і управляються безпосередньо цент­ральними, а в деяких випадках і місцевою владою. Характерною ри­сою централізованих фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначаєть­ся конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різноманітним. В Україні до останнього часу було визнано за доцільне функціонування цільових фондів у межах Державного бюджету України (в межах парламентського та спеціального фінансового контролю) за мобіліза­цією, розподілом та використанням коштів, що надходять до таких фондів. Ці фонди включаються до Спеціального фонду Державного бюджету України і передбачають обов'язковий цільовий характер використання коштів, визначений законодавством. Переважно кош­ти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соці­альної політики держави — забезпечення зайнятості населення, дер­жавного страхування у разі безробіття, у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, тощо.

Пенсійний фонд України є загальнодержавним цільовим фондом коштів, який не входить до складу державного бюджету і має свій апарат та власні повноваження у сфері здійснення контролю за мо­білізацією і витрачанням зібраних коштів. Його діяльність також спрямована на виконання соціальної політики держави.

Ще однією ланкою фінансової системи є кредит — державний (і муніципальний) та банківський. І хоч основні риси кредиту (відплатність, строковість, повороткість, забезпеченість) є однаковими для цих двох форм, ототожнювати їх у жодному разі не можна. У відно­синах державного кредиту (як зовнішнього, так і внутрішнього) по­зичальником виступає безпосередньо держава. Наприклад, випус­каючи облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), держава визначає умови їх випуску та розміщення, строк, термін повернен­ня та розмір відплатності (тобто процентів, що будуть нараховані за розміщення таких ОДВП). Як забезпечення виступає все майно дер­жави. Фактично кошти, які збирає держава шляхом розміщення емі­тованих випусків державних цінних паперів (ОДВП, ощадних сер­тифікатів, казначейських зобов'язань тощо), є боргом держави пе­ред юридичними та фізичними особами, серед яких і здійснюється таке розміщення. Наявний борг має погашатися у встановлені дер­жавою терміни. Отримані кошти спрямовуються на покриття дефі­циту державного бюджету, на фінансування поточних видатків дер­жави.

У свою чергу банківський кредит передбачає обов'язковий цільо­вий характер використання запозичених коштів. Кредитором ви­ступає фінансово-кредитна установа, що має відповідні повноважен­ня на здійснення активних операцій щодо розміщення залучених ресурсів, позичальником — юридичні та фізичні особи, які отриму­ють такі ресурси під відповідне забезпечення на умовах, визначе­них кредитором. Тобто, на відміну від державного кредиту, умови кредитування встановлює кредитор, а не позичальник. Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових ка­піталів і, відповідно, на утворення та обіг державних фінансів.

Зрозуміло, що фінансову систему України не можна обмежувати переліченими вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослі­дження науки фінансового права. Окреме місце посідають органи, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави.

Політика у галузі державних фінансів не може не враховувати специфіки відповідного етапу соціально-економічного розвитку краї­ни, тобто реформа державних фінансів повинна мати певну концеп­туальну спрямованість. При цьому очевидним є те, що створення ефективної системи державних фінансів можливо лише за умови забезпечення відповідних змін в інших сферах державного регулю­вання економіки. Так, реформу державних фінансів, перш за все її податкову складову, не можна розглядати у відриві від реформи си­стеми оплати праці та розробки політики в галузі амортизації; ре­форми формування коштів Пенсійного фонду України та створення системи недержавних пенсійних фондів тощо.

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання.

2. Фінансове право в системі права України.

3. Система та джерела фінансового права.

4. Наука фінансового права.