Методичні рекомендації щодо підготовки до практичного заняття. Під час підготовки до практичного заняття доцільно ознайомитися з конспектом лекції, теоретичними джерелами і нормативно-правовими актами

Під час підготовки до практичного заняття доцільно ознайомитися з конспектом лекції, теоретичними джерелами і нормативно-правовими актами, що стосуються практичного заняття, а саме Господарським кодексом України, Законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про підприємництво», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про мисливське господарство і мисливство», Постановами Кабінету Міністрів України «Про право власності на окремі види майна», «Про Положення про дозвільну систему» та ін.

Під час підготовки до першого практичного завдання слід з ` ясувати, що однiєю з важливих особливостей адмiнiстративного процесу порiвняно з кримiнальним та цивiльним процесом є значно ширше коло суспiльних відносин, які регулюють адміністративно-процесуальні норми. Це зумовлює специфiчну структуру адмiнiстративного процесу, який умовно складасться з юрисдикцiйних та неюрисдикцiйних адмiнiстративних проваджень.

Велика частина проваджень, якi становлять структуру адмiнiстративного процесу, спрямована на вирiшення справ щодо відносин неконфліктного характеру (неюрисдикцiйні провадження). Такі відносини виникають у ходi виконавчо-розпорядчої дiяльностi державних органiв.

Одним з видів адміністративних неюрисдикційних проваджень є дозвiльні провадження. Вони і є елементами дозвільної системи. Виходячи з того, що дозвільна система охоплює значну кількість відносин управлінського характеру, студенту (курсанту) доцільно визначитися що ж являє собою зазначене правове явище.

Стосовно визначення терміна та меж функціонування дозвільної системи єдиного погляду поки що не існує. У загальноюридичній літературі одна група авторів (М.А. Луньов, Ю.М. Козлов, М.І. Єропкін, В.П. Сальников, Л.Л. Попов Ф.С. Розаренов) пов’язує її з особливим видом діяльності органів внутрішніх справ щодо видачі суб`єктам дозволів на обіг спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин; інша – (І.П. Голосніченко, І.Г Кириченко, А.П. Корєнєв, О.В. Кузьменко, Д.М. Бахрах, О.М. Бандурка, А.В. Агапов), поряд з такою точкою зору, висловлює думку про те, що дозвільна система, як форма виконавчо-розпорядчої діяльності, відповідно до чинного законодавства поширюється на значно ширше коло суспільних відносин і здійснюється багатьма органами виконавчої влади та державного управління.

А стосовно юридичних джерел, то в одних із них, наприклад, у Положенні про дозвільну систему, її вплив обмежується колом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриттям і функціонуванням окремих підприємств, майстерень і лабораторій, а в інших, наприклад у Законах України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», така діяльність ототожнюється з господарською діяльністю і поширюється на значно ширше коло суспільних відносин.

Можливість студенту (курсанту) визначити поняття та межі функціонування дозвільної системи надає класифікація притаманних їй рис, серед яких:

1. Наявність широкого кола законодавчих та інших нормативно-правових актів, нормами яких передбачається отримання від уповноваженого органу дозволу на здійснення фізичною або юридичною особою відповідних видів діяльності (дій).

2. Специфічність кола адміністративно-правових відносин, які виникають у сфері дозвільної системи.

3. Участь у дозвільних відносинах великої кількості суб`єктів серед яких: з одного боку, виступають спеціально уповноважені державні органи виконавчої влади та їх посадові особи, які забезпечують реалізацію законодавства у сфері функціонування дозвільної системи, з іншого – фізичні та юридичні особи, які мають дозвіл уповноважених державних органів.

4. Право органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб щодо здійснення нагляду за виконанням дозвільних умов фізичними та юридичними особами - суб`єктами дозвільних відносин.

5. Можливість застосування уповноваженими державними органами та їх посадо-вими особами правового примусу до фізичних і юридичних осіб, які порушили вимоги дозвільних умов.

Вдаючись до характеристики вказаних рис, слід підкреслити, що на сучасному етапі розвитку правової системи дозвільні відносини в різноманітних сферах суспільно-економічного розвитку держави регулюються, поряд із Положенням про дозвільну систему, багатьма нормативно-правовими актами. Серед них Закони України: «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року; «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 8 липня 1999 року; «Про банки і банківську діяльність» від 7 лютого 2000 року; «Про телебачення та радіомовлення» від 21 грудня 1993 року; «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року; «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року; Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року та інші.

Значне місце серед них посідають Закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» де узагальнені поняття різноманітних видів дозвільної діяльності, правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлюється порядок діяльності дозвільних органів та адміністраторів уповноважених видавати документи дозвільного характеру. Дія Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» поширюється більш ніж на 60 видів господарської діяльності.

Органи виконавчої влади держави використовують велику кількість специфічних процедур щодо надання суб`єктам звернення права на здійснення дозвільної діяльності. Це, наприклад: видача органами внутрішніх справ громадянам документів на право виїзду з України та в`їзду в Україну; здійснення органами місцевого самоврядування видачі фізичним та юридичним особам договорів та актів на використання земельних ділянок лісового фонду; оформлення органами виконавчої влади патентів на здійснення підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами та інші.

Таким чином, адміністративно-правові норми дозвільної системи в широкому розумінні регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері:

- обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій, передбачених Положенням про дозвільну систему;

- господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню згідно з вимогами Законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»;

- інших сферах, які у відповідності до чинного законодавства України передбачають обов`язкове отримання фізичними та юридичними особами дозволів (візи, акта, посвідчення, договору) на їх здійснення.

Це надає змогу зробити висновок про існування певного кола взаємопов`язаних суспільних відносини і разом з тим окремих видів дозвільних проваджень, які регулюються однорідними правовими нормами й утворюють окремий інститут адміністративного права – інститут дозвільної системи.

А тому, на підставі думок вчених, діючих нормативно-правових актів необхідно визначитися та обґрунтувати свою точку зору щодо поняття та змісту дозвільної системи. Крім того, слід визначитися з переліком предметів, матеріалів та речовин, а також спеціальних підприємств, майстерень і лабораторій, на які розповсюджується дія дозвільної системи, а у відповідності до Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» - видів діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Готуючись до виконання другого практичного завдання слід знати, що реалізація завдань і функцій органів державної виконавчої влади, включаючи реалізацію управлінської, правоохоронної та правозахисної функцій, забезпечується шляхом застосування різноманітних процедурних і процесуальних форм. Ці правові форми проявляються у цілеспрямованому прийнятті нормативно-правових актів управління, їх застосуванні щодо розгляду і вирішення численої категорії індивідуально-конкретних адміністративних справ, у тому числі і в дозвільній сфері.

Необхідно мати на увазі, що фактично уся сукупність дій, які здійснюються органами державної виконавчої влади щодо реалізації покладених на них завдань і функцій, носить процесуальний характер. Кожна індивідуально-конкретна справа у сфері реалізації державної виконавчої влади вирішується шляхом певного процесуального провадження, тобто шляхом здійснення ряду визначених, послідовно змінюючих стадій, етапів, дій. Слід також засвоїти, що одним з видів адміністративного провадження є дозвільне провадження, метою якого є утвердження такого правового режиму управлінських відносин, який робить громадянина значно більш рівноправним партнером у стосунках з державою, її органами і посадовими особами.

Далі доцільно зосередити увагу на понятті дозвільного провадження, яке являє собою регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання щодо забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.

Наступним кроком є визначення стадій дозвільного провадження у зв’язку з чим перед студентом (курсантом) виникає необхідність вивчення різних класифікацій стадій, етапів і окремих процедур дозвільного провадження, що пропонуються вченими. На наш погляд, стадії дозвільного провадження можна структурувати за наступною схемою:

1) ініціювання дозвільного провадження;

2) збір та оформлення документів, обстеження приміщень, предметів, матеріалів і речовин;

3) безпосереднє вивчення повноважною посадовою особою документів та прийняття рішення по індивідуально-конкретній адміністративній справі;

4) виконання рішення (видача суб’єкту звернення відповідного дозволу або відмова у його видачі);

5) переоформлення і подовження дії дозволу або його анулювання;

6) контроль і нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, встановлених правил і умов;

7) застосування заходів примусу у разі порушення правил і умов здійснення дозвільної діяльності;

8) оскарження і опротестування рішень посадових осіб.

Здійснюючи аналіз стадій дозвільного провадження, у першу чергу необхідно звернути увагу на те, що початковою стадією адміністративного провадження щодо отримання відповідного дозволу є стадія ініціювання дозвільного провадження, тобто подачі суб’єктом звернення особистого клопотання. Розгляд заяв у відповідності з чинним законодавством здійснюється у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо заяву у місячний термін вирішити неможливо, посадова особа встановлює необхідний термін для її розгляду, про що повідомляється ініціатор звернення. При цьому загальний термін вирішення питання не може перевищувати сорока п’яти днів.

Наступною стадією даного провадження вважається стадія збору та оформлення документів, обстеження приміщень, предметів, матеріалів і речовин. Слід мати на увазі, що в залежності від суб’єкта звернення, мети надання дозволу, виконання завдань на процесуальні дії на цій стадії можна умовно поділити на три окремі групи (етапи):

1. Надання документів, оформлення яких здійснюється за участю суб’єкта звернення. Наприклад, надання суб’єктом звернення довідки про складання заліків щодо знання матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та порядку застосування; довідки про проходження медичного огляду, платіжних доручень про оплату послуг тощо.

2. Долучення до справи документів, збір яких здійснюється безпосередньо посадовою особою органу внутрішніх справ. Це документи щодо перевірки осіб за обліками органів внутрішніх справ, медичних установ, рапорт про перевірку умов зберігання зброї, особистої поведінки громадянина від якого поступила клопотання за місцем мешкання та ін.

3. Здійснення спільних процесуальних дій за участю суб’єкта звернення та посадової особи органу внутрішніх справ. До них можна віднести такі, як обстеження приміщень де будуть зберігатися (зберігаються) предмети, матеріали і речовини, на які поширюється дія дозвільної системи, огляд технічного стану предметів на їх відповідність вимогам дозвільної системи.

Після формування адміністративної справи особа, яка здійснила збір матеріалів справи, подає її на розгляд уповноваженій посадовій особі.

Третя стадія адміністративного провадження – безпосереднє вивчення повноважною посадовою особою документів та прийняття рішення по індивідуально-конкретній адміністративній справі є головною стадією провадження. Саме на цій стадії найбільш повно реалізується мета та завдання адміністративного провадження, найбільш яскраво проявляються особливості провадження у справах, що розглядаються. Власне від якості документів, зібраних на попередніх стадіях, об’єктивності їх змісту, додержання вимог щодо правових процедур їх отримання залежить і об’єктивність та законність прийнятого рішення по адміністративній справі. Адже за результатами розгляду матеріалів справи посадова особа приймає одне з рішень: про видачу дозволу на обіг передбачених у ньому предметів чи здійснення відповідного виду діяльності або про відмову у його видачі.

Ця стадія складається з наступних етапів: підготовка до розгляду справи; аналіз матеріалів справи; прийняття індивідуального адміністративного акту; ознайомлення з прийнятим рішенням суб’єкта звернення. Особливу увагу, під час вивчення матеріалу, доцільно звернути на зміст дій посадової особи на кожному із етапів зазначеної стадії.

З метою захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян, Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», іншими нормативно-правовими актами закріплюється право на оскарження рішень, дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Слід мати на увазі, що ще однією з важливих стадій дозвільного провадження вважається стадія здійснення уповноваженим органом контролю за дотриманням посадовими особами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань та громадянами правил дозвільної системи. Цей контроль здійснююється шляхом обстеження об’єктів, перевірки й надання згоди керівникам підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань на укладення трудових договорів з громадянами на виконання окремих дій або діяльності, проведення профілактичних заходів щодо попередження та припинення порушень правил дозвільної системи, а також притягнення порушників до відповідальності в порядку установленому законодавством України.

Останньою стадією дозвільного провадження є стадія застосування заходів примусу у разі порушення громадянином або юридичною особою правил і умов здійснення дозвільної діяльності. У процесі здійснення нагляду за об’єктами дозвільної системи, особи, які здійснюють нагляд можуть застосувати до порушників заходи адміністративного примусу. У зв’язку з цим, студенту (курсанту) необхідно проаналізувати норми діючого законодавства, якими передбачено заходи адміністративного примусу, класифікувати їх за видами.

Підготовку до третього практичного завдання необхідно розпочати з характеристики поняття реєстраційного провадження, під яким мається на увазі встановлений законодав­ством порядок офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів.

Далі доцільно розглянути й охарактеризувати систему реєстраційних проваджень, яка складається з:

- державної реєстрації нормативно-правових актів органів пуб­лічної адміністрації;

- державної реєстрації автотранспортних засобів;

- реєстрації об'єднань громадян;

- реєстрації актів цивільного стану;

- реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності;

- реєстрації прав власності на нерухоме майно;

- реєстрації приватної нотаріальної діяльності;

- державної реєстрації друкованих засобів масової інформації;

- державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - під­приємців тощо.

Підготовку відповіді студента (курсанта) щодо змісту реєстраційних проваджень доцільно здійснювати на прикладі одного з видів провадження, наприклад, провадження з державної реєстрації нормативно-правових актів органів публічної адміністрації. Насамперед доцільно визначити, що під нормативними актами управління розуміють акти нормативно-правового характеру, якими встановлюються відповідні правила належної або можливої поведінки в сфері державного управління, які розраховані на багаторазове застосування й мають типовий, модельний характер. Особливу увагу необхідно приділити класифікації нормативно-правових актів управління та суб’єктів щодо повноважень яких віднесено підготовку та прийняття актів управління:

- укази й розпорядження Президента України;

- постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

- нормативні накази й інструкції міністрів;

- накази, постанови, інструкції, правила й положення, видані іншими центральними органами виконавчої влади;

- рішення місцевих державних адміністрацій;

- нормативні акти (положення, правила), видані керівниками державних підприємств та установ.

Розглядаючи особливості проваджень відносно державної ре­єстрації нормативно-правових актів органів публічної адмініст­рації, доцільно зазначити обов'язковість для значної їх кількості реєстрації у Міністерстві юстиції України. Відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління і контролю та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідом­чий характер, підлягають державній реєстрації.

Важливим етапом підготовки до практичного заняття є розгляд та усвідомлення змісту стадій, у даному випадку адміністративно-нормотворчого процесу, під якими слід розуміти самостійні, логічно пов’язані та завершені етапи й організаційно-технічні дії щодо прийняття адміністративно-правових актів. Можна виділити такі його стадії:

- установлення доцільності й необхідності ухвалення акта і його проекту;

- винесення проекту акта на розгляд відповідного органу:

- обговорення й доопрацювання проекту нормативного акта управління;

- ухвалення й реєстрація нормативного акта управління;

- опублікування акта управління.

Слід також проаналізувати та засвоїти порядок державної реєстрації певних видів підзаконних норматив­но-правових актів, яку здійснюють: Міністерство юстиції України; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Дуже важливим бачиться знання порядку та строків опрелюднення правових актів управління в офіційних друкованих виданнях, якими є: «Відомості Верховної Ради України», «Вісник Кабінету Міністрів України», «Офіційний вісник України», газети «Президентський вісник», «Урядовий кур’єр», «Голос України».

Крім підготовки до відповіді на практичні завдання, необхідно вирішити запропоновані до теми задачі та бути готовими до обговорення цих рішень.

Задача вважається вирішеною у повному обсязі, якщо студент (курсант) здійснить характеристику юридичних ознак явища, яке розглядається в задачі, розкриє склад адміністративного проступку (об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону), а також проаналізує процесуальний порядок дій уповноваженої посадової особи та зможе скласти відповідні процесуальні документи.

Задачі

Задача 1.

Працівниками міліції був затриманий 18-річний гр. Буров В.О., який вчинив стрільбу із пневматичного пістолету на літній площадці у кафе. Як пояснив останній, пістолет належить його батькові, Бурову О.Я., який не знав, що той взяв у нього пістолет. Разом із складенням протоколу про адміністративне правопорушення, була вилучена пневматична зброя. Однак батько Бурова В.О. подав скаргу на ім’я начальника райвідділу із вимогами повернути йому зброю, оскільки він є її законним власником. Здійсніть юридичний аналіз даної ситуації. Хто і в якому порядку має бути притягнутий до адміністративної відповідальності? Які процесуальні документи мають бути складені у даній справі?

Задача 2.

На підставі наданого йому дозволу гр. Нестеренко придбав мисливську рушницю та патрони до неї. Разом із сусідом, який є членом мисливського товариства, вони вийшли у парк, щоб пристріляти рушницю. Для цього вони встановили в глухому кутку парку мішень і здійснили чотири постріли. За цим заняттям їх застигнув дільничний інспектор міліції.

Здійсніть юридичний аналіз даної ситуації. Визначте порядок притягнення винних осіб до відповідальності. Які процесуальні документи мають бути складені у даній справі?

Задача 3.

Під час перевірки паспортного режиму дільничний інспектор міліції встановив, що гр. Селиванов зберігав власну мисливську рушницю в кімнаті на килимі, а обладнаного місця для зберігання зброї в нього не було. Боєприпаси Селиванов зберігав у тумбочці біля ліжка, до якої мали доступ неповнолітні діти.

Здійсніть аналіз зазначеної ситуації. Охарактеризуйте порядок притягнення гр. Селиванова до відповідальності. Які процесуальні документи мають бути складені у даній справі?

Задача 4.

Під час масового святкування на одному з центральних майданів міста гр. Звєрєв, намагаючись отримати без черги банку пива, здійснив постріл із пневматичної зброї в повітря. Як було встановлено, дозволу на носіння та зберігання такої зброї в нього не було. Після затримання працівниками міліції Звєрєв відмовився віддати зброю.

Дайте юридичну характеристику діям Звєрєва. Визначте порядок притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Які процесуальні документи мають бути складені у даній справі?