Застосування гірчичників. Гірчичники діють на шкіру пацієнта шляхом її подразнення та розширення кровоносних судин ефірною гірчичною олією

Гірчичники діють на шкіру пацієнта шляхом її подразнення та розширення кровоносних судин ефірною гірчичною олією. Гірчичники є відтягуючою процедурою.

Гірчичник фабричного виготовлення — це листок щіль­ного паперу розміром 8 х12,5 см, прямокутної форми, з одного боку вкритий тонким шаром знежиреного сухого порошку з насіння гірчиці. Основою гірчичників є ефірне гірчичне масло, при контакті якого з водою температури 35–40 °С утворюється фермент мірозин, що подразнює шкіру. Він проникає у підшкірні ділянки, викликаючи гі­перемію шкіри та підшкірної основи, що супроводжується відчуттям тепла та печіння.

Ознаки придатного гірчичника. Має гострий запах, що підсилюється при змочуванні; гірчичний шар з нього не обсипається, при змочуванні теплою водою не відпадає.

Необхідно знати, що на кожному 10-му гірчичнику сто­їть термін виготовлення, якого треба суворо дотримува­тися. Термін придатності гірчичника складає 8—11 міс.

Зберігати гірчичники слід у сухому прохолодному міс­ці, загорнутими у вощений папір, інакше їхній склад змі­ниться, і вони втратять свою подразнюючу дію.

Необхідно пам'ятати, що при тривалому перебуванні гірчичника та при підвищеній чутливості шкіри можуть виникнути опіки. 3нявши гірчичник, шкіру обмивають теплою водою, витирають насухо, пацієнта одягають і добре укривають.

Протипоказання до накладання гірчичників: наявність у хворого алергічної реак­ції на гірчицю, що нерідко трапляється; температура тіла понад 39 °С, різко підвищена чутливість шкіри; зміни шкіри місцевого ха­рактеру (гноячкові захворювання, висип, нейродерміт, мок­нуча та суха екзема, садна, опіки, пролежні); пухлини злоякісного і доброякісного походження (незалежно від локалізації пухлини); значне загальне виснаження; туберкульоз легенів, міліарна форма туберкульозу; гнійні запалення легенів (абсцес, бронхоектатична хвороба, гангрена); сеп­тичний стан хворого, психічне збудження хворого, судоми.

Не можна ставити гірчичники на хребет, молочні зало­зи, шию, обличчя.

Методика і техніка накладання гірчичників.

Треба мати ниркоподібний лоток, гір­чичники, термометр, вату, сухий чис­тий рушник.

1. Хворого кладуть у зручне для накладання гірчичників положення.

2. Шкіру готують таким чином, як для постановки банок; тільки не тре­ба змащувати її вазеліновою олією.

3. Наливають у лоток воду температури 35—40 °С. Це оптимальна температура для утворення подразню­ючих речовин гірчичника. Температура води понад 45 °С веде до їхнього руй­нування.

4. Гірчичник швидко змочують у воді та щільно прикладають до тіла хворого гірчичною масою донизу. При підвищеній чутливості шкіри, коли хворий швидко відчу­ває печіння шкіри, необхідно підкласти під гірчичник мар­леву серветку, що складається з двох-трьох шарів і має розмір гірчичника.

Треба знати, що ні в якому разі не можна накладати гірчичник через газету, тому що значною мірою зменшує­ться його подразнююча дія на шкіру. Разом з гірчичними ефірними речовинами під шкіру можуть проходити шкід­ливі речовини із газетної фарби, що вміщують свинець.

5. Місце накладання гірчичників прикривають сухим рушником, а зверху — ковдрою. Якщо гірчичники накла­дені правильно, через декілька хвилин хворий відчуває тепло та невелике печіння шкіри. Якщо виникають значні болісні відчуття та печіння шкіри, гірчичники треба зняти.

6. Через 5—15 хв гірчичники знімають. Шкіра під ни­ми має бути гіперемійованою.

7. Шкіру обтирають злегка вологою (щоб зняти залиш­ки гірчиці), а потім сухою серветкою.

8. Одягають хворого в суху білизну, вкривають ковдрою. Не рекомендується прикладати гірчичники на одне й те саме місце, щоб не викликати пігментації шкіри або опіків.

Звичайно при бронхіті та пневмонії гірчичники накла­дають через день, чергуючи їх з банками. При трахеїті гірчичники ставлять на груднину.