Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації

Істо́рія літерату́ри — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу.

Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (історія укр. літер, історія англ. літер тощо), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (історія чукотської літер). Однак, сучасна гуманітарна думка ставить під знак запитання проблему існування історії літератури та проблему: на яких методологічних засадах її вивчати, якщо вона взагалі існує. Адже виходить, що історія літератури – історія найвизначніших письменників, які увійшли в національний чи регіональний канон. Але за якими критеріями і хто відносить до канону того чи іншого письменника?

До традиційного наукового апарату вивчення курсу історії літератури відносимо:

§ Літературний метод – спосіб пізнання дійсності, тому для літератури не є коректним. Достатньо коректними термінами у цьому відношенні є напрям та течія – ідейно-естетична спільність групи письменників у певний період часу, що творять на основі спільної стилістики.

§ Стиль - сукупність художніх особливостей літературного твору; система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

§ Літературне угруповання – спільнота письменників, які об’єднуються спільним походженням, навколо якогось видавництва, часопису тощо.

§ Літер. школа – об’єднання послідовників якогось видатного письменника (школа нового солодкого стилю в Італії за доби Данте; Сицілійська школа поезії)

Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому.