За послідовністю та критерієм правдивостірозрізняють три типи літературних джерел – первинні, вторинні та третинні

Первинні інформаційні джерела (інколи класифікують як оригінальні) містять первинну інформацію, наприклад, отримані оригінальні результати конкретного дослідження.

Вторинні інформаційні джерела містять вторинну інформацію, яка одержана на основі первинних джерел. Звичайно, це літературний огляд певної проблематики, який може бути поєднаний з бібліографічним оглядом рефератів чи баз даних або спеціалізована праця, що подає огляд про певну проблематику (це джерела, які служать для створення огляду, цитуються).

Третинні інформаційні джерела подають третинну інформацію, тобто огляд даної проблематики на основі багатьох джерел (первинних, вторинних) і особистої оцінки автора. Така інформація є синтезована і подається в тексті, без посилання на використані джерела. Типовим прикладом є підручники і компендіуми.

Відповідно до способів публікації розрізняють неперіодичні, періодичні та з невстановленою періодичністю інформаційні джерела. Неперіодичні джерела – це книги, посібники, підручники, дисертаційні роботи чи збірники праць. Вони мають код ISBN (International Standart Book Number). Джерела періодичні (журнали, спеціалізовані рактичнееть збірки статей) публікуються з певною періодичністю, мають певні характерні ознаки (обкладинка, спеціалізований напрям). Такі джерела мають присвоєні значення коду ISSN (International Standart Serial Number). Джерела з невстановленою періодичністю виходять із невизначеним часовим інтервалом, переважно як серія публікацій та мають також присвоєний код ISBN.

ISBN таISSN є унікальними числовими виразами для кожної книги або назви однієї періодики, яка служить для міжнародної ідентифікації.

За доступністю інформаційні джерела поділяється на опубліковані, неопубліковані джерела, древня література, література фірми-виробника. Між опублікованими джерелами виділяють публікації, яким було присвоєно код ISBN абоISSN. Інколи є праці, що виникають на дослідженнях спеціалізованих фірм. Неопубліковані джерела, звичайно, не мають ISBN абоISSN коду. До цієї категорії належать дипломні й дисертаційні роботи.

За залежністю та незалежністю інформаційні джерела класифікують наступним чином:

1. Державні Компендіуми (містять інформацію про ЛЗ): Rote Liste, Gelbe Liste – ФРН;

British National Formulary – Великобританія;

Dictionnaire Vidal – Франція;

Phisicin’s Desk Reference, American Hospital Formulary – США.

2. Бібліографічні бази даних (містять інформацію про клінічне застосування ЛЗ):

Medline – із біомедичних знань для лікарень США.

Інформаційне джерело – це певний об’єкт чи суб’єкт, що надає інформацію (клінічний провізор, провізор, лікар, книга, обчислювальна програма, база даних тощо).

Фармакотерапевтичну інформацію можна опрацювати в стаціонарних відділеннях (наприклад, відділ біохімії, генетики), лікарняній аптеці, інформаційних центрах.

Інформаційні джерела стосовно фармакотерапії та фармакоекономічних досліджень є доступні на державній та іноземних мовах. До українських інформаційних джерел належать Державний реєстр ЛЗ, Компендіум, Фарміндекс та періодичні спеціалізовані видання (“Вісник фармації”, “Клінічна фармація”, ”Провізор”, ”Фармацевтичний журнал”, „Щотижневик Аптека”, „Український медичний журнал”, „Ліки України” тощо).

В Україні також функціонують державні інформаційні центри про ЛЗ:

· Державна служба лікарських засобів та виробів медичного призначення;

· Державний фармакологічний центр МОЗ України, відділ фармакологічного нагляду, який здійснює фармакологічний нагляд за побічною дією (моніторинг ЛЗ.)

· Вищі навчальні заклади системи МОЗ України.

Доказова медицина (evidence-based medicine), (EBM) – медицина, що базується на доказах. Це отримання і застосування клінічних даних та управлінських рішень на основі строгих наукових доказів; медицина, що передбачає доброякісне, зрозуміле та базоване на здоровому глузді використання найкращих сучасних програм лікування кожного пацієнта. Необхідність в доказовій медицині виникла, по-перше, у зв’язку зі збільшенням обсягу наукової інформації. Інша причина – нестача фінансів, пов’язана з ростом витрат на охорону здоров’я. У цій ситуації з великої кількості ЛЗ необхідно вибрати саме ті засоби, що є найефективнішими і найкраще переносяться хворими. Це розділ медицини, який, базуючись на доказах, передбачає пошук, порівняння, узагальнення та поширення отриманих доказів для використання в інтересах хворого. Це всесторонні бази даних, що отримуються з головних джерел – бази Кокрайна та найкращі докази, які вміщують дані з Медичного журналу видавничої групи, що базуються на доказах. Доказова медицина – це не нова наука, а швидше новий підхід, напрямок чи технологія збору, аналізу, узагальнення та інтерпретації наукової інформації.

Практика доказової медицини має на меті об’єднання індивідуального клінічного практичного досвіду з найкращими доступними незалежними клінічними доказами із систематизованих досліджень.

Джерела доказів:

· Результати клінічних випробувань.

· Описання випадків захворювання.

· Клінічний досвід.

Достовірність доказів за шкалою зменшення (рівні 1-6):

А – докази, узагальнені в систематичному огляді, мета-аналізі.

В – докази, отримані в проспективних рандомізованих дослідженнях.

С – докази, отримані у великих проспективних, але нерандомізованих дослідженнях.

D – докази, отимані в ретроспективних нерандомізованих дослідженнях на великій групі.

Е – докази, отримані в дослідженнях на обмеженій кількості хворих.

F – докази, отримані на окремих хворих.

Міжнародна система доказової медицини розвивається з початку 90-х років і на сьогодні кількість публікацій обчислюється в сотнях. Агентство з політики в охороні здоров’я та науці США фінансувало у 1997 році створення спеціальних центрів доказової медицини при провідних університетах та наукових організаціях різних штатів. Одним з основних елементів їх роботи є створення спеціальних систематизованих оглядів літератури з різних проблем, котрі суттєво відрізняються від звиклих описових оглядів. Важливим недоліком останніх є можливість формування неадекватних уявлень про недоліки та переваги того чи іншого методу лікування, оскільки досить часто результати невеликих досліджень не є правдивими і, відповідно, малоінформативні. Щоб звести до мінімуму можливість похибки, у систематизованих оглядах запропоновано використовувати метод мета-аналізу, який дозволяє кількісно об’єднати та статистично опрацювати наукову інформацію.

Розвиток доказової медицини відбувається за наступними напрямками:

1. Критична оцінка проведених досліджень.

2. опрацювання даних систематизованих оглядів про проведені випробування ЛЗ, медичні технології та їх оцінка.

3. опрацювання методичних рекомендацій на основі даних доказової медицини та їх використання у медичній практиці.

4. формування систем опіки пацієнтів (медичної, фармацевтичної), сфокусованих на доказовій медицині.

Результати, отримані за принципами доказової медицини, характеризуються певними рівнями доказовості, із яких найбільш достовірними є рівні А та В, менш доказовими – С, D.

Перша публікація результатів рандомізованого клінічного випробування, присвяченого оцінці ефективності стрептоміцину при туберкульозі, з’явилася у Британському медичному журналі у 1948 році. Кількість публікацій про результати клінічних досліджень зростала, як снігова лавина, і на початку 60-х років практикуючі лікарі, фармацевти, дослідники й організатори охорони здоров’я були практично заполонені часто суперечливою інформацією про ефективність різних способів лікування захворювань. Думка про необхідність узагальнення результатів кількох клінічних досліджень для практичної охорони здоров’я була висловлена англійським епідеміологом Арчі Кокрайном у 1972 році. Метод такого узагальнення був опрацьований та одержав назву мета-аналізу. Для оптимізації методології мета-аналізу, проведення систематизованих оглядів та поширення їхніх результатів у медичному середовищі в 1992 році в Англії була зареєстрована як міжнародна некомерційна організація Кокрайнівська Співдружність «Cochrane Collaboration». Структура Кокрайнівської Співдружності наведена на рис.1.

Рис.1. Структура Кокранівської співдружності

Принципи роботи Кокрайнівської Співдружності (Cochraine Collaboration):

1. Взаємодія учасників та атмосфера співпраці;

2. Ентузіазм учасників;

3. Відсутність дублювання в роботі;

4. Мінімізація упередженості та систематичних помилок;

5. Постійне оновлення даних;

6. Актуальність;

7. Доступність;

8. Постійне підвищення якості роботи.

Робочими органами Кокрайнівської Співдружності є: Групи узгодження оглядів, Групи Кокрайна з опрацювання методів, Центри Кокрайна, Кокрайнівський підрозділ із хворих та членів родин та Кокрайнівські угрупування.

Основним завданням Кокрайнівської Співдружності є складання систематизованих звітів, що регулярно публікуються в електронному вигляді та доступні у мережі Internet чи на рактичн-дисках під назвою “Кокрайнівська база даних систематизованих оглядів”. Робота зі створення систематизованих оглядів ведеться дослідниками, об’єднаними в групи за інтересами. На даний час існує більше 40 таких груп, що охоплюють своєю діяльністю усі найбільш важливі галузі медицини. Учасниками таких груп є лікарі, дослідники, пацієнти, зацікавлені в створенні науково-обгрунтованої медицини.

Групи Кокрайна з опрацювання методів займаються опрацюванням методології пошуку результатів клінічних досліджень у літературі, способів статистичної обробки їх результатів, створення програмного забезпечення для підготовки, аналізу та представлення систематизованих оглядів.

Кокрайнівські угрупування. Розподіл на групи й угрупування є умовним. Якщо групи формуються за нозологічним принципом, то учасники угрупувань займаються складанням систематизованих звітів про певні умови надання медичного обслуговування (наприклад, долікарняна допомога), чи у визначених групах пацієнтів (наприклад, дітей чи осіб похилого віку), чи для різних рівнів допомоги (наприклад, стаціонарний, амбулаторний).

Кокрайнівський підрозділ із хворих та членів родин. Бачення лікаря, провізора тієї чи іншої проблеми зі здоров’ям відрізняються від бачення хворого на цю ж проблему. Погляд лікаря, провізора – це погляд ззовні, тому у зв’язку з цим він є досить одностороннім. Хворий відчуває хворобу зсередини та істотно доповнює картину. Розуміння цього змусило учасників Товариства Кокрайна залучити до своєї роботи хворих та членів їхніх родин, утворивши для цього спеціальний підрозділ.

Діяльність вказаних підрозділів на певній території координується та скеровується Центром Кокрайна. У завдання цих центрів входить: допомога у формуванні усіх груп; забезпечення їх усім необхідним для ефективної роботи; координація діяльності учасників, що здійснюють пошук публікацій результатів клінічних випробувань; здійснення збору первинної інформації, необхідної для складання оглядів; забезпечення можливості доступу до систематизованих оглядів для лікарів, провізорів, пацієнтів, організаторів охорони здоров’я та дослідників.

Основними результатами Кокрайнівської Співдружності є Кокрайнівська Бібліотека. У цю бібліотеку входять наступні електронні видання:

1. База даних, що містить Кокрайнівські систематизовані огляди, які узагальнюють результати рандомізованих контрольованих досліджень.

2. Кокрайнівський реєстр контрольованих досліджень – представляє бібліографічну базу даних публікацій контрольованих випробувань ЛЗ, узагальнених працівниками Кокрайнівської Співдружності.

3. Кокрайнівські методологічні реєстри. Реферативна база даних оглядів з ефективності медичних втручань. База даних, що містить структуровані реферати і критичну оцінку систематизованих оглядів та мета-аналізів. Ця база даних є також у вільному доступі в Інтернеті на сервері Центру з підготовки та поширення систематизованих оглядів Йоркського університету (Велика Британія).

4. Бібліографія статей, по методології узагальнення й аналізу даних клінічних досліджень.

5. Реферативна база даних із економічної оцінки медичних технологій.

6. Кокрайнівська база даних оглядів по методології.

Здійснюючи збір наукової інформації для систематичного огляду чи огляду літератури слід пам’ятати про певні відмінності щодо їх змісту (табл. 1)

Таблиця 1