Класифікація небезпек (небезпечних факторів)

Існує багато класифікацій в залежності від того, яку ознаку обирають для цього. Однак на практиці, наприклад в охороні праці, використовують всього дві класифікаційні ознаки – природа небезпеки та наслідки дії небезпеки на людину. Нижче наведені саме вони.

За своєю природою небезпечні фактори поділяються на:

· фізичні (механічні, термічні, електромагнітні тощо);

· хімічні (неорганічні, органічні та елемент органічні речовини в токсичних концентраціях);

· біологічні (патогенні мікроорганізми та небезпечні макроорганізми);

· психофізіологічні (фізичне перевантаження; нервово-психічне перевантаження - органів слуху, зору, голосового апарату, розумове, емоційне);

· соціальні (шахрайство, крадіжка, побиття, бандитизм тощо).

Небезпеки (небезпечні фактори) за спричиненими наслідками для людини можна поділити на шкідливі та травматичні.

Шкідливі фактори характеризуються тим, що можуть діяти впродовж тривалого часу на організм людини та призводити до погіршення самопочуття, зниження працездатності або захворювання. До них можна віднести дію токсичних речовин у низьких концентраціях, які можуть бути у атмосфері, воді, їжі; нестачу їжі, вітамінів, мінералів, води, кисню, світла; температурний дискомфорт; надлишкові пороги звуку, вібрації, електромагнітного поля, іонізуючого випромінювання та інші.

Травматичні – це фактори, які призводять за короткий час до механічних травм, опіків, відморожень або інших пошкоджень організму чи окремих органів і навіть до швидкої смерті. До них можна віднести електричний струм, рушійні механізми, високу або низьку температуру тощо.

Слід відмітити, що один і той самий фактор може бути як шкідливим так і травматичним в залежності від його дози, концентрації, інтенсивності або часу дії на людину.

Для кількісної оцінки рівня небезпечності фактора людини використовують гранично допустимі показники, для хімічних речовин та деяких біологічних агентів - гранично допустима концентрація (ГДК), а для фізичних факторів - гранично допустимий рівень (ГДР).

Гранично допустима концентрація (ГДК) – максимальна концентрація речовини у повітрі, ґрунті, їжі, воді віднесена до певного часу дії (робочої зміни, доби), впродовж якого речовина не шкодить здоров’ю людини та її нащадків.

Гранично допустимий рівень (ГДР) фактора – це максимальний рівень впливу, який при постійній дії впродовж певного часу (робочої зміни, доби) не викликає біологічних змін адаптаційно-компенсаторних можливостей та психологічних порушень у людини та її нащадків.