Система і органи управління наукою України

Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до покладених на нього завдань центральний орган виконавчої влади в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розв. України; забезпечує розв. наукового й науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розв. загальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроб. загальнодерж. наукових і науково-технічних програм й контролює їх виконання; здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи: забезпечує інтеграцію вітчизняної науки в світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші центральні органи виконавчої влади здійснюють управління науковою та інноваційною діяльністю у відповідній галузі; визначають напрями її розвитку; спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій; організовують виробн. сучасної конкурентоспроможної продукції; відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей.

Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-дослідних програм; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних) програм.

Специфічне місце в системі органів, які функціонують у сфері науки, належить ВАК України, що є центральними органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію; розробляє й затверджує вимоги до дисертацій і осіб, які претендують на здобуття наукового ступеня та вченого звання старшого наукового співробітника; затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук; приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на основі рішення спеціалізованої вченої ради про присудження вченого ступеня; приймає рішення про видачу атестата старшого наукового співробітника на основі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання наукового співробітника.

ВАК України уповноважений скасовувати рішення спеціалізованих рад і вчених рад про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання; позбавляти їх права прийому до захисту дисертації; позбавляти наукових і науково-педагогічних співробітників наукових ступенів і вченого звання старшого наук. співробітника. З питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації ВАК України видає інформаційний бюлетень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. затверджено Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.

Для координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час формування та реалізації державної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, яка діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26 січня 1998 р. На Комісію покладено обов'язок контролювати й координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехн. вироб.; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удоскон. законодавства, яке регулює відносини в науково-технічній сфері, та пропозиції щодо фінансування цільових проектів, загальнодержавних науково-технічних програм за рахунок коштів Державного бюджету України. [2].

Наукові поняття: ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, закони, аргумент, судження, умовивід, аксіома,постулат, принцип (на прикладі хорології – науки про хореографічне мистецтво).

Ідея (грец. Ἰδέα) – форма осягнення світу в думки.

Тобто все знання, хореографа, про світ, в якійсь момент, може перетворитись у його думках в танець.

З емпіричної точки зору – хореограф чує музику, бачить квітку і в думках створює танець.

З раціоналістичної точки зору – хореограф у сні або працюючи на городі, несподівано (спонтанно) зрозумів або уявив хореографічну композицію.

За Кантом – розум хореографа створює танець.

За Фіхте – внутрішній світ хореографа створює танець.

За Гегелем – танець є неусвідомленим та кінцевим продуктом процесу розвитку хореографа.

Проблема (від грец. Πρόβλημα - перешкода, трудність, завдання) – об'єктивно виникає в ході розвитку пізнання питання чи цілісний комплекс питань, вирішення яких представляє істотний практичний або теоретичний інтерес.

Ø Хореографу, на мистецтві балетмейстера, дали завдання поставити танець на музику М. П. Мусоргского.

Ø ФіліппоТальоні, треба було зробити танець більш легким, створити уявлення польоту, він за допомогою дочки придумав пуанти.

Гіпотеза (від грец. ϋπόθεσις – основа, припущення) – наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ дійсності. Переносно – будь-яке припущення, здогад.

З точки зору хореографії можна допустити такі гіпотези:

Ø Великий крок мають ті танцівники, які кожен день розтягуються;

Ø Акторською майстерністю танцівники володіють від народження;

Ø Якщо танцівник працює кожен день, без перерви, він досягне великих успіхів.

Концепція (від лат. Conceptio – схоплювання) – термін філософського дискурсу, який виражає або акт схоплювання, розуміння і осягнення смислів в ході мовного обговорення.

В ході щоденної та рутинної роботи, обговорюючи зі своїми танцівниками проблеми постановки, хореограф в якийсь момент розуміє як вирішити певні питання або починає бачити всю постановку в цілому.

Концепція в мистецтві – ідейно-творчий задум твору.

Створюючи образний танець хореограф вивчає багато явищ дійсності, узагальнює їх. Водночас він відзначає найбільш характерні риси, якими обумовлені дії і вчинки, думки і почуття персонажа, переносить їх у танець; домислюючи, типізує у цілісний завершений образ. Індивідуалізація і психологізація образу сприяють глибшому розкриттю світогляду хореографа.

Теорія (від грец. θεωρία – розгляд, дослідження).

1. Логічне узагальнення практичного досвіду людей.

2. Система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, яка описує, пояснює й передбачає явища певної предметної галузі. Тобто є найдосконалішою формою наукового відображення дійсності.

Ø «Основи класичного танцю» А. Я. Ваганова;

Ø «Українські народні танці» А. І. Гуменюк;

Ø "Ритм, його виховне значення для життя та мистецтва" Жак Далькроз.

Закон – (1) необхідний зв'язок (взаємозв'язок, відношення) між подіями, явищами, а також між внутрішніми станами об'єктів, визначає їх стійкість, виживання, розвиток, стагнацію або руйнування; (2) твердження, що претендують на відображення зазначених зв'язків і, як правило, входять до складу наукових теорій; (3) деякі, вироблювані і певним чином підтримувані людським співтовариством і його інститутами вимоги та нормативні приписи, які повинні виконувати фізичні, юридичні особи та інші суб'єкти моралі та права.

1. Коли танцівник правильно робить battement tendu jete в нього буде правильно виходити нога з demi plie в стрибках;

2. Battement tendu слід робити суворо по прямій лінії, що йде від п'яти опорної ноги до носка відведеної ноги, і назад. Ніякі відхилення від цих напрямів неприпустимі;

3. Класичний танець вимагає, щоб температура в приміщені (класі) була 15-18^○С.

Аргумент (лат. argumentum, від arguo – показую, виявляю) – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь.

Ø «Класичний танець – це основа, основ»;

Ø «Доцент Петрик О. О. вважає сім законів базовим знанням для кожного хореографа»;

Ø «Ніхто при здоровому глузді не зможе заперечувати, що всі танці пішли від народної танцювальної творчості».

Судження – думка, в якій стверджується наявність або відсутність будь-яких положень справ.

Прості судження:

Ø «Деякі танці не є сценічними»;

Ø «Не всі рухи народного танцю – ускладнюються».

Складні судження:

Ø «Тільки якщо дотримуватись закону «стержня», то буде aplomb»

Умовивід – є формою мислення і являє собою зв'язок між думками, в результаті якої з одного або кількох суджень ми отримуємо інше судження, витягуючи його з змісту вихідних суджень. Вихідними судженнями є посилки. Розрізняють умовиводи двох видів: 1) індуктивні, 2) дедуктивні. є висновки від окремих випадків, прикладів до загального положення. Дедукція - умовивід від загального положення до окремого випадку, фактом, приміром, явищу.

Індуктивний умовивід:

1. Battement tendu полягає у виворотному і ковзному відведенні ноги;

2. Battement tendu є первинним елементом, за допомогою якого досягається правильне витягування всієї ноги від коліна до кінчика пальців;

3. Battement tendu зустрічається буквально в усіх рухах класичного танцю;

– тому battement tendu дуже важливий елемент класичного танцю.

Дедуктивний умовивід:

1. Не дотримання правил класичного танцю веде до травматизму;

2. Травматизм – поступова втрата здоров’я;

Втрата здоров’я призводить до старіння організму, отже організм старіє при недотриманні правил класичного танцю.

Аксіома (грец. αξίωμα – значуще, прийняте положення, від άξιόω вважаю гідним):

1. Твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що є підставою для доведення інших тверджень (теорем) цієї теорії.

2. Переносно – незаперечна істина, що не потребує доведень. Синонім – «постулат».

Постулат (від лат. postulatum – вимога) – твердження, яке при побудові наукової теорії приймають без доведення як вихідне. Синонім – «аксіома».

Принцип (лат. Principium - першооснова, основа) – 1) вихідне, яке не потребує доказів положення теорії (те ж, що аксіома або постулат); 2) внутрішнє переконання, незмінна позиція чи правило поведінки (те ж, що максима або заповідь).

1. «Є Григорович – є Великий балет, немає Григоровича – немає Великого балету»;

2. «Рухи класичного танцю починають вивчатись біля станка»;

3. «Апогеєм класичного exercices є стрибки»;

4. «Танцівник починає день з уроку, тренування, гімнастики» [7; 3; 5; 1].

Список використаної літератури:

1. Авторська концепція образу в літературно-художній творчості [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://conference.mdpu.org.ua Загол. з екрану.

2. Битяк Ю. П. Адміністративне право України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua Загол. з екрану.

3. Мислення і внутрішня мова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com Загол. з екрану.

4. Результати наукового дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spkneu.org Загол. з екрану.

5. Словник іншомовних слів Мельничука [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua Загол. з екрану.

6. Історія становлення і розвитку науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.virtual.ks.ua Загол. з екрану.

7. Институт Философии Российской Академии Наук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iph.ras.ru Загол. з екрану.