Історичні етапи розвитку науки

Зміст теми: Історичні етапи розвитку науки. Українська наука на ранніх історичних етапах. Українська наука сучасної доби. Вклад українських вчених у світову цивілізацію.

Історичні етапи розвитку науки

Наука – необхідний наслідок суспільного розподілу праці. Вона виникла слідом за відокремленням розумової праці від фізичної, з перетворенням пізнавальної діяльності у специфічний рід занять певної (спочатку дуже малочисельної) групи людей.

Передумови для виникнення науки з'явилися у країнах Стародавнього Сходу: в Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї. Там нагромаджувались і усвідомлювались емпіричні знання про природу і суспільство, виникли основи астрономії, математики, етики, логіки. Вони були пов'язані з потребами розвитку землеробства, будівельної техніки, мореплавства, ремесел, мистецтв тощо.

Надбання східних цивілізацій було сприйняте і перетворене в чітку теоретичну систему у Стародавній Греції, де починаючи з IV століття до н.е. з'явились мислителі, які стали займатися наукою професійно, відмежувавшись від релігійної та міфологічної традицій. З цього часу і до самої індустріальної революції головною функцією науки стає пояснювальна функція, пізнання з метою розширити горизонти бачення світу, природи, частиною якої є сама людина.

В античну епоху складаються теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птоломей), розвивається натурфілософська концепція атомізму (Демокрит, Епікур), робляться спроби аналізу закономірностей суспільства і мислення (Аристотель, Платон, Геродот). За середньовіччя з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського Сходу й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні). У Західній Сиропі, долаючи опір богослов'я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Р.Бекон, Альберт великий та ін.).

Виникнення капіталізму, розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки стимулювали бурхливе зростання наукових досліджень. Вже в епоху Відродження наука пориває з теологією, сприяючи утвердженню матеріалістичних ідей (Дж. Бруно, Леонардо да Вінчі, Ф.Бекон). Великого поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (М.Копернік, Г.Галілей). У XVII-XVIII століттях створюються класична механіка, диференціальне числення, інтегральне числення, аналітична геометрія, хімічна атомістика, система класифікації рослин і тварин, стверджується принцип збереження матерії і руху (І.Ньютон, Г.Лейбніц, Р.Декарт, Д.Дальтон, К.Лінней, М.Ломоносов та ін). В цей же час відбувається подальше оформлення науки як соціального інституту, створюються перші свропейські академії наук, наукові товариства, починається видання наукової періодичної літератури.

У кінці XVIII на початку XIX ст. плеяда відомих всьому світу видатних вчених працювала в Росії (О.Бутлеров, П.Лебедев, М.Лобачевський, Д.Менделеев, О.Попов, К.Тімірязєв, О.Столетов, К.Ціолковський та багато ін.).

У зв'язку з промисловим переворотом (кінець XVIII ст.) почався новий етап у розвитку науки. З появою машинного виробництва створюються умови для перетворення науки із споглядальної переважно в активний фактор самого виробництва. Головним стає завдання наукового пізнання з метою перетворення природи, а не тільки вивчення законів її розвитку.

У XIX столітті виникли нові фізичні дисципліни: термодинаміка, класична електродинаміка, створюється еволюційне вчення і клітинна теорія в біології, формулюється закон збереження і перетворення енергії, розвиваються нові концепції в астрономії і математиці (Дж.Максвел, М.Фарадей, Ж.Ламарк, Ч.Дарвін, Т.Шванн, М.Шлейден та ін.).

На рубежі XIX і XX століть великі зміни в науковій картині світу і ряд нових відкриттів у фізиці (електрон, рентгенівське проміння, радіоактивність тощо) призвели до кризи класичного природознавства і, насамперед, його механістичної методології. У XX ст. значних успіхів досягли математика і фізика, виникли такі галузі технічних наук, як радіотехніка, електроніка. З'являється кібернетика, яка постійно збільшує свій вплив на подальший розвиток науки і техніки. Успіхи фізики і хімії сприяють глибшому вивченню біологічних процесів у клітинах, що стимулює розвиток сільськогосподарських і медичних наук. Відбувається тісне зближення науки з виробництвом, зростають і зміцнюються її зв'язки з суспільним життям.

В історичному розвитку науки виділяють такі етапи: пранаука - переднаука Стародавнього світу, античності; наука середньовіччя; класична наука; некласична наука; постнекласична наука.

У часи пранауки наука ототожнювалась з філософією, а характер наукової діяльності того часу можна передати словами "любов до мудрості". У пранауковій діяльності були особливості, характерні для неї в пізніші періоди, але кожна з них існувала лише як можливість.

У період середньовіччя формувалася освіта та її організаційні структури - школи (від початкових до університетів), виникли перші власне наукові структури – наукові товариства типу академій (в Англії, Франції), тобто з'явилося підґрунтя для розвитку науки. На цьому етапі ще не проводили наукових досліджень; створювалися лише умови для їх реалізації, розробляли наукові підходи, і насамперед, логічні. Тільки в епоху Відродження починаються наукові пошуки, що знаменують собою перехід до науки класичного періоду.

Класичний період починається з Ф.Бекона, досягає найвищого розвитку в працях І.Ньютона і закінчується періодом творчості А.Ейнштейна, точніше революцією у фізиці в кінці XIX – на початку XX ст., а також великими досягненнями в обґрунтуванні математики, в соціальному пізнанні.

Найважливішою дисципліною класичного періоду була механіка. Ідеалом у науці тих часів була побудова абсолютно істинної картини природи. Велику увагу приділяли пошуку очевидних, наочних принципів, що випливають із досвіду, на базі яких можна було будувати теорії, котрі пояснюють і передбачають дослідні факти. Пізнання трактували як теоретичне узагальнення даних спостереження й експерименту. Розум, що пізнає, наділяли статусом суверенності. В ідеалі він мав бути відокремлений від речей і ніби з боку досліджувати їх.

Докорінні перетворення в природознавстві кінця XIX - першої половини XX ст. зумовили перехід від класичної до сучасної, некласичної науки.

Некласичний період розпочинається з виникнення термодинаміки. Якщо в класичній науці її закони і сам предмет вважали незмінними, позачасовими і позапросторовими, то термодинаміка довела: предмет дослідження і знання про нього мінливі, нестійкі. Цю думку, підтверджували ідеї неевклідової геометрії, криза канарівської теорії множин, виникнення штуїціоністської математики, ідеї структуралізму в гуманітарних науках.

У цю епоху розпочинається ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знання: у фізиці (відкриття поділу атома, і становлення релятивістської і квантової теорії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), у хімії (квантова хімія), в біології (становлення генетики). Пізніше народжуються кібернетика і теорія систем, що відіграли дуже велику роль у розвитку сучасної наукової картини світу.

В останній третині XX ст., поряд із незаперечними цивілізаційними завоюваннями науково-технічного прогресу, різко виявилися його негативні наслідки. Глобальні проблеми сучасності, більшість яких породжена саме революційними досягненнями в науці (виживання людини в ядерний вік, екологічний стан довкілля, людське здоров'я тощо), зумовили потребу пошуків його гуманізації. Це, в свою чергу, спричинило якісні зміни в природі науки порівняно з її неокласичним періодом. Є підстави говорити про початок нового – постнекласичного - періоду розвитку науки. Його характеризують дві головні особливості: орієнтація на вивчення природи і Всесвіту в їх динаміці, розвитку. В обох випадках мова йде про зміну відносин науки і цінностей, котрі тепер розглядають як нерозривні поняття.

У сучасній постнекласичній науці змінюється предметне поле досліджень. В орбіту наукового пошуку дедалі частіше втягуються системи, що історично розвиваються.

Предметом дослідження постнекласичного періоду є також мегасвіт. Наука починає набувати космічного характеру.

Серед еволюційних об'єктів, які вивчає сучасна наука, особливе місце посідають унікальні еволюційні системи, що включають у себе людський фактор. Прикладами є медико-біологічні об'єкти, ряд великих екосистем і біосфера в цілому, явища біотехнології (насамперед, генетичної інженерії), системи "людина – машина" (зокрема, комп'ютерні мережі, майбутні системи штучного інтелекту тощо).

Об'єкти, що історично розвиваються і мають у собі людський фактор, найчастіше досліджують у рамках міждисциплінарних програм, які вводять нові елементи в організацію наукової діяльності. Зокрема, передбачають створення наукових співтовариств, які об'єднують фахівців різних галузей знання, залежать від визначення пріоритетних напрямів, пов'язують дослідження з гуманістичними орієнтирами.

У постнекласичній науці чітко виявляється тенденція на об'єднання найвіддаленіших дисциплін із пріоритетом гуманітарний знань, оскільки предметом досліджень є людинаі цінності, які вона створила. Культура стає основною предметною галуззю наукових пошуків. Наукове пізнання сприяє поліпшенню "поля життя" людини, стає діалогічним.

Наука на її постнекласичному етапі є частиною життя суспільства, яку визначають стан культури даної історичної епохи, її ціннісні орієнтири і світоглядні настанови.

Отже, зародившись у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики, почавши створюватись у XVI-XVII століттях, в ході свого історичного розвитку наука перетворилась у продуктивну силу і найважливіший соціальний інститут, який суттєво впливає на всі сфери життя суспільства. Сучасна наука становить важливу складову частину науково-технічної революції [6].