Модуль I

Змістовний модуль 1. Чинники продуктивності

Тема 1. Стратегічні цілі суспільства і продуктивність

Мета: розкрити предмет, метод і завдання курсу “Менеджмент продуктивності”. Визначити стратегічні цілі суспільства, проаналізувати поняття і роль продуктивності в їх досягненні.

План вивчення теми

1. Класифікація цілей суспільства

2. Сутність продуктивності. Екстенсивний та інтенсивний шлях розвитку економіки.

3. Роль продуктивності у досягненні цілей суспільства

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Підготовка до самостійної роботи вимагає від студентів формування знань щодо сутності, предмету та завдання вивчення дисципліни “Менеджмент продуктивності”. Слід ознайомитися з найважливішими питаннями методології вивчення дисципліни, її спрямуваннями та існуючими поняттями цього курсу. Значну увагу необхідно приділити шляхам розвитку економіки та основним цілям суспільства.

Також необхідно з'ясувати, що вивчає навчальна дисципліна “Менеджмент продуктивності”, її об'єкт, предмет, завдання; мета курсу, а також взаємозв'язок з іншими навчальними дисциплінами.

Насамперед потрібно звернути увагу на ключові слова і терміни дисципліни. Для дисципліни “Менеджмент продуктивності” роль ключових відіграють такі слова і терміни, як: «продуктивність», «стратегічні цілі суспільства», «екстенсивний шлях розвитку економіки», «інтенсивний шлях розвитку економіки».

Розкриття предмету, методів і завдань вивчення теми визначає основу побудови семінарського заняття та дає змогу зрозуміти її сутність.

Особливості виявлення об’єкту дисципліни у другому питанні сприяє систематизації знань з визначення форм, особливостей, факторів та категорій управління продуктивністю на різних стадіях національного господарства.

Трете питання надає можливості розкрити сутність та обумовленість процесів формування стратегічних цілей держави, покладаючись на фактор продуктивності, як один з найвпливовіших складових забезпечення сталого економічного розвитку.

Студентам необхідно звернути увагу на ключові слова і терміни дисципліни. Слід усвідомити, що виходячи із стратегічної мети суспільства урівноважити використання різноманітних ресурсів, яких стає все менше, та потреб людини, які все зростають, суспільство має проводити диференціацію за певними складовими. Такими узагальнюючими факторами стратегічної мети суспільства можуть бути:

1. Економічні.

2. Соціальні.

3. Демографічні.

4. Екологічні.

Визначені конкретні цілі суспільства у свою чергу теж можливо класифікувати за певними напрямами економічного зростання держави.

Продуктивність класифікують за такими видами: економічна, соціально-економічна, еколого-економічна і чиста.

Економічна продуктивність характеризується відношенням відповідних результатів, отриманих у різних ланках економіки (ВНП, ВВП, ССП, обсяги товарної продукції тощо) до сукупних витрат.

Соціально-економічна продуктивність характеризується як відношення отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на суму соціальних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат. Необхідність визначення цього виду продуктивності обумовлюється тим, що певні виробничі процеси негативно впливають на здоров'я людей. І тому соціальні збитки і витрати, пов'язані із негативним впливом на соціальне середовище, повинні враховуватись та відшкодовуватися в обсязі кінцевої продукції з мінусовим знаком. Адже якщо не було б негативного впливу виробничих процесів на людський організм, то національна продуктивність була б значно вищою, оскільки віддача трудового потенціалу в цьому випадку була б вагомішою, а витрати, пов'язані зі збереженням здоров'я людей, були б меншими.

Еколого-економічна продуктивністьповинна визначатися з урахуванням шкоди, яка завдається виробничими процесами довкіллю, різноманітним видам флори й фауни, зменшує їх кількісні та якісні величини.

На основі зменшеного результату від негативних наслідків виробництва і повинна вимірюватися загальна продуктивність. Чиста продуктивністьхарактеризується відношенням отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на величину соціальних і екологічних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат.

Досвід економічного розвитку держав надає змогу відмітити, що вирішальну роль у досягненні стратегічних цілей суспільства - економічних, соціальних, демографічних, екологічних - відіграє продуктивність. Відомо, наприклад, що економічне зростання може відбуватися двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним.

Екстенсивний шлях економічного зростання - коли приріст продукції, ВВП відбувається за рахунок запровадження у виробництво додаткових факторів виробництва - праці, капіталу, землі тощо.

За екстенсивного економічного зростання кожна одиниця товарів і послуг, ВВП супроводжується однаковими або збільшеними масштабами приросту економічних ресурсів. Екстенсивний шлях розвитку економіки, як правило, заводить суспільство у безвихідь. Про це яскраво свідчить сумний приклад планової економіки, яка функціонувала в екстенсивному режимі.

Інтенсивний шлях розвитку економіки — це забезпечення приросту продукції, ВВП за рахунок більш ефективного використання сукупних ресурсів, що на практиці означає зростання продуктивності. Іншими словами, зростання національного доходу чи валового внутрішнього продукту за рахунок продуктивності означає, що витрати при цьому зростають більш низькими темпами порівняно з темпами зростання соціально-економічних результатів.

Продуктивність сприяє розширенню масштабів виробництва та зайнятості за рахунок зекономлених у результаті її зростання економічних ресурсів. А розширення масштабів виробництва підвищує рівень свободи менеджерів і робітників щодо вибору місць свого працевлаштування. Що ж стосується економічної свободи споживачів, то вона також розширюється зі зростанням продуктивності, оскільки в цьому разі зростає обсяг товарів і послуг у роздрібному товарообороті за їх стабільних і навіть більш низьких цін.

Важливим фактором оптимізації торговельного балансу є продуктивність. Адже продуктивність значною мірою впливає на конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Коли продуктивність в одній країні знижується відносно рівня продуктивності в інших країнах, які виготовляють такі самі товари, то створюється конкурентна незбалансованість. Якщо ж за збільшенням витрат виробництва підвищити ціни, економіка країни втратить у продажах, оскільки покупці звернуться до фірм-постачальників, які пропонуватимуть свою продукцію за більш низькими цінами.

Коли ж, підвищуючи загальні витрати, не підвищувати ціни, то загальний прибуток зменшується за рахунок зниження рентабельності продукції. Світовий досвід показує, що ті країни, які не змогли утримати продуктивність на рівні конкурентів, намагались досягти своїх цілей шляхом девальвації національної валюти. Але це знижує вартість експорту і підвищує вартість імпортних товарів. Отже, щоб досягти за таких умов позитивного сальдо торговельного балансу країни, необхідно нарощувати обсяги експортних товарів у фізичному обсязі, що потребує додаткових витрат ресурсів.

Якщо продуктивність зростатиме, то на одиницю ВВП витрачатиметься менше ресурсів, а відтак знижуватимуться ціни на споживчі товари, що означатиме зростання реальних доходів населення. Крім того, зростання продуктивності сприятиме вивільненню дефіцитних ресурсів для виробництва нових видів товарів і послуг. У той же час, навіть за умов підвищення продуктивності праці, якщо продуктивність знижується, тобто загальні витрати на одиницю продукції зростають, то це призводить до інфляції, до зниження рівня життя.

Таким чином, зростання продуктивності - це важливий фактор стабільності цін та їх зниження, а відтак підвищення рівня життя населення. Важливим джерелом реального соціально-економічного зростання, більш високого рівня життя є органічна складова продуктивності - продуктивність праці.

У той же час порівняно із продуктивністю праці продуктивність має більш значний вплив на динаміку рівня життя людей.

В цілому низький рівень продуктивності означає, що темпи збільшення обсягів ВВП супроводжуються майже такими самими темпами використання ресурсів.

Незаперечним підтвердженням того факту, що динаміка життєвого рівня населення і ступінь вирішення інших соціальних проблем перебуває в прямій функціональній залежності від динаміки продуктивності праці і продуктивності, є розвиток економіки розвинених країн.

Питання для самоконтролю

1. Як можна класифікувати стратегічні цілі суспільства?

2. Розкрийте сутність поняття продуктивності.

3. Проаналізуйте екстенсивні та інтенсивні шляхи розвитку економіки.

4. Охарактеризуйте сутнісні види продуктивності.

5. У чому полягає вплив продуктивності на досягнення стратегічних цілей суспільства?

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 2. Класифікація внутрішніх чинників продуктивності

Мета: поглибити та закріпити знання студентів щодо сутності класифікації внутрішніх чинників продуктивності; проаналізувати існуючі моделі мікрорівневих чинників продуктивності. Розглянути матеріально-технічні чинники продуктивності та їх класифікацію. Провести класифікацію соціально-організаційних чинників продуктивності та інтеграційні чинники продуктивності, проаналізувати їх сутність та класифікацію.

План вивчення теми

1. Соціально-економічна сутність внутрішніх чинників продуктивності.

2. “Тверді” і “м’які” чинники продуктивності.

3. Інтеграційні чинники продуктивності

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи дисципліну “Менеджмент продуктивності” студенти повинні усвідомити, що чинники продуктивності - це рушійні сили економічного зростання і є причини, під впливом яких змінюється їх динаміка.

Також слід з’ясувати, що серед основних чинників продуктивності необхідно виділити матеріально-технічні, які в свою чергу розподіляються таким чином:

- вироби;

- матеріальні ресурси;

- основні фонди та виробничі потужності;

- технології;

- інвестиції.

До того ж. інтеграційні чинники можна розподілити на такі чотири групи:

- інновації;

- організаційний менеджмент;

- економічна безпека підприємства;

- реструктуризація та санація організації.

А соціально-економічні чинники продуктивності розподіляються наступним чином: персонал, нематеріальні ресурси, система управління. організація праці, організація виробництва.

Мікрорівневі чинники (фактори) продуктивності – це ті, як виявляються і використовуються безпосередньо на підприємствах і в організаціях і контролюються їх менеджерами. Оскільки мікрорівневі чинники використовуються усередині підприємств і організацій, то їх ще називають внутрішніми факторами продуктивності. Одні мікрорівневі чинники змінюються досить швидко у порівнянні з іншими. Тому їх розділяють на дві групи: “тверді” і “м’які”.

Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” здійснена за аналогією англійських комп’ютерних термінів, де hardware - твердий товар, або сам комп’ютер, і software - “м’який товар” або програмове (математичне) забезпечення. До “твердих” чинників продуктивності відносять: вироби, матеріальні ресурси, основні фонди і виробничі потужності, технології, інвестиції. До “м’яких” чинників продуктивності відносять персонал, нематеріальні ресурси і активи, системи управління організацією праці та організацію виробництва.

Із наведеного переліку “твердих” і “м’яких” чинників продуктивності видно, що за своєю внутрішньою суттю вони фактично є відповідно матеріально-технічними і соціально-організаційними чинниками.

До складу мікрорівневих чинників продуктивності відносяться і інтеграційні чинники, що включають в себе інновації, організаційний менеджмент, економічну безпеку підприємств, їх реструктуризацію та санацію. Ці чинники тому називаються інтеграційними, що поєднують в собі у модифікованому вигляді як матеріально-технічні так і соціально-організаційні чинники.

Окремо слід зупинитися на соціально-організаційних чинниках продуктивності.

Персонал — це певна кількість людей, які виконують свої професійні та функціональні обов'язки, забезпечуючи продуктивну діяльність організації.

Згідно з Класифікатором професій працівники підприємств за професійними ознаками поділяються так: «керівники, «професіонали», «фахівці», «технічні службовці», «робітники».

Керівники. До професійної групи «керівники» відносять керівників первинних підрозділів, структурних підрозділів вищого рівня, керівників підприємств незалежно від форм власності й видів діяльності.

Професіонали. До професійної групи «професіонали» відносять професії, що передбачають високий рівень знань у галузі фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних чи гуманітарних наук.

Фахівці. До професійної групи «фахівці» відносять працівників, які мають високий рівень знань в одній або в кількох галузях природознавчих, технічних чи гуманітарних наук. Професійні завдання та обов'язки фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт з використанням знань відповідних наук.

Технічні службовці. Професія технічних службовців передбачає набуття ними відповідних знань у такому обсязі, який буде достатній для підготовки, збереження чи відновлення інформації та проведення обчислень. Професійні обов'язки технічних службовців зводяться до виконання секретарських функцій, роботи на комп'ютерах, запису та опрацювання цифрових даних, виконання операцій з грошового обігу, надання довідок, реєстрації чи передачі інформації тощо.

Робітники. Працівники, що належать до цієї професійної групи, повинні мати відповідні знання, що дозволяють їм виконувати надавати різнорідну виробничу діяльність або надавати різноманітні послуги. Практично всі працівники цієї професії повинні мати повну загальну середню освіту та професійну освіту або повну загальну середню освіту та професійну підготовку, отриману на виробництві.

Питання для самоконтролю

1. Поняття щодо чинників продуктивності та їх рушійні сили.

2. Основні складові моделі внутрішніх чинників продуктивності.

3. Вироби і матеріальні ресурси та їх роль у підвищенні продуктивності.

4. Що належить до інтеграційних чинників продуктивності?

5. Що належить до соціально-організаційних чинників продуктивності?

6. Що належить до матеріально-технічних чинників продуктивності?

7. Матеріально-технічні чинники та їх роль в підвищенні продуктивності.

8. Складові економічної безпеки підприємства

9. Сутність та розвиток соціально-економічних чинників продуктивності.

10. Сутність нематеріальних ресурсів та нематеріальних активів.

Бібліографічний список

[3, 6, 13, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 3. Класифікація зовнішніх чинників продуктивності

Мета: поглибити та закріпити знання студентів щодо про класифікацію макрорівневих чинників продуктивності; про моделі зовнішніх чинників продуктивності.

План заняття

1. Соціально-економічна сутність зовнішніх чинників продуктивності.

2. Структурні зміни в економіці.

3. Демографічні та соціальні зміни в економіці.

4. Природні ресурси та їх складові: робоча сила, земля, енергія і сировина.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Чинники продуктивності – це рушійні сили і причини, під впливом яких змінюється їх динаміка.

Макрорівнев і чинників продуктивності - це ті, які реалізуються на макрорівні через систему виконавчої та законодавчої влади. Оскільки макрорівневі чинники продуктивності перебувають за межами підприємств і не контролюються їхніми менеджерами, то вони називаються ще й зовнішніми чинниками.

Вихідним, фундаментальним чинником зростання продуктивності є життєвий простір країни, який характеризується як кількісними, так і якісними параметрами. Він включає в себе населення країни, її територію, екологію, землю, кліматичні умови, природні багатства та природні ресурси.

В першу чергу рекомендується вивчити сутність короткострокового та довгострокового періодів.

Короткостроковий період - це такий період часу, протягом якого підприємство не може змінити виробничі потужності. В короткостроковому періоді виробничі потужності підприємства фіксовані, вони залишаються незмінними.

Довгостроковий період - це період досить тривалий, щоб змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі й виробничі потужності.

Якщо короткостроковий період являє собою період фіксованих по-тужностей, то довгостроковий період - це період потужностей, що змінюються.

На протязі короткострокового періоду фірма може змінити обсяги виробництва шляхом поєднання зміни кількості ресурсів з фіксованими потужностями. У зв'язку з цим постає питання: як змінюватиметься обсяг виробництва в міру того, як все більша й більша кількість змінних ресурсів приєднуватиметься до фіксованих ресурсів?

У найзагальнішій формі відповідь на це питання дає закон спадної віддачі, або закон спадної продуктивності. Він стверджує, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад живої праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу чи землі) дає зменшений додатковий, чи граничний, продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Закон спадної продуктивності ґрунтується на припущенні, згідно з яким усі одиниці змінних ресурсів - усі робітники - якісно однорідні. Тобто припускається, що кожен додатковий робітник має такі самі розумові здібності, координацію рухів, освіту, кваліфікацію, трудові навички тощо, як і попередній. Граничний продукт починає убувати не тому, що найняті пізніше робітники виявилися менш кваліфікованими, а тому, що відносно більша кількість зайнята за тієї самої величини наявних капітальних фондів.

Слід розрізняти види й типи відтворення населення. Види поділяють на традиційний та сучасний. Для традиційного виду відтворення населення характерна як висока народжуваність, так і висока смертність. Сучасний вид відтворення характеризується одночасно і низькою народжуваністю, і низькою смертністю.

Серед основних чинників продуктивності слід виділити матеріально-технічні, які в свою чергу розподіляються таким чином:

- вироби;

- матеріальні ресурси;

- основні фонди та виробничі потужності;

- технології;

- інвестиції.

Інтеграційні чинники розподіляються на чотири групи:

- інновації;

- організаційний менеджмент;

- економічна безпека підприємства;

- реструктуризація та санація організації.

Соціально-економічні чинники продуктивності розподіляються так:

- персонал;

- нематеріальні ресурси;

- система управління;

- організація праці;

- організація виробництва.

Окремо слід зупинитися на соціально-організаційних чинниках продуктивності. Персонал — це певна кількість людей, які виконують свої професійні та функціональні обов'язки, забезпечуючи продуктивну діяльність організації.

Згідно з Класифікатором професій працівники підприємств за професійними ознаками поділяються так: «керівники, «професіонали», «фахівці», «технічні службовці», «робітники».

Питання для самоконтролю

1. Складові моделі макрорівневих чинників продуктивності.

2. Поняття про життєвий простір країни.

3. Природні ресурси і природні багатства та їх значення в продуктивності.

4. Поняття про економічно активне населення та його динаміка за останні роки.

5. Об’єкти урядової політики.

Бібліографічний список

[3, 6, 13, 18; 20; 23; 24; 26]

Змістовний модуль 2. Взаємозв’язок витрат і продуктивності. Вимірювання продуктивності

Тема 4. Характеристика основних видів витрат

Мета теми: розглянути сутність альтернативних витрат. Дослідити сутність трансакційних та соціальних витрат. Вивчити внутрішні та зовнішні витрати виробництва, а також екологічні витрати виробництва.

План вивчення теми

1. Сутність альтернативних витрат.

2. Внутрішні і зовнішні витрати виробництва.

3. Методи складання кошторису та обчислення собівартості продукції.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Згідно з чинним законодавством і нормативними матеріалами на вітчизняних підприємствах сукупні витрати поділяються на:

- валові витрати;

- кошторис виробництва;

- собівартість валової, товарної та реалізованої (проданої) продукції.

Слід запам’ятати, що валові витрати складаються із витрат, які включаються до собівартості продукції, і витрат, які знаходяться поза її межами. Щоб визначити величину витрат, необхідних для виготовлення певного обсягу продукції, складають кошторис виробництва на основі економічних елементів. До кошторису виробництва включають витрати незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції чи ні. Отже, кошторисні витрати не збігаються із собівартістю продукції. Кошторис виробництва складають на основі витрат, які за економічним змістом поділяються на такі елементи.

Матеріальні витрати, які включають в себе:

- сировину та матеріали, які є вихідною матеріальною основою виготовлення товарів і послуг;

- покупні вироби, необхідні для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

- покупні напівфабрикати (поковки, штамповки тощо);

- паливо та енергію зі сторони (електроенергія, газ, пара тощо);

- допоміжні матеріали (фарби, інструмент, кріпильні деталі та матеріали);

- послуги сторонніх підприємств та організацій;

- відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі тощо.

Собівартість продукції — це сукупність витрат певних ресурсів, спрямованих на підготовку, виробництво, виготовлення та реалізацію товарів і послуг.

Система управління витратами являє собою механізм постійної оптимізації рівня витрат за їх ресурсними видами. Управління витратами є складовою системи управління продуктивністю на підприємстві.

Система управління витратами ґрунтується на функціональній та організаційній підсистемах. До організаційної підсистеми відносять: виявлення джерел економічних ресурсів; нормування і планування витрат за їх ресурсними видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зменшення витрат. Організаційними системами, як правило, керують відповідні функціональні підрозділи підприємств (відділи, бюро тощо).

Загальна величина змінних та постійних витрат визначається за такою формулою:

, (4.1)

де С - загальні (сукупні) витрати; С₃ - змінні витрати на одиницю продукції; N - обсяг товарів і послуг у натуральному виразі; С_п - постійні витрати в даному періоді.

Загальні витрати на одиницю продукції за цією формулою визначають таким чином:

(4.2)

У натуральному виразі критичний обсяг продукції можна визначити за такою формулою:

. (4.3)

отже,

, (4.4)

де Ц — ціна одиниці продукції.

Таким чином, тільки за межами критичного обсягу продукції зростання продуктивності починає приносити доход підприємству.

Студентам слід пам’ятати, що проблеми економії і примноження багатств, які проявляються в зростанні продуктивності базується на визнанні двох фактів. Перший факт - матеріальні потреби суспільства безмежні або невтолимі. Другий факт - економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг обмежені, або рідкісні.

Система управління витратами включає в себе такі елементи, як місця витрат і центри відповідальності.

Місця витрат — це витрачення ресурсів у певних підрозділах підприємства (виробничі дільниці, бригади, робочі місця).

Центри відповідальності — це структурні підрозділи підприємства, що відповідають за рівень витрат певних ресурсів.

Висока ефективність контролю не в останню чергу обумовлюється тією обставиною, що всі витрати у кожному центрі відповідальності поділяються на прямі та непрямі, змінні та постійні. Поділ витрат на прямі та непрямі спрощує систему калькулювання собівартості продукції та одночасно забезпечує високу точність обрахунків. У зв'язку з цим нагадаємо, що прямі витрати безпосередньо відносять на товари і послуги центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі, виникають в таких центрах, розподіляються певним способом за окремими видами товарів і послуг. Щодо поділу витрат на змінні та постійні за центрами відповідальності (місцями витрат), то він має велике значення для формування гнучких кошторисів та аналізу діяльності структурних підрозділів, підприємства.

В цілому всі витрати поділяються на дві великі групи: і нвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Витрати на виробництво якого-небудь продукту даною фірмою залежить не тільки від цін на ресурси, а й від технології та кількості ресурсів, необхідних для виробництва. Саме це і є технологічним аспектом формування витрат.

Собівартість продукції це сукупність витрат певних ресурсів, спрямованих на підготовку, виробництво, виготовлення і реалізацію товарів і послуг. Більш раціональне використання ресурсів, нової техніки, технології призводить до зниження собівартості продукції, а отже і до підвищення продуктивності. Таким чином собівартість продукції є одним із показників, що характеризує динаміку продуктивності.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність альтернативних витрат?

2. Проаналізуйте внутрішні і зовнішні витрати виробництва.

3. Проведіть дослідження методів складання кошторису та обчислення собівартості продукції.

4. Охарактеризуйте циклічні та безперервні витрати.

5. Охарактеризуйте елементні та комплексні витрати.

6. Охарактеризуйте прямі й непрямі витрати.

7. Як поділяються сукупні витрати на підприємстві?

8. Форти витрат та їх впливи на кінцевий результат економічної діяльності.

9. Сутність системи управління витратами.

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 5. Взаємозв’язок витрат і продуктивності

Мета: засвоїти залежність постійних і змінних витрат від динаміки продуктивності. Вивчити вплив динаміки продуктивності на середні витрати фірми. Розглянути впливи граничної продуктивності на граничні витрати фірми. Дослідити динаміку витрат і продуктивності у довгостроковому періоді.

План вивчення теми

1. Залежність постійних та змінних витрат від динаміки продуктивності.

2. Вплив динаміки продуктивності на середні витрати фірми.

3. Вплив граничної продуктивності на граничні витрати фірми.

4. Динаміка витрат і продуктивності у довгостроковому періоді.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студенти повинні враховувати те, що протягом короткострокового періоду часу деякі ресурси, які пов'язані з технічним обладнанням підприємства, залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів може змінюватись. Звідси відзначимо, що в короткостроковому періоді різні види витрат можуть бути віднесені або до постійних, або до змінних.

Постійні витрати. Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. Постійні витрати пов'язані із самим існуванням виробничого обладнання фірми, тому й мають бути оплачені, навіть якщо фірма нічого не виробляє.

Однак необхідно зазначити, що приріст суми змінних витрат, пов'язаний зі збільшенням обсягу виробництва на одну одиницю, не є постійним.

Сума змінних витрат, таким чином, збільшуватиметься зростаючими темпами. Загальна сума витрат — це сума постійних та змінних витрат за кожного даного обсягу виробництва. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює сумі постійних витрат.

Середні постійні витрати визначаються шляхом ділення сумарних постійних витрат на відповідну кількість виготовленої продукції.

Середні змінні витрати визначаються шляхом ділення сумарних змінних витрат на відповідну кількість виробленої продукції.

Середні загальні витрати можна розрахувати шляхом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої продукції або ж шляхом складання та для

кожного із десяти можливих обсягів виробництва.

Граничними витратами називаються додаткові витрати, що пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Їх можна визначити для кожної одиниці продукції, врахувавши ту зміну суми витрат, яка є результатом виробництва цієї одиниці.

Зміна суми загальних витрат завжди дорівнює зміні суми змінних витрат для кожної додаткової одиниці продукції.

Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки дозволяє визначати ті витрати, величину яких фірма може контролювати найбільш безпосередньо.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте постійні, змінні, середні витрати фірми.

2. Визначте взаємозв’язок між граничними витратами та граничною продуктивністю.

3. Яка існує залежність між динамікою продуктивності та середніми витратами фірми?

4. Який існує зв’язок між продуктивністю та витратами у довгостроковому періоді?

5. Що собою представляє загальна сума витрат, її складові?

Теми для відкритого обговорення та обговорення у підгрупах

1. Вплив масштабу виробництва на динаміку продуктивності.

2. Аналіз факторів, що впливають на продуктивність

3. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на продуктивність

4. Показники впливу матеріально технічних факторів на продуктивність (фондовіддача, фондоозброєність, електроозброєність, енергоозброєність)

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 6. Вимірювання обсягів виробництва і продуктивності

Мета: розглянути методику обчислення обсягів виробництва на макро і мікрорівні. Дослідити механізми вимірювання загальної і часткової продуктивності. Проаналізувати фактори визначення індексу цін і його використання при обчисленні динаміки продуктивності.

План вивчення теми

1. Обчислення обсягів виробництва на макро і мікрорівні.

2. Вимірювання сукупної і часткової продуктивності.

3. Вимірювання продуктивності з урахуванням якісних параметрів продукції

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи дисципліну «Менеджмент продуктивності» слід пам’ятати, що вимірювання продуктивності має важливе значення для забезпечення оптимального управління економікою в усіх її макро і мікрорівневих ланках. Адже неможливо ні на одному рівні економіки прийняти правильне управлінське рішення не маючи достовірної інформації щодо абсолютних і відносних показників продуктивності.

Також слід знати, що певна частка працівників негативно відноситься до запровадження системи вимірювання продуктивності. Це обумовлюється в першу стурбованістю про те що:

- зросте фізичне і розумове навантаження без відповідного зростання заробітної плати;

- підвищиться рівень управління, організації праці, яке призведе до обмеження самостійності виконання робіт;

- показники продуктивності, оскільки вони достовірно визначають індивідуальну віддачу, спричинять негативний вплив на величину заробітної плати, або навіть звільнення з роботи.

Отже щоб успішно запровадити в практику систему вимірювання продуктивності необхідно підготувати персонал як в психологічному так і мотиваційному плані.

Вимірювання продуктивності необхідно здійснювати на основі співставлених цін, аби запобігти впливу інфляції і дефляції на результати діяльності персоналу. В залежності від поставлених цілей в певних ланках економіки доцільно вимірювати як сукупну так і часткову продуктивність. Сукупна продуктивність визначається відношенням загального обсягу продукції до загальних витрат, а часткова – відношенням загального обсягу продукції до часткових витрат. На макрорівні продуктивність вимірюється відношенням ВВП до загальних витрат, або кількості відпрацьованих людино-годин.

На макрорівні продуктивність вимірюється на основі таких макропоказників, як валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукти (ВВП) та національний дохід (НД).

ВНП дорівнює сумі таких показників, як споживання, інвестиції, державні закупівлі, чистий експорт і визначається такою формулою:

, (6.1)

де Q - ВНП; С --споживання;

І - накопичення або інвестиції;

G - державні закупівлі;

ТВ- сальдо торговельного балансу (експорт - імпорт).

Необхідно розрізняти номінальний та реальний ВНП. Номінальний ВНП обраховується в поточних цінах. Реальний ВНП визначається з урахуванням індекса (дефлятора) цін.

На національному рівні практично в усіх країнах визначається і обсяг ВВП. Цей макропоказник від ВНП відрізняється тим, що в його обсяги включаються всі кінцеві товари й послуги, які були вироблені на території даної країни, незалежно від їх національної належності.

Національний дохід (НД) - це дохід постачальників ресурсів (факторів) виробництва - землі, капіталу, робочої сили та ін.

Для вимірювання часткової національної продуктивності залежно від поставленої мети замість економічних ресурсів чи сукупних витрат можуть бути використані такі показники:

- чисельність населення країни;

- чисельність зайнятого населення;

- чисельність економічно активного населення;

- чисельність працездатного населення;

- кількість відпрацьованих людино-годин;

- кількість відпрацьованих людино-днів.

Поелементне визначення продуктивності на макрорівні має велике значення для економічного зростання, оскільки тільки на основі її показників можна оптимізувати структуру ВВП, коли досягається його найвища віддача.

На мікрорівні, тобто на підприємствах і в організаціях продуктивність може вимірюватись на основі товарної продукції та доданої вартості. В структурних підрозділах підприємств і фірм продуктивність вимірюється як, правило, на основі натурального та трудового методів.

Натуральний метод передбачає вимірювання продуктивності шляхом віднесення обсягів продукції в натуральному виразі до кількості відпрацьованих людино-годин. При трудовому методі вимірювання продуктивності визначається кількістю виробленої продукції в нормо-годинах на одну відпрацьовану людино-годину. Як відомо, соціально-економічне зростання і зростання продуктивності відбувається не тільки за рахунок кількісного збільшення обсягів продукції, а й за рахунок зростання їх якісних параметрів.

У зв’язку з цим доцільно обчислювати не кількісний, а якісно-кількісний обсяг продукції і співставляти його з витратами, тобто вимірювати продуктивність з урахуванням якісних параметрів продукції.

Питання для самоконтролю

1. Обчислення обсягів виробництва та продуктивності.

2. Методи вимірювання продуктивності та їх використання на макро- та мікрорівнях.

3. Індекс цін та його використання.

4. Методи вимірювання продуктивності на макрорівні.

5. Методи вимірювання продуктивності на мікрорівні.

Бібліографічний список

[10, 13, 14; 23; 24; 26]

Тема 7. Зарубіжний досвід вимірювання продуктивності

Мета: закріпити знання студентів щодо с труктурного підходу доктора Куросави до вимірювання продуктивності на рівні підприємств і виробничих підрозділів. Осмислити особливості вимірювання продуктивності подвійним дифлятором. Вивчити підходи Лоулора та Гоулда до вимірювання продуктивності. Розглянути міжфірмове порівняння показників продуктивності.

План вивчення теми

1. Особливості вимірювання продуктивності в різних секторах економіки.

2. Структурний підхід доктора Куросави до вимірювання продуктивності.

3. Підхід Лоулора та Гоулда до вимірювання продуктивності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам слід усвідомити, що, наприклад, в обробній промисловості зарубіжних країн, як правило, вимірюють сукупну та часткову продуктивність. Сукупна продуктивність залежно від поставлених цілей вимірюється на основі валового обсягу виробництва (товарна продукція) або на основі доданої вартості, які зіставляються із валовими витратами.

Часткова продуктивність вимірюється відношенням валового обсягу виробництва чи обсягу доданої вартості до чисельності працівників (робітників) або до відпрацьованих ними людино-годин.

На підприємствах і фірмах зарубіжних країн вимірюють продуктивність праці допоміжних робітників.

Практика свідчить, що доход, отриманий у сфері послуг за певний період часу, є найоптимальнішим вимірником виходу продукції. У вартісному виразі цей доход визначається обсягом оплачених послуг. При цьому, природно, визначається і величина виробничих витрат.

Вартісний метод обчислення виходу продукції здійснюється на основі розрахунку поопераційних витрат.

Рівень продуктивності кожного виду діяльності може бути визначено відсотковим відношенням часу, витраченого на корисну та зайву працю.

Різні підходи до визначення продуктивності в різних секторах економіки можна резюмувати таким чином:

- у капіталоінтенсивних галузях і підприємствах підвищення продуктивності часто веде до зниження потреби в робочому часі і може бути генероване додатковим припливом основного капіталу, а не праці. І в цих випадках може бути достатнім вимірювання продуктивності лише на основі показників використання капіталу (продуктивність капіталу).

- у трудоінтенсивних галузях підвищення продуктивності не впливає на рівень потреб в основному капіталі. Тому в таких ситуаціях досить визначати тільки продуктивність живої праці. Виробіток на одну людину або за одну робочу годину є оптимальним показником вимірювання продуктивності для більшості галузей економіки, за винятком небагатьох капіталоінтенсивних галузей, тому що вартість трудових витрат, як правило, перевищує вартість капітальних витрат.

Слід звернути увагу також на методи вимірювання продуктивності в зарубіжних країнах. Відповідно до концепції доктора Куросави (Японія) показники продуктивності повинні бути призначені для достовірного аналізу минулої діяльності підприємства і формування майбутньої виробничої програми.

Доктор Куросава пропонує вимірювати продуктивність на підприємствах і в їх виробничих підрозділах на основі структурного підходу.

Суть цього підходу до вимірювання продуктивності у виробничих підрозділах полягає в тому, що здійснюється структуризація фонду робочого часу на нормативні робочі години, ефективні робочі години, непродуктивні робочі години, невикористанні робочі години. На основі такої структуризації фонду робочого часу і визначаються різноманітні коефіцієнти, що характеризують віддачу робітників.

На рівні підприємств доктор Куросава здійснює структуризацію обсягів виробленої продукції за такими складовими: вартість матеріалів, амортизація, заробітна плата, чистий прибуток, вартість кредитів, рента і податки. Така структуризація обсягів продукції дозволяє визначити загальну додану вартість і чисту додану вартість на основі яких і визначається рівень продуктивності. Лоулор (Англія) при вимірюванні продуктивності виходить із того, що тільки на основі її зростання можуть бути досягнуті поставлені цілі фірми. Ступінь досягнення цих цілей він пропонує визначати за допомогою певних показників. Одним із таких показників є показник ефективності який дозволяє порівняти досягнуті результати з потенційними, якщо ресурсами розпоряджались би більш раціонально.

Підхід Гоулда до вимірювання продуктивності полягає в тому, що він базується на визначенні швидкості обороту капітальних вкладень. При цьому він співставляє прибуток з такими основними елементами: цінами виробів, витратами на одиницю продукції, використання споруджень тощо. На малих і середніх підприємствах зарубіжних країн використовується метод “швидкої оцінки продуктивності”. Швидка оцінка продуктивності включає в себе як точну діагностику, так і управління програмою підвищення продуктивності, що охоплює всю організацію. Для того, що достовірно знати місце своєї фірми серед конкурентів здійснюється порівняння показників продуктивності, або між фірмове порівняння (МФП).

МФП - це добровільний обмін інформацією стосовно показників продуктивності між фірмами, які зайняті в одній сфері діяльності. Порівняння діяльності фірми здійснюється за такими показниками: продуктивність загальних доходів, продуктивність прибутку, обсяг продаж на одного працівника, загальні доходи на одного працівника тощо.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте особливості вимірювання продуктивності в різних секторах економіки.

2. У чому полягає сутність структурного підходу доктора Куросави до вимірювання продуктивності?

3. Особливості підходу Лоулора і Гоулда щодо вимірювання продуктивності.

4. Розкрийте зміст і структуру підходу “швидкого оцінювання продуктивності”.

5. Визначте мету та сутність порівняння показників фірми.

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Змістовий модуль 3. Управління продуктивністю на мікро та макрорівнях

Тема 8. Управління продуктивності на мікрорівні

Мета: вивчити виробничі можливості зростання продуктивності. Дослідити впливи сукупного платоспроможного попиту на рівень продуктивності. Розглянути впливи сукупної пропозиції на рівень продуктивності. Ознайомитися з впливами інфляції високого і низького платоспроможного попиту на рівень продуктивності. Опрацювати фактори інвалютної інфляції і механізми її впливу на рівень продуктивності.

План вивчення теми

1. Управління продуктивністю матеріально-технічних чинників

2. Управління продуктивністю соціально-організаційних чинників

3. Управління продуктивністю інтеграційних чинників

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам слід засвоїти, що на мікрорівні управління продуктивністю зводиться до її систематичного підвищення за рахунок різноманітних мікрорівневих чинників. Так, продуктивність за чинником “вироби” підвищується в тих випадках, коли підвищуються їх якісні характеристики і знижуються на них ціни. Це призводить до збільшення кількості покупців на такі вироби і продуктивність зростає за рахунок “ефекту масовості”. Постійне зниження витрат матеріальних ресурсів в процесі виробництва товарів і послуг є важливим чинником зростання продуктивності.

Управління продуктивністю основних фондів і виробничих потужностей зводиться перш за все до збільшення їх екстенсивної і інтенсивної віддачі. Для визначення рівня використання основних фондів і виробничих потужностей застосовуються такі показники як коефіцієнт змінності роботи обладнання, фондовіддача, фондомісткість, коефіцієнт використання обладнання та інші.

Виробничі технології виступають в якості технологічної складової техніко-технологічної бази виробництва. Постійне підвищення рівня новизни виробничих технологій зумовлює більш високу віддачу виробничих ресурсів. Відома значна роль капітальних вкладень у підвищенні продуктивності.

Абсолютна продуктивність капітальних вкладень – це їх загальна віддача за певний період часу (як правило за рік). Коли існує декілька інвестиційних проектів, то визначається порівняльна продуктивність капітальних вкладень.

Серед багатьох функцій управління продуктивністю персоналу основополагаючу роль відіграє кадрове планування, яке повинно бути органічною складовою загальної системи планування на підприємстві. Якщо ж планування кадрів на буде узгоджувались з виробничим планом, планом науково-дослідних робіт, планом продаж, фінансовим планом, то воно буде малопродуктивним, оскільки в цьому випадку професійні, кваліфікаційні якості персоналу не завжди будуть відповідати вимогам високопродуктивної роботи підприємства.

В умовах ринкової економіки зростання продуктивності за рахунок поліпшення організації праці досягається коли воно спрямоване на:

- створення необхідної системи техніки безпеки;

- формування нормального психологічного клімату в колективі;

- гуманізація і збагачення праці;

- підтримання оптимального рівня умов праці.

На підприємствах найбільш високий приріст продуктивності забезпечується за рахунок технічних і організаційних інновацій.

Для того, щоб підприємство забезпечувало високий рівень продуктивності необхідно створити надійну систему його економічної безпеки за слідуючими складовими: фінансова складова, інтелектуальна і кадрова складова, техніко-технологічна складова, політико-правова складова, інформаційна складова, екологічна складова, силова складова. Щоб не допустити зниження запрограмованого рівня продуктивності на підприємствах систематично здійснюють реструктуризаційні та санаційні заходи.

На динаміку розвитку економіки підприємства і управління продуктивністю впливає ряд чинників в тому числі і валютний і фондовий ринки. Одним із найважливіших показників, який характеризує рівень продуктивності основних фондів, є фондовіддача. Фондовіддача — це відношення обсягу продукції, виробленої будь-якою ланкою економіки (усіма галузями економіки, окремою галуззю, підприємством, цехом, виробничою дільницею, на окремому робочому місці), до середньорічної вартості основних фондів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість. Фондомісткість показує, скільки основних фондів у вартісному виразі припадає на 1 грн. виробленої продукції в даній ланці економіки.

На показник фондовіддачі (продуктивності) впливає значна кількість як екстенсивних, так і інтенсивних чинників.

Необхідна інформація, на основі якої здійснюється управління продуктивністю основних фондів, зосереджена в таких нормативних документах, як: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвиту; ф. 1 «Баланс підприємства»; ф. 4 «Звіт про власний капітал»; ф. 1-П «Звіт підприємства (об'єднання) з продукції»; ф. 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)». Крім того, додаткова інформація може бути отримана на основі даних інвентаризації.

Управління продуктивністю виробничих фондів органічно пов'язано з управлінням виробничими потужностями.

Зростання продуктивності на макрорівні залежить також і від природних чинників, зокрема природних ресурсів.

Питання для самоконтролю

1. Що таке управління продуктивністю на мікрорівні?

2. Управління продуктивністю основних фондів і виробничих потужностей.

3. Виробничі технології як складова продуктивності підприємства.

4. Абсолютна продуктивність капітальних вкладень.

5. Функція управління продуктивністю персоналу.

6. Зростання продуктивності за рахунок поліпшення організації праці.

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 9. Управління продуктивності на макрорівні

Мета: Вивчити впливи валютного і фондового ринків на динаміку рівня національної продуктивності. Дослідити фактори, які впливають на реальні доходи населення та їх вплив на рівень національної продуктивності. Розглянути значення впливу від ліквідації національного інвестора на зростання безробіття. Виявити особливості зменшення дохідної і збільшення видаткової частин держбюджету.

План вивчення теми

1. Шляхи оптимального формування та використання

2. Управління структурними змінами в економіці

3. Оптимізація соціально-економічної політики уряду

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам необхідно усвідомити, що важливе значення має питання обчислення продуктивності на макрорівні та на підприємстві. На макрорівні продуктивність вимірюється на основі таких макропоказників, як валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукти (ВВП) та національний дохід (НД).

ВНП — це потік вироблених у ринкових цінах кінцевих товарів і послуг підприємствами даної національної належності протягом року.

За натурально-речовим обсягом ВНП складається із споживчих товарів і послуг, а також засобів праці, інвентаря, зброї та інших виробів, які закуповуються державою для своїх потреб. ВНП обраховується також і за потоком доходів (або витрат), які були отримані протягом року шляхом їх додавання.

Два методи обрахування обсягу ВНП за потоком товарів і потоком доходів виключають повторний облік, і тому їх результативні величини повинні бути однаковими. Необхідно розрізняти номінальний та реальний ВНП. Номінальний ВНП обраховується в поточних цінах. Реальний ВНП визначається з урахуванням індекса (дефлятора) цін. Дефлятор цін взагалі визначається відношенням рівня цін певного набору товарів і послуг даного року до рівня цін ідентичного або подібного набору товарів і послуг, які були виготовлені в базисному році. У системі національних розрахунків (СНР) використовується і такий макроекономічний показник, як чистий національний продукт (ЧНП), який являє собою ВНП за винятком амортизаційних відрахувань.

На національному рівні практично в усіх країнах визначається і обсяг ВВП. Цей макропоказник від ВНП відрізняється тим, що в його обсяги включаються всі кінцеві товари й послуги, які були вироблені на території даної країни, незалежно від їх національної належності. Це означає, що до складу ВВП не входить продукт, вироблений національними підприємствами, що знаходяться на території інших країн.

Національний дохід (НД) — це дохід постачальників ресурсів виробництва — землі, капіталу, робочої сили та ін. Його величина визначається як різниця між чистим національним продуктом і сумою непрямих податків на бізнес. Національний дохід можна визначити також як суму доходів у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, отриманих протягом року. Таким чином, рівень національної продуктивності можна визначити відношенням будь-якого макроекономічного показника (ВНП, ВВП, НД) до задіяних економічних ресурсів або сукупних витрат.

Оскільки до складу ВНП (ВВП) входять різні складові (витрати на особисте споживання, валові інвестиції, державна закупівля товарів і послуг, чистий експорт), які мають неоднакове економічне призначення й потребують певних витрат для свого виробництва, то на макрорівні доцільно в багатьох випадках вимірювати по елементну продуктивність:

- продуктивність споживчих товарів і послуг (соціальна продуктивність);

- потенційна продуктивність інвестиційних товарів;

- продуктивність державних закупок товарів і послуг;

- продуктивність експорту;

- продуктивність імпорту.

Соціальна продуктивність визначається відношенням обсягу виготовлених та реалізованих споживчих товарів і послуг до витрат, спрямованих на їх виготовлення та реалізацію.

Поелементне визначення продуктивності на макрорівні має велике значення для економічного зростання, оскільки тільки на основі її показників можна оптимізувати структуру ВВП, коли досягається його найвища віддача.

Питання для самоконтролю

2. Виміри продуктивності на макрорівні.

3. Значення таких макрорівневих показників, як ВВП та ВНП.

4. Визначення соціальної продуктивності.

5. Окресліть основні напрями оптимізації кредитно-грошової політики та соціальної політики.

6. Як впливає екологія на рівень продуктивності?

7. Окресліть основні шляхи підвищення продуктивності землі.

8. Як впливають зміни в зайнятості на рівень продуктивності?

9. Назвіть основні напрями високопродуктивних змін у структурі ВВП.

10. Чинники підвищення продуктивності інфраструктури економіки.

11. Визначте внутрішній ринок як чинник зростання продуктивності.

12. Назвіть основні напрями здійснення оптимальної фіскальної політики.

13. Як впливає державний бюджет на рівень продуктивності?

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 10. Управління продуктивністю інновацій в зарубіжних країнах

Мета теми: Розглянути впливи грошової маси на рівень продуктивності. Ознайомитися з управлінням продуктивністю на основі політики “дешевих грошей” та управлінням продуктивністю на основі політики “дорогих грошей”.

План вивчення теми

1. Вплив грошової маси на рівень продуктивності.

2. Принципи та стратегії управління інноваційними процесами на підприємствах

3. Основні напрями державного регулювання інноваційної політики

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення цієї теми надасть можливість студентам ознайомитися з принципами побудови управління продуктивністю у західних країнах. У зарубіжних країнах на соціально-економічний розвиток значно впливає діяльність державних службовців, чисельність яких неухильно зростає. Так, у США кожен сьомий із числа зайнятих - державний службовець. Це зумовлює необхідність вимірювання продуктивності в державних установах. При цьому методика вимірювання продуктивності в державному секторі, як правило, збігається з методикою вимірювання продуктивності у виробничій сфері. На підприємствах вихід продукції визначається обсягом продажів продукції, який зіставляється із витратами, що були спрямовані на її виготовлення та реалізацію. Тобто, збільшення обсягу продажів і зменшення витрат виробничих підприємств спрямовані на досягнення досить конкретної мети — максимально задовольнити потреби ринку. Саме досягнення цієї мети забезпечує їх комерційний успіх і процвітання.

У США продуктивність у державному секторі вимірюється за двадцятьма вісьмома видами діяльності, як-от: бібліотечна сфера, матеріально-технічне постачання, фінанси та бухгалтерський облік, виробництво електроенергії, послуги пошти та ін. У той же час, продуктивність у державних установах західних країн вимірюється здебільшого під час виконання внутрішніх виробничих операцій. Показники «внутрішньої» продуктивності державних установ використовуються для:

- визначення мети діяльності спеціалізованого урядового агентства;

- оцінки ресурсів;

- обґрунтування бюджету;

- розроблення необхідних організаційних змін та ініціатив керівництва;

- оперативного контролю.

Продуктивність аналізується як складова виконання бюджету, а ресурси підлягають повторному перерозподілу, якщо запрограмовані показники продуктивності не досягнуті. Показники продуктивності використовуються для контролю та управління діяльністю периферійних відділень державних установ і для порівняння рівнів їх продуктивності.

На макрорівні в США інститутом управління продуктивністю є Федеральна резервна система. Завдяки цьому аналізуються та використовуються різні економічні важелі, чинники які позитивно впливають на прискорення продуктивності різних ресурсів.

Вирізняють кілька варіантів державної інноваційної політики, які в певні періоди в різних високо розвинутих країнах були пріоритетними. Так, наприклад, інноваційна політика «технологічного поштовху» полягала в тому, що пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначались державою, яка забезпечувала їх здійснення необхідними фінансовими й матеріальними ресурсами. Цей варіант інноваційної політики формується виходячи з існуючих у суспільстві науково-технічних та соціально-економічних проблем, вирішення яких здійснюється на основі державних програм інвестування.

Інноваційна політика ринкової орієнтації передбачає вибір напрямів розвитку науки й техніки, перерозподіл ресурсів на основі ринкового механізму. Згідно з цією політикою передбачається обмеження ролі держави в здійсненні інноваційних процесів, починаючи із фундаментальних досліджень і закінчуючи випуском нової продукції.

Інноваційна політика соціальної орієнтації передбачає оцінювання результатів НТП з погляду їхнього впливу на соціальне середовище. Ось чому, наприклад, рішення про реалізацію масштабних технопроектів у певних регіонах країни приймається із залученням представників широкої громадськості й на основі консенсусу всіх зацікавлених соціальних груп.

Інноваційна політика структурних змін ставить за мету вирішення соціально-економічних проблем суспільства, постійну оптимізацію галузевої структури економіки за рахунок застосування високих технологій.

В умовах стимулювання інноваційної діяльності пільгові знижки конкретно стосуються заробітної плати науковців, придбання матеріальних ресурсів, необхідних для виконання наукових завдань, орендної плати за обладнання для НДЕКР, часткових витрат на дослідження, що виконуються в університетах за угодами із фірмами й корпораціями.

У деяких країнах (США, Франції. Канаді) застосовуються спеціальні заходи, що стимулюють приплив коштів у компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих науко ємних фірм.

У США введені правила, які передбачають прискорене амортизаційне списання таким чином. Для машин та обладнання строк амортизації встановлюється п'ять років, а обладнання для НДЕКР - три роки з відповідними нормами: перший рік - 20 %, другий рік - 32 %, третій - 24 %, четвертий - 16 %, п'ятий - 8 %. Для споруд, будинків строк амортизації визначено 10 років, а для транспортних засобів - три роки.

Однією з найголовніших складових інноваційної політики в західних країнах є кадрова політика, яка спрямована на підготовку й перепідготовку наукових кадрів.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні принципи управління інноваційними процесами в зарубіжних країнах.

2. Як впливають споживачі на продуктивність інноваційних процесів?

3. Назвіть основні напрями діяльності дрібних підприємств у галузі інновацій.

4. Сутність основних варіантів інноваційної політики в США та в інших зарубіжних країнах.

5. Які переваги мають дрібні фірми порівняно з великими під час здійснення інноваційних процесів?

6. Назвіть причини, що негативно впливають на рівень продуктивності досліджень на великих фірмах.

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

4.ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛь

Питання до модульного контролю

1. Продуктивність праці, її суть та значення.

2. Населення країни – основа подальшого зростання продуктивності.

3. Класифікація резервів продуктивності праці.

4. Умови праці та їх вплив на рівень продуктивності.

5. Показники вимірювання продуктивності праці.

6. Соціально-економічна сутність внутрішніх чинників продуктивності.

7. Екологічні витрати виробництва.

8. Фактори зростання продуктивності у довгостроковому періоді.

9. Закон спадної продуктивності.

10. Прийоми вимірювання продуктивності праці.

11. Натуральний прийом вимірювання продуктивності праці.

12. Фактори зростання продуктивності праці у короткостроковому періоді.

13. Трудовий прийом вимірювання продуктивності праці.

14. Зв’язок продуктивності праці з умовами її організації.

15. Гранична і середня продуктивність.

16. Порядок оцінки впливу резервів продуктивності праці.

17. Вплив валютного і фондового ринків на динаміку продуктивності.

18. Доходи населення та їх вплив на рівень національної продуктивності.

19. Види витрат і їх значення для продуктивності праці.

20. Вартісний прийом вимірювання продуктивності.

21. Фактори виробничого середовища та їх вплив на продуктивність.

22. Взаємозв’язок середньої і граничної продуктивності.

23. Вплив постійних витрат на продуктивність праці.

24. Обсяги виробництва та їх вплив на зовнішні чинники продуктивності.

25. Конкурентоспроможність та її вплив на зовнішні чинники продуктивності.

26. “Дешеві гроші” і продуктивність.

27. Людський фактор та його вплив на зовнішні чинники продуктивності.

28. Дефіцит бюджету та його вплив на продуктивність.

29. Вплив енергоресурсів на зовнішні чинники продуктивності.

30. Класифікація “твердих” чинників продуктивності.

31. “Дорогі гроші” і продуктивність.

32. Оплата праці та її вплив на продуктивність.

33. Вплив землі, як ресурсу та території на зовнішні чинники продуктивності.

34. Резерви підвищення продуктивності праці.

35. Вплив матеріалів і сировини на зовнішні чинники продуктивності.

36. Скорочення інвестицій, зростання безробіття та їх вплив на продуктивність праці.

37. Вплив платоспроможного попиту на рівень продуктивності.

38. Класифікація факторів продуктивності праці.

39. Вплив матеріального стимулювання на продуктивність праці.

40. Організація праці та її вплив на продуктивність праці.

41. Вплив якості продукції (товарів, робіт, послуг) на продуктивність.

42. Науково-технічний прогрес і продуктивність праці.

43. Інфляція та її вплив на продуктивність.

44. Виробничі можливості впливу на продуктивність.