Товариства Просвіти боролися за реформу школи, за докорінні зміни усієї системи освіти, за поширення культури і знань серед народу

Завданнями Просвіти були:

а) видавати книжки, журнали, часописи українською мовою;

б) заводити бібліотеки, музеї, читальні, книгарні;

в) проводити публічні лекції, звіти, загальнопросвітні курси, літературно-музичні вечори, спектаклі, концерти, вистави;

г) заводити школи, стипендії, бюро праці, інші просвітні заклади;

д) оповіщати премії і конкурси за найкращі твори письменства та умілості.

Рух за народну школу України не був однорідним. У Просвітах частими були зіткнення протилежних поглядів на шляхи розвитку українського народу: буржуазно-ліберальний, революційно-демократичний.

Під Росією діяльність товариств Просвіти не могла бути довготривалою. В часи Столипіна царський уряд заборонив діяльність майже всіх Просвіт: у Києві, Одесі, Чернігові, Катеринославі та ін. містах і селах.

Для поширення своїх педагогічних ідей "Просвіти" провели у Києві курси народних вчителів (1906), де було прийнято резолюцію про українську школу.

- курс народної школи повинен бути розширений до шести років (до цього, як правило, народна школа проводила одно-трирічний курс навчання);

- усе навчання має проводитися рідною мовою. Державна мова (тобто російська) повинна вивчатися в старших класах як один з предметів навчання;

- в усіх середніх та вищих навчальних закладах України навчан­ня мусить вестися українською мовою. При цьому передбачалось ввести у навчальні програми цих закладів вивчення української мови та літера і укр. історії та географії України.

Діяльність товариств "Просвіта" залежала від об'єктивних та суб'єктивних умов існування. Вони відрізнялися за структурою, формами роботи, типом управління; різними були навіть назви: у м.Києві - товариство "Просвіта" ім. Т.Шевченка. До струк­тури товариств могли входити різноманітні комісії та підкомісії-театральна, видавнича, артистична тощо.

Всеукраїнська спілка вчителів і діячів народної освіти (травень 1906 р.) повинна була стати основною структурно-організуючою одиницею в освітній сфері України, а в перспективі - основою українського Міністерства освіти. Однак Всеукраїнська спілка вчителів під тиском реакції 1907 р. не змогла повноцінно працювати і відновила свою діяльність в добу Центральної Ради.

Протягом 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала розвиток української освіти.

Доба Центра­льної Ради (8.03.1917 - 30.04.1918 ) тривала недовго, але на ниві освіти було зроблено чимало:

Березень-квітень 1917 – Центральна Рада + Товариство шк..освіти – розробили основні напрямки освітньої політики:

- українізація школи;

- влаштування літніх учительських курсів з українознавства;

- видання шкільних підручників;

- відкриття українських гімназій;

- кафедр українознавства у ВНЗ;

- створення Укр..шкільної ради та губернських і повітових рад.

У червні 1917 р. універсал Центральної Ради проголосив авто­номію України і створив перший структурний підрозділ для управ­ління системою освіти - Генеральний Секретаріат Освіти. Його діяльність очолив голова дещо раніше створеної Ради Товариства Шкільної Освіти Іван Стешенко (генеральний секретар народної освіти червень 1917 – січень 1918 рр.).

Міністри освіти за часів ЦР: педагог і публіцист Н.Я.Григоріїв (січень 1918); педагог, історик, публіцист В.К.Прокопович (березень-квітень 1918).

Структура Генерального секретаріату нар.осв.:

1. генеральна шкільна рада;

2. інформац.бюро;

3. департаменти:

- нижчої освіти (з відділами початкової та вищої початкової);

- вищої та середньої осв. (середня і вища школа);

- дошкільна і позашкільна осв.;

- професійна освіта (технічна, комерційна, с/господ., медична);

- мистецтв (муз-й, театр-й, худ-ї промис-ті, охорони памяток і мистецтв; бібліотечно-архівний;

- загальних справ (адмін-но-юрид-й, фінансовий т.д)

Основні принципи, на яких формувалася система освіти України, стали:

- для початкової школи її світській характер, загальність, обов'язковість та безплатність;

- для семирічної школи - загальнодоступність;

- для системи освіти національних меншин - рівноправність;

- для приватних на­вчальних закладів - право на організацію навчання та рівноправне існування з державними школами.

9 січня 1918 р. – 4-й Універсал – про самост. України – Генеральний секретаріат перетворився у Міністерство освіти УНР. У школах було введено:

- українознавство;

- викладання укр.мовою;

- організовано гуртки для позакласного вивчення укр. Літератури, історії;

- бібліотеки укр..літератури;

- сприяння постановки укр..театралтьних вистав у школах;

- екскурсії по пам’ятним укр..місцям.

Центральна Рада:

- розробила структуру управління освітою;

- від­новила діяльність Всеукраїнської вчительської спілки, яка визначила певні напрями своєї діяльності;

- у сфері підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів - орга­нізація короткотермінових курсів та наступне відкриття спеціаль­них навчальних закладів (виші педагогічні курси у м. Києві, що займалися додатковою освітою для вчителів, були перетворені 1917 р. у Педагогічну Академію);

- у сфері розбудови середньої освіти - розгортання широкої ме­режі українських шкіл (початкових, середніх та гімназій);

- у сфері науково-педагогічній - організація Українського Національного Університету (заснований у жовтні 1917 р.), розробка та видання науково-педагогічної та методичної літератури, створення україн­ської наукової термінології, українського правопису тощо. У сфері матеріального забезпечення освіти - залучення приватного капіта­лу, коштів релігійних конфесій та громадських організацій до фі­нансування навчальних закладів.

Доба Гетьманщини (29.04.1918р. - 14.12.1918р.)- існувала 7,5 місяців. В уряді гетьмана Павла Скоропадського питаннями освіти покли­кане було займатися Міністерство освіти на чолі з проф. М.Василенко. Першочерговими кроками новоствореного міністер­ства у справі реформування освітньої галузі стали:

1. З питань організації системи освіти: централізація освіти; скасування відділів освіти для національних меншин; скасування шкільних рад у регіонах України; засновано 150 нових україномовних гімназій.

2. З питань структурування освіти: поширення мережі прива­тних навчальних закладів; організація навчальних закладів гімназійного типу з українською мовою викладання; відновлення діяль­ності Київського університету.

3. З питань науково-педагогічного забезпечення: 24 листопада 1918 р. було створено Українську Академію наук на чолі з А. Кримським та В. Вернадським.

4. Мін.освіти оголосило конкурс на підручники Історія України, Історія укр..літ-ри, Економічна географія для поч.-х, сер-х і старших шкіл.

5. Засновано національний архів та бібліотеку на 1 млн.томів.

Прорахунки П.Скоропадського:

1. залежність від німців;

2. проведення каральних експедицій;

3. прихильник росіян, вони призначалися на чиновницькі посади не приховуючи свого несприйняття укр..державності.

4. 3. призначив новий кабінет 14 листопада 1918р. який складався з рос-х монархістів, проголосив Акт федерації – на знак протесту міністри-українці вийшли з уряду – опозиція того ж дня утворила альтернативний уряд – Директорію, а її війська скинули уряд гетьмана Скоропадського.

Доба Директорії 15.12.1918р.-5.02.1919р.)

На історичну арену вийшла Директорія на чолі з двома давніми суперниками _ В.Винниченком та С.Петлюрою. Поновлення Української Народної Республіки зберегло Мініс­терство освіти як основну управлінську одиницю. Діяльність ново­го міністра освіти Івана Огієнка характеризують наступні шляхи реформування освітньої галузі:

- видає закони: про мову, безплатне обов’язкове початкове навчання, про вступ до укр..гімназій і вищих початкових шкіл, до університету;

- розробка програми єдиної української школи (за якою система освіти складалася з трьох основних етапів: молодша шко­ла (4 роки); старша основна школа (4 роки), колегія (4 роки);

- за­твердження нового правопису української мови;

- прийняття у січні 1919 р. закону "Про державну українську мову";

- співробітництво з Всеукраїнською вчительською спілкою у справі підготовки кадрів та матеріального забезпечення вчительства.

- підготовку вчителів – 23 вищих навч.заклади.

Досягнення у добу Директорії:

- розширено мережу нац-х освітнії закладів;

- Підготовка викладачів для нац.школи;

- Видання підручників укр..мовою