З корпоративних відносин 2 страница

не враховувати частку померлого учасника. { Пункт 2.6 доповнено

абзацом третім згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду

N 04-06/83 (v6_83600-09) від 18.06.2009 }

2.7. Участь акціонера у загальних зборах є його правом, а не

обов'язком. У законі відсутні норми, які зобов'язували б

акціонерів, у тому числі власників значних пакетів акцій, брати

участь у загальних зборах акціонерів. Відповідно у господарського

суду, незалежно від кількості акцій, якими володіє акціонер,

відсутні підстави для прийняття рішень про спонукання акціонера

зареєструватися та взяти участь у загальних зборах акціонерів.

2.8. Стаття 159 ЦК України (435-15) визначає перелік

повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів

акціонерів. Одночасно у частині другій цієї статті передбачено, що

до виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і

законом може бути віднесене вирішення й інших питань.

Господарським судам слід виходити з того, що коли законом, в тому

числі статтею 41 Закону України "Про господарські товариства"

(1576-12) та частиною другою статті 9 Закону України "Про

Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні" (710/97-ВР), передбачено прийняття

рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці

повноваження не можуть відповідно до статуту акціонерного

товариства бути надані або делеговані іншим органам товариства.

Господарські суди також не вправі приймати рішення з питань,

віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі

про внесення змін до установчих документів господарських

товариств, включення особи до складу наглядової ради товариства

тощо.

2.9. Відповідно до частини першої статті 156 та пункту 1

частини другої статті 159 ЦК України (435-15) повноваження щодо

внесення змін до статуту акціонерного товариства, у тому числі

зміна розміру його статутного капіталу, належить до виключної

компетенції загальних зборів акціонерів. Тому після набрання

чинності ЦК України положення частини четвертої статті 38 Закону

України "Про господарські товариства" (1576-12) щодо можливості

приймати рішення про додатковий випуск акцій не більш як на 1/3

розміру статутного капіталу виконавчим органом не повинні

застосовуватись. Відтак у вирішенні спорів щодо правомірності

прийняття таких рішень виконавчими органами на підставі статуту

акціонерного товариства господарським судам слід виходити з того,

що з 1 січня 2004 року у відповідній частині статути акціонерних

товариств суперечать ЦК України, а тому у вирішенні спорів не

повинні братися до уваги.

2.10. ЦК України (435-15) змінено коло питань, рішення з

яких приймаються кваліфікованою більшістю голосів акціонерів.

Згідно з частиною четвертою статті 159 ЦК України рішення

загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4

голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, тільки з питань

внесення змін до статуту товариства та ліквідації товариства.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів

акціонерів, які беруть участь у зборах.

Тому, вирішуючи спори про визнання недійсними рішень

загальних зборів, господарські суди не повинні застосовувати

положення пунктів "б" і "в" статті 42 Закону України "Про

господарські товариства" (1576-12) як такі, що суперечать

зазначеним нормам ЦК України (435-15).

2.11. Під час вирішення спорів про визнання недійсними рішень

загальних зборів недійсними суду слід з'ясовувати, чи відповідає

оспорюване рішення вимогам чинного законодавства та/або

компетенції органу, що прийняв це рішення, чи були загальні збори

правомочними, чи було дотримано визначеного законом порядку

скликання і проведення загальних зборів. Зокрема, підставами

недійсності рішень загальних зборів є такі:

а) рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного

законодавства;

б) рішення прийнято неправомочними загальними зборами або

правомочність загальних зборів встановити неможливо;

в) рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується

більшістю у 3/4 голосів присутніх на загальних зборах акціонерів,

було прийнято простою більшістю голосів;

г) рішення прийнято з питання, не включеного до порядку

денного загальних зборів;

д) рішення з питань зміни розміру статутного капіталу

акціонерних товариств прийнято з порушенням обов'язку з надання

акціонерам у встановленому законом порядку інформації,

передбаченої статтею 40 Закону України "Про господарські

товариства" (1576-12), або акціонерам було надано недостовірну

чи неповну інформацію;

е) рішення прийнято загальними зборами акціонерів, під час

скликання і проведення яких не було дотримано вимог законодавства

або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного

порушення прав позивача;

є) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного

відповідно до частини дев'ятої статі 41 Закону України "Про

господарські товариства" (1576-12) головою і секретарем зборів.

Підстави, зазначені у пунктах б) - е), пов'язані з порушенням

прав акціонерів на управління акціонерним товариством. Тому в разі

подання позову про визнання недійсними рішень загальних зборів з

цих підстав позивачами, які не належать до числа учасників

(акціонерів) відповідних господарських товариств, суд на підставі

статті 1 ГПК (1798-12) повинен відмовити у задоволенні позову.

2.12. Суди повинні мати на увазі, що відсутність реєстру

акціонерів під час проведення загальних зборів акціонерів робить

неможливим встановлення правомочності загальних зборів і тому є

підставою для визнання недійсними прийнятих цими зборами рішень

незалежно від виду акціонерного товариства (відкрите чи закрите

акціонерне товариство).

Разом з тим суд може відмовити в позові про визнання рішень

загальних зборів акціонерів недійсними за умови наявності належних

доказів участі у загальних зборах усіх акціонерів, зокрема, якщо з

протоколу загальних зборів акціонерів вбачається, що у зборах

брали участь акціонери, які володіють 100 відсотками голосів та

підписали протокол як голова та секретар зборів.

2.13. Під час розгляду справ зі спорів про визнання

недійсними рішень зборів акціонерів з підстав недотримання вимог

закону чи статуту акціонерного товариства щодо повідомлення

акціонерів про скликання загальних зборів господарським судам слід

враховувати, що передбачений частиною першою статті 43 Закону

України "Про господарські товариства" (1576-12) обов'язок

опублікувати загальне повідомлення про скликання загальних зборів

в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України,

Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів

та фондового ринку встановлений законом для інформування власників

акцій, які ще не зареєстровані в системі реєстру власників іменних

цінних паперів акціонерного товариства, а також тих осіб, які до

проведення загальних зборів можуть придбати акції і

зареєструватися у реєстрі власників іменних цінних паперів

акціонерного товариства про скликання загальних зборів. Акціонери,

зареєстровані у реєстрі власників іменних цінних паперів,

повідомляються про скликання загальних зборів шляхом надсилання їм

персональних повідомлень.

Тому публікація загального повідомлення про скликання

загальних зборів не свідчить про те, що зареєстрований у реєстрі

власників іменних цінних паперів акціонер був повідомлений про

скликання загальних зборів, а відсутність або порушення строків

публікації загального повідомлення не може вважатися порушенням

порядку повідомлення тих акціонерів, щодо яких судом встановлено

факт його належного персонального повідомлення про скликання цих

загальних зборів.

Порядок скликання загальних зборів учасників товариств з

обмеженою або додатковою відповідальністю регулюється приписами

частини п'ятої статті 61 Закону України "Про господарські

товариства" (1576-12) та установчими документами цих товариств.

Положення статті 43 Закону України "Про господарські товариства",

в тому числі щодо публікації повідомлення про скликання зборів

учасників у засобах масової інформації, не поширюються на

відносини, пов'язані із скликанням зборів учасників товариств з

обмеженою або додатковою відповідальністю.

2.14. Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що

допущені акціонерним товариством порушення порядку персонального

повідомлення акціонера не призвели до неможливості його участі у

загальних зборах, а також у разі встановлення судом факту

присутності акціонера на загальних зборах, зазначені порушення не

є підставами для визнання рішень загальних зборів акціонерів

недійсними.

Зокрема, якщо статутом товариства передбачено, що акціонери

повідомляються персонально рекомендованим листом, то інформування

акціонера шляхом надіслання йому простого листа не може бути

достатньою підставою для визнання недійсними рішень загальних

зборів за наявності доказів отримання акціонером відповідного

повідомлення.

2.15. Якщо судом встановлено, що позивач - учасник (акціонер)

господарського товариства не повідомив товариство або реєстратора

про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання

позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не

може бути підставою для визнання рішень загальних зборів

недійсними.

2.16. Господарським судам у вирішенні спорів зі справ про

визнання недійсними рішень загальних зборів за позовами

акціонерів, яких не було повідомлено про проведення загальних

зборів, необхідно давати оцінку всіх обставин справи в їх

сукупності та з'ясовувати, чи порушує оспорюване рішення права та

охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні відповідних

вимог тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни

результатів голосування з прийнятих загальними зборами акціонерів

рішень, оскільки вплив акціонера на прийняття загальними зборами

рішень не вичерпується лише голосуванням.

2.17. З урахуванням вимог частини третьої статті 92

ЦК України (435-15) недійсність рішення загальних зборів про

обрання керівника господарського товариства не є підставою для

визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені

товариства.

2.18. Розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів,

вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень,

господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої

статті 92 ЦК України (435-15), якою передбачено, що у відносинах

з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва

юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли

юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма

обставинами не могла не знати про такі обмеження.

2.19. Господарським судам у вирішенні спорів про визнання

недійсними рішень наглядової ради акціонерного товариства слід

виходити з того, що до порядку скликання засідань наглядової ради

акціонерного товариства не можуть бути застосовані за аналогією

норми, які визначають порядок скликання загальних зборів, оскільки

склад та функції відповідних органів є настільки різними, що це

виключає можливість застосування аналогії закону.

Підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть

бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання

ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової

ради.

2.20. Господарським процесуальним законодавством не

передбачено можливості звернення до господарського суду зі скаргою

на дії або бездіяльність органів управління господарських

товариств. Натомість особа, чиї права порушені діями або

бездіяльністю органу управління господарського товариства, не

позбавлена права на звернення до суду з позовом про зобов'язання

господарського товариства вчинити певні дії або утриматись від

вчинення певних дій.

2.21. Під час вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією

права учасників (акціонерів) господарських товариств на

інформацію, господарським судам слід враховувати, що відповідно до

абзацу першого частини третьої статті 5 Закону України "Про

Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) права на участь в

управлінні, одержання доходу та інші, які випливають з іменних

цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до

реєстру власників іменних цінних паперів. Відповідно право на

отримання інформації про діяльність товариства може бути

реалізовано акціонером лише з моменту внесення запису про особу до

реєстру власників іменних цінних паперів.

Обсяг відомостей, надання яких вправі вимагати учасник

(акціонер) господарського товариства, визначено статтями 10, 48

Закону України "Про господарські товариства" (1576-12).

Відповідно до пункту "г" частини першої статті 10 Закону України

"Про господарські товариства" на вимогу учасника товариство

зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти

товариства про свою діяльність, протоколи зборів. Стаття 48 Закону

України "Про господарські товариства" встановлює право акціонерів

на ознайомлення з протоколами засідань правління. Установчими

документами господарських товариств може бути передбачено й інші

відомості, які надаються господарським товариством на вимогу

учасника (акціонера).

Отже, господарське товариство, якщо його установчими

документами не передбачено інше, зобов'язане надавати на вимогу

учасника (акціонера) лише річні баланси, документи річної

звітності товариства, протоколи загальних зборів, а також надавати

йому для ознайомлення книгу протоколів засідань правління.

Закон (1576-12) не встановлює обмежень щодо періоду часу,

за який учасник товариства має право отримувати інформацію.

2.22. Розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум

дивідендів, господарські суди повинні виходити з того, що

відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону

України "Про господарські товариства" (1576-12) затвердження

річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку

розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку

(дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів.

Суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за

наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про

спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого

визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки

та порядок їх виплати.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування

прибутку (частини прибутку) товариства на виплату дивідендів

виходить за межі компетенції господарського суду.

2.23. Право на отримання частини прибутку акціонерного

товариства належить кожному власнику акцій цього товариства.

Законодавством переважне право на отримання частини прибутку

надано лише власникам привілейованих акцій (частина сьома статті 6

Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок") (3480-15).

Усі власники простих акцій мають рівні права на отримання

дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення

про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату. При

цьому прибуток (частина прибутку) розподіляється між усіма

акціонерами пропорційно кількості належних їм акцій. Відтак

рішення загальних зборів про нарахування і виплату дивідендів лише

одному або частині акціонерів, які не є власниками привілейованих

акцій, є таким, що порушує права інших акціонерів на отримання

частини прибутку товариства.

2.24. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України

"Про Національну депозитарну систему та особливості електронного

обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) рішення про передачу

ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається

виключно на загальних зборах акціонерів. У випадках, передбачених

абзацом третім частини другої статті 9 Закону України "Про

Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні" та пунктом 2 розділу I і пунктом 4

розділу IX Положення про порядок ведення реєстрів власників

іменних цінних паперів (z0049-07), рішення про передачу реєстру

власників іменних цінних паперів реєстратору може бути прийнято

виконавчим органом акціонерного товариства за погодженням з

наглядовою радою.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що

прийняття рішення про витребування у реєстратора реєстру власників

іменних цінних паперів та документів системи реєстру для передачі

їх іншому реєстратору за відсутності відповідного рішення

загальних зборів або виконавчого органу акціонерного товариства

виходить за межі компетенції суду. Відповідний позов підлягає

задоволенню лише у разі невиконання відповідного рішення загальних

зборів або виконавчого органу товариства.

2.25. У вирішенні спорів за позовами учасників товариств з

обмеженою чи додатковою відповідальністю або акціонерів, що у

сукупності володіють більше ніж 10 відсотками акцій, про

спонукання товариства провести аудиторську перевірку діяльності та

звітності товариства згідно з статтями 146, 162 ЦК України

(435-15) господарським судам належить враховувати, що

передбачене зазначеними статтями право учасників (акціонерів)

спрямоване на контроль діяльності виконавчого органу, а тому є

складовою права на управління товариством у передбаченому законом

і установчими документами порядку.

Права брати участь в управлінні товариством особа набуває з

моменту набуття нею корпоративних прав, тобто з моменту, коли вона

стала учасником товариства або акціонером. Тому вимоги позивача

про спонукання товариства до проведення аудиторської перевірки

можуть бути задоволені лише за умови, що позивач є учасником або

акціонером відповідного господарського товариства.

Порядок пред'явлення учасниками (акціонерами) вимоги про

проведення аудиторської перевірки визначається статутом

товариства. За відсутності відповідних положень у статуті

товариства господарським судам слід виходити з того, що

організаційне забезпечення аудиторської перевірки діяльності та

звітності товариства на вимогу його учасників (акціонерів),

зокрема укладення договору з аудитором (аудиторською фірмою),

надання аудиторові відповідних документів та інше забезпечення

роботи аудитора, здійснюється товариством в особі виконавчого або

іншого органу, уповноваженого на це статутом, а не учасниками

(акціонерами) товариства. Вимоги учасників (акціонерів)

господарського товариства про надання їм документів, необхідних

для проведення аудиторської перевірки, задоволенню не підлягають,

оскільки статті 146 та 162 ЦК (435-15) не наділяють учасників

(акціонерів) господарського товариства відповідним правом.

Строки розгляду господарським товариством вимог його

учасників (акціонерів) про проведення аудиторської перевірки

визначаються статутом товариства. Якщо у статуті відповідні

положення відсутні, господарським судам слід виходити з розумних

строків, необхідних для розгляду та виконання таких вимог.

{ Рекомендації доповнено пунктом 2.25 згідно з Рекомендаціями

Вищого господарського суду N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від

18.06.2009 }

3. Спори, пов'язані з набуттям,

передачею та припиненням корпоративних прав

3.1. Господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з

набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав, слід

враховувати, що норми, які визначають правовий статус акціонера, є

спеціальними стосовно норм, які визначають правовий статус

учасника господарського товариства. Тому у господарських судів

немає підстав для застосування норм, що визначають порядок вступу

особи до складу учасників господарського товариства, виходу та

виключення учасника з господарського товариства до відносин,

пов'язаних з набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав

щодо акціонерного товариства. Отже, у господарських судів немає

підстав для задоволення позовних вимог про вихід або виключення

позивача-акціонера з акціонерного товариства та виділення йому

частки майна товариства (крім випадку ліквідації товариства).

3.2. Носіями корпоративних прав у товариствах з обмеженою

відповідальністю, товариствах з додатковою відповідальністю,

командитних та повних товариствах є учасники цих товариств.

Стаття 116 ЦК України (435-15) передбачає право учасника

господарського товариства здійснити відчуження належної йому

частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок

відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду

господарського товариства.

3.2.1. Відповідно до статті 127 ЦК України (435-15) та

статті 69 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12)

передача учасником повного товариства своєї частки (її частини)

іншим учасникам цього товариства або третім особам може

здійснюватись за згодою всіх учасників. Відсутність згоди хоча б

одного з учасників робить неможливою передачу частки у повному

товаристві іншим учасникам товариства або третім особам.

3.2.2. Згідно із статтею 135 ЦК України (435-15) правовий

статус повних учасників командитного товариства встановлюється

положеннями ЦК України про учасників повного товариства. Отже,

повні учасники командитного товариства мають право передати свою

частку іншим учасникам товариства або третім особам за правилами

статті 127 ЦК України та статті 69 Закону України "Про

господарські товариства" (1576-12). Застосовуючи приписи

статті 127 ЦК України та статті 69 Закону України "Про

господарські товариства" до відносин, пов'язаних із передачею

частки повного учасника командитного товариства, господарським

судам слід виходити з того, що положеннями цих статей

передбачається наявність згоди лише усіх повних учасників

командитного товариства, а не його вкладників.

Вкладник командитного товариства має право передати свою

частку іншим вкладникам або третім особам незалежно від згоди

інших учасників товариства - повних чи вкладників, оскільки

пунктом 7 частини другої статті 137 ЦК України (435-15) та

пунктом "є" частини першої статті 79 Закону України "Про

господарські товариства" (1576-12) передбачено обов'язок

вкладника лише повідомити командитне товариство про таку передачу.

3.2.3. Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств

з обмеженою відповідальністю врегульовано статтею 147 ЦК України

(435-15) та статтею 53 Закону України "Про господарські

товариства" (1576-12). Відповідно до частини четвертої

статті 151 ЦК України вказані положення застосовуються також до

відносин, пов'язаних з переходом частки у статутному капіталі

товариств з додатковою відповідальністю.

Згідно з частиною першої статті 147 ЦК України (435-15) та

частиною першої статті 53 Закону України "Про господарські

товариства" (1576-12) учасники товариств з обмеженою та з

додатковою відповідальністю мають право продати чи іншим чином

відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному

або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право

необхідністю отримання згоди інших учасників товариства на

передачу частки.

3.2.4. Судам слід мати на увазі, що частина друга статті 147

ЦК України (435-15) та частина друга статті 53 Закону України

"Про господарські товариства" (1576-12) надає можливість

передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки

третім особам або необхідність отримання згоди учасників

товариства на таке відчуження. Недотримання встановленого статутом

порядку відступлення частки третім особам може бути підставою для

визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше

відчуження частки третій особі недійсним.

Частина п'ята статті 147 ЦК України (435-15) передбачає

право учасників товариства з обмеженою або додатковою

відповідальністю передбачити у статуті товариства необхідність

отримання спадкоємцем або правонаступником учасника згоди інших

учасників товариства на його вступ до товариства. При цьому судам

необхідно враховувати, що така згода може бути виражена як

одноголосно прийнятим рішенням загальних зборів учасників про

прийняття спадкоємця або правонаступника до складу учасників

товариства, так і в інший спосіб, який підтверджує волевиявлення

кожного з учасників товариства. Якщо статутом перехід частки у

статутному капіталі до спадкоємців або правонаступників не

обмежений необхідністю одержання згоди інших учасників товариства,

частка учасника товариства переходить до його спадкоємців або

правонаступників на підставі документів, що посвідчують право на

спадщину або правонаступництво.

До відносин правонаступництва, що відбулось до набрання

чинності ЦК України (435-15) від 16 січня 2003 року,

застосовується ЦК УРСР (1540-06) від 18 липня 1963 року та

ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12).

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про господарські товариства"

(1576-12) спадкоємці або правонаступники набувають прав учасника

товариства після вступу до товариства. При цьому, як слідує з

положень даної статті, прийняття чи відмова у прийнятті спадкоємця

або правонаступника до складу товариства надається рішенням

товариства в особі його вищого органу управління - загальних

зборів учасників. { Пункт 3.2.4 доповнено абзацом третім згідно з

Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/190

(v_190600-09) від 28.12.2009 }

У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що

голоси, які припадають на частку померлого або реорганізованого

учасника, не беруть участі у голосуванні з питання про вступ

спадкоємця або правонаступника до товариства. Відповідно, ці

голоси не враховуються у визначенні правомочності загальних зборів

для прийняття рішення про вступ спадкоємця або правонаступника

учасника товариства до цього товариства. { Пункт 3.2.4 доповнено

абзацом четвертим згідно з Рекомендаціями Вищого господарського

суду N 04-06/190 (v_190600-09) від 28.12.2009 }

Частина перша статті 55 Закону України "Про господарські

товариства" (1576-12) передбачає переважне право

правонаступників та спадкоємців на вступ до господарського

товариства. Отже, відмовивши спадкоємцю або правонаступнику

учасника товариства у прийнятті до товариства, учасники товариства

повинні розподілити частку учасника, що вибув, між собою або

зменшити статутний капітал у порядку, передбаченому статтею 52

Закону України "Про господарські товариства" (1576-12).

{ Пункт 3.2.4 в редакції Рекомендацій Вищого господарського суду