Теоретичні засади аналізу продуктивності праці

ВСТУП

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці – основний чинник вирішення економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних. Продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежать чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо. Тому планування персоналу, розробка системи мотивації до праці ґрунтуються на дослідженнях продуктивності праці.

Поряд з цим, питання удосконалення методології дослідження продуктивності праці персоналу підприємств є особливо актуальними і вимагають подальшого опрацювання.

Метою роботи є виявлення та розрахунок чинників продуктивності праці.

На виконання мети поставлено та вирішено наступні завдання:

- розглянути теоретичні засади аналізу продуктивності праці;

- провести аналіз обсягів виробництва продукції;

- зробити аналіз продуктивності праці,обсягів реалізації та якості продукції;

- розробити заходи щодо підвищення продуктивності праці.

Методи дослідження:

- загальнонаукові методи (аналіз, синтез, конкретизація);

- спеціальні методи дослідження (порівняння, групування).

Практична цінність роботи полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення продуктивності праці на підприємствах.

Дослідження рівня продуктивності праці, пошук джерел її зростання, а також розробка комплексу заходів щодо покращення використання персоналу на підприємствах висвітлюються у працях багатьох вітчизняних вчених-економістів, зокрема В.А.Гавриленко, В. Андрійчука, Д. Богині, В. Вітвіцького,Б.Є.Грабовецького,О.Грішнової,С.Гудзинського,В. Дієсперова, Д. Доманчука, Ю. Краснова, Г. Купалової, І. Лотоцького, С. Лучик, М. Маліка,Є.В.Мниха,В.Нелепа,Т.Г.Рзаєвої,В.Рябоконя,П.Саблука,С.С.Черниша, О. Шкільова, О. Шпикуляка, К. Якуби та ін. Значний внесок у розробку теоретичних і методологічних питань підвищення продуктивності праці внесли С.Г.Струміліна, А.С.Кудрявцев, А.М.Омаров, Л.С.Бляхман, М.І.Бондаренко, А.Г.Євтушенко, В.В.Мазур, Д.Ю.Васильєв, І.І.Прокопенко та ін. Тією чи іншою мірою ця проблема розглядається в роботах філософів, соціологів, психологів, демографів.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1.1 Поняття продуктивності праці

Результативним показником ефективності використання трудових ресурсів, а отже, додатковим резервом поліпшення забезпеченості ними підприємства є продуктивність праці. Як економічна категорія продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили і в загальному випадку відображає кількість споживчої вартості, створеної за одиницю часу (виробіток) або витрати робочого часу на виробництво одиниці споживчої вартості (трудомісткість).

Провідні економісти дають різні тлумачення продуктивності праці. Зокрема, С.Г.Струмілін визнає, що продуктивність праці в загальному і в той же час точному значенні цього слова характеризується кількістю продукції, тобто сумою споживчих благ у натуральному вираженні, створюваних робітником в одиницю часу. Ця кількість, у свою чергу, визначається цілим рядом факторів, з яких одні стоять на боці самого робітника, а інші – на боці виробничої техніки і суспільної організації праці. Сукупність суб’єктивних факторів продуктивності праці, що залежать від самого робітника, визначає індивідуальну продуктивність останнього. Сукупність об’єктивних факторів продуктивності, що стоять поза волею і якостями окремого робітника, ми об’єднуємо поняттям продуктивної сили праці.

А.С.Кудрявцев висловлює такий погляд: «Маса зробленої за даний проміжок часу продукції, що характеризує продуктивність праці, може...збільшуватися за рахунок не тільки підвищення продуктивної сили праці, але і зростання інтенсивності праці». На його думку, критерієм розмежування категорій «продуктивна сила праці» і «продуктивність праці» є інтенсивність праці. Це розмежування настільки яскраво виражене в його роботах, що він навіть виділяє фактори збільшення кожної категорії.

А.М.Омаров, розглядаючи сутність продуктивності праці, вказував, що продуктивність праці виступає як результат розвитку продуктивної сили й інтенсивності праці, породжених функціонуванням відповідно двох сторін праці (конкретної праці і праці як витрати людської енергії).

За твердженням Л.С.Бляхмана, продуктивність праці – це реально досягнута в часі ефективність праці на основі сполучення об’єктивних і суб’єктивних умов виробництва.

На думку багатьох вчених, визначення А.М.Омарова і Л.С.Бляхмана не дають повного уявлення про продуктивність праці, тому що на цю економічну категорію впливають не тільки умови виробництва, але і природні, організаційні та інші умови, а також соціальні, технологічні, економічні фактори.

Польський економіст Б.Мінц у своїх працях розмежовує категорії «продуктивність праці» і «продуктивна сила праці», причому першу він розуміє як здатність праці робити споживчі вартості (продукцію чи послуги матеріального характеру), що при даній техніці й організації праці може бути визнана нормальною.

М.І.Бондаренко і А.Г.Євтушенко стверджують, що продуктивність праці є узагальнюючим показником результативності праці, який характеризує ефективність її витрат в матеріальному виробництві й сфері послуг і визначається кількістю зробленої продукції (виконаних робіт) в одиницю часу чи витрат праці на одиницю продукції (виконаних робіт).

В.В.Мазур відзначав, що продуктивність праці є дуже складною економічною категорією, незважаючи на зовнішню простоту її визначення: під нею розуміється ступінь ефективності (результативності) праці. Іншими словами, продуктивність праці характеризується відношенням обсягу виробництва до працевтрат. Д.Ю.Васильєв уявляє продуктивність праці як складне, двоїсте за своєю природою явище, що виступає, з одного боку, як продуктивність конкретної праці, а з другого – як продуктивність абстрактної праці.

Прокопенко вважає, що під продуктивністю слід розуміти ступінь ефективності використання наявних ресурсів (не тільки праці, а й капіталу, сировини, землі, інформації, часу тощо) для виробництва товарів чи послуг, що відповідають потребам ринку за кількістю та якістю.

Як вважає В.А.Гавриленко, під продуктивністю праці розуміється кількість випущеної продукції в середньому одним робочим в одиницю часу. Виділяють годинну, змінну і місячну продуктивність праці. Годинна та змінна продуктивність праці визначається діленням обсягу виробничої продукції за аналізований період часу на кількість відпрацьованих робітниками людино годин або людино змін. Місячна продуктивність праці являє собою частку від ділення обсягу виробленої продукції за місяць на облікову чисельність працівників.

1.2 Фактори,які впливають на продуктивність праці

Фактори продуктивності праці визначають її рівень та пов'язані з працею, ресурсами і середовищем.

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови - це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грант, кліматичні особливості тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

Об'єктивні умови виробництва є відносно стабільними і не залежать від трудових зусиль працівників, вони визначають рівень продуктивності.

Відхилення від середнього рівні суб'єктивних умов виробництва також впливають на продуктивність праці.

Внутрішні фактори знаходяться у зоні контролю окремого підприємства, а зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність.

На рис. 1.1 наведена одна із класифікацій факторів продуктивності.

Рис. 1.1. Класифікація факторів підвищення продуктивності праці

Існують також інші схеми класифікації факторів продуктивності праці (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація факторів продуктивності праці

Ознака	Групи факторів
За внутрішнім змістом	Матеріально-технічні: пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці.
Організаційні: обумовлені організацією виробництва, праці і управління.
Соціально-економічні: пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва.

За сферою виникнення	Внутрішньовиробничі: виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації.
Галузеві і міжгалузеві: пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства.
Регіональні: це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону.
Загальнодержавні: це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками, наведеними у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Показники впливу матеріально-технічних факторів на продуктивність праці

Показник	Змістова характеристика
Електро-озброєнність праці	Визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці	Споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність	Показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.
Фондовіддача	Загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Механоозброєність праці	Відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма і характеризується:

П_п = ФО*ФВ (1.1)

де П_п - продуктивність праці;

ФО - фондоозброєність;

ФВ - фондовіддача.

До організаційних факторів продуктивності належать:

1) удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

3) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

- приватизація державної власності;

- розвиток середнього і малого підприємництва;

- надання повної економічної свободи державним підприємствам;

- диверсікація виробництва;

- залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

- розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Загалом, усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна поділити на дві групи:

1 група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих.

2 групу становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

1.3 Показники продуктивності праці

Ріст показника продуктивності праці є важливою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного доходу, що, відповідно, є передумовою виходу з економічної кризи та становлення пропорційного економічного зросту. Продуктивність є основою підвищення конкурентоспроможності підприємств, реальної заробітної плати працюючих, виступає джерелом для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, визначення цінової політики тощо.

Показники продуктивності праці є якісною характеристикою використання робочої сили на підприємстві. Продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників діяльності підприємства, а також показником, який безпосередньо впливає на зміну обсягу випуску продукції. Значення показника для економіки підприємства обумовлює наступні завдання його аналізу:

− оцінка рівня, динаміки та виконання плану (прогнозу) показників продуктивності праці у вартісному вимірнику;

− дослідження можливих показників звітного періоду (декада, місяць, квартал, рік) з аналогічними показниками за минулий період, з середніми показниками галузі, з показниками споріднених підприємств, з показниками підприємств конкурентів тощо;

− вивчення впливу факторів на окремі показники продуктивності праці та пошук можливих резервів їх підвищення;

− дослідження розбіжностей в темпах зростання показників продуктивності праці як працюючого, так і робітника;

− пошук резервів та розробка системи заходів щодо підвищення показників продуктивності праці та покращення ефективності використання трудових ресурсів.

Джерела аналізу показників продуктивності праці: “Звіт з праці” (№ 2-ПВ) і “Звіт підприємства з продукції” (№ 1-П), звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці.

1.4 Напрями дослідження та вимірники продуктивності праці

Продуктивність праці досліджують за двома напрямами:

− за кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць);

− за кількістю часу, що витрачено на виробництво одиниці продукції (трудомісткість продукції).

Продуктивність праці визначають як у натуральному, вартісному, так і трудовому вимірниках. Натуральні вимірники використовуються при випуску однорідної продукції. Вартісний вимірник використовують для узагальнення показників продуктивності праці в цілому по підприємству, галузі.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується за умови виробництва однорідної продукції. Різновидом натурального методу є умовно-натуральний метод, за умов якого обсяг роботи виражається в умовних одиницях однорідної продукції.

В основі трудового методу закладено вимірювання обсягів продукції за допомогою умовної трудомісткості виробництва або продажу продукції. При вимірюванні продуктивності праці трудовим методом використовуються нормативи часу на виробництво одиниці продукції або продаж одиниці товару. Перевагою трудового методу є можливість його застосування до всіх видів робіт і послуг. Для використання методу необхідні нормативи часу на кожен вид робіт, які є не завжди. Цим методом не можна користуватися для розрахунку продуктивності праці працівників, що знаходяться на погодинній оплаті праці, для яких не застосовуються норми виробітку.

Вартісний метод вимірювання дозволяє порівнювати продуктивність праці працівників різних професій, кваліфікацій, однак недоліком цього методу є вплив на показники кон’юнктури ринку та інфляції.

Для усунення недоліків цього методу пропонується продуктивність праці корегувати на зміну прибавочного продукту та цін. Тоді,за думкою В.А.Гавриленко, фактична продуктивність буде мати вид:

П_ф=(Q^ф_п-∆З)/Ш^ф_с, (1.2)

де Q^ф_п – фактичний обсяг випускаємої продукції за місяць,грн.;

∆З – зміна фактичних витрат на випуск продукції в порівнянні з базисною їх величиною, скоригованою на коефіцієнт зміни обсягу виробництва, грн.

Цей метод найбільш повно враховує особливості зміни продуктивності праці і може бути ефективно використаний для оперативного аналізу її за короткі проміжки часу,як правило,місяць,квартал.

Для комплексної оцінки змін продуктивності праці її пропонується розраховувати як величину створеного продукту в грошовому вираженні на одиницю сукупних витрат праці, тобто як

П=Q_п/З (1.3)

де П— продуктивність праці (середній виробіток);

Q_п — обсяг виготовленої продукції;

З — витрати часу на виробництво продукції.

Зворотною характеристикою середнього виробітку є трудомісткість:

(1.4)

де t — трудомісткість продукції — витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.

В залежності від прийнятої одиниці робочого часу визначають середній годинний, середній денний, середній місячний, середній квартальний і середній річний виробіток.

Перші два показники визначаються тільки для робітників шляхом ділення обсягу продукції відповідно на кількість відпрацьованих людино-годин і людино-днів; решта — шляхом ділення обсягу продукції на середньооблікову чисельність працівників основної діяльності за відповідний період.

Між середніми показниками існує взаємозв'язок:

(1.5)

де W _о.д — виробіток продукції на одного працівника основної діяльності;

Т _р.п — тривалість робочого періоду;

Т _р.д — тривалість робочого дня;

Ф — середньогодинний виробіток;

d — частка робітників в загальній чисельності основного персоналу.

Розглянемо основні показники продуктивності праці, що найчастіше використовуються в аналізі:

− середньорічна продуктивність праці одного працюючого;

− середньорічна продуктивність праці одного робітника;

− середньоденна продуктивність праці одного робітника;

− середньогодинна продуктивність праці одного робітника.

Важливим етапом в дослідженні показників продуктивності праці є їх факторний аналіз, тобто вивчення факторів, що впливають на зміну загального показника продуктивності праці – середньорічна продуктивність праці одного працюючого (ППпрац. річ.). На думку Рзаєвої Т.Г. на показник впливають:

1) структура персоналу – питома вага робітників у середньообліковій чисельності працюючих (ПВр);

2) тривалість робочого року (Т р.року);

3) тривалість робочого дня (Т р. дня);

4) середньогодинна продуктивність праці робітника (ППр. год.).

Зв’язок згаданих факторів доцільно розрахувати за формулою:

ППпрац. річ. = ПВр*Т р.року*Т р.дня* ППр. год. (1.6)

На річну продуктивність праці одного робітника (ППр.річ.) впливають наступні фактори:

1) тривалість робочого року;

2) тривалість робочого дня;

3) середньогодинна продуктивність праці одного робітника.

Зв’язок факторів можна представити наступною формулою:

ППр. річ. = Т р. Року*Т р.дня* ППр. год. (1.7)

На денну продуктивність праці одного робітника (ППр.ден.)впливають такі фактори:

1) тривалість робочого дня;

2) середньогодинна продуктивність праці одного робітника.

Зв’язок цих факторів можна представити наступною формулою:

ППр. ден. = Т р. Дня*ППp. год. (1.8)

На годинну продуктивність праці (ППр. год.) впливають такі фактори:

− технічна озброєність праці;

− нормування праці та виконання норм виробітку;

− раціоналізація та винахідництво;

− кваліфікація робітників, рух робочої сили на підприємстві;

− ефективність виробництва;

− інтенсивність праці тощо.

Порівнявши між собою показники річної продуктивності праці працюючого і робітника важливо наголосити, що розбіжності в темпах їх зростання можна пояснити за рахунок зміни структури персоналу (зміна питомої ваги робітників у загальній чисельності працюючих).

Порівнявши між собою показники річної та денної продуктивності праці робітника, важливо відзначити, що розбіжності в їх темпах зростання можливі за рахунок зміни тривалості робочого року, яка може збільшуватись (за рахунок роботи у святкові та вихідні дні),або зменшуватись (за рахунок цілодобових втрат робочого часу).

Порівнявши між собою показники денної та годинної продуктивності праці робітника, важливо відзначити, що розбіжності в їх темпах зростання можна пояснити за рахунок зміни тривалості робочого дня, яка може як збільшуватись (за рахунок роботи понаднормово), так і зменшуватись (за рахунок внутрішньозмінних втрат робочого часу).

За умов ринкового господарювання згадані показники можуть бути використані як для внутрішніх потреб оперативного управління виробництвом, так і для визначення тієї чи іншої економічної вигоди,щодо ефективності використання трудових ресурсів, очікуваної в майбутньому.

Розглянемо вплив трудових факторів на зміну обсягу продукції.

Оскільки виробіток на одного працюючого (W) визначається як відношення обсягу продукції (Q) до середньооблікової чисельності працівників (N), то

(1.9)

За наведеною факторною системою нижче проведено факторний аналіз зміни обсягу продукції під впливом змін чисельності працюючих і продуктивності праці за методом абсолютних різниць.

Загальна зміна обсягу продукції у порівнянні з планом становить:

∆Q=Q_ф-Q_пл (1.10)

в тому числі під впливом змін:

а) чисельності працюючих

∆Q_N=(N_ф-N_пл)W_пл (1.11)

б) продуктивності праці

∆Qw=(W_ф-W_пл)N_ф (1.12)

Балансова перевірка:

∆Q=∆Q_N+∆Q_w (1.13)

тобто збігається з загальною зміною обсягу продукції.

Від'ємний знак зміни обсягу продукції під впливом чисельності працюючих пояснюється таким чином: якби продуктивність праці залишилась на рівні планового завдання, то внаслідок скорочення середньооблікової чисельності працівників обсяг продукції зменшився б Зростання ж продуктивності праці забезпечило збільшення обсягу продукції.

Факторний аналіз зміни обсягу продукції можна провести за більш розширеною факторною системою, зокрема:

(1.14)

де Np — середньооблікова чисельність робітників.

Решта елементів формули розшифровані для рівняння. Проведемо розрахунки впливу факторів на зміну обсягів продукції.

в тому числі під впливом змін:

— середньооблікової чисельності робітників

∆Q_Np=(N_ф-N_пл)T_рппл*T_рдпл*W_1пл (1.15)

— тривалості робочого періоду

∆Q_Трп=N_ф(T_рпф-T_рппл)T_рдпл*W_2пл (1.16)

— тривалості робочого дня

∆Q_Tрд=N_ф*T_рпф(T_рдф-T_рдпл)W_2пл (1.17)

— середньогодинного виробітку

∆Q_Wt=N_ф*T_рпф*T_рдф(W_tф-W_tпл) (1.18)

Балансова перевірка:

∆Q=∆Q_Np+∆Q_Tрп+∆QT_рд+∆Q_Wt (1.19)

тобто збігається із загальною зміною обсягу продукції.

Зростання рівня продуктивності праці забезпечується головним чином підвищенням озброєності праці (фондо- і енергоозброєність, електрооснащеність, технічна озброєність), а також вдосконаленням організації виробництва і праці.

На продуктивність праці, оціненої за виробітком, суттєво впливає трудомісткість продукції. Між цими показниками є певні взаємозв'язки.

Так, за відомого значення зміни трудомісткості продукції очікувана зміна продуктивності праці (середньогодинний виробіток) розраховується за такою формулою:

(1.20)

Якщо ж відома зміна середньогодинного виробітку, то зміна трудомісткості визначається за формулою:

(1.21)

Вище зазначалося, яким чином зміна продуктивності праці впливає на зміну обсягу продукції.

Розглянемо також вплив продуктивності праці на зміну інших показників, зокрема, собівартості продукції, який здійснюється за рахунок:

— умовно-постійних витрат

(1.22)

де DС — зміна собівартості продукції;

Y₀ — сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

DQ_w — обсяг продукції, одержаний за рахунок зміни продуктивності праці;

Q₀ — обсяг продукції в базовому періоді;

— зміни співвідношення темпів росту продуктивності праці і середньої заробітної плати

(1.23)

де DС% — зміна собівартості продукції, %;

DW% — зміна продуктивності праці, %;

ЗП% — зміна середньої заробітної плати, %;

d — частка заробітної плати в собівартості продукції, %.

Отже, центральною ланкою аналізу ефективності використання трудових ресурсів є аналіз продуктивності праці. Його здійснюють, як правило, в такій послідовності: дають оцінку досягнутому рівню продуктивності праці, його динаміці і вивчають взаємозв’язок різних показників продуктивності праці; визначають вплив на продуктивність праці екстенсивних й інтенсивних факторів, виявляють не використані резерви підвищення продуктивності праці.

Кожне підприємство і його підрозділи розробляють відповідні показники якості праці з урахуванням особливостей трудової діяльності. Кожен показник має кількісну оцінку, виражену в балах або коефіцієнтах. За одиницю приймається нормальне значення якості праці. Керівник підрозділу веде фактичний облік цих показників, що відображаються в екрані якості праці. Після закінчення місяця такі оцінки узагальнюються і розглядаються на загальних зборах колективу. Протокол зборів із затвердженими оцінками надається економісту (бухгалтеру) для нарахування заробітної плати та премій.

Показники системи оцінки якості праці (критерії) повинні легко визначатися і бути універсальними, тобто властивими більшості працівників. Як правило, при розробці системи оцінки якості праці використовується невелика кількість показників – від 4 до 15. Застосування більшого числа показників ускладнює їх облік і сприйняття.

Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності представляє собою процес змін в економіці. В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення й упровадження цільових програм управління продуктивністю праці. Успішна реалізація цільових програм управління продуктивністю праці значною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм.