Методичні вказівки 2 страница

Цеглу виготовляють повнотілою (без пустот або з технологічними пустотами об'ємом до 13 % для запобігання структурному утворенню завилькуватості) i пустотною, а камені – лише пустотними.

Всі вироби, за винятком призначених для кладки фундаментів, можуть виготовлятись пористими.

Маса цегли у висушеному стані має бути не більше 4,3 кг, каменів – не більше 16 кг.

Залежно від границі міцності цегли при стиску й згину, а каменю – тільки при стиску їх поділяють на марки 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300.

Густина цегли залежно від типорозміру і наявності пустот коливається в мажах 1400÷1600 кг/м³; теплопровідність 0,7÷0,82 Вт/(м · ºС); водопоглинення для повнотілих виробів має бути не менше 8 % за масою, для пустотних – не менше 6 % за масою; марка за морозостійкістю від F 15 до F 50 (кількість циклів перемінного заморожування і відтавання). Цеглу застосовують для кладки стін будинків, виготовлення збірних стінових панелей, кладки печей і димарів.

Приклади умовних позначень керамічної цегли та каменів:

1 Цегла керамічна рядова повнотіла марки за міцністю 100, густиною 1650 кг/м³, марки за морозостійкістю F 15:

Цегла КРПв - 1/100/1650/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008.

2 Цегла керамічна рядова пустотна марки за міцністю 150, густиною 1480 кг/м³, марки за морозостійкістю F 15:

Цегла КРПр - 1/150/1480/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008.

3 Камінь керамічний рядовий пустотний марки за міцністю 100, густиною 1460 кг/м³, марки за морозостійкістю F 15:

Камінь КР - 6/100/1460/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008.

КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОБЛИЦЮВАННЯ ФАСАДІВ

Фасадні керамічні вироби (ДСТУ Б.В.2.7-67-98) застосовують для облицювання фасадів і цоколів будинків, підземних переходів і т.д.

Плитки виготовляють з глазурованою і неглазурованою, гладкою та рельєфною, одно- або багатокольоровою поверхнею квадратної або прямокутної форми з різними розмірами (від 50´50 мм до 300´150 мм, завтовшки 7 і 9 мм). Їхнє водопоглинення – не більше 5 %.

Лицьові цегли є оздоблювальними й конструктивними несучими елементами, що працюють у цегельній кладці разом зі звичайною цеглою. Цегли застосовують для кладки й одночасного облицювання зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд, тому вони мають дві лицьові поверхні. Залежно від форми й призначення їх поділяють на рядові(гладка частина стіни) й профільні (карнизи, пояси тощо).

ПЛИТКИ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ОБЛИЦЮВАННЯ

Керамічні плитки для внутрішнього облицювання (ГОСТ 6141) використовуються для облицювання стін і для покриттів підлог.

Залежно від сировини плитки для стін підрозділяються на майолікові та фаянсові. У сировинну суміш для виготовлення майолікових плиток входить каолін, польовий шпат, кварцовий пісок. Фаянсові плитки отримують із сировинної суміші вогнетривких глин, кварцового піску і добавок плавнів.

Класифікація плиток:

1) за характером поверхні: плоскі, рельєфно-орнаментовані, фактурні;

2) від типу глазурі: прозорі, блискучі, матові, одноколірні, багатоколірні;

3) за формою та призначенням: квадратна, прямокутна, фасонна кутова й карнизна, фасонна (плінтусна, фризова тощо).

Водопоглинення плиток для внутрішнього облицювання – не більше 16 %. Границя міцності при вигині – 12 МПа.

Основні розміри плиток: 100×100; 108×108; 150×150; 150×75; 152×76; 200×15; 200×35; 200×50; 200×75; 200×150; 200×200; 250×200; 300×50; 300×100; 300×200; 300×300 мм.

Глазуровані плитки застосовують для облицювання стін кухонь і санітарних вузлів житлових будинків, шкіл, дитячих садків, лікарень і поліклінік, станцій метрополітенів тощо.

Стіни, облицьовані керамічною плиткою, стійкі до вологого й агресивного середовища, відповідають естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Керамічні плитки для підлог (ДСТУ Б.В.2.7.-117-2002) виготовляють з тугоплавких і вогнетривких каолінових глин з добавкою спіснюючих речовин і, якщо буде потрібно, домішок для фарбування.

Підлоги з керамічних плиток практично водонепроникні, легко миються, стійкі до дії кислот і лугів. Плитки виготовляють квадратні (від 150×150 мм до 500×500 мм), прямокутні (від 200×150 мм до 500×300 мм), багатогранні й фігурні товщиною – 10÷13 мм.

Плитки застосовують для підлог у приміщеннях з вологим режимом і підвищеною інтенсивністю руху (вокзалах, станціях метрополітенів, лазнях, вестибюлях установ тощо).

Великорозмірніплити типу "керамограніт" використовують для улаштування підлог. Керамічний "граніт" випускають з глинистої сировини з добавкою мінеральних пігментів та наповнювачів. Плити формують на пресі під тиском близько 50 МПа, а потім випалюють при температурі 1250 º С. Отримані вироби не поступаються природному граніту за показниками міцності, зносостійкості, водопоглинення, морозостійкості.

ПОКРІВЕЛЬНІ КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

Керамічна черепиця (ДСТУ Б В.2.7-28-95) – один з найдавніших довговічних і вогнестійких покрівельних матеріалів. Випускають черепицю пазову стрічкову, пазову штамповану, плоску стрічкову і конкову. Черепиця може виготовлятися без покриття або з різними видами покриттів (глазур, ангоб тощо). Покриття може бути блискучим або матовим, прозорим або глухим.

Випалюють черепицю при температурі 950÷1000 ºС. Черепиця, залежно від конструкції, має витримувати руйнівне навантаження на злом у повітряно-сухому стані в межах 80÷150 кгс (800÷1500 Н). Морозостійкість – не менше 25 циклів перемінного заморожування і відтавання в насиченому водою стані при пластичному способі формування і 35 – при напівсухому.

ДРЕНАЖНІ ТРУБИ І КАНАЛІЗАЦІЙНА КЕРАМІКА

Дренажні та каналізаційні труби належать до виробів керамічних кислототривких (ДСТУ Б А.1.1-17-94).

Дренажні труби виготовляють з цегельних високопластичних глин. Застосовують їх при меліоративних роботах, а також при осушенні ґрунтової основи під будинками і спорудами.

Каналізаційні труби виготовляють із пластичних вогнетривких або тугоплавких глин.

Поверхня каналізаційних труб зовні й усередині покрита кислотостійкою глазур'ю. Водопоглинення черепка труб 9÷11%. Каналізаційні труби застосовують для відводу стічних вод.

ВОГНЕТРИВКІ ВИРОБИ

Вогнетривкими називають вироби, застосовувані для будівництва промислових печей, топок і апаратів, що працюють при високих температурах. За вогнетривкістю вироби можуть бути вогнетривкими (1580÷1700 º С), високовогнетривкими (1700÷2000 º С), вищої вогнетривкості (більше 2000 º С).

Найбільш поширені в будівництві і промисловості будівельних матеріалів кремнеземисті й алюмосилікатні вогнетривкі вироби.

Кремнеземисті вогнетриви застосовують двох типів: кварцове скло і динасові.

Кварцове скло виготовляють литтям з розплавленого кварцу, він містить SiО₂ не менше 99 %, має високу термостійкість і кислотостійкість; при 1100 º С розскловується і кришиться. Кварцова кераміка використовується для футерування котлів великої потужності, труб для подачі розплавленого алюмінію, а також для виробництва хімічної апаратури.

Динасові вогнетриви виготовляють випалом при температурі вище 870 º С кварцової сировини на вапняному або іншому в'яжучому; містить не менше 93 % SiО_{2 ,} вогнетривкість 1600÷1700 º С. Застосовується для кладки склепінь сталеплавильних, скловарних і коксових печей.

Шамотні вогнетриви (алюмосилікатні) виготовляють випалом суміші шамоту (порошок випаленої і розмеленої вогнетривкої глини) і вогнетривкої глини. Вогнетривкість – 1250÷1400 º С, застосовуються для кладки і футерування сталеплавильних печей, для футерування обертових печей випалу цементного клінкера, облицювання топок парових котлів, димоходів і ін.

3.2 ЦЕГЛА ГЛИНЯНА ОДИНАРНА ЗВИЧАЙНА

Цегла глиняна одинарна звичайна (без технологічних пустот) має розміри 250×120×65 мм. Щільність у сухому стані – більше 1600 кг/м³. Маса цегли у висушеному стані має бути не більше 4,3 кг. Водопоглинення має бути не менше 8 % за масою. Марка за морозостійкістю – не менше F 15.

Якість цегли встановлюють оглядом, обмірюванням, механічними випробуваннями, визначенням водопоглинення і морозостійкості.

3.2.1 ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ

Приготовлені зразки цегли піддають зовнішньому огляду, у процесі якого встановлюють якість випалу цегли: наявність перевипалу або недовипалу, тріщин, відколів або закругленості ребер і кутів. Ознаками недовипалу є світлий колір цегли в порівнянні з еталоном і глухий звук від удару молотком по цеглі. Перепалена цегла характеризується оплавленням і, як правило, сильно скривлена.

Після зовнішнього огляду цеглу вимірюють по довжині, ширині і товщині, а також визначають скривлення поверхонь і ребер і довжину тріщин. Цеглу вимірюють за допомогою косинця і лінійки. Косинець прикладають до цегли, як показано на рисунку 3.1, і лінійкою визначають величину зазору а між косинцем і площиною цегли.

Рисунок 3.1 – Вимірювання відхилення геометричних розмірів цегли керамічної

Відхилення від номінальних розмірів та показників зовнішнього вигляду виробів не повинні перевищувати на одному виробі величин, вказаних у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

№ з/п	Найменування показників	Значення відхилень
Для рядових виробів і нелицьових поверхонь лицьових виробів	Для лицьових поверхонь лицьових виробів
Для виробів пластичного формування з лесів, трепелів, діатомітів	Для виробів пластичного формування і напівсухого пресування
	Відхилення від розмірів, мм, не більше:
по довжині	± 7	± 5	± 4
по ширині	± 5	± 4	± 3
по товщині	± 3	± 3	+ 3
	Відхилення від прямолінійності ребер і площинності граней, мм, не більше:
по постелі			--
по ложку
по тичку	Не нормується
	Неперпендикулярність граней і ребер, віднесена до довжини 120 мм, мм, не більше:	Не нормується
	Відколи кутів глибиною від 10 до 15 мм, шт., не більше		Не допускаються
	Відколи і притупленість ребер глибиною не більше 10 мм і довжиною від 10 до 15 мм, шт., не більше		Не допускаються
	Тріщини шириною більше 0,5 мм, протяжністю до 30 мм по постелі повнотілої цегли та пустотних виробів не більше ніж до першого рядка пустот (глибиною на всю товщину цегли або на 1/2 товщини тичкової або ложкової грані каменів), шт., не більше:
на ложкових гранях		Не допускаються
на тичкових гранях		Не допускаються
	Окремі посічі шириною не більше 0,5 і довжиною до 40 мм на 1 дм2 лицьової поверхні, шт., не більше	Не нормується

3.2.2 ВИЗНАЧЕННЯ МАРКИ ЦЕГЛИ

Марку цегли визначають за границею міцності на стиск і вигін як середнє арифметичне результатів випробувань п'яти зразків.

ГРАНИЦЯ МІЦНОСТІ ПРИ СТИСКУ

Границю міцності цегли при стиску визначають у такий спосіб. Цеглу розпилюють на дві рівні половинки, накладають їх постелями одну на іншу (площинами розпилу в протилежні боки) і скріплюють між собою цементним тістом шаром 5 мм. Тим же тістом, шаром не більше 3 мм, покривають обидві поверхні рівнобіжні швові, як показано на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2 – Випробування цегли на стиск

З’єднання половинок цегли роблять на столі. Поверхню цегли попередньо змочують водою. Цементне тісто кладуть на скло, покрите змоченим папером, з таким розрахунком, щоб товщина шару не перевищувала 3 мм. Потім одну половинку цегли укладають на цементне тісто і злегка притискають, після чого верхню поверхню половинки цегли покривають тим же тістом (товщина шару не більше 5 мм) і на нього укладають другу половинку цегли, злегка притискаючи. Верхню поверхню другої половинки цегли також покривають цементним тістом (товщина шару не більше 3 мм) і притискають склом, покритим змоченим папером.

Скріплення половинок цегли і вирівнювання робочих поверхонь зразків необхідно для рівномірного розподілу навантаження по всій поверхні цегли, при нерівній поверхні – тиск концентрується на окремих виступаючих ділянках і отриманий результат буде менше дійсного.

Для затвердіння цементу зразки витримують до випробувань на повітрі 3÷4 доби при температурі 15÷20 ° С.

Перед випробуванням вимірюють робочу площу граней зразків. Випробування проводять на гідравлічному пресі.

Міцність при стиску цегли R_ст обчислюється як частка від розподілу руйнівного навантаження Р (кг) на площу робочої грані зразка F (см ²), кг/см ²,

. (3.1)

МІЦНІСТЬ ПРИ ВИГИНІ

Міцність при вигині визначають шляхом випробування цегли, покладеної по постелі на двох опорах, розташованих на відстані 20 см одна від одної (рисунок 3.3).

Рисунок 3.3 – Схема випробування цегли на вигін

Опори являють собою циліндричні котки діаметром 20 мм. Навантаження на зразок передається посередині також через коток.

Міцність при вигині σ _виг розраховується за формулою, кг/см ²,

, (3.2)

де Р – руйнівне навантаження, кг;

l – відстань між опорами (випробувальна база), l = 20 см;

b – ширина цегли, b = 12 см;

h – висота (товщина) цегли, h = 6,5 см.

За результатами, отриманими при випробуванні цегли на вигін та стиск, робиться загальний висновок про відповідність цегли вимогам стандарту і встановлюється її марка відповідно до таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Марки цегли та відповідні характеристики

Марка цегли і каменів	Границя міцності по перерізу брутто (без врахування площі пустот), кгс/см 2, не менше
при стиску	при вигині
середній для п’яти зразків	найменший для окремого зразка	середній для п’яти зразків	найменший для окремого зразка

Контрольні запитання

1 Які матеріали мають назву "кераміка"?

2 Що є сировиною для виробництва керамічних матеріалів?

3 Основні властивості глин: пластичність, відношення до сушіння та нагрівання.

4 Які домішки і для яких цілей використовують у керамічному виробництві?

5 Наведіть характеристики стінових керамічних виробів.

6 Наведіть характеристики керамічних виробів для облицювання фасадів та внутрішнього облицювання.

7 Які керамічні вироби застосовуються як покрівельні матеріали?

8 Для яких цілей і де використовують вогнетривкі керамічні матеріали?

9 Основні властивості керамічної цегли та вимоги до її якості.

10 Методи виробництва керамічної цегли та їх особливості.

11 Як визначається марка керамічної цегли?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 4

ЛІСОВІ МАТЕРІАЛИ

Деревиною називають сукупність тканин деревних волокон, що містяться в стовбурі дерева.

Деревина застосовується в натуральному або переробленому вигляді в багатьох галузях народного господарства.

Деревина характеризується високими механічними властивостями, гарною оброблюваністю, малою теплопровідністю, малою середньою густиною, пружністю, хімічною стійкістю й ін.

Однак деревина має і ряд недоліків: неоднорідність будови; здатність поглинати і випаровувати вологу при зміні вологості повітря, через що в деревині виникають напруги, що викликають тріщини і жолоблення; легку займистість і ін.

Транспорт – найбільший споживач деревини, застосовуваної для будівництва і ремонту основних і допоміжних транспортних пристроїв – рухомого складу, колії, будинків і споруд.

З нечисленних порід дерев, що виростають на території України, промислове значення має близько півтора десятка хвойних і листяних порід. Деревину хвойних порід широко застосовують не тільки в будівництві, але також у деревообробній і лісохімічній промисловості.

Листяних лісів в Україні втроє менше, ніж хвойних. Однак листяні породи переважають хвойні численністю, різноманітністю властивостей і характером застосування.

Значний відсоток загальної площі лісів країни складають три листяні породи: береза (13 %), осика (2,5 %) і дуб (1,3 %). На кожну з інших листяних порід припадає менше 1 % усієї площі. Тому в будівництві застосовують, головним чином, осику, березу, липу, тополю. Ці породи застосовують при будівництві тимчасових і підсобних будинків, а також для виготовлення перегородок і опалубки.

4.1 БУДОВА ДЕРЕВИНИ

4.1.1 ЧАСТИНИ ДЕРЕВА І БУДОВА ДЕРЕВИНИ

Зростаюче дерево складається з коренів, стовбура і крони.

Корені служать для одержання з ґрунту води з розчиненими в ній мінеральними речовинами, а також для збереження запасних живильних речовин.

Стовбур проводить воду від коренів до листя. Цей рух вологи називають висхідним рухом соку. Крім того, він служить для збереження запасу живлення. Стовбур дає основну кількість деревини, утвореної зростаючим деревом.

Крона складається з гілок і листя або хвої. Через листя частина води, що надійшла від коренів, випаровується. Волога, що залишилася, з розчиненими в ній мінеральними речовинами під впливом сонячного світла і тепла вступає в з'єднання з вуглецем і утворює органічні живильні речовини.

Вуглець листя одержує з навколишнього середовища у вигляді вуглекислого газу, що у листі розкладається на вуглець і кисень. Кисень з листя виділяється в повітря. Живильні речовини, що утворилися в листі, по внутрішньому шару кори – лубові – спускаються вниз і розповсюджуються по всьому дереву. Це називається спадним рухом соку.

4.1.2 ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ДЕРЕВИНИ ХВОЙНИХ ПОРІД

На відміну від деревини листяних порід, деревина хвойних порід не має судин провідної і волокон механічної тканини і складається з досить одноманітних, розташованих радіальними рядами замкнутих клітин, що називаються трахеїдами.

Трахеїди займають 90÷95 % об’єму хвойної деревини. Довжина трахеїд 2÷10 мм, товщина 0,02÷0,05 мм. Один річний шар має ранні і пізні трахеїди.

У деревині хвойних порід є смоляні ходи – заповнені смолою вузькі довгі міжклітинні канали, утворені паренхімними клітинами. У смоляних ходах виробляється і накопичується смола. Вона збільшує стійкість деревини проти загнивання. Найбільша кількість смоляних ходів у сосни, а найбільші ходи в кедра.

4.2 БУДОВа СТОВБУРА ДЕРЕВА (макроструктура)

Стовбур – основна і найбільш цінна частина дерева, з нього одержують від 60 % до 90 % деревини. Верхня частина стовбура називається вершиною, товста нижня частина – окоренок (прикорень). Місце обрізу дерева поперек стовбура називається торцем.

Будова деревини, видима неозброєним оком або за допомогою лупи, називається макроструктурою.

Будова деревини на поверхнях її розрізів у різних напрямках стосовно осі стовбура має різний вигляд. Неоднакові в різних напрямках і властивості деревини. Тому прийнято вивчати деревину в таких трьох основних розрізах стовбура (рисунок 4.1).

Рисунок 4.1 – Розрізи стовбура дерева: 1 – торцевий; 2 – радіальний;

3 – тангенціальний

Торцевий – поперечний розріз, що проходить перпендикулярно осі стовбура.

Радіальний – поздовжній розріз, що проходить уздовж осі стовбура через серцевину або в напрямку до серцевини.

Тангенціальний – поздовжній розріз, що проходить уздовж стовбура на деякій відстані від серцевини.

На торцевому розрізі (рисунок 4.2) стовбура дерева розрізняють кору, луб, камбій, заболонь, ядро і серцевину, а також річні шари і серцевинні промені.

Серцевина – розташована в центральній частині стовбура по всій його довжині. Діаметр серцевини в дерев хвойних порід 2÷3 мм, у листяних – трохи більше.

Рисунок 4.2 – Торцевий переріз стовбура дерева: 1 – кора; 2 – луб;

3 – камбій; 4 – заболонь; 5 – ядро, серцевина

Серцевина складається з деревини, що утворилася в перші роки росту дерева, вона відрізняється значною пухкістю і недостатньо міцним зрощенням з ядровою деревиною.

Основну масу стовбура складає деревина, яка щорічно наростала при житті дерева концентричними шарами у напрямку від серцевини до кори.

У деяких порід частина деревини, що розташована ближче до серцевини, має більш темний колір і меншу вологість, у цьому випадку вона називається ядром, а периферична деревина – заболонню. Породи, що мають ядро, називаються ядровими. До ядрових належать, наприклад, сосна, модрина, кедр, дуб, ясен. Породи, у яких колір деревини по напрямку від серцевини до кори однаковий, називаються
без’ядровими.

Заболонь – більш молода в порівнянні з ядром деревина, вона має меншу густину, у багатьох її клітинах можуть бути залишки протоплазми. По заболоні відбувається висхідний рух соків. Заболонь збільшується за рахунок щорічного наростання під корою шарів нової деревини, а ядро – за рахунок відмирання клітин і переходу їх у ядро в найбільш глибоких річних шарах заболоні.

Кора складається з зовнішнього коркового шару і внутрішнього шару – лубу. Корковий шар захищає дерево від шкідливих впливів зовнішнього середовища і механічних ушкоджень. По лубу відбувається спадний рух соків.

Між корою і деревиною розташований тонкий шар живих клітин – камбій. У камбії щорічно протягом усього періоду росту відбувається утворення нових клітин, завдяки чому дерево збільшується в товщину.

На поперечному розрізі стовбура більшості деревних порід видні річні шари, розташовані концентричними кільцями. Річний шар – це деревина, що наросла протягом року в результаті життєдіяльності камбію. Річні шари добре видні в багатьох порід, особливо у хвойних.

Будова річного шару по ширині в багатьох порід неоднакова: розрізняється рання частина шару, розташована ближче до серцевини, і пізня – ближче до кори. Рання частина наростає навесні і на початку літа. У цей час у ґрунті багато вологи, тому більше розвиваються провідні тканини: у хвойних порід – широкосмугасті тонкостінні трахеїди, у листяних – великі судини. Деревина ранньої частини річного шару утворюється пористою і, як правило, більш світлого кольору. Деревина пізньої частини річного шару, що наростає наприкінці літа і восени, формується більше з клітин механічних тканин (у листяних порід) або товстостінних трахеїд (у хвойних порід), тому в порівнянні з ранньою частиною відрізняється більшою густиною, міцністю і більш темним кольором.

Серцевинні промені складаються з декількох рядів клітин, розташованих у радіальному напрямку. Серцевинні промені є в деревині будь-якої породи. Служать промені для проведення води, повітря і живильних речовин у горизонтальному напрямку.

Кількість і ступінь розвитку серцевинних променів залежить від породи й умов росту дерева. У добре освітлених дерев серцевинних променів більше, ніж у тих, що ростуть у тіні.

4.3 ФОРМУВАННЯ І СТРУКТУРА ЦЕЛЮЛОЗИ

Деревина сосни складається з пустотілих веретеноподібних трахеїд, стінки яких сформовані в основному з природного полімеру – целюлози.

Спочатку у листі дерева з атмосферного вуглекислого газу СО ₂ та води Н ₂ О під дією сонячного світла утворюється глюкоза:

Глюкоза добре розчинюється у воді. В розчиненому вигляді вона внутрішніми каналами дерева дістається клітин камбію, що ростуть. У стінках клітин у результаті реакції поліконденсації молекул глюкози утворюються кисневі зв’язки -О- і молекули води, які надходять до соку дерева.

- ОН + НО - ® - О - + Н ₂ О

Кисневий зв’язок з’єднує кінці молекул глюкози між собою, утворюючи макромолекулу целюлози, яка складається з декількох сотень глюкозних ланок.

Таким чином, целюлоза є природним лінійним полімером, ниткоподібні ланки якого жорстко зв’язані (зшиті) гідроксильними зв’язками.

4.4 МІКРОСТРУКТУРА ДЕРЕВИНИ

Про мікроструктуру деревини сосни дає уявлення мікрофотографія зразка східної білої сосни (рисунок 4.3). Можна бачити поздовжні трахеїди, смоляні ходи, промені, облямовані пори на радіальній поверхні трахеїд та зони контакту напівоблямованих пор на променях трахеїд.

Основну масу деревини сосни складають трахеїди, показані на рисунках 4.4, 4.5, (90÷95 % загального об’єму деревини) з великими пустотами – люменами, що розташовані вздовж стовбура та частково в поперечному напрямку трахеїди серцевинних променів (5÷10 % від загального об’єму деревини). По серцевинних променях деревина найлегше розколюється та розтріскується.

Найбільш міцна та стійка до загнивання опорна (механічна) тканина, що утворена трахеїдами пізньої деревини. Трахеїди виконують також провідну функцію, сполучуються між собою за допомогою мікроскопічних отворів.

Рисунок 4.3 – Мікрофотографія зразка східної білої сосни

Рисунок 4.4 – Трахеїди ранньої (а) та пізньої (б) деревини

а) б)

Рисунок 4.5 – Електронна мікрофотографія поперечного перерізу:

а – фрагмента стінок трахеїд сосни ладанної, обробленої фтористоводневою кислотою HF, ×12000; б – клітин червоного дуба, ×2000