Закон кількості грошей, необхідних для обслуговування маси товарів, його сутність, вимоги та наслідки порушень його об’єктивності

Закон грошового обігу діє там, де існує товарне вироб­ництво, товарний і грошовий обіг, а також за умови існування різних гро­шо­вих систем. Він відображує одну з головних умов підтримки ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній зв’язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що пере­бувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотри­мання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до появи в економіці країни значних елементів нату­ральних господарських зв’язків між виробниками і споживачами продукції і навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Його можна виразити таким рівнянням по К. Марксу):

, (2.10.)

де: К_г – кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного часу;

Ц – сума цін на товари, що підлягають реалізації за певний відрізок часу;

К – сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких не наступив;

О – швидкість обігу грошової одиниці за рік;

П – сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких наступив;

ВП – платежі, що взаємопогашаються.

Отже ,закон грошового обігу – загальний економічний закон, який ви­ра­жає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю необ­хід­­них для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вар­тістю грошей.

Американський економіст І. Фішер теж відкрив закон грошового обігу де звернув увагу на взаємозв’язок інфляції зі змінами рівня цін кількості обігових грошей і реального обсягу виробництва товарів. Аналіз взаємного зв’язку між цими показниками дозволив йому вивести формулу, відому на Заході як рівняння обміну.

Рівняння обміну – це рівняння, що пов’язує статистичну кількість грошей в економічній системі з іншими її параметрами (рівнем цін, рів­нем реального виробництва або товарів, які перебувають в обігу, швидкістю обігу грошей):

, (2.11.)

де М – грошова маса;

V– швидкість обігу грошей у русі доходів;

Р – рівень товарних цін та послуг;

Q – рівень реального виробництва (фізичний обсяг товарів, та послуг, що реалізовані в даному періоді).

З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна статичної (тобто незмінної) кількості грошей повинна призводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або комбінації цих змінних.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одини­ця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

V = P Q / M, (2.12)

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу гро­шей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P Q) й обернено пропорційно – з обсягом маси гро­шей, що є в обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової оди­ниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного дохо­­­ду; за середньою частотою використання грошової одиниці у здій­сненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обігу; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показ­ників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обігу. Другий з них може визначатися діленням загаль­ного обсягу грошового обороту на середню масу грошей, що перебуває в обігу за даний період. Третій показник може визначатися ділен­­ням загального обсягу касових обігів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обігу.