Стадії створення грошової маси

1 стадія	2 стадія
Національний банк збільшує свої активи шляхом надання кредитів урядові, комер­ційним банкам, закордонним краї­нам, окремим підприємствам і за рахунок зростання золотовалютних резервів	Здійснюється за допомогою емісії. Національний банк збіль­шує активи одночасно збільшуючи свої паси­ви, тобто створює грошову базу, що скла­дається з готівки, яка перебуває в обігу обов¢язкових і необов’язкових резервів ко­мер­ційних банків

У структурі грошової маси виділяють такі агрегати: М₀, М₁, М₂, М₃.

М₀ – включає готівку в обігу, яка перебуває поза банками, і тому регулювання та контроль за ним складний, тобто у руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить. Обсяг готівки визначається як різниця між загальним обсягом емісії готівки та сумою готівки, що зберігається в касах банків, і збігається з агрегатом М₀.

М₁ – складається з агрегату М₀ + коштів на рахунках ″до запитання″ і поточних рахунках банків (національній або іноземній валюті), які можуть бути негайно використані їх власниками (фізичних та юридичних осіб) у комерційних банках,кошти з яких можуть бути передані іншим особам для здійснення платежів у готівковій і без­го­тівковій формах (платіжне доручення, акредитив, електронні перекази тощо) без попередження банків. Цей агрегат за своїм функціональним призначенням є засобом обігу і платежу. Він найтісніше пов’язаний з товарного масою, тому у своєму обсягу залежить в основному від таких чинників, як обсяг товарообороту і швидкість обігу грошей.

М₂ – містить агрегат М₁ + термінові й ощадні депозити в комер­ційних банках, покладанні на певний термін, а також вклади на всі види строкових рахунків, включно з іменними депозитними сертифікатами банків, короткострокові державні цінні папери, які на першу вимогу можуть бути обмінені на готівку та кошти в іноземній валюті. Державні цінні папери не функціонують як засіб обігу, однак можуть перетворитися в чекові гроші або готівкові рахунки.

М₃ – включає агрегат М₂ + депозитні й ощадні вклади в спеціалізованих кредит­них установах, а також цінні папери власного боргу банків. Наприклад, депозитний сертифікат, що свідчить про вкладення його власником у банк певної суми на термін, після закінчення якого за даним сертифікатом сплачуються відсотки і повертається вкладена сума. На відмінну від термінового депозиту, за яким вкладені гроші все ж можна вилучити з банку до закінчення терміну, втративши при цьому відсотки за внеском або їх значну частину, то за депозитним сертифікатом достроково повернути свої гроші, як правило, не можна. Це додає даному елементу менший ступінь ліквідності, ніж той, що мають строкові депозити.

Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М_0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М₃, оскільки частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

Між агрегатами повинна зберігатися рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага настає при М₂ > М₁. Вона змінюється при М₂ + М₃ > М₁.

На грошову масу впливають два фактори: 1) кількість грошей; 2) швидкість їх обігу.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Грошова маса має грошові компоненти: готівку поза банком (М₀) і депозити до запитання (Д):

М = М₀ + Д (2.1.)

Грошова база включає: готівку поза банком (М₀) і банківські резерви (Б_рез.):

Г_б = М₀ + Б_рез. (2.2.)

Величина грошової бази Г_б можна визначити за формулою:

Г_{б =} М₀ + М_к + М_рез, (2.3.)

де М₀ - сума готівки, що перебуває поза банками;

М _к – сума готівки в касах банків;

М _рез. – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Формування пропозиції грошей починається зі збільшення грошової бази центрального банку, що й визначає особливу місію останнього в усьому процесі. Продовжується він у процесі кредитно-розрахункової діяльності комерційних банків, під час якої виникає грошово-кредитний мультиплікатор, завдяки якому зростають банківські депозити. Крім банків у грошово-кредитній мультиплікації беруть участь вкладники та позичальники банків. Від їх активності в цьому процесі залежить рівень мультиплікатора, а отже, темпи зростання депозитів та загальний обсяг пропозиції грошей. Причому свій вплив на процес мультиплікації вони можуть здійснювати безпосередньо – розміщуючи вклади чи одержуючи позички в банках, та опосередковано – розміщуючи чи купуючи гроші в інших інституціях грошового ринку, оскільки останні будуть розміщувати чи вилучати ці гроші у відповідних банках, які їх обслуговують.

Оскільки показник грошово-кредитної мультиплікації визначається не в обсязі додатково випущених в обіг грошей, а в кількості разів збільшення їх маси в обігу, то пропозицію грошей можна подати так:

П _гр. = m ∙ Г_б (2.4)

де П _гр. – пропозиція грошей або готівки поза банками (М₀);

m – коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Г_б – грошова база.

Зміна пропозиції грошей (П_гр.) може бути викликана діями показ­ни­ків, що впливають на обсяг грошової бази і коефіцієнт мультиплікатора.

Грошова база (Г_б) перебуває під постійним контролем Централь­ного банку і багатьох інших показників, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими показниками можуть бути зміни:

норми обов’язкового резервування – викликає протилежну за напрямком зміну грошово-кредитного мультиплікатора: чим нижчою буде норма обов’язкового резервування, тим вище буде коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора та загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки;

облікової (дисконтної) ставки – при підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залишки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тобто грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже і рівень мультиплікатора;

типової ринкової процентної ставки – при зростанні процентної ставки за позичками і облігаціями у комерційних банків розширюються можливості одержувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки, внаслідок чого зростає грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей;

економічних суб’єктів багатства – призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб’єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки. Зменшення багатства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей;

процентної ставки за депозитами до запитання – сприяє залученню банками готівки на поточні вклади і розширенню процесу мультиплікації депозитів, внаслідок чого зростає пропозиція грошей. За депозитами до запитання банки можуть не виплачувати процентного доходу, оскільки це ″короткі″ гроші, використання яких приносить банкам незначні доходи;

тонізація підприємницької діяльності, яка обслуговує зміну структури грошових запасів на користь готівки, – послаблює мультиплікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обігу і не використовується для цілей кредитування Падіння мультиплікатора зменшує пропозицію грошей у депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса. Тому загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростання тонізації економіки;

низький стан довіри до банків, банківська паніка – теж негативно впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи спричиняють їх зростання. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікативний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою нази­ва­ється грошово-кредитним мультиплікатором.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес, характерно структури змі­ни грошової маси, створення нових банківських депозитів при кредиту­ванні банками клієнтури на основі додаткових, або вільних, резервів, що надійшли до банку ззовні.

Додатковий (вільний) резерв (В_рез або Д_рез.) – це сукупність коштів комерційного банку, які банк має у розпорядженні в даний момент і які можуть бути використані ним для активних операцій. Цей резерв має таку формулу:

В_рез. = К + ЗК + МБК – ВСФ – А_о – О_р, (2.5)

де В_рез. – додатковий, або вільний, резерв;

К – капітал банку;

ЗК – залучені банком кошти в депозити;

МБК – сальдо заборгованості банку за міжбанківським кредитом, вклю­чаючи і кредити НБУ;

ВСФ – відрахування до централізованого страхового фонду;

А_о – вклади банку в активні операції, не повернуті на даний момент;

О_р – обов¢язкові резерви.

Вільні та обов’язкові резерви пов’язані між собою такою залежністю:

В_рез. = Б_рез. - О_рез. (2.6)

Загальний банківських резерв (Б_рез.) – вся сума грошових коштів, яка знаходиться в розпорядженні комерційного банку в даний момент, і не використовується для активних операцій (М_к; М_рез.)_.

Обов’язкові резерви (О_рез.)– це та частина загальних резервів банку, яка не може бути використана для операцій, що призначені для задоволення потреб, які контролюються НБУ.

Розуміння цього зв’язку дуже важливе для усвідомлення всього механізму впливу центрального банку на грошову базу та на формування пропозиції грошей. Наявність вільного, або додаткового резерву – важливий показник фінансового стану банку, в першу чергу його здатності виконувати зобов’язання перед клієнтами і задовольняти їх попит на позики. Тому цей показник відображає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого – стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінан­совий стан і на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обігу.

Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обов’язкового резервування:

m = 1/r, (2.7)

де m – грошово-кредитний мультиплікатор;

r – норма обов¢язкового резервування.

Приріст грошової маси може бути виражений формулою:

DМ = DR ´ 1/r, (2.8)

де DМ –прирістгрошової маси;

DR – початковий приріст резервів;

r – норма обов¢язкового резервування.

Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розра­хун­ків, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші показники.

Грошово–кредитний мультиплікатор може "спрацювати" не тільки при додатковому введенні грошей у банківський обіг Центральним бан­ком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за ра­ху­нок клієнта або ж якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом про­­дажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.

Фактично, рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визна­чається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формулою:

mm = (M₀ + D) / (M₀ + R), (2.9.)

де mm – показник фактичного рівня мультиплікатора;

М_{0 –} готівка поза банком;

D – маса грошей у депозитах комерційних банків;

R – сума резервів комерційного банку.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обі­гу. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов’язкового резер­вування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи ці заходи, центральний банк може досить ефективно впливати на емісійну діяльність комерційних банків для досягнення цілей грошово-кредитної політики.