Структура стінових матеріалів в Україні у 1990—2000 pp

Види матеріалів
млн шт. ум. цегли	%	млн шт. ум. цегли	%	млн шт. ум. цегли	%
Стінові матеріали	15 936	100,0		100,0		100,0
у тому числі
будівельна цегла	10 482	65,7		70,3		77,7
дрібні бетонні блоки (включаючи блоки з ніздрюватих бетонів)		1U		12,6		13,8
великі бетонні і силі­катні блоки (включаю­чи бетонні блоки стін підвалів)		13,1		11,0		5,7
стінові блоки з природ­ного каменю		10,1		6,1		2,8

У 1990-ті рр. тенденція різко змінилась. Як видно з даних табл. 3.79, за період 1991—2000 pp. зросла питома вага будівель­ної цегли та дрібних бетонних блоків, що зумовлено скороченням промислового будівництва, де використовувались, в основному, великорозмірні стінові конструкції, а також збільшенням масш­табів будівництва індивідуальних котеджів з використанням, го­ловним чином, цегли тощо.

Найбільша мережа підприємств з виробництва керамічної цег­ли налічує більше 1000 заводів, цехів і виробництв (включаючи сезонні). Оснащені вони формувальним устаткуванням — преса­ми продуктивністю від 3000 до 15 000 шт. цегли на год, автома­тами — укладачами цегли-сирцю на сушарні вагонетки; випалю­вальними агрегатами — тунельними, кільцевими та пічами-сушилами із середньомісячним зніманням з 1 м випалювального каналу від 1240 до 3200 шт. цегли; сушильними агрегатами — тунельними та камерними сушарками із середньою тривалістю циклу сушіння від 42 до 79 год.

У зв'язку з важким фінансовим становищем багато цегельних заводів зараз скоротили виробництво продукції або зовсім не працюють. У той же час є підприємства, які вийшли зі скрутних обставин і працюють ефективно. Одним з таких заводів є «Сло-

божанська будівельна кераміка» в селі Плавинище (Роменський р-н Сумської обл.). У результаті подорожчання енергоносіїв, відсут­ності потрібної сировини, сучасних технологій та стрімкого ско­рочення платоспроможного попиту у 1994 р. основні заводські потужності були законсервовані. Згідно з планом реконструкції на місці колишнього державного підприємства утворилося АТЗТ з іноземними інвестиціями. Американська фірма Western NIS Enterprise Fund вклала в модернізацію заводу 2,7 млн дол., оснас­тила виробництво комп'ютерними системами, які контролюють 70 технологічних параметрів. Унаслідок цього підприємство пра­цює з повним завантаженням і забезпечує випуск 30 млн шт. лицю­вальної цегли на рік майже 30 фасонів, високих марок М100-150, трьох кольорів — світлого, червоного та коричневого. Продукція упаковується в поліетилен і так доставляється замовникові. Основ­ні ринки збуту — Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Крим.

Поліпшили в останні роки роботу і багато інших підприємств з виробництва стінових матеріалів. Так, проведені реконструкція і мо­дернізація Житомирського комбінату силікатних виробів, реконс­трукція і газифікація виробництва вапна на Ладижинському заводі силікатної цегли; освоєно виробництво лицьової та архітектурно-облицювальної цегли на Очеретинському заводі «Індустрія» тощо. У структурі стінових матеріалів незначна питома вага нале­жить стіновим пиляним матеріалам, але в південних областях стінові камені і блоки з гірських порід є іноді основним будівель­ним матеріалом. Основні запаси пиляних вапняків знаходяться в АР Крим (41 % від загального обсягу в країні) та Одеській облас­ті (28 %). На підприємствах Криму випускають великі стінові блоки М 35-100, стандартні та негабаритні стінові камні М 4-75, облицювальні плити, різні види продукції з відходів каменепи-ляння. Одним з найбільших підприємств є Альмінський завод бу­дівельних матеріалів, який розробляє унікальну групу Бодраксько-Альмінських родовищ мшанкових вапняків. Видобуток пиляних вапняків може здійснюватися відкритим і підземним способом.

Промисловість нерудних будівельник матеріалів. Нерудні ма­теріали як одна з найбільш масових груп будівельних матеріалів має велике значення у створенні матеріальної бази будівельної індустрії. У вартості будівельно-монтажних робіт питомі витрати на них становлять близько 6—8 %, а в загальних обсягах витрат на будівельні матеріали частка нерудних матеріалів досягає 25— 30 %. Перевезення нерудних будівельних матеріалів становлять близько 10 % вантажообігу України й посідають друге місце піс­ля вугільної промисловості.

На балансі запасів усіх видів нерудних матеріалів, включаючи облицювальний і пильний камінь, зареєстровано близько 1000 родовищ; видобуток і переробка цих матеріалів ведеться на 600 відносно великих кар'єрах, а всього на більш як 900 підприємст­вах різних форм власності. Підприємства нерудних будівельних матеріалів випускають щебінь, гравій, камінь бутовий, пісок бу­дівельний.

У загальному обсязі виробництва нерудних матеріалів буто-щебенева продукція має найбільшу питому вагу — понад 70 %. Окрім щебеню, який широко використовується як заповнювач у бетон різноманітного призначення, а також для дорожніх покрит­тів і баластування залізничних шляхів, будівельне каміння засто­совується для обладнання тротуарів, набережних тощо. Якісні зміни в цій галузі проявляються у прискореному зростанні вироб­ництва щебеню дрібних фракцій, митої і класифікованої продук­ції. Структурні покращання у виробництві нерудних матеріалів спо­стерігаються у зниженні видобутку бутового каміння в загаль­ному їх обсязі.

В Україні видобуток й переробка будівельного каміння ве­деться на 260 відносно великих підприємствах, а всього у більш ніж 5000 кар'єрах. Найпотужніші з них знаходяться у Дніпропет­ровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Черкаській областях та АР Крим, і випускають щебінь, бут, відсів, пісок дроблений. Для виробництва буто-щебеневої продукції розробляються переважно міцні кристалічні породи — граніти, гранодіорити, гнейси та ін., які забезпечують отримання високоякісної продукції. На їхніх родовищах діють такі потужні підприємства, як Гніванський, То-ковський, Коростенський, Вирівський, Передаточнінський та ін­ші заводи, які здатні випускати до 1,0—1,5 млн м³ щебеню на рік.

Україна має великі можливості для виробництва високоякіс­них облицювальних матеріалів та виробів у зв'язку із наявністю значних запасів таких порід, як граніти, гранодіорити, габро, лаб­радорити, анортозити, мармури, мармуризовані вапняки, туфи, травертини, пісковики та інші різноманітної кольорової гами. Гранітоїди, які використовуються для виробництва облицюваль­них матеріалів, характеризуються переважно хорошою блочністю (у середньому 25—35 %). На багатьох родовищах можливий ви­хід великих блоків (до 20 м³) правильної форми, які придатні для розпилювання на облицювальні плити різних розмірів і для отримання інших виробів. Вони піддаються обробці, після полі­рування забезпечують гладку дзеркальну поверхню. За фізико-

механічними властивостями гранітоїди придатні для зовнішнього облицювання будівель і споруд, для монументального будівництва. Блочність вапняків, піщаників і туфів значно нижча, тому окремі їх види, маючи знижену морозостійкість, придатні лише для внутрішнього облицювання. Своєрідність фактури й забарв­лення багатьох з них дає можливість архітекторам і будівельни­кам значно розширити палітру облицювальних матеріалів. Це ви­значає доцільність виробництва з таких порід виробів для деко­ративного оздоблення інтер'єрів.

Загальна кількість розвіданих родовищ облицювальних каме­нів досягає в Україні 70, з них близько 40 — гранітів, інші — мар­мури та мармуризовані вапняки. Найбільша кількість родовищ знаходиться у Житомирській області (19), запаси сировини яких представлені сірими, червоними, червоно-сірими гранітами, сі­рими, темно- й світло-сірими габро, синьо-зеленими тонами лаб­радоритів. Основний видобуток сировини сконцентрований на Головінському, Горбулєвському, Сліпчицькому, Слободському ро­довищах габро і лабрадоритів, Коростишівському родовищі сірих гранітів, Ємельянівському та Корнінському родовищах червоних й червоно-сірих гранітів.

У структурі виробництва нерудних матеріалів піски будівель­ні й піщано-гравійні матеріали посідають відповідно друге та тре­тє місце після буто-щебеневої сировини. Пісок широко викорис­товується в капітальному будівництві як наповнювач бетону, для виробництва силікатної цегли, будівельних розчинів, у дорож­ньому будівництві. Збільшилось використання піску для вироб­ництва великих силікатних блоків, блоків та панелей з ніздрюва­тих бетонів. Крім того, він використовується як добавка під час виробництва цементу, покрівельних рулонних матеріалів та для деяких інших цілей. Гравій та гравійно-піщані суміші традиційно використовуються як заповнювачі бетону, для баластного шару залізничного шляху, для обладнання підмурків і покриттів авто­мобільних шляхів.

Видобуток будівельних пісків в Україні здійснюється на більш ніж 300 родовищах, причому їх запаси розподілені по те­риторії нерівномірно. Більше 50 % запасів зосереджено в межах Донецької, Запорізької, Миколаївської та Харківської областей. Найбільші запаси пісків для силікатних виробів зосереджені в Херсонській, Харківській, Одеській, Луганській, Донецькій, Львів­ській областях. Найбільш значні запаси пісків для кладочних і штукатурних розчинів знаходяться в Донецькій та Львівській об­ластях. Більше 80 % запасів баластної сировини й піщано-

гравійних матеріалів зосереджено в межах Івано-Франківської, Ль­вівської, Одеської, Чернівецької областей та АР Крим.

Пісок є місцевим будівельним матеріалом і транспортування його в більшості випадків економічно недоцільне. Нерівномір­ність розміщення його запасів і виробництва по території Украї­ни створює значний дефіцит в окремих областях. Він може бути компенсований за рахунок збільшення випуску штучного піску з відходів виробництва каменедробильних заводів.

У промисловості будівельних матеріалів України сьогодні на багатьох підприємствах стінових, в'яжучих, нерудних будівель­них матеріалів, керамічних та санітарно-технічних виробів, теп­лоізоляційних матеріалів здійснюється інноваційне оновлення. Воно передбачає оптимізацію виробництва, підвищення ефектив­ності збутової діяльності, технічне переобладнання підприємств, освоєння нових технологій, зниження матеріаломісткості та енер-гомісткості виробництва. Активізовано роботу за бізнес-проек-тами, ведеться пошук нових ринків збуту.

У межах цих заходів значно поліпшилась якість продукції піс­ля модернізації та реконструкції на Харківському плиточному та Львівському керамічному заводах, Славутському руберойдовому заводі та комбінаті «Будфарфор». На Кам'янець-Подільському ВАТ «Гіпсовик» освоєно виробництво формувальних високоміцних гіп­сів і сухих будівельних сумішей. Зі складу Херсонського заводу скловиробів виокремлено виробництво гофрокартону і силікат-натрію; зі складу Головинського кар'єру і Миколаївського заводу силікатних виробів виокремлені житлово-комунальні об'єкти тощо.