Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 8 страница

Стороною в договорі комісії виступає саме комісіонер (посередник), який діє від власного імені і тому сам набуває прав і обов'язків за цим договором, який зобов'язаний передати комітент. Комітент не є учасником правочинов, ув’язнених комісіонером, навіть якщо він має по ним права і обов'язки і згадується в договорі. Тому спірні питання, які виникають в процесі виконання цього договору, вирішують між собою комісіонер і третя сторона, хоча договір комісії полягає комісіонером за дорученням комітента і за його рахунок.

У договорі комісії виділяють внутрішню і зовнішню сторони. Внутрішні взаємини складаються між комітентом і комісіонером, а зовнішні — між комісіонером і третьою стороною, з якою полягає правочин купівлі-продажу.

Метою договору комісії є юридичне оформлення торгового посередництва. Причому комісія може не обмежуватися виконанням однією дією або угодою. Так, комітент може доручити комісіонерові укладення договорів купівлі одного товару, продажі іншого, договорів перевезення, підряду і тому подібне.

Договір комісії завжди має відшкодувальний характер, який обумовлений відносинами торгового посередництва, які лежать в основі договору комісії і виключають особистий, довірчий характер цього договору. Тому комісіонер (на відміну від повіреного) не може в односторонньому порядку безмотивно і відшкодування збитків відмовитися від виконання умов договору.

Зміст договору комісії. Договір комісії за своєю природою є консенсусним, двостороннім і відшкодувальним. Спеціальних вимог щодо форми договору комісії закон не визначає. На нього розповсюджуються загальні правила про форму правочинов.

Права і обов'язки сторін є основним змістом договору комісії і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонера є здійснення правочинов відповідно до вказівок комітента і на найбільш вигідних для нього умовах (ч. 1 ст. 1014 ЦК України). При цьому комісіонер відповідає за дійсність, а не за виконання правочинов, ув’язнених ним з третіми особами.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, ув'язненого з ним за рахунок комітента (ч. 3 ст. 1016 ЦК України). Так, якщо по вимогах до третіх осіб за договором комісії сплатити засоби або здійснити передачу товару закінчився термін позовної давності, комісіонер зобов'язаний відшкодувати комітентові збитки, які відбулися унаслідок невчасного виконання, але він не відповідатиме у разі відмови третьої особи від виконання договору. Виключенням з цього правила є два випадки:

якщо комісіонер не був осмотрительнним при виборі третьої особи;

якщо він поручився за виконання третьою особою договору (делькредере).

У разі порушення третьою особою договору, ув'язненого з комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітентові, зібрати і забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відмови від права вимоги до цієї особи (п. 4 ст. 1016 ЦК України).

Комісіонер зобов'язаний здійснювати правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента. Це свідчить про те, що вказівки комітента не обов'язково повинні мати детальний характер, і підтверджують той факт, що функції комісіонера, як правило, виконує особу, яка має спеціальні пізнання, звички, знає ринок, на якому передбачається виконання правочинов.

Комісіонер отримує від комітента загальні вказівки, які той рахує для себе вигідними при виконанні доручення.

Комісіонерові може бути надане право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг заздалегідь запитати комітента або не отримав в розумний термін відповіді на свій запит. Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надане право відступати від вказівок комітента без попереднього запроса про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи (п. 2 ст. 1017 ЦК України). Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за узгодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив великі збитки (ст. 1017 ЦК України).

Згідно ст. 1021 ЦК України комісіонер зобов'язаний зберігати належним чином майно, передане йому комітентом. Відповідно він відповідає за втрату, недостачу або пошкодження майна, яке знаходиться у нього. Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка повинна бути передана комітентові.

Закон не містить вимог щодо особистого виконання договору комісії. За загальним правилом комісіонер має право привертати третіх осіб до виконання умов договору, у тому числі і укладати договір субкомісії, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Договір субкомісії — це договір, по якому комісіонер щодо субкомісіонера виступає комітентом, але при цьому відповідає перед комітентом за субкомісіонера.

Комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відносини з субкомісіонером (ст. 1015 ЦК України).

Після виконання договору комісії комісіонер зобов'язаний надати комітентові звіт і передати йому все отримане за договором (ст. 1022 ЦК України). Законом не вказано, в якій формі може бути наданий звіт. Тому за домовленістю сторін він може мати як усний, так і письмовий характер. Комітент може надати свої заперечення в строк, який не перевищує 30 днів (або іншого, передбаченого сторонами терміну) з моменту отримання звіту. При ненаданні заперечень в зазначений термін звіт вважається прийнятим.

Комісіонер має право на відшкодування йому понесених витрат.

Крім того, він має право утримувати належні йому за договором комісії суми зі всіх сум, які поступили до нього для комітента, — це сума комісійної винагороди, винагорода за делькредере, відшкодування понесених ним витрат.

Комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера виконання за договором комісії (ст. 1023 ЦК України). Це означає:

прийняти все належно виконане за договором;

оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені в цьому майні недоліки;

забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов'язання (передати товар, перерахувати засоби і тому подібне).

Майно, яке знаходиться у комісіонера і є об'єктом угоди купівлі-продажу, залишається у власності комітента.

Комісіонер не набуває щодо цього майна ніяких прав, але і ризик випадкової загибелі або пошкодження майна несе його власник — комітент, всі витрати щодо змісту цього майна, окрім витрат на збереження, також несе комітент. Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК України).

Основний обов'язок комітента — сплатити комісійну винагороду і відшкодування понесених комісіонером витрат.

Договір комісії може бути поміщений на певний термін або без визначення терміну його дії, з визначенням або без вказівки території його виконання, із зобов'язанням комітента не надавати третім особам права здійснювати в його інтересах і за його рахунок правочини, здійснення яких доручене комісіонерові, або без такого зобов'язання, з умовою або без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії (ст. 1012 ЦК України).

Істотним в правовому регулюванні договору комісії є питання про можливість відмови сторін від договору. Право на відмову від договору комісії має як комітент, так і комісіонер.

Якщо договір комісії поміщений без визначення терміну, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше чим за 30 днів.

У разі відмови комітента від договору комісії він має в строк, встановлений договором, а якщо такий термін не встановлений, — негайно розпорядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на збереження за рахунок комітента або продати майно за щонайвигідної для комітента ціною. Вирішується питання і про відшкодування витрат, зроблених комітентом у зв'язку з виконанням договору.

У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених їм у зв'язку з виконанням договору (ст. 1025 ЦК України).

Комісіонер теж має право відмовитися від договору комісії, але тільки тоді, коли термін не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше чим за 30 днів.

Комісіонер, який відмовився від договору комісії, може прийняти заходи, необхідні для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера, протягом 15 днів з дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору.

У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на збереження за рахунок комітента або продати майно за найвигодной для комітента ціною (ст. 1026 ЦК України).

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — комісіонера (ст. 1027 ЦК України).

Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст. 1028 ЦК України).

4. Поняття, зміст і форма договору зберігання. З подальшою комерціалізацією суспільних відносин договір зберігання починає виходити з сфери безвозмедности і набуває ознак відшкодувального договору.

Договір зберігання має дворівневе регулювання, тобто він окремо регулює побутову особову сферу цих відносин і окремо — професійну сферу зберігання. У зв'язку з цим законодавець в ч. 1 ст. 936 ЦК України визначає, що за договором зберігання одна сторона (хранитель) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажодавець), і повернути її поклажодавцеві в збереженні.

Даний договір покликаний регулювати відносини щодо збереження в побутовій сфері. Він характеризується безсторонністю, безвозмедностью, реальністю і особливістю договірних зв'язків.

Інакше це питання вирішується в ч. 2 ст. 936 ЦК України, коли мова йде про відносинах збереження в професійній сфері. Зокрема, встановлюється додаткове правило, у випадку, якщо хранителем є особа, яка здійснює збереження на принципах підприємницької діяльності (професійний хранитель), може бути встановлена обов'язок хранителя зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.

Тут простежується двосторонність, возмездность і консенсуальность даного договору, а у випадку, якщо збереження речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності в складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, договір набуває ще і ознак публічного договору.

Збереження, залежно від різноманітних ознак, слід розділяти на види: загальне і спеціальне.

Загальне збереження регулюється загальними принципами про збереження і поширює свою дію на всі спеціальні види зберігання (§ 1 глава 66 ЦК України).

Спеціальні види зберігання мають свої особливості, які витікають із специфіки діяльності тих осіб, які здійснюють послуги щодо зберігання (§ 3 глава 66 ЦК України).

До спеціальних видів зберігання слід відносити зберігання речі в ломбарді (ст. 967 ЦК України), зберігання цінностей в банці (ст. 969 ЦК України), зберігання речей в камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК України), зберігання віщої в гардеробі організації (ст. 973 ЦК України), зберігання речей пасажира при його перевезенні (ст. 974 ЦК України), зберігання речей в готелі (ст. 975 ЦК України), зберігання речей, які є предметом суперечки (ст. 976 ЦК України), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК України), договір охорони (ст. 978 ЦК України) і ін.

Залежно від виду речей, які передаються на зберігання, слід виділяти регулярне (якщо зберігають речі індивідуально визначені) і іррегулярне (якщо об'єктом збереження є родові речі). При цьому, у разі іррегулярного зберігання відбувається змішування речей, переданих на зберігання, з іншими речами одного роду і однієї якості (ст. 941 ЦК України). Особа, яке передало речі для іррегулярного зберігання, наділяється правом загальної власності разом з іншими поклажодателями щодо всього майна, переданого на збереження хранителеві.

Якщо по кваліфікаційному критерію брати особа хранителя, то слід виділяти професійне (якщо воно здійснюється на принципах підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 936 ЦК України) і непрофесійне (якщо воно здійснюється, як правило, юридичними або фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 936 ЦК України) зберігання.

З даною класифікацією тісно пов'язано ділення зберігання на безвідплатне і відшкодувальне. Даний договір може бути відшкодувальним тільки у випадках, коли це передбачено законом або домовленістю між сторонами.

Аналіз законодавства дає підстави виділити звичайне (таке, яке полягає на звичайних умовах, якщо можливим є нормальне осмислення всіх умов договору) і надзвичайне (таке, яке полягає на надзвичайних умовах, наприклад, пожежа, повінь і тому подібне) зберігання (ч. 2 ст. 937 ЦК України). І врешті-решт виділяють зберігання, яке виникає за договором (розділ 66 ЦК України), і таке, яке виникає згідно із законом (наприклад зберігання знахідки (ч. 2 ст. 337 ЦК України), бездоглядних домашніх тварин і тому подібне (ч. 2 ст. 340 ЦК України). При цьому до відносин про зберігання, які виникають згідно із законом, застосовується положення договірного регулювання зберігання, якщо інше не передбачене законом (ст. 954 ЦК України).

Сторонами (контрагентами) за даним договором є поклажодавець і хранитель. Поклажодателем є особа, яка передала річ на збереження. Поклажодателем може бути фізична або юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, уповноважена для передачі речі на зберігання. Щодо спеціальних видів зберігання можуть пред'являтися і певні вимоги до поклажодателю. Так, у разі зберігання речей пасажира поклажодателем може бути тільки пасажир. Що стосується хранителя, то їм слід визнавати особу, яка зобов'язана прийняти річ на зберігання, утримувати її протягом певного терміну і повернути в цілісності і збереженні. Хранителем також може бути, як правило, правоспроможна і дієздатна фізична або юридична особа, проте в окремих випадках до особи — хранителеві також можуть пред'являтися певні вимоги. Наприклад, у разі встановлення обов'язку зберігати майно в майбутньому хранитель повинен бути професійним хранителем, тобто повинен здійснювати свою діяльність на принципах підприємницької діяльності.

Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, направлених на ухвалення, збереження і подальше повернення хранителем певного об'єкту.

Об'єктом зберігання, як правило, є рухома річ. При цьому вона може бути як індивідуально определеная, так і визначена родовими ознаками, наприклад, у разі збереження речей, які є предметом суперечки (секвестр).

Іншою істотною обставиною даного договору є термін (термін) даного договору, тобто період часу, протягом якого (або до досягнення якого) хранитель зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому договір зберігання може бути терміновим (тобто ув’язненим на визначений в договорі термін) і безстроковим (тобто таким, який припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на збереженні).

У випадку, якщо термін передбачений в договорі, виконання за даним договором повинне бути проведене в даний термін або з досягненням відповідного терміну. Проте при терміновому зберіганні хранитель зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця достроково передати річ навіть у випадку, якщо термін збереження за даним договором не закінчився (ст. 953 ЦК України).

При безстроковому зберіганні, якщо термін зберігання в договорі не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, хранитель зобов'язаний зберігати річ допредъявления поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).

Якщо термін збереження речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги по її поверненні, хранитель має право із закінченням звичайного за цих обставин терміну зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний термін (ч. 3 ст. 938 ЦК України).

Професійний хранитель, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору хранения за наявності у нього такій можливості (ст. 940 ЦК України).

У випадку, якщо поклажодавець не передав річ на зберігання, він повинен відшкодувати хранителеві всі збитки, пов'язані з тим, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України), якщо він в розумний термін не попередив хранителя про відмову від договору зберігання.

Особливим аспектом договору зберігання є можливість встановлення його возмездности за згодою сторін, тому окрема роль при цьому відводиться ціні договору.

Як вже наголошувалося, в класичному розумінні договір зберігання є безвідплатним, оскільки має фідуціарний характер. Проте навіть у разі безвозмедности даного договору хранитель має гарантовану можливість вимагати відшкодування витрат, пов'язаних із збереженням, якщо інше не передбачене законом або договором (ч. 3 ст. 947 ЦК України). Проте розмір відшкодування витрат в цьому випадку не повинен перевищувати фактичних витрат хранителя, оскільки в іншому випадку він визнаватиметься відшкодувальним.

Окрім відшкодування фактичних витрат хранителя, сторони можуть по взаємній домовленості встановлювати певну плату (ціну) за здійснення зберігання і термін її внесення. Відмінність цієї плати від суми відшкодування фактичних витрат хранителя полягає в тому, що вона має характер винагороди, тобто позитивну різницю між сумою оплати послуг зберігання і фактичних витрат хранителя. Сума цієї плати встановлюється в договорі зберігання або на підставі відповідних тарифів. При цьому у випадку, якщо збереження припинилося достроково унаслідок обставин, за які хранитель не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (ч. 2 ст. 946 ЦК України). І навпаки, якщо поклажодавець після закінчення терміну договору зберігання своєчасно не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. 3 ст. 946 ЦК України).

Інша сума, про яку може йти мова при оплаті за договором зберігання, — це надзвичайні витрати, під якими слід розуміти витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання. Правовий режим надзвичайних витрат полягає в тому, що вони відшкодовуються понад плату, яка належить хранителеві (ч. 2 ст. 947 ЦК України).

Форма договору зберігання залежить від різних обставин. Так, якщо сторонами договору є фізичні особи, то договір полягає, як правило, в усній формі. При цьому окремі різновиди договорів зберігання можуть полягати здійсненням конклюдентних дій, наприклад, під час зберігання речей в камерах схову.

Письмова форма потрібна у випадку, якщо договір полягає між двома юридичними особами, між фізичними і юридичними особами або якщо сума оплати перевищує в двадцять і більше разів розмір необлагаемого податком мінімуму доходів громадян (ст. 208 ЦК України).

Окрім загальних підстав, письмова форма для договору зберігання є обов'язковою у випадку, якщо хранитель зобов'язується узяти річ, незалежно від її вартості, на збереження в майбутньому (ст. 937 ЦК України). До простій письмовій формі договору зберігання прирівнюються документи (розписка, квитанція і ін.), підписані хранителем.

Підтвердженням наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на зберігання, окрім письмового договору може бути наявність у поклажодавця легітимаційного знаку (номерного жетона, іншого знаку, який засвідчує ухвалення речі на зберігання), якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичайним для цього виду зберігання. При цьому володар даного легітимаційного знаку передбачається належним поклажодавцем, тому хранитель зобов'язується виконати свої зобов'язання перед пред'явником при збереженні легитимацоонного знаку.

За загальним правилом недотримання сторонами простій письмової форми договору не вабить його недійсності, а лише забороняє посилатися на свідчення свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК України). Проте на випадок пожежі, повені, раптового захворювання або інших надзвичайних обставин законодавець вирішує як підтвердження наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на збереження, брати до уваги свідчення свідків (ч. 2 ст. 937 ЦК України).

Права і обов'язки сторін. Змістом договору зберігання є права і обов'язки сторін. Отже, слід диференціювати права і обов'язки поклажодавця і хранителя. До обов'язків поклажодавця відносять:

обов'язок попередити про властивості речі, переданої на зберігання, і особливості її зберігання. Даний обов'язок хоча прямо не передбачена в законі, проте витікає з суті зобов'язання відповідати за шкоду, заподіяну властивостями речі, про які хранитель, приймаючи річ на зберігання, не знав і не міг знати (ст. 952 ЦК України);

обов'язок сплатити витрати, пов'язані із збереженням, якщо це обумовлено договором або законом (ч. 3 ст. 947 ЦК України). Цей обов'язок можливий тільки за умови, що дані витрати включені до плати по зберіганню. При цьому їх оплата повинна бути проведена своєчасно і в повному об'ємі (всі питання, які стосуються плати по зберіганню, розглядалися вищим);

обов'язок внести за зберігання плату за умови, що вона і терміни її внесення встановлені договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України). Цей обов'язок можливий тільки у випадку, якщо договір має відшкодувальний характер. Плата за зберігання повинна бути внесена своєчасно і в повному об'ємі. За загальним правилом плата за зберігання може здійснюватися після закінчення зберігання, проте може бути встановлена і періодична плата;

обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

обов'язок забрати річ від хранителя після закінчення терміну зберігання (ст. 948 ЦК України). При цьому слід відмітити, що договір зберігання не передбачає навіть у випадку, якщо він є консенсусним, обов'язку поклажодавця передати річ на збереження. Цей вивід можна зробити не тільки із загального визначення договору зберігання (ч. 1 ст. 936 ЦК України), а і відсутність у хранителя корреспондирующего права вимагати передачі речі на збереження (ч. 1 ст. 937 ЦК України).

Що стосується хранителя, то спектр його обов'язків є значно ширшим і містить в собі:

1) обов'язок прийняти річ на зберігання (ст. 940 ЦК України). Даний обов'язок можливий тільки по консенсусним договором. Так, професійний хранитель, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такій можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК України). Проте законодавець звільняє хранителя від виконання цього обов'язку, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити збереження речі (ч. 2 ст. 940 ЦК України);

обов'язок зберігати річ протягом всього обумовленого договором терміну або до моменту витребування речі поклажодавцем (ч. 1 ст. 938 ЦК України). Суть даного обов'язку полягає в тому, що хранитель протягом всього терміну дії договору, незалежно від того, чи є він терміновим, або безстроковим, зобов'язаний зберігати переданую йому річ до закінчення терміну або до моменту витребування її поклажодавцем;

обов'язок забезпечувати збереження речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України). Для виконання цього обов'язку хранитель зобов'язаний приймати всі заходи, встановлені договором, законом, іншими актами цивільного законодавства. А, саме, дотримувати санітарні, протипожежні і інші норми по зберіганню речей. Здійснюючи зберігання речі, хранитель зобов'язаний враховувати також особливості речі і специфіку умов її зберігання;

обов'язок проявляти турботу про річ як об свій власною у випадку, якщо зберігання здійснюється безоплатно (ч. 2 ст. 942 ЦК України), — це означає, що речі поклажодавця повинні зберігатися в одних і тих же умовах, що і аналогічні речі хранителя;

обов'язок надавати послуги щодо зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України). Суть цього обов'язку полягає в тому, що унаслідок фидуциарности відносин, коли хранителем є фізична особа, воно повинне виконувати обов'язки по зберіганню особисто, а якщо це юридична особа, воно повинне виконувати їх через свої органи або працівників. Передача речі на зберігання іншій особі допустима тільки у випадку, якщо згода на це робиться на користь поклажодавця, і лише за умови, що він не має можливості попередити про це поклажодавця. У разі настання таких обставин на хранителя покладається додатковий обов'язок — своєчасно повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 943 ЦК України). Проте таке повідомлення не прирівнюється до заміни сторони за договором, оскільки первинний хранитель відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, як за своїх власних (ч. 3 ст. 943 ЦК України);

обов'язок не користуватися річчю, переданою поклажодавцем, а також не передавати її в користування іншій особі (ст. 944 ЦК України). Цей обов'язок покладається на хранителя, оскільки користування річчю, як правило, зменшує її цінність, а це противоречит суть даного зобов'язання. Користування річчю можливо тільки у випадку, якщо на це є згода поклажодавця;

обов'язок негайно повідомляти поклажодавця об необходимостиь зміни умов зберігання речі і отримати на це його відповідь. Відповідно до ч. 1 ст. 945 ЦК України всі зміни за даним договором повинні бути обов'язково узгоджені і схвалені хранителем. Можливість зміни умов договору без узгодження з поклажодавцем можлива тільки в окремих випадках. Так, наприклад, якщо реально існує небезпека втрати, недостачі або пошкодження речі, то на хранителя покладається додатковий обов'язок змінити спосіб, місце і інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Якщо річ пошкоджена або виникла реальна загроза її пошкодження або інші обставини, які не дають можливості забезпечити її збереження, а здійснення заходів з боку поклажодавця чекати неможливо, хранитель має право продати річ або її частину. При цьому, якщо дані обставини виникли з причини, по яких хранитель не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виручки, отриманої від продажу речі (ч. 2 ст. 945 ЦК України);

обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого ж роду і такої ж якості у разі іррегулярного зберігання (ч. 1 ст. 949 ЦК України). Для виконання цього обов'язку річ повинна бути повернена поклажодавцеві в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей, наприклад, усихання, утруська, випаровування і тому подібне (ч. 2 ст. 949 ЦК України). При цьому тотожність речі при регулярному зберіганні може підтверджуватися свідченнями свідків (ч. 3 ст. 949 ЦК України). Одночасно хранитель зобов'язаний повернути плоди і доходи, які були їм отримані від використання речі.

Окрім вказаних обов'язків, на хранителя можуть бути покладені за договором або законом ще і інші обов'язки. Що стосується прав сторін за договором зберігання, то вони кореспондуются відповідними обов'язками контрагента за договором.

Відповідальність сторін за договором зберігання. За порушення зобов'язань сторони повинні нести цивільно-правову відповідальність. Слід відрізняти відповідальність поклажодавця і відповідальність хранителя за невиконання покладених на них відповідно до договору зберігання обов'язків.

Так, поклажодавець відповідає перед контрагентом за договором:

1) за збитки, заподіяні хранителеві унаслідок того, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України). Дана відповідальність наступає у випадку, якщо договір зберігання має консенсусний характер. Підставою звільнення від даного вигляду відповідальності може бути те, що поклажодавець в розумний термін попередив хранителя про відмову від договору зберігання. Поняття «Розумний термін» є оцінною категорією. Проте слід погодитися з авторами, які вважають, що він може тлумачитися з урахуванням того, чи міг хранитель уникнути втрат в своїй сфері у разі здійснення належних заходів;

2) за невчасність або неповноту сплати винагороди по зберіганню і по відшкодуванню витрат по зберіганню. Дана відповідальність може бути передбачена в договорі. Якщо вона не передбачена, тоді застосовуються загальні правила, відповідно до яких поклажодавець зобов'язаний сплатити суму довга з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України);